Герої нашої економіки

На початку 2018 р. авторитетне польське видання Dziennik Gazeta Prawna опублікувало рейтинг 50 найвпливовіших людей економіки Польщі.

На другому місці опинилися українські мігранти. Видання зазначило, що українці є "колективним героєм польської економіки". У цьому рейтингу українські мігранти обігнали навіть президента Польщі Анджея Дуду (посів третє місце) та всіх успішних особистостей країни. Це свідчить про дуже важливу роль українців в економіці Польщі. А яку роль українські мігранти відіграють для економіки України?

Українські мігранти vs експортери

Аналіз даних НБУ про платіжний баланс України підтверджує, що завдяки грошовим переказам країні вдається зводити його з профіцитом уже чотири роки поспіль (див. рис. 1 на 6-й стор.). Причому завдяки зростанню обсягів переказів було збільшене й зведене сальдо платіжного балансу з 0,8 млрд дол. США у 2015 році до 2,9 млрд у 2018-му. На жаль, це не сталося завдяки експорту й, тим паче, завдяки припливу іноземних інвестицій або продажу боргових інструментів.

Усі гучні шаблонні заяви про зростання експортної виручки та її вплив на зміцнення валютного курсу розбиваються об іще більше зростання імпорту в Україну. 2018-го експорт товарів і послуг збільшився на 9,5% (до 59,0 млрд дол.), а імпорт - на 12,8% (до 70,5 млрд). Тобто вся експортна виручка, заведена в країну, відразу ж викуповується імпортерами та відправляється з неї. При цьому валютної виручки від експортерів недостатньо для імпортерів. Тому саме завдяки отриманим грошовим переказам в Україні повністю погашається додатковий попит імпортерів на валюту, зберігається значною мірою стабільний валютний курс. Простіше кажучи, кожний долар чи євро, який ви купуєте в обмінному пункті, - це гроші, отримані Україною у формі грошових переказів, тому що всі долари та євро від експортерів уже давно зарезервовано або викуплено імпортерами.

Таким чином, стає очевидним, що українські мігранти для української економіки є ще більшими героями, ніж для польської. Адже саме від їхніх грошових переказів на батьківщину залежать стабільність валютного курсу, зростання золотовалютних резервів, розвиток усіх секторів економіки, перш за все будівництва та роздрібної торгівлі.

Українські мігранти vs іноземні інвестори

На жаль, залучення в Україну прямих іноземних інвестицій залишається на дуже низькому рівні. Їхнього обсягу недостатньо, щоб компенсувати від'ємне сальдо (дефіцит) зовнішньої торгівлі (див. рис. 1).

За 2007–2018 рр. іноземні інвестиції скоротилися майже в чотири рази, навіть попри те, що позиція нашої країни в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business покращилася майже вдвічі (див. рис. 2).

Як і у випадку з експортною виручкою, грошові перекази практично повністю замінили іноземні інвестиції в Україні з погляду поліпшення ситуації із платіжним балансом. Крім того, за своєю природою грошові перекази, на відміну від іноземних інвестицій (а також зовнішніх кредитів), виступають їх ідеальним компенсатором.

По-перше, перекази майже в 100% випадків надходять у грошовій формі, що позитивно позначається на припливі валюти в країну, зростанні золотовалютних резервів. А інвестиції, як правило, у 40–50% випадків надходять у негрошовій формі (як обладнання, технології тощо).

По-друге, перекази завжди надходять у вільноконвертованій валюті, тобто збільшують її приплив у країну. Чого не скажеш про інвестиції: якщо інвестор (а таких більшість) у звітному періоді заробив прибуток усередині України та вирішив його реінвестувати, то в статистиці це теж відображається як іноземні інвестиції (але фактично при цьому припливу валюти в країну не відбувається).

По-третє, на відміну від міжнародних кредитів, у випадку із грошовими переказами до України не виникають вимоги з повернення отриманих коштів у майбутньому (отже, кредитний рейтинг нашої країни міг би бути вищим).

По-четверте, на відміну від іноземних інвестицій, перекази розподіляються досить рівномірно по українських регіонах (див. рис. 3). Аналіз показує, наскільки важливу роль відіграють грошові перекази для кожного регіону країни. Так, у 21 із 22 проаналізованих областей перекази істотно перевищують приплив іноземних інвестицій, причому майже в половині регіонів - у десять разів і більше. Таким чином, ще раз переконуємося у важливій ролі українських мігрантів і грошових переказів для розвитку України та її регіонів.

Мільйони героїв

Крім того, дослідження показують, що в Україні більшу частину валютної виручки сконцентровано в невеликої кількості компаній. За даними Forbes, близько 40% усієї експортної виручки надходить до країни лише від 25 холдингових компаній (фінансово-промислових груп, ФПГ). А за іншими даними, тільки на одну ФПГ припадає близько 50% усієї експортної виручки. Уявіть, якщо такі ФПГ "посваряться" з органами влади/регуляторами або на їхню продукцію вплинуть світові кон'юнктурно-цінові зміни, що тоді станеться з обсягом їх експортної виручки? Очевидно, є перманентний ризик його істотного скорочення та, як результат, збільшення дефіциту торговельного балансу.

