Вибори помилок

Віктор Янукович наздогнав Віктора Ющенка за кількістю виборців, готових за нього голосувати. Вперше на цих виборах, де представник опозиції лідирував із великим відривом, кандидат від влади одержав не менші шанси на перемогу. Як розстановка сил змінюватиметься у п’ять тижнів, що залишилися до другого туру, залежить від того, наскільки ясно суперники усвідомлять, чому їхні рейтинги зрівнялися.

У те, що шанси Ющенка та Януковича стали рівними, повірити важко. В команді кандидата від влади досить багато людей, як і раніше, вважають, що опитування брешуть, і Ющенко виграє перший тур із перевагою у 10%. Те, що він втратив таку перевагу перед початком кампанії, здавалося неймовірним практично всім. Ще на початку року Ющенко мав більш як дворазову перевагу над Януковичем. Він значно перевершував і перевершує основного суперника у змаганні репутації, харизми та навичок ведення виборів. Так, небитими козирями Януковича є гроші й телебачення. Але парламентські вибори 2002 року засвідчили, що українців все складніше обдурити або підкупити. Статус кандидата від влади, яким Януковича нагородив Леонід Кучма, став повішеною на шию каменюкою. Позиція Ющенка, котрий одержав усі можливості протиставити суперникові бажання більшості з нас жити інакше, виглядала набагато кращою.

Чому кампанія дає зворотний результат? Перше пояснення — Ющенко не зміг довести, що його обрання означає інше життя. Це несподіваний результат, оскільки Ющенко зміг це зробити на виборах 2002 року, коли кампанія «Нашої України» реалізувала ідею «ефективна влада на заміну неефективній». Але на цих виборах він звернувся до схеми «народний кандидат проти бандитської влади», яка від самого початку виглядала ризиковано.

По-перше, тому що його не підтримала ліва частина опозиції. Саме висування Петра Симоненка й Олександра Мороза позбавило Ющенка можливості повноцінно виступити в ролі кандидата від народу. Лідер комуністів і, в меншій мірі, лідер соціалістів постійно ставили під сумнів відмінність Ющенка від правлячої групи, нейтралізуючи його кампанію на сході та півдні країни. Віктору Андрійовичу залишився захід і центр, де він і виграв боротьбу за голоси з переконливим відривом.

По-друге, як точно зазначив Андрій Окара, формула «народ проти влади» призначена для революції, а не для виборів. Називаючи владу злочинною, ви не повинні розглядати закони в парламенті, брати участь у формуванні виборчих комісій і тим більше зустрічатися з керівниками СБУ. Такі слова доречні лише на барикадах. Інакше вам не повірять.

Що ще гірше, ця схема не дозволила Ющенку використовувати свої сильні сторони. Прибічники Віктора Андрійовича насамперед цінують у ньому розуміння того, як працюють демократія або ринкова економіка плюс схильність використовувати сильні сторони цих систем. Тоді як здатність бичувати владу або штурмувати Центрвиборчком — це сильні сторони Наталі Вітренко або Дмитра Корчинського. Ющенко цілком даремно взяв їх на озброєння, відставивши своє неперевершене вміння пояснювати, що й чому потрібно зробити, щоб у країні жилося добре.

Це врятувало кампанію Януковича. Вона не була сильнішою або більш продуманою. Гроші за традицією великою мірою було розкрадено. Чиновники, котрі переважно здійснювали його пропаганду, черговий раз підтвердили, що, крім підлесливості, від них мало чого можна домогтися. Білборди дали такий самий ефект, як смолоскипова хода Едуарда Коваленка або знайдені тонни антиющенківських плакатів.

У кампанії кандидата від влади не було єдиної ідеї. Її як канат постійно перетягували три групи, які працюють на Януковича на цих виборах: офіційний штаб на чолі із Сергієм Тігіпком, тіньовий штаб Андрія Клюєва, якому допомагають Володимир Грановський, Тимофій Сєргєйцев та Ігор Куликов, і соціал-демократичний центр добровільної допомоги, лідер якого Віктор Медведчук спирається на поради Гліба Павловського, Ігоря Шувалова та Михайла Погребинського.

