Підтримати
Як Путін намагається підірвати НАТО зсередини: The Economist назвав три цілі російського диктатора
Від агента Штазі в приймальні канцлера до хакерів ГРУ, самозаймистих посилок і фейкових відео перед виборами до земельних парламентів — інструментарій Москви змінюється, проте слабкі місця, на які вона тисне, часто залишаються незмінними. Простежили, як радянські, а згодом і російські спецслужби протягом десятиліть вишукували прогалини в безпеці Німеччини.
Схема основних інструментів російського гібридного впливу та цілей у Німеччині.
Адаптовано за матеріалами Федерального відомства із захисту конституції Німеччини (BfV)
Увечері 4 серпня на території аеропорту Лейпциг/Галле, поміж припаркованих українських вантажних літаків, працівник виявив невеликий дрон, оснащений вибухівкою та детонатором. Записи з камер відеоспостереження, які згодом детально вивчили слідчі, зафіксували: близько 19:30 безпілотник наблизився до Ан-124 «Руслан» української авіакомпанії «Антонов» і врізався в його крило.
Поліцейський дрон злітає поруч з українським транспортним літаком Antonov в аеропорту Лейпциг/Галле, 5 серпня 2026 року — наступного дня після виявлення безпілотника з вибухівкою поблизу українського літака.
Getty Images
Від удару заряд відокремився від дрона. Вибуху не сталося. Роботу аеропорту довелося зупинити на кілька годин, а вже 6 серпня розслідування інциденту перебрала на себе Федеральна прокуратура Німеччини. Наразі справу розслідують як спробу влаштувати вибух та небезпечне втручання у функціонування повітряного транспорту. За даними подальших публікацій німецьких медіа, слідчі також перевіряють версію про другий безпілотник, а один із бортів на той момент перевозив боєприпаси.
Фахівець із вибухотехніки та робот-сапер під час обстеження території аеропорту Лейпциг/Галле після виявлення безпілотника, оснащеного вибухівкою, серпень 2026 року.
Getty Images
Аеропорт Лейпциг/Галле став мішенню зовсім не випадково. Це один із найбільших вантажних авіахабів Європи, який з 2022 року слугує базою для компанії «Антонов Ерлайнз». Крім того, він є ключовим майданчиком натівської програми стратегічних авіаперевезень SALIS, через яку військове обладнання доправляють до країн Східної Європи та в Україну.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Перша лялька. Кінетика терору
Матрьошки із зображеннями російських і радянських політиків. На найбільшій — Владімір Путін, далі Дмитрій Медведєв, Борис Єльцин, Міхаїл Горбачов і Леонід Брежнєв.
Getty Images
1 вересня німецький уряд офіційно поклав відповідальність за цю спробу атаки на Росію. Міністр внутрішніх справ Александер Добріндт пояснив: як сама конструкція дрона, так і його окремі компоненти, включно з вибухівкою та детонатором, уже фігурували в інших російських гібридних спецопераціях та у війні проти України. За його словами, безпосередніми виконавцями були «агенти нижчої ланки», що є типовою тактикою для гібридних дій РФ.
Зі свого боку, міністр закордонних справ Йоганн Вадефуль назвав інцидент ланкою у довгій серії спроб дестабілізації, кампаній із дезінформації, погроз і саботажу на території Європи. Він наголосив: хоча Німеччина офіційно не перебуває у стані війни з Росією, вона все одно залишається «воєнною ціллю». З 18 вересня Німеччина закриває російське генконсульство в Бонні, розриває договір щодо функціонування «Російського дому» в Берліні, запроваджує суворіший контроль над в'їздом для громадян РФ і обіцяє посилити тиск на тіньовий флот. Канцлер Фрідріх Мерц підкреслює, що всі ці кроки узгоджені з партнерами по ЄС і НАТО. Тим часом Москва традиційно заперечує свою причетність.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Лейпциг привертає до себе увагу розслідувачів не лише через нещодавню атаку безпілотника. Два роки тому в цьому ж аеропорту несподівано спалахнула посилка, яку якраз мали завантажувати на борт літака. У березні 2026 року європейська агенція Eurojust повідомила результати перевірки: спільна слідча група, до якої увійшли представники Німеччини, Литви, Нідерландів, Польщі та Великої Британії, встановила особи 22 підозрюваних.
