Автоматна черга. Як гральний бізнес охоплює Україну і що робить центральна влада

«Обмежимо розповсюдження азартних ігор. Убережемо від них дітей». Це цитата з передвиборної програми блоку «Наша Україна — Народна самооборона», з якою його рік тому було обрано до Верховної Ради.

«Впровадження ефективних економічних механізмів європейського рівня для обмеження подальшого розповсюдження азартних ігор». А це пункт затвердженої в січні цього року програми «Український прорив» Кабінету міністрів Юлії Тимошенко.

Що виконано з цих обіцянок? Скільки в Україні гральних закладів і людей, котрі в них грають? У який бік змінюється їх кількість?

До відповідей на ці запитання ми пішли двома шляхами. По-перше, почали шукати цифри про цей бізнес. Рішення, які мають його регулювати. І інтереси людей, котрі ці рішення приймають.

По-друге, ми зателефонували у відділ кадрів «Метро Джекпот» — торговельної марки «найбільшої в Європі гральної компанії «Рітціо-Ентертейнмент Груп», як написано на її сайті, — і сказали, що нас зацікавило оголошення про роботу.

Скільки в Україні гральних закладів?

Відповіді на це запитання дуже багато розповіли про те, наскільки це явище перебуває під контролем.

Державний комітет статистики повідомив, що підрахунок кількості гральних закладів не ведеться.

Міністерство фінансів надало дані про кількість виданих ним ліцензій. На 1 серпня — 117 на гральні автомати і 55 — на казино.

Однак ці цифри мало що говорять навіть про кількість легальних закладів. За законом, компанія, що володіє ліцензією Мінфіну, може одержати скільки завгодно її копій — хоч для тисячі залів. Плюс у законодавстві є діра. Ще до Мінфіну право ліцензувати азартні ігри одержали місцеві адміністрації. Дані, скільки з них скористалися цим правом, Мінфін повідомити не зміг.

На наше прохання це спеціально підрахував Державний комітет із питань регуляторної політики та підприємництва — 1962. Стільки ліцензій було видано, переоформлено та продубльовано всіма органами влади з 2003 по 2007 рік (більш як п’ять років ліцензії не діють)
(табл. 1).

Та й це виявилося не всією правдою. Під час розслідування ми відвідали в Києві міжнародну виставку «Індустрія розваг». Серед сяючих автоматів і дівчат-моделей, що рекламували їх, нашу увагу привернув аскетичний стенд Української асоціації діячів грального бізнесу. В її аналізі стану справ, що його роздавали відвідувачам, було написано: «За оцінками Асоціації, нелегалів (гральних закладів без ліцензії) — 60—70%».

Тому найближчими до дійсності, мабуть, варто вважати оцінки цієї самої асоціації, підготовлені для слухань у комітеті Верховної Ради в березні ц.р. Їх надав нам один із учасників слухань. От вони. В Україні відкрито 2,5—3 тис. гральних закладів. У них працюють 150—170 тис. чоловік. Встановлено 260—280 тис. автоматів. Половина грального бізнесу належить іноземцям.

Мене взяли!

Охоронець із навушником у вусі запросив нас — дев’ятьох шукачів роботи віком 19—25 років — пройти в службове приміщення. Вузьким коридором, пофарбованим у червоне, ми дісталися невеличкого світлого офісу, де всіх нас посадили за круглий стіл.

Молода жінка попросила заповнити анкету, обов’язково зазначивши в ній людей, які могли б дати нам рекомендацію. В анкеті запитувалися серія і номер паспорта, місце прописки, най­ближчих родичів з адресами і телефонами, а також місце проживання.

Відкривати всі свої адреси й телефони не хотілося, тому фактичну київську адресу було змінено. Також постраждали рубрики про попередні місця роботи. Довелося вигадати собі дві посади, які мені не доводилося обіймати, перед цим попередивши про це «роботодавців».

Після заповнення анкети менеджер запропонувала поспілкуватися. Кожен із претендентів, при інших, розповів трохи про себе, свої захоплення, інтереси та мотивації отримати таку роботу.

Цікаво — жоден не грав в автомати. Потім усім роздали тест на десять запитань. Ділення, множення, додавання і віднімання.

Плюс інформація про потенційні обов’язки. Потрібно обслуговувати відвідувачів залу, зокрема, пояснювати їм правила гри та приносити напої. Ще треба витирати автомати та чистити попільнички. Чому не прибиральниці чи прибиральники?

