СЕРГІЙ ТІГІПКО: «Я НЕ БУВ ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО ПРОЙДУ ЯК ПРЕМ’ЄР»

Двічі програвши змагання претендентів на пост прем’єра, місяць тому Сергій Тігіпко очолив Національний банк. Те, що він пішов на цей відсторонений від магістрального напряму владної вертикалі пост, дозволило йому зберегтися в обоймі топ-політиків. Позиція голови НБУ також дає йому можливість побудувати самостійні відносини з ключовими силами на принципі нейтралітету, що зовсім непогано з урахуванням прийдешнього неясного часу. За вдалого перебігу його власних справ і невдалих справ прем’єра ефективний глава Нацбанку цілком може претендувати на участь у виборах із статусом кандидата від влади. Підтримка ж ним іншого кандидата-фаворита чи дистанціювання від виборів майже на сто відсотків гарантують політичне майбутнє після 2004 року.

— Сергію Леонідовичу, ви більше не політик?

— Відразу відійти від політики неможливо, але завдання, що стоять перед Національним банком, змушують мене це робити. Я вже сьогодні відчуваю себе більше банкіром, ніж політиком.

— Кому належала ідея висунути вас на пост голови НБУ при розподілі більшістю Верховної Ради владних посад, включаючи пост прем’єра?

— Ідея була моя. Виникла вона після того, як посаду голови НБУ вже внесли до переліку тих посад, що розподілятимуться більшістю. На це вплинуло кілька чинників. По-перше, професійно мені це, може, навіть більш цікаво. По-друге, було кілька сильних кандидатів на пост прем’єр-міністра, які повинні були якимось чином так розійтися на вузькій доріжці, щоб це не призвело до розпаду більшості. Можливостей задовольнитися, поступившись статусом посади, у моїх колег було менше. Приміром, очолити той самий Національний банк їм було складніше через їхню підготовку. Це я теж узяв до уваги. І, по-третє, я враховував настрої більшості: не був переконаний, що зможу пройти голосування у Верховній Раді як прем’єр.

— З погляду подальшої кар’єри, які переваги та недоліки нової посади ви бачите?

— З погляду фінансиста, у кар’єрному зростанні це немов крайня точка: вище нікуди. Однак той, хто працював у бізнесі, знає: у бізнесі немає обмежень, немає стелі. Тому як для фінансиста, для мене кар’єра не зупиняється. Що стосується політичних амбіцій, то на якийсь час я просто задля справи маю про них забути, відсунути на другий план. Що я і спробую зробити.

— Ви вже бачите свою роль 2004 року?

— Тенденції настільки суперечливі та мінливі, що побачити свою роль як політика я не можу і, чесно кажучи, не особливо хочу. Знаю, що для простих людей, для країни моя роль як голови НБУ до цього часу буде суперважливою. Тому що від Національного банку залежить стабільність національної валюти, економічне зростання. А це, я б сказав, стабільність матеріального становища кожної людини, збільшення реальних доходів населення. Тому я зосередився на цьому завданні.

— Якщо обставини сприятимуть висуванню голови НБУ кандидатом на пост президента, ви це зробите?

— Я сьогодні до цього абсолютно не готовий і про це не думаю. Чесно кажучи, для мене сьогодні такий шанс, на мій погляд, дуже малоймовірний.

— Тоді чи є постать, яку ви як голова центрального банку хотіли б бачити майбутнім президентом?

— Мені здається, що в країні дедалі більше усвідомлюють розуміння особливого статусу НБУ. І я сподіваюся, хоч хто став би президентом, він це розумітиме, яких би поглядів він дотримувався. Відповідальність, що лягає на президента, швидко змусить його зрозуміти й відчути роль НБУ. Тому я не думаю, що потрібно комусь віддавати пріоритет. Хоч хто прийшов би, буде зацікавлений у стабільних грошах, у зростанні банківського сектора, його кредитів реальній економіці, адже це все працює на добробут населення.

— Якою ви бачите оптимальну модель влади на найближчі роки? Чи потрібно обмежити повноваження президента, і які з них він має віддати?

— Я вважаю, було б розумно, якби президент мав можливість розпуску парламенту в чітко обговорених випадках. Парламент повинний мати більше повноважень з формування уряду, за винятком силових міністрів. Уряд повинний мати більше можливостей відповідати за реальний сектор економіки. Треба мінімізувати вплив на цей сектор із боку адміністрації Президента і парламенту. Приміром, нині я зіштовхнувся з проблемою обмеження в законі вартості акцизної марки. Вважаю, що це проблема не парламенту, а уряду.