За версією слідства, вони працювали на російську військову розвідку. Цих людей вербували на території Росії, Латвії, Естонії, Литви та України, причому мішенню ставали переважно люди у вразливому життєвому становищі. Інструкції вони отримували через популярні месенджери, а винагороду — у криптовалюті. Що стосується дрона в Лейпцигу, то знайдені на ньому сліди ДНК, як повідомляють німецькі медіа, також ведуть до Литви.
Отже, ми маємо справу не з низкою ізольованих і дивних інцидентів, а з цілеспрямовано сформованим середовищем, де класичне шпигунство, інформаційні операції та фізичні диверсії переплітаються настільки тісно, що їх дедалі важче відокремити одне від одного. І для Німеччини це має дуже тривалу передісторію.
Демонстранти в штаб-квартирі Міністерства державної безпеки НДР — Штазі — в Берліні, 15 січня 1990 року.
Thomas Uhlemann / Bundesarchiv / Wikimedia Commons
Друга лялька. Тіні минулого
Безумовно, Штазі не була російською спецслужбою, і сучасні спецоперації Кремля не варто розглядати як пряме продовження діяльності східнонімецької держбезпеки. Утім, часи Холодної війни наочно продемонстрували, наскільки далеко були готові зайти спецслужби радянського блоку, щоб впливати на політичне життя Західної Німеччини.
У 1956 році подружжя Гюнтера та Крістель Гійом, яке пройшло спеціальну підготовку у Штазі, переїхало з НДР до Франкфурта-на-Майні й вступило до лав Соціал-демократичної партії. Кар'єра Гюнтера розвивалася поступово, але її пік виявився для розвідки майже ідеальним: у 1970 році агент отримав посаду у відомстві федерального канцлера, а у 1972-му став особистим референтом самого Віллі Брандта.
У квітні 1972 року опозиційний блок ХДС/ХСС здійснив спробу усунути Брандта з посади шляхом конструктивного вотуму недовіри — і для успіху йому забракло всього двох голосів. Після відкриття архівів Штазі стало відомо, що депутата ХДС Юліуса Штайнера підкупили 50 тисячами марок, аби він не підтримав кандидатуру Райнера Барцеля. Щодо другого голосу підозра впала на депутата ХСС Лео Вагнера: файли Rosenholz вказували на його зв’язок зі Штазі, однак факт оплати доведений не був.
Федеральний канцлер Віллі Брандт і його особистий референт Гюнтер Гійом у Нижній Саксонії, 8 квітня 1974 року. Через 16 днів Гійома заарештували як агента Штазі.
24 квітня 1974 року Гюнтера Гійома заарештували, і менш ніж за два тижні канцлер Брандт пішов у відставку. Маркус Вольф, який багато років очолював зовнішню розвідку НДР, згодом назвав цю операцію «найбільшим автоголом»: Східний Берлін втратив канцлера, який був готовий вести з ним відкритий діалог, а шпигунський скандал став лише зручним приводом для політичної відставки, справжні причини якої були значно глибшими.
Третя лялька. Невидимий фронт
Навесні 2015 року хакери здійснили масштабний злам внутрішньої комп'ютерної мережі Бундестагу. Парламентські системи були паралізовані впродовж кількох днів, а зловмисники встигли вивантажити значний масив конфіденційних даних. Серед уражених цілей опинилися електронні поштові скриньки депутатів і навіть канцлерки Ангели Меркель. У 2020 році Німеччина видала міжнародний ордер на арешт росіянина Дмітрія Бадіна. За даними офіційного Берліна, він належав до сумнозвісного хакерського угруповання APT28 (більш відомого як Fancy Bear) і на момент атаки був чинним співробітником військової розвідки ГРУ. У відповідь ЄС запровадив санкції проти Бадіна та підрозділу ГРУ, де він служив.
У грудні 2025 року МЗС ФРН офіційно звинуватило цю ж групу хакерів у кібератаці на Німецьку службу управління повітряним рухом (DFS), яка відбулася в серпні 2024-го. Проте сучасне цифрове втручання вже давно не зводиться виключно до викрадення інформації із серверів. Дедалі частіше головною метою стають не секретні документи, а суспільні дискусії, настрої та довіра громадян.
Учасники демонстрації біля відомства федерального канцлера в Берліні з плакатом «Лізо, ми з тобою», 23 січня 2016 року. Протести розпочалися після поширення російськими медіа неправдивої історії про нібито викрадення та зґвалтування 13-річної дівчини мігрантами.
Getty Images
Яскравим прикладом такої стратегії стала так звана справа Лізи в січні 2016 року. Тоді російські пропагандистські медіа масово розтиражували фейкову історію про нібито викрадення та зґвалтування в Берліні 13-річної дівчинки з родини російських німців, у чому звинуватили мігрантів. Російський Перший канал подавав неперевірені чутки як доконані факти, агентство Sputnik підтримувало градус напруги, а міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров публічно звинуватив німецьку владу в приховуванні правди ще до того, як правоохоронці встигли завершити слідство.
За інформацією уряду ФРН, того місяця країною прокотилося близько 120 протестних акцій. Вони були здебільшого нечисленними — від кількох десятків до кількох сотень учасників, — однак люди виходили з ідентичними плакатами, що вказувало на скоординованість кампанії. У підсумку офіційне розслідування довело: жодного викрадення насправді не було.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Четверта лялька. Терор на аутсорсі
Криміналісти працюють на місці вбивства Зелімхана Хангошвілі в берлінському парку Кляйнер-Тіргартен, 23 серпня 2019 року. Німецький суд згодом встановив, що вбивство було скоєне за дорученням російських державних структур.
Getty Images
23 серпня 2019 року в центрі Берліна, у парку Кляйнер Тіргартен, серед білого дня застрелили Зелімхана Хангошвілі — чеченця з грузинським громадянством, який у минулому воював проти Росії. У грудні 2021 року Вищий земельний суд Берліна засудив його вбивцю Вадіма Красікова до довічного позбавлення волі. Під час винесення вироку суд визнав, що Красіков діяв за прямою вказівкою російських державних структур, а головуючий суддя публічно схарактеризував цей злочин як акт «державного тероризму». У серпні 2024 року РФ вдалося повернути Красікова у межах масштабного обміну, і Владімір Путін особисто зустрічав його біля трапа літака.
Останніми роками поле для маневру в російських спецслужб суттєво розширилося. Німецькі правоохоронці все частіше звертають увагу на феномен low-level agents, або ж так званих одноразових агентів (Wegwerf-Agenten). Це переважно звичайні люди, яких вербують через Telegram та інші соціальні платформи для виконання найпростіших, на перший погляд, завдань: сфотографувати стратегічний військовий об'єкт, поспостерігати за рухом військового ешелону або підпалити логістичний склад.
Ці виконавці діють без жодної професійної підготовки, часто погоджуються на ризик за невелику винагороду і можуть не підозрювати, в інтересах якої держави працюють. 29 січня 2026 року Бундестаг ухвалив нову норму §87a про «здійснення іноземного впливу та агентурну діяльність із цією метою»: максимальне покарання — до п'яти років позбавлення волі.
