Невизначеність, Covid-19 і здоровий глузд

01 листопада, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

В умовах невизначеності потрібно вмикати здоровий глузд.

Невизначеність, Covid-19 і здоровий глузд

Кількість хворих  на COVID-19  зростає день у день. Вірус підібрався  до близького кола кожного з нас. У когось захворювання проходить відносно легко, у когось — дуже страшно, для когось виявляється смертельним. Причому серед останніх — нерідко ті, хто ніби за жодними  параметрами в зону підвищеного ризику не потрапляв.

У соцмережах дедалі  частіше з'являються історії хвороби. Лікарні заповнені. Волонтери різних міст збирають гроші на кисневі концентратори, щоб допомогти людям дихати вдома. «Таке враження, що задихається половина країни. А друга половина — панікує».

Та ось виходиш на вулицю, заходиш у магазин, і здається, ніби коронавірус — це просто поганий  сон. Переважна більшість населення, у кращому  разі, носить маски під носом, дистанції не дотримується. Як? Чому?

Влада з кожної «праски» просить народ увімкнути здоровий глузд, дотримуватися дистанції та носити маски. Але чують тільки ті, хто й так це робить. І частково зрозуміло, чому. Здоровий глузд — він жорсткий. Це коли все ясно й конкретно. Принаймні в окремо взятій реальності однієї країни або міста. Але цього немає. Ні на рівні країни, ні на рівні міст. А є те, що скидається на гру  в піддавки. Коли урядові обмеження в різних зонах на папері доволі жорсткі, а реально —   їх, практично, немає. Виконувати рекомендації чи ні, і які з них, вирішує  місцева влада. Кожна по-своєму. Часто виходячи з того, що дозволяв передвиборний рейтинг.

Підсумок? Влада  не тільки не намагається взяти ситуацію  природної невизначеності хоч у якісь рамки, а  своїми діями вносить ще більші невизначеність і хаос. Як, наприклад, зі школами. Коли держкомісія з ТЕБ і НС рекомендує  піти на канікули раніше, з 15 по 30 жовтня, — місцева влада рекомендацію ігнорує. Школи йдуть із 21-го, і що буде далі — за день до закінчення заявлених канікул не розуміє ніхто:  ні керівництво шкіл, ні батьки з дітьми, тож, природно, не можуть нічого планувати.

Про те, чому люди ігнорують заходи безпеки, як впливають на нас карантинні обмеження  і як поводитися в умовах тривалої невизначеності, ми говорили із завідувачкою кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології НМАПО імені П. Шупика доктором медичних наук професоркою Галиною Пілягіною.

 

Галино Яківно, як епідемія вплинула на ставлення українців до влади?

— Не думаю, що вплинула якось особливо. Відносини з владою в українців надто давно за Жванецьким: «Держава все, що можна, забирає в нас, ми — в держави». Здавна ясно, що слова і справи  у влади розбігаються  і все робиться незрозуміло як. Чи то від нездатності, чи то від нерозуміння, чи то з небажання. Очевидно, це є.

Торік більшість  населення, як завжди, понадіялася. Народ у нас сподіватися й довіряти вміє. І, як завжди, після зачарування починається розчарування. Нормальний цикл.

Чому, на ваш погляд, попри тривожну статистику, попри те, що в колі кожного вже є хворі або навіть покійники, більшість українців продовжують ігнорувати заходи безпеки, носять маски під носом і не дотримуються дистанції?

— Думаю, так відбувається не тільки в Україні. А крім того, вже всім стало зрозуміло, що основними чинниками в перебігу захворювання  все-таки є імунітет і прямий контакт.

У Європі і США ввели локдаун, потім зняли. Але вони були й залишаються першими із захворюваності. Я впевнена, що до другої хвилі коронавірусу там підготувалися краще  і якісь питання вирішують швидше й ефективніше. У нас же є чудові лікарі, котрі  блискуче роблять свою справу. І є решта системи, котра була  й  залишається неготовою, попри впровадження  карантину зарання. Але чи можна було істотно змінити  систему за пів року, виділивши енну кількість грошей, більшість  яких залишається на папері?

За цей час можна було принаймні підготуватися до епідемії, розробити план. Але питання навіть не в цьому. Вже зрозуміло, що не підготувалися, що для України наслідки можуть бути тяжчими, бо не вистачає ні  фахівців, ні обладнаних киснем ліжко-місць у лікарнях. Але ж можна бодай  на особистому рівні дотримуватися якихось заходів безпеки?

