Андроповщина

Кінець 1982 р. був ознаменований очікуванням двох подій. Насамперед, у грудні мало виповнитися 76 років з дня народження генерального секретаря ЦК КПРС, голови Верховної Ради СРСР, чотириразового Героя Радянського Союзу і одноразового Героя Соціалістичної Праці, маршала Радянського Союзу, лауреата Ленінської премії Леоніда Брежнєва. Друга подія була пов'язана з тим, що наближалося 60-річчя утворення Радянського Союзу. Одначе до жодної зі згаданих річниць "дорогий Леонід Ілліч" не дожив: 10 листопада 1982 р. він пішов з життя, а 12 листопада КПРС мала вже нового лідера - Юрія Андропова. До речі, саме тоді, на пленумі, після обрання він, окрім традиційної подяки за довіру, дав доволі двозначну обіцянку вирішувати всі питання "по можливості, колегіально. Але не завжди до загального задоволення".

Генсек з Луб'янки

Саме так часто називають Андропова. Насправді він не зовсім із чекістської Луб'янки, де йому просто довелося працювати. Його біографія - це типовий шлях партійного бюрократа. Народився в червні 1914 р. в Ставропольському краї. Був сином інженера-залізничника Володимира Андропова і вчительки музики Євгенії Флекенштейн. 1936 р. закінчив Рибінський технікум річкового транспорту, навчався у Петрозаводському університеті та у Вищій партійній школі при ЦК КПРС. Згодом працював комсоргом ЦК ВЛКСМ судноверфі імені В.Володарського в Рибінську. З 1938 р. - перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. У 1940-1944 рр. очолював ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР (її створили на частині території Фінляндії, що відійшла до СРСР за Московською угодою 1940 р.). Стверджували, що під час нацистсько-радянської війни брав участь у партизанському русі в Карелії, хоча сам він це заперечував.

Андропов був двічі одружений іще до війни. Від першого шлюбу мав доньку і сина, від другого - також сина і доньку. Вже по війні став другим секретарем ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. У 1951 р. потрапив на роботу до апарату ЦК ВКП(б), але після смерті Сталіна змушений був піти. Проте не в небуття, а в Міністерство закордонних справ СРСР. У жовтні 1953-го Андропова призначили радником-посланником радянського посольства в Угорщині, а з червня 1954-го до березня 1957 р. він був послом в Угорщині. І не просто послом, а одним з ініціаторів і активним учасником придушення Угорської революції 1956 р. Угорський досвід був для нього важливий: адже побачив, як легко комуністи можуть втратити владу, якщо ослаблять контроль над суспільством.

Потім він повертається до ЦК КПРС, працює завідувачем відділу зі зв'язків із соцкраїнами та компартіями цих країн, секретарем ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після зняття Микити Хрущова переорієнтувався, хоча добре розумів, що відбувається наступ консервативних сил. З травня 1967 р. Андропов став головою КДБ при Раді Міністрів СРСР, змінивши на цій посаді одного з найактивніших антихрущовців Володимира Семичасного. Тоді ж обраний кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС.

Під орудою Андропова органи безпеки було перетворено на потужну систему, яка (на відміну від відносного лібералізму доби хрущовської "відлиги") знов почала контролювати практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти них примусового психіатричного лікування (29 квітня 1969 р. Андропов надіслав спеціального листа до ЦК КПРС із планом розгортання мережі психічних лікарень та пропозиціями про їх використання для захисту державного і суспільного ладу), позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи - все це створило Андропову негативний імідж і в колах ліберальної інтелігенції, і на Заході.

Під час перебування Андропова на чолі КДБ посилилися гоніння на дисидентів та правозахисників в Україні. У червні 1967 р. було створено П'яте управління КДБ при Раді Міністрів СРСР, п'яті управліннявідділи в територіальних органах держбезпеки. Нові можливості для органів КДБ відкривало "профілактування" громадян, яке на практиці означало не що інше, як їх залякування можливим застосуванням жорстких заходів, включаючи кримінальну відповідальність. З ініціативи Андропова почали висилати інакодумців. Так, у 1974 р. було вислано за кордон і позбавлено громадянства письменника Олександра Солженіцина, у 1977-му громадянства позбавили генерала Петра Григоренка, який виїхав на лікування до США, у 1980-му академіка Андрія Сахарова вислали до міста Горького, де вчений перебував під постійним контролем.