Це одна з причин того, що Януковичу не вдалося повною мірою реалізувати жоден з образів, які по черзі вигадували йому конкуруючі центри. Він не став відкритим публічним політиком, котрий піклується про державні інтереси, що його хотів виліпити Тігіпко. У нього не вийшло показати залізну хватку хазяїна, котрий виводить війська з Іраку та виганяє втришия на вулицю бездіяльних міністрів, як радив Видрін. І роль партнера Володимира Путіна, яку йому намагається відвести група Медведчука, Янукович грає малопереконливо.

Але з огляду на непереконливу кампанію конкурента Януковичу не потрібно було багато робити.

Атаки Ющенка на тюремне минуле прем’єр-міністра так само, як і на нечесний продаж «Криворіжсталі», легко відбили Шувалов і Сергій Васильєв, підтримані Віктором Пінчуком. Контрольовані ними телеканали, нічого особливо не спростовуючи, успішно реалізували міф «вони самі ще гірші». Роман Безсмертний із Давидом Жванією, котрі привезли до Києва Івана Рибкіна, а потім Олег Тягнибок, котрий пообіцяв переслідувати росіян із євреями, зробили в цю справу посильний внесок.

Сильним ходом Януковича виявилося підвищення зарплат, пенсій і стипендій. На тлі економічного зростання цей аргумент від самого початку був у нього в кишені. Ющенко міг частково нейтралізувати його, якби послідовно й аргументовано пояснював, як і чому можна збільшити бюджетні витрати на соціальні цілі. Але його кампанія будувалася не на критиці дій, а на критиці особистостей. Тому Ющенкові не повірили. Водночас Янукович, навпаки, здобув голоси пенсіонерів.

Менш результативним, але також успішним ходом стала тема російської мови. Вона ще раз підтвердила статус Януковича як орієнтованого на Росію кандидата, закріпивши його перевагу у східних і південних областях. Команда Ющенка не змогла сформулювати контрідею, обмежившись загальними міркуваннями, що всі мови повинні розвиватися вільно.

Результат виборів залежить від того, чи зможе Ющенко переламати ситуацію, а чи кампанія збереже зручний для Януковича перебіг. У останній місяць виборів команда прем’єра орієнтована на використання помилок суперника. Власних аргументів у неї в арсеналі небагато. Радники Януковича планують нові кроки в галузі соціальної політики. Але засобів сильніших за вжиті немає. Такою зброєю вважається запланований на 28 жовтня приїзд Путіна, покликаний продовжити гру в партнера Росії. Проте вона теж уже переважно зіграна.

Куди ефективнішою може стати запланована контртехнологія «вони за революцію — ми за мир». Прихильники Ющенка в Західній Україні, котрі заявляють про готовність не визнати результати виборів, дають чудову поживу для виконання цього плану. Образ зацькованого, хворого Ющенка, котрий готується підняти заколот, відштовхне електорат центральних областей, який іще не визначився. У цьому випадку в Януковича багато шансів виграти вибори без допомоги виборчих комісій.

Чи зможе Ющенко протиставити цьому нову кампанію? У штабі Віктора Андрійовича, де місяць тому повністю змінилося керівництво, визнають, що справи набирають загрозливих обертів. Але загального розуміння, що відбувається не так і які корективи потрібно внести в кампанію, не видно.

З одного боку, в останні тижні вперше від початку виборів у агітації Ющенка ясно зазвучав аргументований позитивний піар. Штаб випустив мільйонним накладом газети, які розповідають про ідеї передвиборної програми Ющенка. Знахідкою стали проекти президентських указів про розширення соціальних програм і боротьбу з корупцією, які Ющенко зобов’язався підписати в разі приходу до влади. Теленовини їх замовчали, не отримавши шансів контратакувати. Один із членів команди Януковича з повагою сказав, що на місці ворогів включив би укази в рекламні ролики Ющенка по телебаченню. Замість пустопорожнього «Ющенко йде в президенти».

З іншого боку, промови самого Ющенка, як і раніше, не є конструктивними. Його виступ в Одесі знову акцентував увагу на тому, яка погана влада. Це було доцільно у Львові, коли після боротьби з нападами хвороби Ющенко знову подивився в очі тисяч своїх прихильників, котрі розділяють його почуття. Але в південних і східних містах, де рівень недовіри до Ющенка вищий, ніж до Януковича, продовжувати таку кампанію — самогубство.