Зміна оператора залу гральних автоматів триває 12 годин — із 9-ї ранку до 9-ї вечора. Всі співробітники зобов’язані бути одягнені в класичні чорні штани, туфлі такого самого кольору та білу сорочку. Операторам заборонено сідати впродовж зміни, виходити на обід, коли в залі є клієнти, і найголовніше — грати на гральних автоматах (карається звільненням).

Ввечері того самого дня мені зателефонували та повідомили, що мене прийнято на навчальний курс.

Скільки українців грає?

Відповіді на це запитання розповіли про те, як в Україні борються з гемблінгом, чи патологічною пристрастю до азарт­них ігор. З 1977 року цю хворобу включено Всесвітньою організацією охорони здоров’я до Міжнародного класифікатора хвороб. От яку відповідь дало Міністерство охорони здоров’я на наш запит про кількість таких пацієнтів у нашій країні та процедуру їх лікування.

«Попри те, що залежність від ігор і було внесено до міжнародного списку хвороб, вона не є захворюванням, а належить до групи поведінкових розладів. Тому жодне медичне лікування (за допомогою хімічних речовин — медичних препаратів) не потрібне та неможливе. За впровадження реабілітаційних програм з поведінкових розладів у нашій країні відповідальне Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а в його структурі — Державна соціальна служба для сім’ї, дітей і молоді» — надійшла відповідь за підписом головного нарколога України Анатолія Вієвського.

Держслужба для сім’ї, дітей і молоді, у свою чергу, відповіла, що обліком ігроманів та їхньою реабілітацією не займається і не повинна займатися. Зате виготовила соціальну рекламу — відеоролик для телебачення. Ми його подивилися. Нам сподобалося.

А відповісти на запитання, скільки українців регулярно засовують гроші в гральні автомати чи міняють їх на фішки в казино, можуть лише два соціологічні дослідження.

Перше влітку 2007 року провів Державний інститут розвитку сім’ї та молоді. Він опитав людей по всій Україні віком 14—35 років. 13% заявили, що іноді торкаються кнопок грального автомата. 2% зізналися, що відвідують гральні заклади щодня.

Друге дослідження зробив у 2006 році Центр вивчення громадської думки «Соціоінформ». Проведене воно було серед жителів Львова на замовлення Асоціації роботодавців Львівщини. 6% опитаних городян сказали, що були впродовж цього року в казино, 6,5% — грали на автоматах, установлених на вулиці, і 8% — на автоматах, встановлених у залах.

Ще ми наводимо оцінку видавця журналу «Азарт» Ігоря Романюка. Він вважає, що в Україні 1 млн. постійних гравців.

З навчання на курсах: ховайте своє почуття жалості

«Хоч би з якою сумою грошей прийшов гість, ви маєте надати йому максимальний сервіс. У мене була бабуся, що підняла з 20-ки 20000. Реально таке було. Наступного дня вона привела до клубу всю дворову жінраду. Сьогодні гість до тебе прийшов пішки і зі 100 гривнями, завтра він під’їде на «Бентлі». Усе дуже швидко змінюється в нашій країні. Є ВІПи. Ви обов’язково познайомитеся з ними в залах. Їх бережно передають від зміни до зміни. Про ВІПів знають усе. Діти, собачка, де навчався, де хрестився. Усе знають. Найголовніше — ім’я!»

«Не забуватимемо, що є і хворі люди. Вони грають, тому що не можуть зупинитися. До таких клієнтів теж потрібен особливий підхід. Ховайте своє почуття жалості. Спрямовуйте його куди завгодно. На допомогу з захисту навколишнього середовища. Зрештою, не ви ж його прийшли і посадили грати в автомат».

«У залах більшість грають, звичайно, чоловіків. Однак останнім часом з’являється дедалі більше жінок. Буває і таке, що вона сидить у залі, за нею приходить чоловік і тягне додому. Перед операторами сімейна сцена. Вона чіпляється руками за автомат, за ковролін, не хоче йти... У результаті вона грає, він сидить, чекає».

«Є дуже забобонні гості. Один у мене купив два мішки жетонів. На 2000 гривень. І забрав. Увечері приносить. Він їх святив. У церкві. Уявляєте?» Хтось із стажистів: «Допомогло?». «Ні! Йому — ні».

Чи зростає кількість гравців?

Про це свідчить кількість проданих патентів на гральні автомати. За законом, їх потрібно щороку купувати в податкової адміністрації на кожен автомат. За останні шість років кількість проданих патентів зросла вчетверо. На 1 липня ц.р. в Україні на гральний бізнес легально працювало 136 тис. гральних автоматів (табл. 2).