Україна також постійно перебуває в ризику недоотримання іноземних інвестицій. Тут, окрім політичних, дуже високі країно-рейтингові та глобально-кон'юнктурні ризики. Адже за іноземні інвестиції борються майже 200 країн, відповідно, шанси України отримати прямі іноземні інвестиції становлять 1/200, або 0,5% від їх загального світового обсягу. А якщо подивитися статистику за останні десять років, то наша країна отримувала ще менше: у середньому 0,2–0,3% від усіх іноземних інвестицій.

Шанси України щороку одержувати понад 0,5% усіх іноземних інвестицій дуже мізерні. І це глобальна проблема. Уже зазначалося, що 80% усіх країн у світі отримують малі обсяги інвестицій, менш як 2 млрд дол. на рік ("Не за крихти. Україні потрібна якісно нова стратегія залучення іноземного капіталу", DT.UA №48–49 від 19 грудня 2014 р.). Практично всі інвестиції дістаються трьом групам країн: 1) з інвестиційним рейтингом рівня А-ААА; 2) країнам із великими покладами нафти та газу; 3) країнам із пільговим режимом оподаткування (у т.ч. офшорним зонам). Наша країна не входить до жодної з цих груп.

Навіть з урахуванням дворазового поліпшення рейтингу Doing Business за 2007–2018 рр. приплив прямих іноземних інвестицій в Україну становить близько 60–80 дол. на одного жителя. І якщо підвищити свої позиції в цьому рейтингу ще удвічі (наприклад до рівня Японії), все одно немає гарантій, що обсяг інвестицій значно зросте (за даними UNCTAD, у 2017 р. Японія одержала лише 82 дол. ПІІ на жителя). Навіть якщо ми ввійдемо до топ-10 цього рейтингу (як, наприклад, Македонія), це однаково не гарантує стрімкого зростання інвестицій (Македонія у 2017 р. отримала тільки 122 дол. інвестицій на жителя). Ми можемо вступити в ЄС, і все одно залишиться ризик, що обсяг інвестицій буде якийсь час невисоким. Такий негативний досвід отримала Ірландія: вступивши в ЄС у 1973 р., країна ще 25 років одержувала іноземні інвестиції в дуже малих обсягах ("Грузія vs Ірландія: якого досвіду не вистачає Україні?", DT.UA №23 від 26 червня 2015 р.). Їхній приплив розпочався лише після того, як у країні було активізовано політику з повернення своєї діаспори та її капіталів на початку 1990-х років. Ірландська діаспора відіграла колосальну роль у формуванні привабливого інвестиційного клімату рідної країни та збільшенні іноземних інвестицій з 2–3 млрд дол. на рік (1970–1990) до 20–50 млрд (у 2000-х).

Таким чином, з одного боку, за кількістю експортерів та іноземних інвесторів в України дуже обмежені можливості. З іншого - у країни близько 10 млн мігрантів і членів діаспори, які проживають у більш як 50 країнах світу, працюють у найрізноманітніших секторах економіки, а їхня мотивація до здійснення переказів на батьківщину пов'язана з базовими потребами розвитку своїх домогосподарств, у тому числі шляхом інвестування в розвиток малого та середнього бізнесу.

Якщо уявити, що економіка України - це автомобіль, а власники валюти (експортери, іноземні інвестори, українські мігранти) - подушки безпеки, то дайте відповідь на одне запитання. На якому автомобілі безпечніше їхати: з однією, десятьма (нехай сотнею) подушок безпеки або на тому, де мільйони таких подушок? Завдячуючи мільйонам українських мігрантів, обсяги грошових переказів в Україну можуть стабільно збільшуватися протягом десятиліть. І, як показує світовий досвід, жодна криза, жодна війна не в змозі сильно вплинути на загальні обсяги їхнього припливу в країну. Але, звичайно ж, це можливо тільки за однієї умови - при створенні та розвитку мотиваційної політики для мігрантів і грошових переказів.

Ставка на українських мігрантів і діаспору

Ми вже переконалися, що шанси України залучити іноземні інвестиції дорівнюють 0,5% і навіть менше. Водночас шанси залучити грошові перекази становлять 50%, тому що в українських мігрантів і діаспори, як правило, є лише дві країни на вибір, куди вони вкладають більшу частину своїх доходів, - або країна перебування, або рідна країна.

Українські мігранти та діаспора щороку заробляють за кордоном понад 100 млрд дол. І це за найскромнішими підрахунками, тому що тільки в США, за даними US Census, вихідці з України заробили понад 27 млрд дол. у 2016 р. З урахуванням світового досвіду вихідці з України за кордоном щорічно в різній формі зберігають більш як 10–12 млрд дол. (без урахування переказів до України офіційними та неофіційними каналами). Ці ресурси чекають, коли українська влада згадає про них і розробить мотиваційну політику з їхнього залучення. На відміну від ТНК, глобальних фондів, що інвестують по всьому світу (але шукають гарантії повернення їхніх інвестицій), мігранти та діаспора бажають інвестувати лише в рідну країну, бо, як правило, вони розбираються тільки у своїй країні (в особливостях ведення бізнесу, у зв'язках з місцевими партнерами тощо). Про самі ключові економічні та організаційні механізми такої політики, спрямованої на збільшення грошових переказів, ми вже писали в дослідженні "Кровотеча". Якщо запустити ключові механізми стимулювання припливу грошових переказів, Україна зможе щороку отримувати 25–30 млрд дол., що дасть можливість збільшити в короткий термін золотовалютні резерви до 50–70 млрд дол. та істотно знизити ризик девальвації національної валюти.