…У таких справах для Андропова дрібниць не було. Наприклад, 19 вересня 1977 р. він поінформував ЦК КПРС про "ворожу діяльність" київського кінорежисера і письменника Гелія Снєгірьова та про погоджене із ЦК Компартії України рішення щодо притягнення його до кримінальної відповідальності. 22 вересня Снєгірьова, який публічно критикував радянський політичний лад, заарештували, а 28 грудня 1978 р. він помер, замордований у лікарні.

За офіційною статистикою, за роки перебування Андропова на чолі КДБ в СРСР за політичними мотивами заарештували близько 2 тис. осіб. Скільки було "профілактовано" - сказати важко, але цифра, зрозуміло, набагато більша. Втім, Андропов контролював не лише опонентів режиму. У 1970 р. він, наприклад, дав наказ пильно стежити за написанням мемуарів Микитою Хрущовим і вжити заходів, щоб ці спогади не потрапили на Захід (що потім і сталося).

Велику увагу Андропов приділяв зовнішній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Наприклад, як з'ясувалося 1991 р., за Андропова було налагоджено унікальну підслухувальну систему в будівлях посольства США у Москві. Він брав активну участь в організації інвазії з метою придушення реформаторських і демократичних ініціатив у Чехословаччині в 1968 р., підтримував введення радянських військ в Афганістан у 1979 р. (у січні 1980-го навіть відвідав Кабул) i силове подолання кризи у Польщі в 1980-му.

1973 р. Андропов став членом Політбюро ЦК КПРС і в квітні того ж року надіслав записку такого змісту (яку для відчуття колориту процитую мовою оригіналу): "Леонид Ильич! Недавно в архивах Комитета обнаружен документ, который, по-моему, представит для Вас интерес. Речь идет о замечаниях Сталина, в связи с работой комиссии Президиума ЦК КПСС, в которую входили Вы (Йдеться про створену 9 листопада 1952 р. бюро Президії ЦК КПРС Комісію з реорганізації розвідувальної таконтррозвідувальної служби МДБ СРСР. - Ю.Ш.). Почти все замечания И.В.Сталина являются вполне актуальными сегодня, в значительной мере потому, что являются общими, а стало быть, пригодными во все времена. Лично мне очень импонирует его высказывание о том, что "Коммунистов, косо смотрящих на разведку, на работу ЧК, боящихся запачкаться, надо бросать головой в колодец". Мысль, по форме, маленько азиатская, но по существу верная даже в пору далекую от времен культа личности".

Вперше з часів Лаврентія Берії керівник політичної поліції опинився у складі фактично найвищої партійної інстанції. У 1974-му йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці, в 1976-му - генерала армії.

Нова роль

У травні 1982 р. у його долі стався новий поворот: він пішов з КДБ і став другим секретарем ЦК КПРС. Це було сприйнято як сигнал - Брежнєв призначив собі наступника. Власне, так воно і сталося. До того ж було відомо, що в останні роки життя Брежнєва саме Андропов разом із Дмитром Устиновим та Андрієм Громиком багато в чому визначали політику країни.

Прихід Андропова до влади викликав чимало коментарів. Адже "Генсек з Луб'янки" (у червні 1983 р. Андропова обрали ще й головою Верховної Ради СРСР) прийшов до влади у віці 68 років. І вже тоді висловлювалися думки, що, скоріш за все, він буде "перехідним" лідером, бо не справляє враження здорової людини і, за чутками, страждає на діабет чи якусь іншу недугу. Проте досвідчені радянологи сходилися і в тому, що, хоча хвороби й ускладнять діяльність Андропова, це буде діяльність не на продовження, а на зміну політики Брежнєва. Що новий лідер СРСР готовий кинути такий виклик.

На думку експертів, основними "вузлами", що їх доведеться "розплутувати" Андропову були: поліпшення стану економіки, заходи для підвищення ефективності сільського господарства (у травні 1982 р. пленум ЦК КПРС з ініціативи Михайла Горбачова ухвалив Продовольчу програму, але виконувалася вона незадовільно), боротьба з корупцією (її, власне, сам Андропов і започаткував 1980 р., ще очолюючи КДБ), зменшення тиску на дисидентів.

Володимир Буковський тоді стверджував: "Андропов інтелігентніша за інших людина, і можемо очікувати, що йому більше поталанить у його діяльності. Що я передбачаю в цьому зв'язку - це те, що він спробує звузити
ідеологічне провалля із життям Заходу, щоб збільшити свій вплив за кордоном… Одна з проблем, що стоять перед ним, - сумний образ Радянського Союзу серед західних лівих. Проте Андропов - розумна людина, і він спробує облагородити цей образ. Упродовж першого року він буде соромитися збільшувати тиск, особливо на фронті боротьби за права людини, оскільки як колишній глава КДБ він є дуже вдалою мішенню".

Прогноз відомого дисидента був не зовсім точним, хоча слід визнати: на тлі представників брежнєвської правлячої геронтократії Андропов вигідно вирізнявся. У "ближньому колі" він міг дозволити собі критичні судження, не був казнокрадом, не виявляв особливого пієтету до розкоші й нагород. Колеги по спецслужбі явно його ідеалізували, стверджуючи, що він був високоосвіченою людиною, багато читав, любив музику, писав вірші, знав іноземні мови. Щось тут відповідало дійсності, хоча, наприклад, жодної іноземної мови Андропов не знав. (Його колеги по КДБ потім розповідали, начебто він щодня по три години займався з викладачем англійської мови). Вірші писав - це правда. І один з них варто процитувати:

Сбрехнул какой-то лиходей,

Как будто портит
власть людей.

О том все умники твердят

С тех пор уж много
лет подряд,

Не замечая (вот напасть!),

Что чаще люди
портят власть.

Справді, Андропов комуністичної влади не зіпсував. У цьому сенсі він добре знав, що робить. Своєму лікареві Андропов якось сказав: "Иван Сергеевич, держитесь Ленина и будете твердо ходить по земле". Так було і в його кар'єрі - він тримався Леніна і всіх (кого міг) до цього примушував.

18 листопада 1982 р. на засіданні Політбюро відбувся перерозподіл обов'язків. Андропов залишив за собою оборону, ключові питання внутрішньої та зовнішньої політики, організаційну роботу, зовнішню торгівлю. Величезні повноваження тоді отримав Костянтин Черненко (вів засідання секретаріату ЦК, відповідав за КДБ, МВС, за адміністративний, загальний та ще низку відділів ЦК, отримав право вести засідання секретаріату, а за відсутності Андропова - і засідання Політбюро). Все це свідчило: новий генсек відразу визначив свого наступника.

Цей жест можна вважати прагматичним, адже Андропов знав про власні хвороби і, напевно, розумів, що історія відвела йому не так багато часу. Так і сталося…

Марафон у 15 місяців

Андропов розпочав зі створення ілюзії гласності. З 11 грудня 1982 р. в СРСР регулярними стали щотижневі повідомлення "У Політбюро ЦК КПРС" (хоча стенограм його засідань ніколи не велося). Наступний крок - дозвіл друкувати матеріали негативного характеру про господарсько-економічні злочини. В цьому сенсі один з дослідників дуже точно зауважив, що саме за Андропова пробили шпарину до інформаційної "скриньки Пандори".

22 листопада 1982 р. своїм виступом на пленумі ЦК КПРС він фактично розпочав кампанію проти порушень партійної, державної та трудової дисципліни: "Необхідно посилити відповідальність за додержання загальнодержавних, загальнонародних інтересів… Слід рішуче повести боротьбу проти будь-яких порушень партійної, державної і трудової дисципліни". 7 січня 1983 р. у ЦК КПРС відбулася нарада, на якій обговорювали питання "зміцнення трудової та виробничої дисципліни".

