Гаррі Трумен: головнокомандувач холодної війни

Радянські, а нині вже пострадянські російські історики постійно протиставляють президента США Франкліна Рузвельта його наступникові на цій посаді - Гаррі Трумену. Якщо Рузвельта, який у союзі зі Сталіним та Черчиллем виграв Другу світову війну, визнають "визначним", а то й "великим державним діячем", то Трумена росіяни часто називають "пігмеєм-антирадянщиком", "обмеженим провінціалом". Справді, у 33 роки, у віці Ісуса Христа, Трумен іще орав землю на батьковій фермі в глибинці штату Міссурі і, зрештою, став першим президентом США, який не мав вищої освіти. Рузвельт же блискуче закінчив два університети - Гарвардський і Колумбійський, 28-річним уперше став сенатором США, а згодом чотири рази поспіль американці обирали його своїм президентом.

Трумен якоюсь мірою випадково став віце-президентом у четвертий термін президентства Рузвельта і ніколи не належав до числа його найближчих співробітників. Досить сказати, що віце-президент навіть не був поінформований про так званий Манхеттенський проект - американську програму розробки ядерної зброї. А проте, очоливши 12 квітня 1945 р., всього лише через 2 години 24 хвилини після наглої смерті Рузвельта, найпотужнішу країну світу, Трумен зміг забезпечити спадкоємність влади і протягом майже восьми років свого президентства цілком достойно справлявся з історичними викликами, які поставали перед Америкою в той період. Приміром, на початку 50-х рр., у розпал кривавої Корейської війни, підтримка американцями свого президента опустилася до найнижчого показника в історії - 23 відсотків.

Трумен у перші роки свого президентства зазнавав дошкульних поразок від Сталіна. Проте зміг сформулювати, а головне втілити на практиці, так звану доктрину Трумена, доктрину стримування комунізму, яка прийшла на зміну славнозвісній доктрині Монро, що нею Сполучені Штати керувалися в своїй зовнішній політиці понад 100 років. Зрештою, він зміг зупинити повзучу сталінську агресію, поширення комуністичної влади у світі. І зробив це інструментами холодної війни, не допустивши вибуху третьої світової. Трумен стояв біля витоків таких і досі надзвичайно важливих у світі організацій, як ООН і НАТО. І тому останніми роками у Сполучених Штатах Гаррі Трумена дедалі частіше називають одним з найвидатніших президентів в історії країни, "найбільш американським президентом Америки".

Зразковий хлопець

Гаррі С.Трумен народився 8 травня 1884 р. в містечку Ламар округу Джексон у штаті Міссурі майже в самісінькому географічному центрі Сполучених Штатів. Назвали його іменем дядька. А друге його ім'я, позначене літерою C (S), в нього "комплексне": на честь одразу двох дідів - Шіпа (Shipp) Трумена і Соломона Янга. Фермер Соломон Янг зі своєю рудою дружиною Мері-Джейн переселився до Міссурі 1841 р., а Шіп Трумен приїхав туди п'ятьма роками пізніше. Обидва майбутні діди нашого героя прибули в округ Джексон, у "новий рай на Близькому Заході" - на краю тогочасної американської колонізації - із штату Кентуккі. Обидва були баптистами, обидва - фермерами, обидва, як кажуть в Америці, шотландсько-ірландського походження, тобто нащадками шотландських колоністів у Північній Ірландії, які у ХVІІІ ст. переселилися до Вірджинії, на початку ХІХ ст. - до Кентуккі, а відтак - до Міссурі. Одночасно з ними в округ Джексон із Кентуккі прибули кілька тисяч фермерів ольстерського походження. Вони везли із собою свої біблії, свої плуги й рушниці, міцне кукурудзяне віскі власного виготовлення, своїх чорних рабів і мулів. Вони вірували в Бога й здоровий глузд, були переконаними прибічниками Демократичної партії, дуже шанували Ендрю Джексона, першого президента США ольстерського походження і водночас першого президента від Демократичної партії, на честь якого й назвали свій округ. Багато хто з них не вмів писати і навіть читати. Проте вони не були бідними, бо дуже багато й тяжко працювали, і їхні новозасновані ферми за кілька років розквітли. Працювали на своїй землі переважно самотужки. У діда Янга, який досить швидко став одним з найбагатших і найшанованіших фермерів округу Джексон, на час Громадянської війни було вісім дітей і лише четверо негрів-рабів. Як стверджував Трумен уже наприкінці життя, вся його система життєвих цінностей, всі його переконання сформувалися насамперед під впливом його рідних.

