"Мамо, ти ж не ображаєшся, що я грек?"

Запитання, винесене в заголовок, кілька років тому поставив одній з активісток товариства "Українсько-грецька думка" її народжений уже в Атенах десятирічний син.

Мама, звісно, не образилася. І тато в нього грек, і ім'я-прізвище грецькі, і друзі - греки, та й усі навкруг, окрім мами, розмовляють тільки грецькою. Та й узагалі, для того щоб почуватися в Греції комфортно психологічно легше бути греком, ніж чужинцем. Але серце в українки таки заболіло. Адже так хотілося, щоб син був і греком, і українцем водночас! І колискові йому співала рідною мовою, і відвела до української недільної школи, щойно підріс…

- Нині в Греції постійно проживають, за офіційними даними, 17 тисяч українців, - розповідає DT.UA засновниця і вже 20 років беззмінна голова товариства "Українсько-грецька думка" Галина Маслюк. - Проте насправді наших земляків тут набагато більше - за різними оцінками, тисяч 40–45. Адже дехто з українців живе й працює в країні нелегально, не маючи дозволу на роботу. А ще кілька років тому, до початку економічної кризи 2008 року, яка вдарила по Греції найдошкульніше серед усіх членів Євросоюзу і з якої країна ніяк не може викараскатися повною мірою ще й досі, українців у Греції було щонайменше вдвічі більше. Нині частина з них виїхала до інших, розвиненіших і багатших, країн Євросоюзу - таких, наприклад, як Німеччина, частина - в Україну. Втім, деякі з останніх знову повернулися сюди. Адже хоч який високий нині в Греції рівень безробіття і хай як упала платня, та однаково умови життя тут на порядок ліпші, ніж в Україні…

Українська діяспора в Греції дуже "молода". Ще кілька десятиліть тому, до розпаду СРСР, у цій балканській країні практично не було українців. Нині тут народжуються вже перші діти в народжених у Греції українських дітей.

Адаптація до умов життя в Греції для більшости українців була доволі важкою - вони спершу майже або навіть зовсім не володіли грецькою мовою, що автоматично відсікало можливість будь-якої кваліфікованої роботи. Дуже значна частина українців не мала не тільки грецького громадянства, а й дозволу на постійне проживання та роботу. Щодо цього українці були в гірших умовах порівняно з понтійськими греками - особами грецького походження з причорноморсько-приазовських районів України (у тому числі Криму), Росії та Грузії. Їх тільки в найперші роки після розпаду СРСР виїхало до Греції близько 150 тисяч. І хоча понтійці стали новими героями грецьких анекдотів (як чукчі для росіян), вони відразу отримали грецьке громадянство, а відтак право на легальне працевлаштування і соціяльну допомогу - все те, чого були позбавлені українці. До речі, понтійці - здебільшого російськомовні і дуже часто виступають провідниками ідей "рускава міра" в Греції. Ці тенденції активно підживлюють російські дипломати, церковники й різноманітні урядові та напівурядові організації, які не шкодують зусиль, а головне, грошей на утримання "саатєчєствіннікав" у Греції в орбіті путінського імперського мислення. Через них, зокрема, вони намагаються впливати на громадську думку Греції в цілому, виправдовуючи розбійницьку зовнішню політику Москви та демонізуючи її жертви, насамперед Україну.

Хоч як важко було українцям з нуля облаштовуватися в новій для себе країні, значна частина наших земляків чи не з перших місяців постійного перебування в Греції починає перейматися не тільки власними меркантильно-побутовими проблемами, а й громадською справою. Щирий захват викликають активісти найавторитетнішої серед української діяспори Греції асоціяції "Українсько-грецька думка". Ці жінки, не шкодуючи власного часу, енергії, грошей, яких вони часто за грецькими мірками мають не так уже й багато, докладають усіх можливих зусиль до розбудови спільної української справи. А справа та зводиться до двох основних напрямів: по-перше, збереження української національної ідентичности не тільки і навіть не стільки самих іммігрантів з України в Греції, скільки їхніх дітей та онуків, і, по-друге, допомога і сприяння Українській державі. Тій самій державі, яка, здавалося б, завинила перед ними, не створивши за десятиліття умов для гідного життя вдома і практично "випхавши" їх за кордон. Окрім серця і мотора "Українсько-грецької думки", згаданої вже Галини Маслюк, назву ще кілька імен: Олена Хіміч, Наталя Ананевич, Вікторія Тимчишин, Наталя Жовква...

