Ігор Шаров: «Якби не Леонід Кучма, не було б Майдану»

Як зізнавався недавно Сергій Тігіпко, він відчув неймовірне полегшення, склавши із себе відразу ж після другого туру виборів повноваження керівника виборчого штабу Віктора Януковича та глави Національного банку. Але про свої почуття з приводу реальної загрози втратити парламентську фракцію, а можливо, й партію, Сергій Леонідович поки не розводиться. Тим часом численне в минулому представництво у Верховній Раді партії «Трудова Україна», починаючи з перших чисел грудня, стало стрімко скорочуватися. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в складі першої групи товаришів, які залишили фракцію «ТУ», перебував лідер парламентського об’єднання «трудовиків» Ігор Шаров.

І хоча, за словами самого Ігоря Федоровича, партійний квиток усе ще при ньому, факт очевидний: «Трудова Україна» втрачає найавторитетніших політичних гравців, серед яких, до того ж, чимало тих, хто забезпечував її матеріальну базу. З наближенням виборів нового українського парламенту у багатьох настає переосмислення своєї ролі та місця в нинішній Верховній Раді. Одним із результатів цього, вочевидь, і стало зменшення фракції «трудовиків» до критичних для її існування розмірів — дванадцяти народних депутатів. Щоправда, вчора у фракцію повернувся Дмитро Рудківський, який залишив її 3 грудня. І щоб не зникнути зовсім, об’єднанню залишається залучити у свої лави всього одну людину.

Не менш хиткими є перспективи і самої партії. Окремі впливові «трудовики», за деякими відомостями, сповнені рішучості ініціювати проведення позачергового з’їзду «ТУ», на якому мають намір порушити питання про зміну лідера. Кажуть, ніби на місце Сергія Тігіпка претендує глава НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко.

З проханням прокоментувати ситуацію, в якій опинилася парламентська фракція «ТУ», а також відповісти на деякі інші запитання ми звернулися до екс-лідера парламентського об’єднання «трудовиків», а нині позафракційного депутата Ігоря ШАРОВА.

— Ігорю Федоровичу, що трапилося з парламентською фракцією партії «Трудова Україна»?

— Того дня, коли весь парламент підійшов до політичного рубікону, я як керівник фракції дав можливість депутатам-«трудовикам» визначатися зі своєю позицією самостійно. І тому кожен із членів фракції вирішував для себе сам: залишатися на старому місці чи приєднуватися до іншої політичної сили. Ніякого тиску на жодного з депутатів ніхто не чинив.

— Чим пояснюється той факт, що більшість депутатів, які вийшли з «ТУ», у тому числі й ви, не приєдналися до жодного з існуючих депутатських об’єднань?

— Я можу говорити лише за себе. Оскільки депутати, будучи абсолютно незалежними в ухваленні рішення про вихід із фракції, і подальшу свою долю вирішують цілком самостійно. Особисто я зробив цей крок із прицілом на політичне майбутнє. Не один рік я очолював фракцію, котра була винятково пропрезидентською. Сьогодні, коли нашу місію з підтримання Президента завершено, оскільки добігає кінця епоха, пов’язана з ім’ям Леоніда Кучми, постало питання політичного вибору. І самої фракції, і тих, хто до неї входив.

— Те, що відбувається з парламентською фракцією «трудовиків», слід гадати, прямо пов’язано з тими процесами, котрі протікають у самій партії «Трудова Україна». Її теж очікує розвал? І чи вийшли ви з партії?

— Ні, я з партії не виходив. Але наші із Сергієм Тігіпком погляди на майбутнє і партії, і фракції розійшлися. Особисто я свого часу виступав за те, щоб у лідера «Трудової України» були зосереджені максимальні повноваження з керівництва партією. І на сьогодні глава «ТУ» є практично одноосібним керівником партійної структури «трудовиків». Це відігравало позитивну роль тоді, коли партія та її фракція в парламенті були пропрезидентськими, коли вони були монолітними і найбільш послідовними в підтриманні законодавчих ініціатив глави держави. Однак саме зараз, на мою думку, така концентрація повноважень у руках керівника партії не на користь спільній справі.

— Як ви оцінюєте роль нинішнього Президента під час врегулювання політичного конфлікту, що виник у результаті фальсифікацій на виборах?

— Як це часто буває після подолання серйозних конфліктів, залишається відчуття того, що могло бути краще. Проте оцінювати роль глави держави в цьому процесі потрібно, на мій погляд, виходячи з того, що він усе ж проявив мудрість і рішучість, задіявши весь свій життєвий і політичний досвід: він брав активну участь у переговорах, він у найвідповідальніший момент прийшов у парламент. У результаті ми отримали вихід із політичної кризи, конституційну реформу і зберегли обличчя перед світовою громадськістю.

Адже, відверто кажучи, ніхто не розраховував на таку високу активність людей, які вийшли на вулиці міст, особливо в Києві. І той факт, що ніхто з них не постраждав, дає привід сподіватися, що й у майбутньому нікому не спаде на думку застосовувати силу проти учасників масових акцій. Важко судити напевно про те, які емоції протягом тих усіх днів переживав Президент України, але точно можу сказати: найважливішим для нього було збереження спокою в суспільстві і стабільності в державі. Це було цілком очевидно з нашого спілкування з Леонідом Кучмою в ті дні по телефону. Саме за це він найбільше переживав, і це йому вдалося.

— І що з ним буде в подальшому? Як ви гадаєте, Кучма залишиться в колі впливових політичних гравців країни по закінченні виборчої кампанії?

— Мене, м’яко кажучи, дивують виступи деяких українських політиків, яких він же й породив, котрі негативно оцінюють діяльність Кучми за час перебування його на президентському посту. Я вважаю, що на його політичній кар’єрі рано ставити хрест, і він ще довго впливатиме на події в Україні. Для цього у нього вистачає й авторитету, і можливостей.

— По закінченні розпочатого переформатування парламентської більшості, якою вона буде — пропрезидентською чи проспікерською?

— Я гадаю, країна визначилася з трьома основними політичними гравцями на найближче майбутнє. Це, якщо перелічити їх у алфавітному порядку, — Володимир Литвин, Віктор Ющенко і Віктор Янукович. За умови, що нам невідомо, яку позицію в майбутньому займе Леонід Кучма. Які його політичні амбіції, чи наважиться він балотуватися в наступний парламент? Однак реструктуризація нинішнього парламенту відбуватиметься відповідно до позицій, авторитету, політичних амбіцій і можливостей кожного з учасників згаданої трійки. На сьогодні у них, на мою думку, практично однакові шанси стати центром формування нової парламентської більшості. Як вони цим шансом скористаються — питання історії і їх особистого політичного чуття, навичок, мудрості. Ми не знаємо, яким найближчим часом буде стан економіки країни. Наскільки вдасться Володимиру Литвину роль, по суті, першої особи в державі, якою стане спікер після набуття чинності конституційними змінами? Не знаємо й багато іншого, від чого залежить майбутнє парламенту, котре, у свою чергу, залежить від особливостей виникнення й орієнтації нової більшості Верховної Ради.

— Судячи з ваших намірів створити в парламенті фракцію під назвою того політичного блоку, який свого часу очолював Володимир Литвин, — «За єдину Україну!», ваші політичні симпатії та перспективи подальшої діяльності пов’язані з ім’ям спікера.

— Так, але виникли ці симпатії та перспективи не раптом і не вчора. Як уже говорилося, багато років я очолював фракцію, котра підтримувала Президента. З іншого боку, мені не раз доводилося стикатися з тим, що позиції спікера та глави держави, їхні погляди на ту чи іншу ситуацію, на ті чи інші події суттєво різняться. Зізнаюся, через це протягом останніх двох років я не раз відчував дискомфорт. Оскільки при прийнятті політичних рішень нерідко доводилося роздвоюватися. Тому сьогодні я не можу не відчувати задоволення від того, що подібні проблеми залишаються в минулому.

— А чи можна очікувати, що перед парламентськими виборами Народна аграрна партія Литвина і структура, створювана сьогодні вами, об’єднаються у виборчий блок?

— Я гадаю, що напередодні парламентських виборів серед багатьох партій відбудеться перегрупування: хтось буде укрупнюватися, хтось — зливатися, хтось — змінювати назву...

— ...І більшість цих пертурбацій, хочете ви сказати, відбуватиметься «під Литвина», котрий буде центром тяжіння певної частини політичних сил?

— Ні, не буде. Він уже ним є. Йому важко це далося. Але йому вистачило терпіння, витримки, розуму, мужності, щоб стати стабілізуючим чинником у парламенті й у суспільстві в цілому.

— Як ви гадаєте, чи можливі після приходу до влади нового президента і його команди репресії стосовно представників старого режиму — Віктора Медведчука, Анатолія Толстоухова, Георгія Кірпи тощо?

— Як запевняють сьогодні представники сторони, котра опонує нинішній владі, ніяких переслідувань і репресивних мір стосовно політиків, чиновників і бізнесменів, які мали інші політичні орієнтації, не буде. Звісно, це не означає, ніби ті, хто порушував закон, не повинні нести відповідальності. Але відбуватися це має в рамках чинного законодавства. Що ж стосується якихось надуманих обвинувачень і можливого полювання на відьом, то ми ж не раз чули заяви представників нинішньої опозиції про їхнє бачення України європейською державою. Європа і Захід у цілому, гадаю, будуть гарантом того, щоб в Україні не було переслідувань за політичними мотивами.

І ми і самі вже далеко пішли від тих правил, які домінували, скажімо, за часів прем’єрства Павла Лазаренка. Коли бізнесмени й політики чітко ділилися на своїх і чужих. І якщо першим створювали сприятливі умови і для розвитку бізнесу, і для кар’єрного росту, другі перебували на узбіччі практично всіх процесів, що відбувалися в країні. Сьогодні ми значно просунулися в розвитку демократичних принципів, і для відкоту назад передумов не видно. Найяскравішим доказом цього можуть служити події, котрі відбувалися на Майдані в Києві й в інших містах України. Я і мої однодумці дуже позитивно оцінюємо громадянську активність наших людей. Саме ці події потрібно брати до уваги, оцінюючи діяльність президента, котрий іде. Так, його є за що критикувати: багато рішень приймали без попередніх відповідних розрахунків, на основі його особистого бачення проблем, тому і було чимало помилок. Але якщо зіставити негатив із позитивом, то переважить, звісно, позитив. Передусім це стосується миру і спокою в країні. По-друге — помітних успіхів в економічному розвитку країни. Україна як така відбулася за Президента Кучми. І я хотів би зауважити: якби не Леонід Кучма, то й Майдану не було б. Хіба це не прояв явних ознак громадянського суспільства, свободи слова й тієї демократії, котру Президент, можливо, не усвідомлюючи цього сам, породив у країні?

— Не можу не запитати вас як одного з найвідоміших кіровоградців, як ви оцінюєте події, що відбувалися в області під час першого туру виборів?

— Так, я як заступник керівника виборчого штабу Віктора Януковича курирував Кіровоградську область. І, звісно ж, мав безпосередній стосунок до організації президентської кампанії прем’єр-міністра в цьому регіоні. Не хотів би скривдити працівників штабу низового рівня, але ті порушення, котрі зафіксовані в Кіровограді під час першого туру виборів, можна охарактеризувати одним словом: перестаралися. Позначилася надмірна ініціативність.

— А ви теж, як про це говорилося в ЗМІ, спускали з центрального штабу рознарядки по збиранню голосів виборців за Віктора Федоровича?

— Рознарядки не спускали, доводили рекомендації. І такі рекомендації були доведені на місця і штабом «Нашої України», і штабом Віктора Януковича.

— Які, на вашу думку, головні помилки допущені у виборчій кампанії Януковича? Що йому заважало найбільше?

— Насамперед провладність. До того ж, відсутність достатньої координації між двома штабами (один із яких очолював С.Тігіпко, а другий, тіньовий — А.Клюєв. — О.Д.). Ну, і деякі моменти з його біографії.

— Які, на вашу думку, шанси на перемогу Януковича на так званому третьому турі виборів?

— Не потрібно недооцінювати чинник Віктора Януковича, як і його внесок у те, що за останній час зроблено для економічного росту країни та її соціального розвитку. І в жодному разі не можна недооцінювати процеси, що відбуваються сьогодні на сході та півдні країни. Я вже казав представникам фракції «Наша Україна»: дивіться, щоб не вийшло так, як із теледебатами. Коли Януковича звали-звали, а він прийшов і практично переграв свого опонента. Хоча, з моєї точки зору, з огляду на неминучий відкот в економіці найближчим часом, Віктору Федоровичу зараз краще було б зосередитися на підготовці до парламентської кампанії. Тоді у нього було б чимало приводів для критики на адресу нової влади. І він зміг би, згрупувавши навколо себе значні політичні сили, прийти в парламент, привівши за собою численний загін прибічників, стати прем’єр-міністром із солідними повноваженнями вже після парламентських виборів.