Джон Трумен і Марта-Еллен (Метті) Янг одружилися 1881 р., перший їхній син помер немовлям, відтак Гаррі став старшою дитиною в сім'ї, мав іще молодших брата й сестру. Через кілька місяців після його народження батько переселився з Ламара до Гаррісонвілля, де завів ферму для розведення мулів, а коли Гаррі було три роки, Трумени переїхали жити на ферму Соломона Янга.

Саме дідову ферму Гаррі згодом згадував як рідну домівку. Солу Янгу на той час належало близько 400 гектарів землі. На фермі були череди корів, тяглові й верхові коні, мули, вівці, свині, кури, качки, гуси… Малий Гаррі переживав там "чудові дні" й "великі пригоди". Батько подарував п'ятирічному хлопчикові власного поні й нове сідло, і малий Гаррі був особисто "знайомий" з кожною твариною на величезній фермі. За його власним твердженням, в нього було "найщасливіше дитинство, яке тільки можливе". Ніколи потім у житті він не мав такого відчуття "повного достатку і повної безпеки", як на дідовій фермі. А як смачно готували бабуся і наймичка-німкеня! Було й просто масло, і персикове, і яблучне, горіхи всіх видів, найрізноманітніші пироги й солодощі, холодець!

Іще перед школою з'ясувалося, що Гаррі дуже короткозорий, і мама змушена була поїхати з ним до лікаря, підібрати й купити йому окуляри за цілих 10 доларів.

У вісім років Гаррі пішов до школи. З першого дня навчився на "відмінно", йому дуже подобалися всі вчителі: "За все своє життя я не пам'ятаю поганого вчителя". Можливо хлопцеві просто пощастило, але, скоріш за все, це свідчить про його ставлення до навчання і до людей. За літо після закінчення другого класу він з власної ініціативи вивчив усю програму третього класу і восени пішов відразу до четвертого.

Але 1894 р. у віці 77 років помер дід Сол. Менше ніж через рік після цього служниця-негритянка якось увечері перекинула гасову лампу, і родинне гніздо Янгів згоріло. Джону Трумену довелося шукати новий бізнес і житло. Відтепер родина мешкала у дощатому будиночку на околиці міста Індепенденс. За 100 метрів від будинку було залізничне депо, і коли туди заїжджали важкі паротяги, все начиння на полицях дрижало, а мама плакала. З іншого боку будинку було кілька акрів землі, де Джон вирощував полуниці й овочі. А ще він торгував коровами й кіньми, іншою худобою, в загоні Труменів одночасно було не менш як 500 кіз.

Гаррі ходив тепер до міської школи, де знайшов багато нових друзів. Він і далі добре вчився, дуже багато читав, зокрема твори Шекспіра, студіював "Життєписи" Плутарха, які йому подарував батько. Вже в старості, виступаючи перед школярами, Трумен згадував: "Я ніколи не був популярним. Популярними були хлопці, які перемагали в іграх і мали великі міцні кулаки. Я ніколи не був таким. Без окулярів я був сліпий як кажан і, чесно кажучи, був певною мірою мазунчиком. Якщо виникала бійка, я завжди тікав"…

1901 р. сімнадцятирічний Трумен закінчив середню школу в Індепенденсі і подався вступати до найелітнішого в Штатах військового училища Вест-Пойнт. Проте Гаррі навіть не допустили до іспитів - через поганий зір його забракувала медкомісія. Він повернувся додому і вступив до комерційного коледжу в Канзас-сіті, найближчому від Індепенденса великому місті. Проте провчився тільки один семестр. Наприкінці 1901 р. сталася катастрофа - батько збанкрутував. Родина втратила все - 40 тисяч доларів заощаджень, близько 60 гектарів землі, яку заповів Метті її батько, будинок, домашнє начиння… Джон Трумен у 41 рік вперше в житті змушений був стати найманим робітником - нічним сторожем на елеваторі в Канзас-сіті. Кращої роботи він не знайшов. Зрозуміло, що грошей оплачувати навчання Гаррі не було. Юнак покинув коледж і почав шукати роботу.