Може, гральний бізнес не зростає, а легалізується?

Може. Та ось дані про сплату податку на прибуток, які ми попросили надати Державну податкову адміністрацію. Це — один з індикаторів того, триває легалізація чи ні. Казино, зали гральних автоматів плюс відеосалони і концертно-видовищні заходи (податківці враховують їхні платежі разом) за минулий рік заплатили податку на прибуток менше, ніж п’ять років тому. А саме — 2,6 млн. гривень
(табл. 3).

Краще зрозуміти значення цих цифр допоможе один приблизний підрахунок. За оцінками представників цієї індустрії, один автомат на місяць приносить у середньому 1000 дол. доходу. Якщо помножити цю цифру на 12 місяців і кількість легально встановлених автоматів, виходить 1,6 млрд. дол. на рік. Без нелегально встановлених автоматів. І без казино.

Вони з чоловіком можуть зустрітися тут

З боку бару до гральних автоматів із великим келихом у руці та з баночкою пива прокрокувала жінка років 45. Вона всілася біля автомата з гарною графікою в східному стилі. Закурила. Я підійшов, привітався. Вона підняла очі, і я зрозумів, що вона трохи п’яна. Одяг, сумка і прикраси, які були на ній, свідчили, що вона чи чоловік нормально заробляє.

Я запитав: «Часто граєте?» Вона: «Я? Я нечасто. А чоловік у мене такий... На цьому схиблений». І покрутила біля скроні. Я: «Ви вибрали автомат із дуже гарною графікою. Тут яскраві бонусні ігри». Вона: «Знаємо, бачили. Не стійте позаду мене, не дивіться, молода людина, я вас прошу». Я поміняв їй попільницю і пішов.

Жінка пила своє пиво, потім коктейлі. Дуже емоційно реагувала на кожну комбінацію. То лаяла автомат, то хвалила та обіймала.

Я запитав у напарниці Марини: «Постійна?» — «Так, ця постійна в нас. З чоловіком грають. Вона алкоголічка. Не звертай на неї багато уваги. Вона не любить, коли дивляться. Вона якийсь професор. Чи викладач. Вони з чоловіком іноді можуть зустрітися тут. І сидять у різних частинах залу, грають. Вона зазвичай поводиться дуже буйно».

Як реагує центральна влада?

Вперше обмеження грального бізнесу ще в 2001 році запропонував безпартійний депутат Іван Білас. Відтоді замінилося чотири скликання Ради, шість урядів і два президенти. За ініціативою депутатів і уряду до парламенту було подано ще 12 законопроектів, покликаних обмежити гральний бізнес. Жоден не був ухвалений.

Чому? Розв’яжіть просту задачку — і, можливо, відповідь буде знайдено. Ви — директор грального закладу. Закон дає вам вибір. Ви можете купити ліцензію в Мінфіні за 150 тис. євро. Або в кожної області окремо — за 255 гривень. Ви оберете другий варіант? Ви порахували, що на 25 областей плюс Київ і Севастополь ви витратите 6885 гривень? А от і неправильно. Інакше навіщо 170 компаній заплатили Мінфіну по 150 тис. євро, і ще сотня стоїть у черзі?

Представник грального бізнесу на умовах анонімності: «Багато хто з нас уже сам хоче чітких правил і згоден на обмеження, наприклад, мінімального розміру залів. Але правил не хоче влада. Адже це велика годівниця. Всім потрібно дати хабара. Що менше правил, що нечіткіше вони виписані, то більше хабарів потрібно давати. Приміром, є вимога вивішувати ліцензію в «зручному місці». А перевіряльник каже: «Це місце незручне!». От тобі і 300 дол. Чому вони не закривають тисячі ігрових автоматів, які працюють нелегально?»

Є ще один чинник. Знавці цього бізнесу анонімно назвали нам прізвища депутатів, які мають у ньому частку. Довести це — предмет окремого розслідування. Поки що варто звернути увагу на деталі останніх ініціатив головних парламентських сил. Значення цих деталей підкреслювали знавці.

Від БЮТ законопроект подав Валерій Писаренко. Він пропонує винести гральний бізнес у чотири гральні зони на заході, сході, півдні і півночі країни. Наші експерти порадили зрозуміти, чому, відповідно до проекту, ці зони мають бути розташовані на відстані 500 км одна від одної та обов’язково охоплювати не менш як два адміністративні райони. Це може зробити особливо цінною землю, розташовану на межах районів.

«Свідомо»: Чому ви зайнялися цією проблемою?