— У нас справді працює архетип винятковості — а-ля «либонь». Нам властиві недбальство і недисциплінованість. І цього за пів року не змінити.

Чому ми так до цього ставимося? Мабуть, якийсь відсоток громадян в інших країнах поводиться точно так само. Але ж не переважна більшість?

— Для цього треба порівнювати, в якій країні народ більш законослухняний.

За кордоном за недотримання карантинних заходів штрафують на 200‒400 євро, і, природно, люди гроші рахують. У нас цього не було. Мабуть, якби за маску під носом у нас штрафували,  хай навіть на тисячу гривень, проте  не вибірково, а всіх, то ситуація замінилася б. А коли за весь час оштрафували 20,  хай навіть 400 людей на 17 тисяч гривень, то це скидається на запланований рейд. Показові заходи — це, швидше, смішно.

Я ж їжджу в громадському транспорті. Без маски або якщо заповнені сидячі місця, в автобус чи тролейбус інколи  не сядеш. При цьому маршрутки їдуть переповнені. Як це назвати?

Тобто люди бачать усю цю нелогічність і відповідно реагують?

— Ну звісно. А як інакше? Тут співачку штрафують за концерт, а там безкарно широко святкують День міста. І так — скрізь. Тут навіть не в менталітеті річ, а  в нелогічності.

Наприклад, школи закривають навіщо:   щоб діти не були рознощиками чи щоб вони менше хворіли? Це ж різні речі.

Мало того, що й так із роботою погано, то ще й молодших дітей залишати самих удома не можна. Але няні й бабусі є не в усіх. А якщо дітей кілька?

Не в усіх є можливість працювати дистанційно. Та коли  навіть  є, то працювати в таких умовах складно.

Так, на жаль, у більшості  людей і до себе, і до інших ставлення наплювацьке. Завжди, не тільки в період пандемії. Проте є безліч людей, котрі  до карантину ставляться дуже серйозно.

У декого навіть виникає паніка.

— Паніка — це здоровий глузд. Якщо раніше у фокусі теленовин були вбивства й ДТП, то тепер — коронавірус. Навесні ковід у телевізорі був темою номер один. Улітку сповз на третє-четверте місце. Нині знову лідирує. При цьому інформація подається специфічно.

Усе це — про питання невизначеності життя, про ситуацію невизначеності, в яку ми всі занурились. І обмеження теж невизначені.

Все це  — наслідок епохи споживання, культивованого егоцентризму. Ми живемо в епоху невизначеності, коли правила розмиті, в них немає жорсткості, і обмеження людина має виставляти собі сама — що можна, чого  не можна, що добре, що погано. Але люди просто не вміють цього робити. Їх цього не вчать. А звичка до самосвідомості в більшості людей не виробляється сама собою, просто так.

Мабуть, у країнах, де організацію законослухняності поставлено значно краще, ніж у нас, як у більшості європейських країн, із цим простіше. Громадяни просто слухаються, підкоряються. Наші давним-давно не підкоряються. Кому? Чому? Постійній брехні, подвійній моралі, коли говориться  одне, а робиться  інше? В ігноруванні карантинних заходів почасти, мабуть, проявляється і ставлення до цієї подвійної моралі.

Ми й так жили у стані невизначеності. Тепер вона різко підвищилася. Справді, незрозуміло, як і на яких рівнях усе вирішується – на рівні одного великого міста,  країни, світу? Було ж  багато вкидань інформації в мережах, що, можливо, вірус створений  штучно, із залякуванням про технологічне поневолення, масове чіпування тощо. При цьому ніхто з нас, звичайних громадян, не розуміє, що, зіткнувшись із    пандемією,   насправді роблять державні структури, які завдання ще вони при цьому вирішують.

Ну й потім — який посил? Можна перехворіти, навіть не помітивши. А можна померти.

Але люди хворіють і  на інші хвороби, інфарктів з інсультами й термінових операцій  життя ж  теж не скасовує. Люди не перестали помирати від інших хвороб. І так, усе це здатне породжувати паніку.

На мій погляд, як і в усьому, треба насамперед  вмикати здоровий глузд і бережливо  ставитися до себе та близьких. Бережливо — це без паніки, вмикаючи здорові обмеження. Але тільки здорові.