Якийсь час Гаррі був приймальником листів у редакції місцевої газети, потім обліковцем на будівництві залізниці. Працював по десять годин шість днів на тиждень за 30 доларів на місяць. Мав на додачу безплатне житло, що означало ночівлю в наметах разом із бригадами будівельників, і харчування - несмачну їжу з артільного казана. Робітниками на будівництві залізниці працювали тоді переважно так звані гобо - бездомні волоцюги й п'яниці, дуже часто кримінальні елементи. Відтак, як з іронією згадував Трумен, на цій роботі пай-хлопчик-відмінник "істотно збагатив своє знання життя й англійської мови".

Після закінчення будівництва Гаррі знову круто змінив життя - влаштувався клерком у банку в Канзас-сіті. Проте вже 1906 р. Джон Трумен переїхав на ферму своїх батьків і покликав сина допомогти підняти підупале господарство. Гаррі звільнився з банку, і довгих 11 років його основним заняттям було вирощування кукурудзи й догляд за свинями. Але ще 1905 р. Трумен, хай і в "спрощеному" вигляді, здійснив свою мрію про військову службу - записався до Національної гвардії (добровільної організації, яка займалася і займається підготовкою військовослужбовців для армії Сполучених Штатів на випадок війни). Гаррі потрапив до артилерійської батареї, що дислокувалася в Канзас-сіті. Втім, для цього йому довелося вдатися до невеличкого шахрайства: перед проходженням медичної комісії напам'ять вивчив таблицю, за якою перевіряли зір. 1908 р. Гаррі став масоном. Забігаючи наперед, скажемо, що із часом він досяг у цій організації високого становища, очоливши
1940 р. Велику ложу Міссурі.

Через терни до зірок

У квітні 1917 р. Сполучені Штати вступили у Першу світову війну. І Трумен, попри те що не підлягав призову і як фермер, і через поганий зір, зголосився добровольцем на фронт. На той час офіцерів у Національній гвардії США обирали самі військовослужбовці. І Трумена, несподівано для нього самого, було обрано старшим лейтенантом, командиром батареї. У квітні 1918 р. Трумен у складі Американського експедиційного корпусу прибув до французького Бреста, кілька місяців навчався на артилерійських курсах, опановуючи новітні гармати, а з вересня 1918 р. і до листопада, коли Німеччина капітулювала, командував батареєю на фронті, брав участь у боях. У першому бою під час німецької атаки необстріляні бійці його батареї почали тікати. Трумен побіг за ними, закликаючи повернутися до гармат. Проте нічого не допомагало. Тоді зазвичай інтелігентний і чемний офіцер вибухнув такою брутальною лайкою, що боягузи мимоволі зупинилися. Пізніше він пояснив, що просто згадав лексику будівельників залізниці…

Лише у квітні 1919 р. капітан Трумен повернувся до Сполучених Штатів. Тут він, нарешті, одружився зі своєю нареченою Бесс Воллес, з якою познайомився ще в п'ятирічному віці у недільній школі, продав ферму і разом зі своїм фронтовим другом Едді Джексоном відкрив у Канзас-сіті магазин чоловічого одягу, позичивши чималу суму в банку. Спершу справи йшли непогано, проте згодом доходи почали зменшуватися, і 1921 р. крамницю довелося закрити. Джексон оголосив себе банкрутом, що дало йому змогу вже наступного року розпочати нову справу. Трумен, із принципових міркувань, відмовився вчинити так само і протягом 15 років виплачував 30 тисяч доларів боргу. Згодом критики Трумена-політика використовували цей факт як доказ його неспроможності керувати будь-якою справою. Натомість його прибічники наголошували на чесності й почутті відповідальності нашого героя.