Валерій Писаренко: «Розгул і безконтрольність грального бізнесу».

«Свідомо»: Представники грального бізнесу назвали територіальні обмеження, які ви пропонуєте, лобіюванням земельних інтересів вашого колеги по фракції Богдана Губського.

Валерій Писаренко: «Мій законопроект обзивали лобістським, публікували замовні матеріали, і я вже спілкувався з тими людьми, які це робили. Я їм пояснив, що якщо зараз не запровадити ці обмеження, то люди рано чи пізно зберуться і зметуть ці гральні заклади.

Кабінет міністрів подаватиме на затвердження Верховної Ради території для гральних зон. Тобто ще невідомо, в якому регіоні вони будуть. Це однозначно повинні бути депресивні зони, щоб їх розвивати. Я взагалі не розумію, при чому тут мій колега Богдан Губський».

Від «НУ—НС» проект закону (у співавторстві з іще трьома депутатками) подала Оксана Білозір. У ньому передбачено багато обмежень, включаючи запровадження заборони на відкриття в містах через три роки гральних залів, через п’ять років — казино. Наші експерти порадили звернути увагу на слово «відкриття».

«Свідомо»: Чому ви зайнялися цією проблемою?

Оксана Білозір: «Спонукали виборці. Хоч би де я була в перед­виборних поїздках, люди зверталися: «Зробіть щось із гральними автоматами. Ми на роботі, а діти проводять час у гральних залах, виносять майно з дому».

«Свідомо»: Слово «відкриття» у вашому проекті означає, що на гральні заклади, які діятимуть на момент запровадження заборон, обмеження не поширюватимуться. Адже закон не має зворотної сили. У цьому разі це просто вбереже їх від конкурентів?

Оксана Білозір: «Це якесь непорозуміння. Всі гральні заклади через визначений період повинні бути винесені за межі населених пунктів. Для залів гральних автоматів я запропонувала встановити цей термін три роки, для казино — п’ять років».

Ще один законопроект у цій Раді запропонував Григорій Смітюх із Партії регіонів. Наші експерти не знайшли в ньому лобістських ідей, просто назвавши його «популістським» (представники грального бізнесу як вогню бояться заборони закладів у населених пунктах). Смітюх пропонує винести весь бізнес у максимум чотири зони. Його законопроект не вказує, де вони повинні створюватися, і не робить жодних послаблень для вже відкритих закладів.

Є тільки одне запитання. Чи проголосує за пропозицію Смітюха хоча б його партія? У минулому скликанні Партія регіонів цього не зробила.

«Свідомо»: Чому за ваш проект тоді не проголосувала ваша ж партія?

Григорій Смітюх: «Мені сказали, що голосуватимемо за урядовий законопроект».

«Свідомо»: А ви зверталися в уряд за допомогою? Адже його тоді очолював ваш лідер Віктор Янукович, а інший однопартієць Микола Азаров управляв Мінфіном?

Григорій Смітюх: «Природно, я звертався до Миколи Яновича. Микола Янович направив мене до своїх заступників. Вони мені сказали — це дуже правильна, потрібна ідея, але, як додав один із них, «якщо ми такий законопроект приймемо, то мене завтра звільнять із роботи».

Яку позицію займає уряд Юлії Тимошенко?

«Уряд обговорив перший варіант закону, який обмежує розташування приміщень з азартними іграми в центрах міст. І ми сьогодні з цим проектом вирішили вийти на розширені громадські слухання», — заявила прем’єр 24 вересня. У перекладі мовою фактів це означало — проект закону, який під керівництвом заступника міністра фінансів Дениса Фудашкіна розроблявся з червня, схвалений не був. Уряд далі доопрацьовуватиме обмеження.

Одразу викликайте СБ

У кімнату ввійшов гладкий невисокий чоловік років сорока. Він був взутий у дорогі туфлі. Йшов до свого місця впевнено і швидко. Уважно подивився на нас — стажистів, чиє навчання добігало кінця, і представився: «Мене звуть Віктор Миколайович. Я зі служби безпеки цієї компанії. Досвід роботи мій на цій посаді 12 років».

Говорив різко і зі знанням справи. У процесі його монологу можна було вловити фрагменти біографії: «Коли у 84-му році я закінчив школу міліції...», «Ще коли я працював в органах, ми часто затримували таких типів...» і т.ін.