— Чи складете ви повноваження лідера «Трудової України» й коли?

— Так, однозначно. У нас передбачене обговорення цього питання на з’їзді партії, який пройде навесні. Я знаю стурбованість моїх друзів по партії, які кажуть, що я не повинен цього робити, що відразу втрачу вагову категорію, що миттєво посилиться тиск із різних боків, на НБУ в тому числі. Та я думаю, що таке рішення має бути прийняте і від такого формального впливу як голова партії я все-таки маю відійти.

— Яким ви бачите майбутнє партії та її фракції в Раді? Як вона має трансформуватися?

— Я думаю, і партія, і фракція досить стабільні й мають усі можливості для свого хорошого розвитку. Я маю на увазі якісне зростання, а не кількісний, екстенсивний розвиток. У партії дуже прогресивний секретаріат, добре організована структура.

— Сергію Леонідовичу, чи є в партії людина, спроможна стати лідером замість вас чи можливе запрошення людини зі сторони?

— Я думаю, що зі сторони ніхто нікого не запрошуватиме. Проблема не у відсутності такої людини в партії, а в тому, що їх кілька. Називати їх я не хотів би.

— Що з вашим бізнесом? Ви передасте, продасте групу компаній ТАС чи приймете інше рішення?

— По-перше, мій бізнес абсолютно прозорий. Я думаю, дехто з політиків можуть сказати це. У моїх бізнес-структурах немає жодної акції в офшорних компаній, усі вони належать мені або моїй дружині. Що ж до конфлікту інтересів, він можливий лише за банківським напрямом бізнесу. Я консультувався з представниками PriceWaterhouseCoopers: кожний політик у Європі вирішує це питання по-своєму. Я більше схильний банківську частину бізнесу продати, щоб не було конфлікту інтересів. У всіх інших напрямах бізнесу я вважаю себе вільним у рамках закону й того становища, яке я займаю.

— Щодо незалежності банку. Як ви розраховуєте взаємодіяти з Кабінетом міністрів, який обов’язково зіштовхнеться з бюджетними проблемами, зокрема з Віктором Януковичем, ви готові йти на компроміс?

— Що ж до консультацій, пошуку оптимальних рішень для країни — тут ми абсолютно будемо відкритими. Що ж до бюджетних проблем, то це проблеми бюджету. Якщо бюджет недобирає, то я прибічник його секвестрування. Думаю, це набагато чесніше, і до такої практики ми повинні звикнути. Підтримка з боку НБУ тут обмежена. Ми не можемо купувати папери уряду на первинному ринку. Якщо ж ми купуватимемо їх на другий день у банків на вторинному ринку, це однозначно викличе запитання аудиторів, представників міжнародних фінансових організацій, які насторожать населення. Дозволяти собі такі речі ми не можемо. Давити на комерційні банки адміністративно НБУ не має права. Давити треба ставками й термінами: це банки набагато краще сприймають.

Відразу можу сказати, що тиск особисто мені дуже важко сприймати. Я думаю, це прекрасно відчуває і прем’єр-міністр, і перший віце-прем’єр-міністр фінансів. Де можемо, ми допоможемо з задоволенням. Та є певні межі, коли ми не можемо йти на компроміс. Насамперед, це стабільність гривні, стабільність цін і стабільність банківської системи.

— У чому політика Тігіпка збігатиметься з політикою Стельмаха, а в чому відрізнятиметься від неї?

— Що ж до грошово-кредитної політики, я вважаю, великих змін сьогодні бути не повинно. У нас стабільна валюта, стабільні ціни, поповнення золотовалютних резервів, банківський сектор, який досить швидко зростає. Занепокоєння експортерів стосовно курсової політики? Ті тенденції, що є сьогодні, абсолютно мають їх задовольняти. Будь-який різкий рух відразу ж підірве довіру населення до гривні, зменшить обсяги кредитування економіки за умов браку інвестицій. Це загальмує економічне зростання, що загострить бюджетну політику набагато гірше, ніж доходи від зростання цін. Експортери — це ще не весь ринок. Ведучи політику стабільності, ми дуже серйозно розвиваємо внутрішній ринок.

— Ви взагалі супротивник будь-якої девальвації чи Національний банк може її проводити для вирівнювання реального курсу?

— Ми насамперед стежитимемо за платіжним балансом, за торговельним балансом і за станом валютних резервів. Які підстави сьогодні девальвувати гривню, якщо в країну заходить більше валюти, ніж вимагають економічні суб’єкти? Якась девальвація може бути, але за нашими розрахунками, вона не може бути дуже великою. Курсова тенденція буде близька до тенденції 2002 року.

— Який у вас погляд на ціни? Ви будете боротися з дефляцією, якщо вона буде можлива?

— Я вважаю досить непоганим орієнтир ЄС: 3% інфляції плюс мінус відсоток-два. Зрештою є рішення ради банку і Верховної Ради: 6% на рік. Десь у таких межах ми повинні залишатися. Що ж до дефляції, то коли ми три роки фіксуємо тарифи на житлово-комунальні послуги, створюючи собі проблеми в цьому секторі, то за такої ситуації дефляція — це марення.

— Ви коригуватимете політику відносно комерційних банків?

— Ми спробуємо більш динамічно впливати на розвиток банківського сектора, однозначно посилюватимемо банківський нагляд, намагатимемося зробити цей сектор максимально прозорим. Перспективи розвитку банківського сектора залежать від довіри населення. Тут у нас величезний запас зростання.

Однозначно завжди вимагатимуть уважнішого контролю найбільші банки. Контроль за ними лише посилюватиметься. Підрозділи, які цим займаються, збільшаться кількісно, і з мого боку підтримуватимуться в матеріально-технічному відношенні.

Є також вимога закону про збільшення капіталу всіх банків до 5 млн. євро. Не виконати закон Національний банк не може. Якщо Верховна Рада перенесе вимогу закону, ми погодимося, хоча я б цього не робив.

— Наскільки небезпечні санкції з боку FATF і рішення трьох найважливіших у фінансовому світі країн, прийняті після цього?

— До наступного засідання Верховна Рада, уряд і Національний банк мають зробити все, щоб прийняти рішення, які влаштують FATF. Прийняті FATF рішення — це лише початковий етап запровадження санкцій, і до чого приведе цей перший етап, не кажучи про другий, ми можемо лише прогнозувати.

— Сергію Леонідовичу, ви думаєте, у першу чергу постраждають компанії, які ведуть бізнес з офшорами?

— Деякі їхні платежі викликатимуть запитання. Йдеться про досить великі платежі з зон, які у світі визнані неблагополучними.

У нас уже є певні наслідки запровадження санкцій: були затримки платежів при перевірці.

Я думаю, якщо партнери працювали довго, якщо це не офшорні компанії, проблем не буде. Хоча деякі маршрути платежів банкам доведеться змінити.

— У період вашого обрання, що проходило дуже важко з моральної точки зору, здалося, що ви зіпсували стосунки з двома вашими попередниками — Володимиром Стельмахом і Віктором Ющенком...

— Було б дивним, якби та напруга, що була в процесі вирішення цих питань, не позначилася б на Володимирові Семеновичу, який не звик до атмосфери Верховної Ради. Однак після вирішення питання ми підтримуємо нормальні стосунки. Я можу звернутися по його консультацію: він мені дав таке право. Думаю, ми абсолютно спокійно нормалізуємо наші стосунки.

Що ж до Віктора Андрійовича, то не було особистісного конфлікту. З його боку був погляд на проблему незалежності Національного банку. Питання має місце. Зі свого боку, я був обмежений рішенням більшості, і будь-які компроміси, не узгоджені з цим рішенням, могли б серйозно підірвати більшість. Я думаю, ми прекрасно розуміємо правила політичної гри. Не вважаю, що це сильно погіршить наші з ним стосунки.

— У момент звільнення Стельмаха обговорювалася можливість призначення його головою ради НБУ. Чому ця схема не реалізована?

— Я не можу сказати, що цього не сталося. Для того, щоб не робити дуже багато змін відразу, я просив Анатолія Степановича Гальчинського попрацювати ще якийсь час. Мене цілком улаштовує його підхід до роботи ради: він досить незалежний від правління, з іншого боку — не заважає правлінню працювати. Я думаю, до цього питання через якийсь час ми ще повернемося.