1922 р. 36-річний Трумен вирішив зайнятися політикою. Один з приятелів рекомендував його своєму дядькові - сенатору Тому Пендерґасту, чия "виборча машина" контролювала практично всі структури Демократичної партії США у штаті Міссурі. Цей шахраюватий політикан не вельми шанобливо ставився до закону. Забігаючи наперед, скажемо, що 1940 р. Пендерґаста було заарештовано і засуджено за "приховування доходів, несплату податків і отримання хабарів". І Трумен, який на той час був сенатором, на відміну від переважної більшості членів "команди" Пендерґаста, не зрікся свого "хрещеного батька" в політиці, а зробив усе можливе, щоб якось йому допомогти. А 1945 р., коли Пендерґаст помер, віце-президент Трумен на військовому бомбардувальнику спеціально прилетів з Вашингтона до Канзас-сіті на його похорон, чим викликав шквал критики. Проте Трумен відреагував просто: "Він був моїм другом, коли я того потребував. Я не з тих, хто покидає корабель, коли він починає тонути".

А поки що завдяки підтримці Пендерґаста політика-початківця було обрано суддею в його рідному окрузі Джексон. До обов'язків Трумена входили, зокрема, контроль за будівництвом доріг і мостів, витратою грошей на їх утримання й призначення місцевих посадових осіб. В окрузі на той час дуже впливовим був Ку-клукс-клан. І Трумен налагодив зв'язок з його босами, навіть став членом цієї таємної расистської організації. Проте ку-клукс-кланівці вважали, що на державну службу мають приймати виключно протестантів. Трумен, який сам, нагадаємо, був протестантом-баптистом, навідріз відмовився виконувати цю вимогу, вступив у конфлікт з ку-клукс-кланівцями і вийшов з організації. Відтак під час наступних виборів судді 1924 р. расисти розпочали галасливу кампанію проти Трумена. Його звинуватили в тому, що він… єврей, позаяк його дідуся звали Соломон. І хоч як Трумен доводив, що це біблійне ім'я є звичайним для баптистів, що він не єврей, а якби був євреєм, то не приховував би цього, більшості голосів він не набрав. Це, до речі, були єдині вибори в його кар'єрі, які він програв. 1926 р. Трумена таки знову обрали суддею округу Джексон і переобирали кожні наступні два роки, а 1935 р. він став сенатором Сполучених Штатів від штату Міссурі.

"Я був, мабуть, найбіднішим сенатором у Вашингтоні", - згадував Трумен, який не мав жодних інших джерел доходу, окрім не такої вже й високої сенаторської платні. Кілька тижнів він не міг знайти у столиці квартиру за ті скромні гроші, які міг виділити на це з сімейного бюджету (не забуваймо, що Трумен іще й досі виплачував борг банку 15-річної давності). Перші кілька років сенатор-провінціал був малопомітним у Вашингтоні. Переламним у його кар'єрі став 1941 р., коли він очолив спеціальну комісію Сенату США, так звану Комісію Трумена, яка контролювала ефективність витрат з державного бюджету на озброєння. Адже ще 1939 р., за два роки до вступу Америки у Другу світову, було затверджено масштабну державну програму переозброєння країни. І недобросовісні постачальники, за потурання нечистих на руку урядовців, нахабно завищували ціни на все необхідне для армії, авіації та флоту. Комісія Трумена поклала цьому край (або принаймні дуже істотно обмежила розкрадання) і змогла заощадити для держави колосальну суму - 15 мільярдів доларів.

1943 р., коли Франклін Рузвельт учетверте переобирався на посаду президента США, керівники апарату партії порадили йому замінити свого віце-президента Генрі Воллеса на "якогось сенатора-провінціала, бажано з Близького Заходу". Було названо прізвище Трумена. Рузвельт сказав, що йому байдуже, тим більше що віце-президент у США тоді практично не мав (і досі не має) ніяких повноважень, окрім суто представницьких та церемоніальних функцій. Так 60-річний Трумен став "дублером" 62-річного Рузвельта.