«Ще одне, — впевненим голосом сказав Віктор Миколайович, — це стосується і касирів, і операторів. Не допускати жодних перевіряльників. Не зателефонувавши в службу безпеки, жодних інспекторів не допускати. Робіть що хочете, танцюйте, співайте, чай, кава, капучіно, перевіряти не пускайте. Викликайте відразу ж СБ і чекайте. Приїде служба безпеки, приїде менеджер, сам розбиратиметься. Не влазьте. Кожним районом курсує машина. Тисніть на кнопку — викликайте».

Як не потрапити в залежність?

Поки влада не поспішає, ви можете допомогти собі самі. От деякі медичні поради.

Російські психіатри Цезар Короленко та Наталя Дмитрієва у своєму дослідженні «Нехимические аддикции» назвали такі групи ризику: діти з неблагополучних родин; люди, які відчували до себе жорстокість або неуважність у дитинстві; а також ті, хто спостерігав за грою батьків.

Ще важливо розуміти, що захоплення грою настає непомітно.

«Свідомо»: Скільки людей звертаються до вас із цією проблемою?

Леонід Юнда, один з відомих лікарів у сфері гемблінгу: «Не звертаються. Їх приводять. На дві-три особи я маю 20—30 зустрічей із родичами. Залежні від гри не визнають себе хворими і не йдуть на лікування».

Для тих, хто вже грає, ось симптоми хвороби за ВООЗ. Гра з втратою грошей більш як двічі на рік. Непереборне бажання грати. Неможливість припинити гру зусиллям волі. Постійні думки про гру.

Тільки ласкою можна виграти

Клієнта звали Юра. Спочатку він почав перераховувати товсті пачки грошей у своїх руках. Потім сів грати. Натискав на кнопки дуже впевнено, явно роблячи це не вперше. Проходячи повз автомат, я чув фрази, які постійно повторював Юра.

«Ну, давай, мій хороший!» — примовляв він і гладив автомат по правому боці рукою.

Всовуючи купюри по 200 гривень пачками, він дякував автомату за мізерний бонус: «Спасибі хоч за це!». Цю фразу він говорив найчастіше. За всю ніч вона трохи набридла. «Ну, спасибі тобі, рідний, за це. І за це спасибі», — говорив він, коли йому випадав бонус.

Облизував пальці і мазав слиною виграшні символи, примовляючи: «Тільки ласкою, тільки ласкою можна виграти. Ти ж бачиш, рідненький, я тебе не б’ю, не луплю так, що аж кнопки випадають. Потрібно ласкою. Ніжно». І далі мазав слиною по подвійному міцному склу монітора.

«Принеси мені пива, Сашко. Так буде ефективніше». І мазав монітор пальцями в пиві.

«Бог назустріч, як то кажуть, — примовляв він постійно. — Бог допоможе».

У той вечір він поміняв два автомати і програв у сумі
26 тис. гривень. Це ми дізналися, коли підбивали ранкову касу.

Що пропонував не прийнятий урядом законопроект?

Проект забороняв розміщувати гральні заклади в навчальних, медичних закладах і установах зв’язку, а також на вокзалах, ринках, зупинках і станціях метро. Ще він вимагав від власників казино і гральних автоматів мати статутний фонд мінімум
1 млн. євро.

Хто грає в гральному бізнесі?

З огляду на те, що учасники ринку не здають звітності про свої операції, а державного регулювання фактично немає, точні дані навести вкрай складно. Ось оцінки, отримані нами від учасників ринку.

Вони діляться на три категорії. Дві найбільші компанії — «Рітціо-Ентертейнмент Груп» і «Унікум-Геймінг». У кожної з них понад 7 тис. автоматів. Обидві належать російським бізнесменам.

Далі йде група з приблизно двадцяти великих компаній, які належать українським підприємцям. Приміром, такі як «Одрекс», «Екстрема», «Ігросервіс». У кожної з них близько 5 тис. автоматів.

Третя група — приблизно кілька тисяч невеличких компаній і приватних осіб, які володіють десятками автоматів. Багато хто з них веде бізнес нелегально.

Як грав Пушкін

Грав Олександр Сергійович багато і дуже азартно. Траплялося, як ставки використовувалися глави з «Евгения Онегина». Це було в Москві. Пушкін, як відомо, любив грати в карти, переважно в штос. Граючи якось з О.М.Загряжським, Пушкін програв усі гроші, які він мав. Він запропонував у вигляді ставки щойно написану ним п’яту главу «Онегина». Ставку було прийнято, тому що рукопис цей був тими ж грошима, і дуже великими (Пушкін одержував по 25 руб. ас. за рядок), — і Пушкін програв.

Вікентій Вересаєв, «Пушкин в жизни».