На рівні індивіда і сім'ї — вони одні. На рівні міста й країни, з нашими економічними проблемами, —  вони інші. І незрозуміло, як їх вирішувати, коли не вистачає    ресурсу. І зовсім уже глобально — на рівні людства. Про це я не беруся  розмірковувати.

Ви говорите про недостатність  комунікацій. Як усе-таки пояснити Хомі невіруючому, що треба берегти себе та  близьких?

— Ніяк. Тим, хто не вірить, ви нічого не поясните. Народ у нас дуже протестний. Протестність — наше все. І якщо людина не вірить, ви нічого їй не доведете. Доки сама не побачить або не захворіє.

Якщо в людини є здоровий глузд, то вона й так дотримується заходів безпеки.

З іншого боку, людям хочеться спілкуватися, хочеться вийти, десь побувати. І це теж нормально. Навіть під час світових воєн, коли смерть була поруч, люди любили одне одного, раділи весні, і життя завжди бере своє.

Тепер  же небезпека відносна. Вона є, але не абсолютна. І саме  відносність породжує таке ставлення. Наприклад, під час  Другої світової, коли справді стояло питання  виживання, людям було не до відпусток. А коли це не зовсім питання   виживання (точніше — виживання на рівні конкретних випадків), то люди про це думають: про поїздки, відпочинок, зустрічі.

Ну так. Помруть, але не всі. Хтось перехворіє тяжко, проте  більшість — не дуже. З іншого боку, ніхто не знає, хто виживе, а хто — ні.

— Я спеціально наводжу приклад війни, коли небезпека була визначена. А коронавірус — невизначена небезпека. І, коли хочете, небезпека невизначеності. Саме тому ось так усе й виходить. Не виходить давати якісь конкретні рекомендації.

Коли закрили все і скрізь, люди зіщулилися й  перетерпіли. Коли почали відпускати, а потім знову, незрозуміло як, хаотично впроваджувати  якісь заходи, — то перевести людей із цієї відносності в розуміння, що це вже не відносно, а досить небезпечно, — складно.

Тому ще раз: в умовах невизначеності треба  вмикати здоровий глузд. Однак це все одно буде на рівні людини. Не знаю, наскільки можливий здоровий глузд на рівні держави. 

Скільки людина може жити в ситуації невизначеності?

— Ну  живемо ж. І давно. Просто в певний момент людина починає ігнорувати якісь справді важливі речі.

У глобальній невизначеності вона сама починає створювати собі визначеності. А тут, на жаль, далеко не в усіх спрацьовує здоровий глузд. Які визначеності при цьому створяться? І як держава допомагає створювати визначеності? Що нав'язується, як це пропагується? Навряд чи в момент пандемії і всіх пов'язаних із цим проблем головною темою опитування в рамках виборів може бути використання канабісу для  медичних потреб. Про що це, взагалі? Ось вам невизначеність на невизначеність. Або, навпаки, визначеність, яку намагаються нав'язати.

Дистанціювання, ізольованість — як це на нас впливає?

— Це точно впливає. Але це — не виключно українська проблема. Ми — істоти колективні. Людина, в принципі, не може довго перебувати в ізоляції. І тут  такий експеримент поставила природа. Чи можна, засадивши людей по домівках, зокрема стримувати таким чином якісь соціальні протести? Виявилося, не можна. Ми побачили це на прикладі Сполучених Штатів, які після вбивства Джорджа Флойда  виходили з карантину погромами. Я не можу стверджувати, що якби не було карантину, люди поводилися б не так агресивно. Проте, на мій погляд, усі ці речі взаємопов’язані.

Наші внутрішні протести, які завжди виникають у житті з того чи іншого приводу, які ми розряджаємо, наприклад, викричавшись на футболі, переживши емоції на концерті, проговоривши й розділивши під час  зустрічі з друзями, — в ізоляції нагромаджуються. Люди залишаються з цим сам на сам. А труднощів стає дедалі більше. Так, ґаджети, в сенсі спілкування в соцмережах, звісно, допомагають. Й інколи дуже класно поділитися з друзями мемами. Але це не те ж саме, що живе спілкування.

На людину діє набір факторів. Ситуація невизначеності призводить до фрустрації. Це природно, коли ми не тільки не робимо те, чого хочемо, а обмежуємо себе у звичних діях. Усе це на нас впливає.