Президент
і його доктрина

Цілий день 12 квітня 1945 р. у Вашингтоні дощило. Це був звичайний діловий день американської столиці, четвер. Президент Рузвельт уже майже два тижні перебував на відпочинку в "Малому Білому домі" у штаті Джорджія, а віце-президент Трумен головував на черговому засіданні Сенату. Аж тут Труменові зателефонували з Білого дому і попросили приїхати якомога швидше. Трумен подумав, що президент прилетів на один день до Вашингтона на похорон свого старого друга єпископа Етвуда з Арізони і чомусь хоче зустрітися зі своїм віце-президентом. Це було незвично, бо за три місяці віце-президентства Трумен розмовляв з Рузвельтом лише двічі. Була година пік, рух у столиці дуже напружений, і, звісно, ніхто його не перекривав для віце-президента, тому Трумен їхав до Білого дому від Капітолію більш як 15 хвилин (пішки дійшов би швидше).

В апартаментах президента Трумена зустріла Елеонора Рузвельт. Поклавши руку йому на плече, вона сказала: "Гаррі, президент помер". На мить Трумен занімів, а тоді спитав: "Чим я можу вам допомогти?". Вдова 32-го президента США, яка була однією з його найближчих помічниць, відповіла: "Чим, Гаррі, я можу допомогти вам? Адже тепер усі проблеми на ваших плечах".

Новина негайно поширилася світом. У Берліні було вже далеко по півночі, проте Йозеф Геббельс, не чекаючи ранку, розбудив Гітлера і заявив, що смерть Рузвельта - це поворотний момент у війні, який уже давно передрікали зірки. За кілька сотень кілометрів від Берліна в німецькому місті Марбурзі три американські генерали - Двайт Айзенгавер, Омар Бредлі та Джеймс Паттон у глибокій депресії обговорювали звістку. "Звідси Трумен видається абсолютно неспроможним посісти місце Рузвельта", - писав Бредлі.

О сьомій годині вісім хвилин Трумен склав присягу президента країни. "Я, Гаррі С.Трумен, - промовляв він, тримаючи праву руку на Біблії, - урочисто присягаюся чесно виконувати обов'язки президента Сполучених Штатів і робитиму все для збереження, захисту та охорони Конституції Сполучених Штатів". "Хай допоможе вам Бог", - мовив Харлан Стоун. "Хай допоможе мені Бог", - повторив Трумен і несподівано для всіх поцілував Біблію. Церемонія тривала одну хвилину. Америка отримала нового, 33-го, президента. Якби Трумен став президентом у результаті виборів, то мав би два місяці, щоб підготуватися до вступу на посаду, прийняти справи, створити власну команду, але тепер у нього не було й хвилини…

Відразу ж після присяги Трумен ухвалив перше рішення як президент. Державний секретар Едвард Стетеніус спитав його, чи не бажає він перенести конференцію з ухвалення статуту ООН, яка мала відкритися за 12 днів у Сан-Франциско. Трумен твердо відповів, що конференція відбудеться так, як планував його попередник. На короткому засіданні уряду Трумен заявив, що збирається продовжувати зовнішню і внутрішню політику Рузвельта, проте буде "самостійним президентом"; що збирається слухати всіх, але "остаточні рішення ухвалюватиме сам". Потім він зателефонував своєму приятелеві Едді Маккіму і скасував призначену на вечір гру в покер.

Першим серйозним випробуванням для Трумена стала Потсдамська конференція влітку 1945 р., на якій він разом зі Сталіним і Черчиллем мав остаточно визначити післявоєнний світоустрій. Цікава характеристика, яку Трумен дав радянському лідерові: "Сталін схожий на Пендерґаста більше, ніж будь-хто, кого я знаю". 1 липня Трумену доповіли про успішне випробування американської атомної бомби. Після обговорення цієї новини з Черчиллем Трумен, немов між іншим, повідомив Сталіну, що Америка має нову суперзброю. Проте той настільки незворушно сприйняв цю звістку, що в президента навіть виник сумнів, чи радянський лідер узагалі зрозумів, про що йдеться.

А тижнів за два Трумену довелося ухвалювати чи не найвідповідальніше рішення, яке будь-коли ухвалювалося в історії людства: застосовувати чи ні нову зброю проти Японії.
6 серпня 1945 р. американці скинули атомну бомбу на Хіросіму. В один момент було вбито 75 тисяч жителів міста, ще десятки тисяч незабаром померли від радіації. Противники Трумена звинувачували його в жорстокості. Проте це нелегке рішення він розглядав як можливість негайно закінчити війну проти Японії. Адже, за оцінками американських військовиків, під час висадки на японські острови загинуло б як мінімум 250 тисяч американців і до 500 тисяч японців, і війна тривала б іще щонайменше рік. А після ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі Японія практично припинила опір і за кілька днів підписала безумовну капітуляцію.

Трумен завжди ставився до комуністичної ідеології та її практичного втілення - "першої у світі держави робітників і селян" - без жодних симпатій. У червні 1941 р., коментуючи напад нацистів на СРСР, сенатор вельми цинічно, як стверджували його опоненти, сказав: "Якщо ми побачимо, що Німеччина перемагає, то допомагатимемо Росії, а якщо перемагатиме Росія, допомагатимемо Німеччині. Треба дати їм можливість убивати одне одного якомога більше, хоча я за жодних умов не хочу бачити перемогу Гітлера".

Щоправда, 1945 р., після Потсдамської конференції, на якій Сталін справив на Трумена враження людини, з якою можна домовлятися, він на певний час переглянув свою позицію. "Я не боюся Росії, - писав президент у своєму щоденнику наприкінці літа 1945 р. - Вони завжди були нашими друзями, і я не бачу жодних причин, чому б їм і надалі ними не бути. Єдина проблема - божевільні американські комуністи. Їх у нас лише один мільйон, але вони віддані Сталіну, а не президенту США. Я б із задоволенням відправив їх до Росії. Переконаний, що дядько Джо (так Черчилль з Рузвельтом, а пізніше з Труменом жартома називали Йосипа (англійською - Джозефа) Сталіна. - Авт.) негайно заслав би їх до Сибіру або концентраційного табору. В Росії немає соціалізму. Це розсадник особливих привілеїв. Звичайна людина може впливати на свій уряд так само, як власник однієї акції "Стандарт Ойл оф Нью-Джерсі" (найбільша і найбагатша на той час корпорація у світі, нині "Екссон". - Авт.) на "свою" компанію. Але мені начхати, що вони роблять. Вони, очевидно, люблять свій уряд, інакше не вмирали б за нього. Я люблю наш уряд, тому давайте вживатися".

Проте дуже швидко Трумен позбувся ілюзій стосовно того, що з режимом Сталіна можна буде "мирно вживатися". Вже за кілька місяців, під час візиту до Вашингтона міністра закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова, президент США в такій брутальній формі закидав йому порушення всіх досягнутих у Потсдамі домовленостей, що очільник радянської дипломатії зауважив, що ніхто ніколи за все його життя не розмовляв з ним у такому тоні. "А ви дотримуйтеся договорів, і ніхто з вами так не розмовлятиме", - відрізав президент.

Відтак Трумен сформулював свою славетну доктрину. Досить пишномовно він стверджував, що Сполученим Штатам Бог надав роль "провідника у великому поході до тих вершин, на яких немає нічого, крім чистого світла Господньої Справедливості" і що за його країною "божественно закріплена роль держави - викорінювача зла на планеті". Конкретніше - що "порушення миру деінде у світі загрожує миру в усьому світі". На практиці це зводилося до стримування світового комунізму і його основного носія - СРСР, недопущення поширення влади Сталіна, його спадкоємців і союзників на нові країни шляхом політичного, економічного, ідеологічного й військового протистояння, але без утягування у руйнівну атомну війну. І, за великим рахунком, доктрини Трумена дотримувалися і втілювали в життя всі його наступники на посаді президента Сполучених Штатів аж до початку 90-х рр. минулого століття, коли "світова система соціалізму" безславно згинула.

У перші повоєнні роки Трумен не зміг запобігти встановленню влади комуністів у найнаселенішій країні світу - Китаї, не спромігся забезпечити проведення демократичних виборів у країнах Східної Європи і змушений був змиритися зі встановленням у цьому регіоні повного радянського домінування. Проте йому вдалося відстояти Грецію, Туреччину й Іран, перехід яких у сферу впливу Сталіна в ці роки також був цілком реальним. Ще важливішою була найуспішніша у світовій історії програма економічної допомоги, яка дала змогу відродитися Західній Європі і практично зняла з порядку денного претензії Сталіна захопити і цей чи не найважливіший регіон світу руками місцевих комуністів. Президент наполіг на тому, щоб ця програма дістала неофіційну назву не План Трумена, а План Маршалла, за ім'ям її безпосереднього розробника і втілювача - Труменового державного секретаря. (DT.UA докладно писало про цей План: Олекса Підлуцький, "Джордж Маршалл - реставратор Європи" (18.01. 2013, №2); Костянтин Паливода, "Дещо іще про План Маршалла" (01.02.2013, №4) і "План Маршалла як приклад для української економіки" (08.02.2013, №5). - Ред.)

Трумен був одним з ініціаторів "декомунізації" Америки, коли з державної служби, а також із творчого середовища було "вичищено" всіх комуністів і їхніх симпатиків лівих лібералів. Радянські й російські історики однозначно пов'язують iм'я Трумена з Комісією з розслідування антиамериканської діяльності Конгресу США, яку очолював одіозний Джозеф Маккарті. Втім, не все так однозначно - хоча Трумен у цілому підтримував комісію, деяких перегинів у її діяльності він не схвалював. Президент жодного впливу на сенатора-республіканця Маккарті не мав, а той, у свою чергу, публічно називав Трумена "сучим сином, який продався комуністам" і вимагав його дострокової відставки.

За часів правління Трумена світ двічі був на межі третьої світової війни. Вперше - під час блокади Західного Берліна.
28 червня 1948 р. Кремль перерізав усі наземні шляхи до трьох західних окупаційних секторів німецької столиці, прирікаючи місто на долю блокадного Ленінграда. Попри думку деяких своїх радників, які закликали вивести американські, британські й французькі війська із Західного Берліна, Трумен відразу категорично заявив: "Я ухвалив рішення залишатися в Берліні". Водночас він не погодився і з пропозиціями силою розблокувати шляхи, а тим більше застосувати проти 300-тисячного радянського угруповання, яке блокувало шість із половиною тисяч вояків західних країн у Берліні, ядерну зброю - це означало б широкомасштабну війну з СРСР. "Не думаю, що ми можемо дозволити собі використати бомбу, принаймні доти, доки це не стане абсолютно необхідним, - сказав Трумен генералам на нараді у Вашингтоні. - Жахливо віддавати наказ про використання такої руйнівної зброї. Вона використовується для стирання з обличчя Землі жінок і дітей, неозброєних людей, а не у військових цілях. Тому ми повинні навчитися ставитися до цієї зброї інакше, ніж до стрілецького озброєння, гармат та інших звичайних речей…" Натомість було організовано безпрецедентний повітряний міст до Берліна, коли військово-транспортна авіація Америки та її союзників повітрям постачала все необхідне для виживання двох із половиною мільйонів берлінців. Радянські винищувачі "супроводжували" всі західні транспортні літаки, які пролітали над радянською зоною. І Трумен віддав наказ у разі першої ж спроби збити хоч один літак, розпочинати бойові дії. Війна нервів тривала 462 дні - і Сталін змушений був поступитися й розблокувати Західний Берлін.

Вдруге Сполучені Штати і Радянський Союз мало не зустрілися на полі бою в Кореї.
24 липня 1950 р. війська комуністичної Північної Кореї перейшли 38 паралель і дуже швидко завдали рішучої поразки слабким збройним силам Південної Кореї і вже до кінця серпня захопили майже всю її територію. На відміну від Західної Європи, злиденну далеку Корею американські стратеги не розглядали як зону життєво важливих інтересів США та їхніх союзників. Тому більшість радників Трумена схилялася до думки, що Штатам не варто втручатися в цей конфлікт. Проте президент був непохитний. Згідно зі своєю доктриною, він не міг дозволити комуністам захопити ще одну країну. Відтак американці під прапором військ ООН висадилися в Кореї і незабаром розгромили північнокорейців. У листопаді 1950 р. разом зі своїми південнокорейськими союзниками захопили майже всю Корею і вийшли на китайський кордон. Тут у війну втрутилися 33 дивізії китайських "добровольців", а Радянський Союз надіслав сучасні літаки і пілотів. Китайцям і корейським комуністам вдалося відтіснити американців на південь і знову взяти Сеул. Зрештою американський контрнаступ призвів до стабілізації лінії фронту приблизно на тій самій лінії, з якої починалася війна. 1953 р., вже після відходу Трумена від влади, війна скінчилася перемир'ям, так би мовити, "внічию".