31 січня 1983-го, під час відвідання Московського верстатобудівного заводу ім. Орджонікідзе, Андропов неодноразово акцентував увагу саме на питаннях дисципліни, підкресливши, що "питання про зміцнення дисципліни стосується не лише робітників, інженерно-технічних працівників. Це стосується всіх, починаючи з міністрів".

І справді, "трудящі", як їх називали в СРСР, невдовзі побачили, як почали летіти деякі начальницькі "голови". Зокрема, резонансними стали справи першого секретаря Краснодарського крайкому КПРС Сергія Медунова та міністра внутрішніх справ СРСР Миколи Щолокова, незважаючи на те, що ці діячі були наближені до Брежнєва. Їх звинуватили в корупції та хабарництві й позбавили посад. Щолоков застрелився, а новий міністр внутрішніх справ Віталій Федорчук розпочав чистку: з органів внутрішніх справ звільнили близько 100 тис. осіб.

Справжній скандал спалахнув у зв'язку з арештом зятя Брежнєва - заступника очільника МВС генерал-полковника Юрія Чурбанова. Його арешт був наслідком "узбецької справи", в основі якої лежало хабарництво у найвищих ешелонах влади Узбекистану. Виникли нові сюжети справи, і перший секретар ЦК Компартії Узбекистану Шараф Рашидов у жовтні 1983 р. наклав на себе руки.

Регіональні лідери почали розуміти: доведеться коригувати спосіб мислення і дій. Та для початку (за давно заведеною традицією) вони приносили "клятву вірності" новому лідерові. Тодішній партійний керманич УРСР брежнєвський висуванець Володимир Щербицький 18 грудня 1982 р. надсилає до ЦК КПРС записку про відзначення 60-річчя утворення СРСР. Окрім іншого, в записці підкреслювалася готовність виконати завдання, поставлені у промові Юрія Андропова на пленумі ЦК КПРС в листопаді 1982 р. А 30 грудня 1982 р. міністр внутрішніх справ УРСР Іван Гладуш інформував ЦК Компартії України про підсумки боротьби з посадовими та господарськими злочинами.

Таких представників "дніпропетровського клану", як Щербицький, почали турбувати андроповські кадрові зміни. До складу Політбюро ЦК КПРС ввели керівника Компартії Азербайджану Гейдара Алієва. Секретарем ЦК стали Микола Рижков, а один із ключових відділів - організаційно-партійної роботи - очолив Єгор Лігачов. З відділу науки та вищих навчальних закладів нарешті прибрали одіозного Сергія Трапезникова (його змінив Вадим Медведєв). З Канади до Москви повернули майбутнього "архітектора перебудови" Олександра Яковлєва, який очолив Інститут світової економіки і міжнародних відносин, що був у тісному зв'язку із ЦК КПРС.

"Генсек з Луб'янки" розпочав кадрові зміни. За 15 місяців свого правління (листопад 1982-го - лютий 1984 р.) він змінив 18 керівників союзних міністерств і прирівняних до них осіб, 37 перших секретарів обкомів, крайкомів КПРС, ЦК Компартії союзних республік. Подібні темпи кадрової ротації не спостерігалися давно і нагадували 1930-ті роки. Так ішов у небуття брежнєвський "стабілізець" у кадрових питаннях, як і сформована за Брежнєва впевненість у безкарності.

Щодо прав людини ситуація не дуже змінилася. Так, 24 грудня 1982 р. в Ужгороді заарештували голову ініціативної групи захисту прав віруючих і церкви в Україні Йосипа Терелю. На початку 1983 р. СРСР вийшов із Всесвітньої психіатричної асоціації у зв'язку з обвинуваченнями на його адресу у використанні психіатрії у політичних цілях.

...Дуже добре пам'ятаю, з якою цікавістю в ті часи читали в газетах звіти про андроповське "наведення порядку", зокрема про процес директорів відомих московських магазинів, що завершився розстрілом кількох осіб. Це, крім іншого, мало продемонструвати суспільству, хто винен у дефіциті і чому ковбаси не вистачає на всіх.