Українській громаді вдалося відкрити в Атенах, де проживає майже половина населення Греції, українську греко-католицьку церкву, яка стала осередком релігійно-культурного життя не лише для галичан, а й для православних українців. Адже більшість грецького духовенства досі переконана, що православні українці мають задовольняти свої духовні потреби в російських церквах. Московським імперцям вдалося поширити серед багатьох греків міт, буцім українці й росіяни - це "єдиний народ".

Протягом багатьох років асоціяція "Українсько-грецька думка" випускала для діяспори в Греції однойменну газету, проте нині, з бурхливим розвитком соціяльних мереж та цифрових технологій, дійшла висновку, що ефективніше буде друкувати щорічний двомовний українсько-грецький альманах "Вісник-Анґеліяфорос", який не лише гуртуватиме українців Греції, а й відкриватиме для зацікавлених греків, друзів та симпатиків України - філукраїнців, за аналогією з філеллінами ХІХ століття, минуле й сучасне України, правду про її боротьбу проти російської агресії. Слід зазначити, що МЗС України підтримує цю програму - щороку по 400–500 євро. Звичайно, такої суми не вистачає навіть на папір і друкарські послуги, тому велику частину роботи - підготовку текстів, переклад, верстку - виконують ентузіясти-патріоти безоплатно. Для порівняння: росіяни на аналогічні цілі в цій країні витрачають сотні тисяч євро щороку.

"Українсько-грецька думка" вже який рік поспіль проводить у своїй новій батьківщині форуми української діяспори, які дають діяспорникам різних країн змогу обмінятися досвідом і встановити особисті контакти. 1–10 липня цього року на півострові Пелопоннес відбувся вже VІ такий форум - "Дорогою правди".

Надзвичайно важливим напрямом роботи асоціяції є Українська недільна школа. Їх в Атенах аж три. Існують вони виключно на гроші батьків і частково завдяки безоплатній праці ентузіястів. Аналогічних російських шкіл тут більше, і вони мають велику матеріяльну підтримку за рахунок російського держбюджету та грантів контрольованих державою фондів. Росіяни всіляко намагаються залучати українських дітей, особливо тих, чиї батьки походять зі східних та центральних регіонів України, до своїх недільних шкіл, де їх виховують у найгірших імперських традиціях. Деякі представники об'єднання грецьких лівих СІРІЗА, яке аж до поразки на парламентських виборах у липні 2019 року очолювало урядову коаліцію, часто стоять на відверто проросійських та українофобських позиціях. Утім, це характерно не лише для лівих. На практиці це проявлялося в тому, що грецькі чиновники всіляко саботували роботу української недільної школи, намагаючись таким чином спонукати українців Греції віддавати своїх дітей до шкіл… російських.

Та попри все українська школа працює. Тут не лише навчають мови і культури, а й виховують дітей свідомими українцями - проводять, наприклад, акції на вшанування героїв Небесної Сотні та жертв Голодомору. Чимала частина учнів школи - це українські діти з російськомовних родин, і деякі батьки вперше опановують українську мову разом зі своїми дітьми саме тут.

Позиції російської пропаганди в грецькому інформаційному просторі надзвичайно міцні. Свідомі українці, що живуть у Греції, намагаються протистояти. Проте для повноцінної відсічі російській інформаційній агресії діяспорникам бракує і кваліфікації, і часу. А з боку Української держави такої діяльности ніхто не те що не фінансує, а навіть не організовує і не координує. Втім, діяспора робить усе що може.

А хлопчина, з розповіді про якого ми починали цю статтю, нині вже виріс. І ходить по рідних Атенах у чорній футболці з великим жовтим тризубом на грудях. Зерно, посіяне з любов'ю, таки проростає. Навіть на кам'янистому ґрунті.