Кривава корейська війна, в якій загинуло щонайменше 34 тисячі американців, 800 тисяч корейців і 900 тисяч китайців, була вкрай непопулярною у Штатах. І хоч скільки Трумен стверджував, що "ми б'ємося в Кореї для того, щоб нам не довелося воювати в Чикаго, Новому Орлеані або бухті Сан-Франциско", більшість американців йому переконати не вдалося.

Чи потрібен президентові третій термін?

1952 р. Трумен вирішив не балотуватися на третій президентський термін. Хоча в США на той час уже було ухвалено закон, який забороняв обиратися президентом більше ніж двічі поспіль, Трумена він не стосувався, адже перший раз президентом він став "замість" Рузвельта. Недоброзичливці стверджували, що Трумен просто злякався поразки з огляду на свій надзвичайно низький рейтинг. Проте і 1948 р. на початку президентської кампанії він мав найнижчу стартову популярність серед усіх кандидатів у президенти США, починаючи з 1788 р. Усі тогочасні аналітики передрікали Труменові нищівну поразку у боротьбі з республіканським кандидатом - губернатором штату Нью-Йорк Едмунтом Дьюї. І, попри все, Трумен тоді переміг. Він провів надзвичайно вдалу передвиборну кампанію, об'їхавши на спеціальному поїзді практично всю Америку і виступаючи перед виборцями по 10–12 разів на добу. І так звані прості американці підтримали Трумена. Та цього разу 68-річний Трумен рішуче заявив: "Двох термінів цілком достатньо". Він шукав собі гідного наступника і, врешті, зупинився на губернаторі штату Іллінойс Едлаї Стівенсоні, кандидатуру якого всіляко підтримував. Але переміг на виборах кандидат від республіканців генерал Двайт Айзенгавер, антипатія якого до Трумена була взаємною.

Після відставки Трумен повернувся в місто Індепенденс, штат Міссурі, де мав cтарий будинок, якому, за словами одного з його друзів, "розсипатися не дозволяла лише свіжа біла фарба, що нею його покрили перед поверненням президента". І тут з'ясувалося, що Трумен не має ніяких заощаджень, і єдиним джерелом його доходів є пенсія ветерана Першої світової - 112 доларів 56 центів на місяць. Пенсій же для колишніх президентів, сенаторів і суддів американські закони тоді не передбачали. Чимало великих корпорацій, намагаючись з іміджевих міркувань пов'язати себе з ім'ям колишнього лідера нації, пропонували екс-президентові посади-синекури з високою платнею і без жодних обов'язків. Проте Трумен "із принципу" відхилив усі пропозиції.

Близько двох років екс-президент і його вірна Бесс жили більш ніж скромно, беручи невеликі суми в борг. І лише 1955 р., коли Трумен завершив свої мемуари, які стали бестселером, і отримав 670 тисяч доларів гонорару, сім'я зажила життям забезпеченого середнього класу. Перші 12 років після своєї відставки, доки дозволяло здоров'я, Трумен проводив повний робочий день в офісі бібліотеки свого імені, яку він заснував у Індепенденсі. 1956 р. єдина дочка Трумена Марґарет вийшла заміж і незабаром четверо онуків наповнили новим змістом життя Гаррі і Бесс.

Гаррі С.Трумен помер 26 грудня 1972 р. у віці 88 років від запалення легень у лікарні Канзас-сіті. Похований на подвір'ї Бібліотеки й музею його імені в Індепенденсі.