Пам'ятаю, як потихеньку почали з'являтись анекдоти про нового генсека. Наприклад, анекдот про ритуальну зустріч генсека з робітниками на підприємстві, який був стилізований під газетний репортаж:

- Як життя, як зарплата? - запитав Юрій Андропов робітників.

- Добре, - пожартували робітники.

- Буде ще краще, - відповів жартом на жарт генеральний секретар.

І ще одна приповідка народилася в ті часи: "З новим вас, товариші, 1937 роком!" - як віддзеркалення того, що Андропов не соромився "натискних" методів у своїх діях. 28 липня 1983 р. з'явилася постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про посилення роботи зі зміцнення соціалістичної дисципліни праці. Та, як засвідчують документи, ще задовго до цієї постанови було вирішено здійснювати заходи з метою який уже раз мобілізувати суспільство.

Після брежнєвських часів спроби проконтролювати добросовісність праці людей, перевірки посвідчень у магазинах (з метою виявити тих, хто прийшов туди в робочій час), рейди міліції до громадських лазень, кінотеатрів сприймалися майже як "репресивні" акції. В цілому, за влучними словами одного з дослідників, андроповська кампанія боротьби за дисципліну "мала тавро колишнього шефа КДБ". До порушників застосовувалися серйозні санкції. Найгірше було тим, хто перебував у відрядженні в чужому місті і був серед дня затриманий у магазині. В його посвідченні на відрядження ставили штамп, який означав, що людині не оплатять видатків на відрядження та дорогу.

А проте, після незначного підвищення продуктивності праці в першому півріччі в промисловості, все повернулося на попередні позиції.

Слід визнати: Андропов почав вимагати підвищення дисципліни і від керівних працівників. Це, зокрема, засвідчив його виступ на засіданні Політбюро ЦК КПРС 31 травня 1983 р. Декларував він і обмеження привілеїв, зокрема щодо будівництва дач. Одначе на практиці справжня боротьба розгорнулась із дачами трудящих. Вимагалося, щоб площа будинку була не більше ніж 25 м², веранди - не більше ніж 10 м², висота стелі - не більше ніж 2,5м. Нині важко навіть уявити цей ідіотизм...

1 вересня 1983 р., радянський винищувач збив літак "Боїнг-747", що належав південнокорейській цивільній авіакомпанії, з великою кількістю пасажирів на борту. Спочатку СРСР стверджував, що нічого не знає про долю літака, лише 7 вересня змушений був визнати, що саме радянська протиракетна оборона знищила літак.
28 вересня Андропов у спеціальній заяві назвав історію з південнокорейським літаком "прикладом граничного авантюризму" і "витонченою провокацією, організованою спецслужбами США". (До речі, для СРСР це був не перший інцидент із корейським літаком. 20 квітня 1978 р. корейський "Боїнг-707", що порушив радянський повітряний простір у районі Кольського півострова, був атакований винищувачем і здійснив вимушену посадку на засніжене озеро Корпіярві. На борту лайнера перебувало понад 100 осіб, двоє з яких загинули від осколків снарядів, 13 дістали поранення).

24 листопада 1983 р. СРСР перервав переговори в Женеві щодо євроракет і оголосив про намір розмістити в Європі нові СС-20. Починаючи з цього моменту припинилися всі переговори між Сходом і Заходом, що стосувались озброєнь. За оцінкою дослідників, ніколи ще після Карибської кризи ситуація на міжнародній арені не була такою напруженою.

За життя у своїх виступах Андропов послідовно вимагав продовження ідеологічної боротьби із західним світом, підкреслював необхідність "викривати брехливу, підривну імперіалістичну пропаганду. Нам потрібна добре продумана єдина система контрпропаганди - динамічна й ефективна". І таку систему почали створювати. Активізувалася ця робота і в УРСР. Неабияку увагу, зокрема, було приділено "викриттю" розпочатої в США кампанії у зв'язку з 50-річчям Голодомору в Україні. В рамках організованих контрзаходів 10 жовтня 1983-го на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку один із членів української делегації заявив, що інформація про голод 1932-1933 рр. є вигадкою українських буржуазних націоналістів, які служили Гітлеру під час Другої світової війни, а потім переїхали до США.