У квітні 2024 року в місті Байройт поліція затримала Дітера С. — російського німця, який з осені 2023-го активно спілкувався з контактною особою, пов'язаною з російськими спецслужбами. Вони обговорювали підготовку серії підпалів та вибухів на військових і промислових об'єктах Німеччини. Серед потенційних цілей, які розвідував затриманий, були американський військовий полігон Графенвер, де проходили навчання українські танкісти, та залізнична гілка, якою транспортували військові вантажі. У жовтні 2025 року Вищий земельний суд Мюнхена засудив його до шести років ув'язнення, тоді як двоє його спільників отримали умовні терміни.
Показовою є й історія із самозаймистими посилками. У липні 2024 року чотири небезпечні відправлення вирушили з литовського Вільнюса на різні адреси у Великій Британії та Польщі. Одна з посилок несподівано спалахнула в аеропорту Лейпцига перед завантаженням на борт літака, друга зайнялася на поштовому складі під Бірмінгемом, третя — у вантажівці на території Польщі. Лише четверте відправлення вдалося перехопити цілим, безпечно ізолювати та розібрати. Крім того, ще дві «тестові» посилки, за даними агенції Eurojust, перетнули океан і долетіли до США та Канади.
Сьогодні ми спостерігаємо іншу модель агентурної роботи, що відрізняється від методів часів Гюнтера Гійома. Сучасному шпигуну не потрібно витрачати двадцять років свого життя, щоб побудувати бездоганну політичну кар'єру та втертися в довіру. Масштабну диверсійну операцію тепер можна легко розкласти на десяток дрібних і непомітних завдань, а безпосередніх виконавців — без особливих зусиль знайти в анонімних месенджерах.
П'ята лялька. Ілюзія вибору
Окремий напрям російської гібридної війни — це імітація звичного медіасередовища. У межах кампанії Doppelgänger зловмисники створювали точні клони вебсторінок авторитетних західних видань, аби маскувати й поширювати через них вигідні Кремлю проросійські наративи.
У березні 2024 року чеська контррозвідка BIS у співпраці з європейськими партнерами викрила діяльність порталу Voice of Europe. Цей ресурс, маючи офіційну празьку реєстрацію, позиціонував себе як серйозне міжнародне медіа. Однак, за версією слідства, насправді він слугував каналом інформаційного впливу і, що найголовніше, ймовірним механізмом тіньового фінансування лояльних європейських політиків. Уже в травні Європейський Союз наклав на портал санкції.
У грудні 2025 року федеральний уряд Німеччини виступив із заявою, що Росія через комплексну кампанію Storm-1516 намагалася прямо впливати на результати виборів до Бундестагу та дестабілізувати політичну ситуацію в країні. До арсеналу пропагандистів увійшли псевдожурналістські сайти, сфабриковані свідчення очевидців, штучні резонансні «розслідування» та майстерно зроблені deepfake-відео. Структури, які безпосередньо стояли за розробкою цієї кампанії — московський Центр геополітичної експертизи та рух «Двоголовий орел», — офіційний Берлін пов'язав із підтримкою російського ГРУ. Завдання цих структур було сформульовано так: розколювати німецьке суспільство, сіяти тотальну підозрілість, множити хаос і послідовно послаблювати довіру громадян до базових демократичних інституцій.
І варто розуміти, що це зовсім не перегорнута сторінка минулого виборчого циклу. Нещодавно, 12 серпня 2026 року, Федеральне відомство із захисту конституції Німеччини публічно попередило про розгортання нової кампанії MATRYOSHKA, приуроченої до вересневих земельних і місцевих виборів. Мережею ширяться короткі англомовні відео, які візуально повністю копіюють оформлення найвідоміших німецьких медіа.
У 2026 році мішенями таких кампаній уперше стали не лише федеральні, а й земельні та муніципальні політики. Крім того, кампанія навмисно роздмухує протиріччя між східними та західними регіонами країни. У серпні під провокативним гештегом #TimeToDivideGermany масово розповсюджували згенеровані штучним інтелектом відеоролики, у яких ідею нового територіального поділу Німеччини намагалися подати як неминучу «історичну необхідність».