Герої-драйвери зростання економіки

Уже було розглянуто досвід окремих країн, які завдяки стимулюванню припливу грошових переказів мігрантів і діаспори прискорили розвиток економіки, наприклад Ізраїлю, Ірландії ("Грузія vs Ірландія: якого досвіду не вистачає Україні?"), Філіппін ("З третього світу в перший - завдяки грошовим переказам мігрантів", DT.UA №19 від 29 травня 2015 р.).

Також ми проаналізували 32 країни, що розвиваються, для яких приплив переказів є важливою складовою, досягаючи понад 5% ВВП їхніх економік (без урахування малих острівних країн), і розділили їх на дві групи: ті, які розвивають мотиваційну політику в сфері міграції та грошових переказів, і ті, що практично нічого не роблять у цій сфері (див. рис. 4). Як результат, країни, сфокусовані на збільшенні грошових переказів, протягом 2010–2017 рр. показували у 2–3 рази вищі темпи зростання ВВП, ніж ті країни, які нічого не робили для збільшення обсягів переказів. Примітно, що країни, які стимулюють приплив грошових переказів, мають навіть менше співвідношення переказів до ВВП (12,9%), ніж ті країни, які нічого або практично нічого для цього не роблять (14,9%). На превеликий жаль, вони, напевно, продовжують розвивати політику залучення іноземних інвестицій, частка яких уп'ятеро менше впливає на розвиток їхніх економік, і, як результат, їхній ВВП зростає в 2–3 рази повільніше, ніж в активної групи.

Такі країни як Португалія, Туреччина, Південна Корея, Ізраїль ще в 1970-х зрозуміли, що якщо вони продовжать чекати іноземні інвестиції, то залишаться бідними. Вони активно розвивали політику залучення грошових переказів від своїх мігрантів і діаспори, що допомогло їм істотно збільшити їхній обсяг (див. рис. 5). За 1970–1990-ті роки Португалія завдяки програмам для мігрантів залучила понад 80 млрд дол. переказів (і лише 18 млрд дол. інвестицій), Туреччина залучила 70 млрд дол. переказів (10 млрд), Південна Корея - понад 50 млрд дол. переказів (30 млрд дол. інвестицій). І тільки після 30 років активної політики із залучення грошових переказів у ці країни справді ринули великі обсяги іноземних інвестицій. Завдяки грошовим переказам (у т.ч. з метою інвестування) у цих країнах фактично було створено основу для припливу іноземних інвестицій. Саме перші інвестиційні перекази діаспори, їхня успішна окупність дали зелене світло великим обсягам інвестицій від ТНК та інвестиційних фондів у 2000-х роках.

Подібний шлях доведеться пройти й Україні. Уже очевидно, що в наступні десять років нам не слід сподіватися на значне зростання припливу іноземних інвестицій. Підготовка до нової фінансової кризи, Brexit, політика Трампа, торговельні війни - всі ці фактори глобально вже скорочують приплив іноземних інвестицій у світі. З пікового 2015-го приплив прямих іноземних інвестицій скоротився на 25% у 2017 р. А за даними UNCTAD, за перше півріччя 2018-го вони впали ще на 41%. Тому грошові перекази в Україну залишаться важливим джерелом припливу валюти в країну.

Використовуючи найкращий міжнародний досвід, Україні необхідно побудувати мотиваційну екосистему (депозитні, інвестиційні, іпотечні, страхові, інвестиційні послуги; податкові, митні, організаційні, менторські програми та ін.), яка має бути спрямована на залучення доходів і заощаджень українських мігрантів і діаспори в обсязі понад 25 млрд дол. на рік. Саме завдяки цим коштам наша країна зможе вирішити проблеми постійних стрибків валютного курсу, швидше наповнити золотовалютні резерви, істотно здешевити вартість кредитних ресурсів для бізнесу, збільшити доходи місцевих бюджетів і спрямувати їх на розвиток інфраструктури рівномірно по всіх регіонах, а не лише в мегаполісах.

Висновки очевидні. Виходячи з обсягів і структури отриманого в 2010–2018 рр. іноземного капіталу, в України досить високий рівень довіри з боку українських мігрантів і діаспори, чого не скажеш про іноземних інвесторів. Але тільки від державної політики залежить можливість конвертувати цю довіру в якісний і кількісний обсяг іноземного капіталу у формі грошових переказів. І лише в перспективі, заробивши економічну та фінансову довіру мігрантів, Україна зможе розраховувати й на інші складові міжнародного ринку капіталу, у тому числі й на прямі іноземні інвестиції.