Ці та деякі інші кроки дають підстави стверджувати, що "андроповський проект" був імпліцитно сталіністським. Недаремно за Андропова розпочалася робота над постановою ЦК КПРС, присвяченою реабілітації Сталіна. Передбачалося повернення Волгограду його колишньої назви Сталінград, відновлення деяких пам'ятників Сталіну. Зі ЗМІ повністю зникла тема сталінських репресій. Поновилися радянсько-китайські консультації, передбачалося розпочати прямі переговори Радянського Союзу з Албанією. Лише смерть Андропова завадила цим планам.

Фінал і підсумок

7 листопада 1983 р. Андропов не з'явився на трибуні Мавзолею Леніна під час традиційного відзначення річниці Жовтневої революції. Він перебував у Кунцевській лікарні, підключений до апарата "штучна нирка". 23 грудня відбувся пленум ЦК КПРС, який до того відтерміновували, вірячи, що Андропов зможе взяти в ньому участь. Завершилося все тим, що учасникам роздали доповідь генсека із закликами вдосконалювати механізми управління, підвищувати дієвість економічних важелів тощо. Промову, за дорученням Андропова, зачитав Михайло Горбачов.

У Новий 1984 рік КПРС вступила фактично без генсека. Проте 13 січня в газеті "Правда" з'явилася стаття "Соціалістична демократія - в дії". В ній повідомлялося, що трудящі Москви одностайно висунули своїм кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР Юрія Андропова.
9 лютого "кандидат у депутати", який уже кілька тижнів був на межі життя і смерті, відійшов у найкращий зі світів.

...Є версія, згідно з якою вже хворий Андропов за тиждень до смерті нібито написав записку, рекомендуючи доручити вести засідання Політбюро ЦК Михайлові Горбачову. Так це було чи ні, але сталося інакше: 13 лютого 1984 р. на позачерговому пленумі ЦК КПРС новим генеральним секретарем обрали 73-річного Костянтина Черненка. Він "протягне" недовго - до 10 березня 1985 р.

У той час народився навіть анекдот:

Людина йде на Красну площу на похорон чергового генсека:

- Вашу перепустку! - вимагає охоронець.

І чує у відповідь:

- А в мене абонемент!

Та повернімося до Андропова. Проти нього було насамперед його чекістське минуле. Натякаючи на це, французький журналіст і політолог Мішель Татю на початку 1983 р. написав, що не КПРС доручає тепер своїм людям контролювати діяльність політичної поліції, а, скоріше, остання починає "опікуватися" партійними і державними справами.

Втім, Андропов у силу достатньої поінформованості та притаманного йому реалізму мислення гостріше за інших тодішніх керівників відчував наслідки брежнєвізму, наростання дезорганізації в країні, тобто краще розумів і оцінював тодішню ситуацію. Ось чому він пішов на певне послаблення офіційного оптимізму в СРСР, констатувавши, що суспільство перебуває лише на першій стадії розвинутого соціалізму, а відтак потрібне не просто визнання проблем, а й розширення масштабів критики історичного досвіду. У статті "Вчення Карла Маркса та деякі питання соціалістичного будівництва в СРСР", надрукованій у журналі "Коммунист" (1983, №3) Андропов зазначав, що в соціалістичному суспільстві можливі "серйозні колізії".

Великий резонанс викликала теза Андропова з його виступу на пленумі ЦК КПРС у червні 1983 р. про те, що "ми ще досі не вивчили належною мірою суспільства, в якому живемо й працюємо, не повністю розкрили властиві йому закономірності, особливо економічні. Тому іноді змушені діяти, так би мовити, емпірично, дуже нераціональним способом проб і помилок".

Обережний, але все-таки критичний погляд на історичний досвід і на сучасні проблеми давав певні підстави для страху, тривоги, очікування ймовірних змін, породжував надію, що такі зміни ймовірні.

Можливо, в цьому і була єдина відчутна заслуга "генсека з Луб'янки".