Ключові вибори до ландтагу в Саксонії-Ангальт 6 вересня справдили найтривожніші прогнози: ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (АдН) здобула рекордний для себе результат — 43,8% голосів, тоді як ХДС, що керував землею останні 24 роки, отримав лише 17,2%.
Головний кандидат AfD на виборах у Саксонії-Ангальт Ульріх Зігмунд фотографується з прихильницею на старті земельної виборчої кампанії в Магдебурзі, 18 липня 2026 року.
Getty Images
Це безпрецедентна ситуація: АдН отримує 39 із 83 місць у земельному парламенті — лише трьох мандатів їй бракує до абсолютної більшості (потрібно 42). Уперше з часів нацизму ультраправа партія в Німеччині підійшла настільки близько до одноосібного контролю над регіональним урядом. Утім, самостійно сформувати уряд АдН, найімовірніше, не зможе: інші парламентські партії ще на початку 2020-х домовилися не співпрацювати з нею, тож попереду — складні переговори про коаліцію. Явка була рекордною за останні 36 років — проголосували 76,5% виборців.
При цьому напередодні виборів заступник голови земельного осередку АдН Ганс-Томас Тільшнайдер опинився в центрі скандалу, після того як журналіст помітив у його робочому кабінеті чорну чашку з червоною зіркою й написом «Армия России». Сам Тіллшнайдер заявив, що чашку йому подарували й політичного значення він їй не надає.
Історія отримала продовження вже після виборів: сам політик виставив скандальну чашку на аукціон на eBay (нібито на благодійність, ставка вже понад 1000 євро), а журналістка WELT оприлюднила його листування, де він називає чашку сувеніром зі своїх поїздок до Росії у 2023–2024 роках — це суперечить його попередній версії про «подарунок без значення».
Водночас важливо розуміти: це зовсім не означає, що типовий виборець АдН є лише безвольним «продуктом російської пропаганди», а реальне невдоволення жителів східних земель було від початку до кінця вигадане в кабінетах Кремля. Таке спрощене пояснення було б надто зручним виправданням. Колосальна різниця в економічному досвіді, болісні наслідки процесу об'єднання, сильні міграційні страхи, хронічна недовіра до рішень центральної влади в Берліні, а також особлива історична пам'ять про радянську присутність — усі ці фактори існують об'єктивно, незалежно від бажань і дій Москви.
Статистика свідчить: за останні п'ять років — у період із липня 2021-го до липня 2026-го — федеральна прокуратура Німеччини ініціювала 58 кримінальних проваджень, що стосувалися шпигунства, саботажу, підготовки до диверсій та інших суміжних злочинів. У межах цих справ відбулося 30 затримань, до суду направили 19 обвинувальних актів та вже ухвалили 13 обвинувальних вироків. Звісно, не всі ці випадки безпосередньо пов'язані з Росією: 53 провадження охоплюють агентурну діяльність на користь різноманітних іноземних держав загалом.
Проте в офіційній відповіді на запит Бундестагу німецький уряд вказує: для організації диверсій російські спецслужби дедалі частіше використовують low-level agents, яких вербують через соціальні мережі та месенджери, особливо часто — через Telegram. Саме до цієї категорії виконавців міністр внутрішніх справ Александер Добріндт 1 вересня відніс і безпосередніх учасників спроби атаки в Лейпцигу.
Російська модель втручання працює настільки ефективно саме тому, що вона не намагається створити ці суспільні тріщини штучно з нуля, а натомість майстерно їх виявляє та докладає зусиль, аби розширити їх до максимуму. Реалістична мета Кремля — підвищувати політичну ціну кожного рішення, яке йому невигідне: допомоги Україні, санкцій, збільшення оборонних витрат чи захисту критичної інфраструктури.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google