Коронавірус — це надовго. І, мабуть, нам доведеться якось навчитися з цим жити, не піддаючись фрустрації.

— Не вийде. Якраз навпаки. Треба розуміти, що життя привчає нас із цим жити. На мій погляд, головний об'єкт фрустрації і головний феномен невизначеності у світі — це Інтернет із його обсягами інформації. Гіперінформатизації, в якій ми існуємо і яка закінчиться, мабуть, лише  внаслідок  світової катастрофи, до якої ковід не належить.  Це всесвітня, серйозна, але всього лише прикрість.

Невизначеність принесла глобалізація. Ми живемо в епоху постмодерну, коли правила розмиті. Подвійна мораль — не виключно  наша проблема. У нас це просто випнуте в якомусь напівкримінальному форматі. На Заході подвійної моралі дуже багато, але в якихось постулатах. Наприклад, у бюрократизації.

Ми втрачаємо серйозні смислові орієнтири — релігійні, державні, ідеологічні. При цьому ще й соціальні лідери на рівні дій замість орієнтирів несуть бозна-що.

Ми живемо, і ця невизначеність є. Це, однозначно, фруструє народ.

Але ми все-таки якось даємо раду цій  невизначеності. Вмикаючи здоровий глузд. Життя — це, в принципі, екзистенційна невизначеність. Можливо, ковід для багатьох стане добрим  щепленням, щоб із цим впорюватися.

Тобто пандемія навчить нас вносити визначеність у власне життя?

— Тих, хто готовий учитися, — точно навчить. Тих, хто не готовий, сильно поб'є. Дуже часто це, на жаль, призводить до невротизації.

Але  візьмемо ситуацію 2014‒2015 років. Чи хтось міг собі уявити, скільки  добра й доброти (і злості теж) підніметься в народі на прикладі волонтерства? І як швидко у 2017‒2019 роках це майже зійде нанівець.

Нині така ж ситуація. У нас проблема з філософами, з лідерами-мислителями. Хто несе ідею, за якою йдуть люди? Влада? Ні, надто багато бреше.

Волонтерам довіряють найбільше.

— Правильно. Бо вони несуть ідею, вона визначена, і вони не брешуть. Ніхто не чекає від них, щоб вони були цілителями. Від них чекають  цілком конкретних речей у конкретні моменти.

Невизначеність загрози до сплеску добра не приводить?

— Я б так не сказала. Визначеність загрози просто привела до визначеності і ясності у вираженні цього добра. Але  і в березні‒квітні волонтери шили й роздавали маски, підвозили лікарів на роботу. Зараз  люди почали здавати гроші на кисневі концентратори.

Чи стає більше психічних розладів у затяжній  ситуації невизначеності?

— Не маючи на руках статистики, я дуже обережно ставлюся до висловлювань  щодо цього. По-перше, люди реагують по-різному. По-друге, за пів року всі вже пристосувалися. Знову-таки,    мем: весна, людина в масці й підпис — «У нас 20 хворих»; і осінь, людина з попкорном, підпис — «У нас 5 тисяч хворих». Люди звикають.

Усе-таки я постійно працюю з людьми й не можу згадати жодного випадку, щоб людина прийшла до мене з нав’язливим станом саме з приводу ковіду. Хоча сам факт соціальних змін у зв'язку з цим, безумовно, позначився на людях. Проблеми все ті ж самі — у відносинах, із дітьми, в сім’ї. Вони можуть бути пов'язані з карантином, коли близькі люди виявилися  надовго запертими  в одному просторі, і з'ясувалося, що взаєморозуміння між ними немає. Але це явно не прямо. Посилилася алкоголізація, наприклад. Бо люди не вміють знайти собі заняття, не вміють вмикати здоровий глузд, самообмеження і займатися саморозвитком.

А які рекомендації?

— Довіряти своєму здоровому глузду. І, звісно, любов до ближнього, особливо до тих, хто справді  поруч і слабший. Хоча б як до себе самого. Потурбуватися про себе, про близьких.  І про свій саморозвиток. Ковід цьому точно не завада. А як інакше? Це кожен повинен  вирішити для себе.

Тобто не відкладати життя на потім?

— Це вже точно. Життя краще  взагалі не відкладати на потім.

 

 

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК