Що вкладає Захід у поняття «перемога України» та «поразка Росії»?

17 грудня, 2022, 08:32 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Zeitenwende vs Fear Factor, або Ризики стратегічної невизначеності

Що вкладає Захід у поняття «перемога України» та «поразка Росії»?
© Getty Images

Zeitenwende, або поворотний момент. Ще до того, як в Німеччині його було визнано словом року, цей вислів Олафа Шольца дуже часто використовували західні аналітики для визначення нових реалій у міжнародних відносинах після початку широкомасштабної війни Росії проти України.

Ця війна стала справді «жорстким пробудженням» не тільки для європейців, а й для тих політичних і економічних лідерів колективного Заходу, які розраховували «перевиховати» путінську Росію через інтеграцію у світову економіку, заплющували очі на її агресивну поведінку, російські брудні гроші, що стікалися до міжнародних фінансових центрів, фактично сприяли формуванню залежності своїх країн від російських енергетичних ресурсів.

Читайте також: Помилка союзників: чого Захід так і не зрозумів про божевілля Путіна

Навіть після анексії Криму та окупації частини Донбасу Росією позиція багатьох наших західних партнерів нагадувала спроби пробігти сухими між крапельками дощу. Правильні й навіть суворі офіційні заяви помітно контрастували з неадекватними санкціями та продовженням економічного співробітництва з Росією, відмовою постачати Україні зброю. Розрахунок на прив’язку ЄС до російських ресурсів, присутність російських агентів впливу в істеблішменті європейських країн та впевненість у нездатності Заходу швидко й жорстко реагувати на агресивні дії Росії, віра у безкарність вплинули на рішення Путіна розв’язати велику війну проти України.

З її початком, після певних вагань і сумнівів партнерів у здатності України чинити опір «другій армії світу», настав момент істини, коли країни спільноти демократій, здається, нарешті зрозуміли хибність своєї попередньої політики щодо Росії і можливі катастрофічні наслідки перемоги путінського режиму не тільки для України, а й для них самих, для їх звичного способу життя. Без масованої військової та фінансово-економічної допомоги з боку антипутінської коаліції, вирішальну роль у формуванні та функціонуванні якої відіграють США, наш ефективний спротив російській навалі був би неможливим, незважаючи на героїзм ЗСУ та феноменальну витривалість і згуртованість українців. Фраза «Ми будемо допомагати Україні стільки, скільки буде потрібно для її перемоги» стала майже обов’язковою частиною виступів із воєнної проблематики більшості західних політиків.

Обсяги, номенклатура та терміни постачання зброї — головного елементу західної допомоги Україні — залежать від багатьох, інколи об’єктивних чинників (наприклад, наявності того чи іншого виду озброєння в окремих країнах). Тимчасом очевидно, що на цьому процесі негативно позначається певна розмитість бачення нашими партнерами кінцевого результату війни, а саме: що вкладає Захід у поняття «перемога України» та «поразка Росії».

Принциповим питанням, у цьому контексті, є відновлення територіальної цілісності України. Виходячи з норм міжнародного права, кордони України мають бути відновлені згідно з їх станом на час набуття нею незалежності. На користь підтримки міжнародною спільнотою саме такого підходу свідчить майже тотальне (за винятком деяких російських сателітів) невизнання нею спроб анексії Росією Криму чи територій України, окупованих під час війни. «Повного і безумовного виведення військ із території України» вимагають від Росії лідери держав «Великої сімки» у своїй останній заяві.

Читайте також: Зеленський обговорив з Макроном реалізацію української десятикрокової формули миру

Чого бракує? Чітких і недвозначних заяв про підтримку не тільки права, а й дій України, спрямованих на повернення до кордонів 1991 року, включно з деокупацією Криму. Ця недвозначна констатація необхідна для того, щоби поняття «справедливого миру» (формулювання з останньої телефонної розмови американського та українського президентів і заяви «сімки» ) набуло коли й не чітких, то принаймні чіткіших параметрів. 85% українців — за повернення всіх без винятку окупованих територій. Це до того, що «виключно народ України має вирішувати, коли і на яких умовах завершувати війну».

Аналогічна визначеність та одностайність потрібні в питанні щодо доцільності перемовин із Путіним. Останньою в часі спробою запустити «пробну кульку» стала заява президента США (на спільній пресконференції у Вашингтоні з президентом Франції) про готовність сісти за стіл переговорів із кремлівським очільником, якщо той готовий до припинення війни (на мій погляд, ці слова Джо Байдена пролунали швидше як жест у бік гостя — Емманюеля Макрона). Як відомо, відповідь з Москви була майже миттєва: не зацікавлений, якщо не йдеться про припинення війни на російських умовах.

Здається, на цій ідеї треба поставити жирну крапку, як і на ілюзії користі від телефонних розмов із Путіним. Ще більш контрпродуктивне порушення теми про безпекові гарантії для агресора, фактично — відповідно до російського наративу, який використовується для виправдання війни проти України. Улюблений риторичний прийом французьких інтелектуалів: «Послухайте, не все так просто…» — вочевидь суперечить брутальній правді російської війни проти України. Все це сприймається російським керівництвом виключно як вияв слабкості і тільки посилює його агресивні імпульси, а також використовується російською пропагандою для втовкмачування російському населенню фейку про те, що «спеціальна операція» виправдана та йде за планом.

На певний час майже зникнувши з офіційного дискурсу, теза про можливість досягнення компромісу з Росією «задля припинення кровопролиття» продовжує циркулювати в деяких владних коридорах і експертних колах. Небезпека такого підходу полягає ще й у тому, що він, фактично, спрямований на применшення міжнародної суб’єктності України, обстоює доцільність «завершення війни» через радикальне послаблення або навіть припинення підтримки нашої держави.

Читайте також: Шольц обіцяє Росії повернення до співпраці, але є умова

Наразі ця підтримка спирається на збереження сприятливих для нас суспільних настроїв у країнах-партнерах. За даними підрозділу Єврокомісії, який веде постійний моніторинг ситуації в цій сфері, у 12 європейських країнах, США та Канаді рівень підтримки дій, спрямованих на військову, економічну допомогу Україні та посилення санкційного тиску на Росію, зберігається в межах 66–71%. Дуже важливо, щоби ця позиція встояла перед випробуваннями зимою, інфляцією та підвищенням витрат на енергоресурси, які займають у життєвих пріоритетах громадян Заходу помітно вищі щаблі, порівняно з війною в Україні. Великою мірою це залежатиме від зусиль керівництва країн-партнерів, спрямованих на підтримку найбільш уразливих груп населення та пояснення широкому загалу катастрофічних для всього демократичного світу наслідків бодай часткової реалізації путінських планів.

Велика війна в Україні триває вже майже десять місяців. Зараз ще більше, ніж на початку агресії, зрозуміло, що альтернативи військовій поразці путінської Росії немає і бути не може. Доля війни вирішиться на полі битви. Для того, щоби тримати перемогу над противником, який і надалі переважатиме нас своєю ресурсною базою, Україна мусить мати перевагу в якості озброєнь і одержувати їх відповідно до своїх військових потреб, маючи, хоч і скоординовану з донорами, свободу дій.

Тільки так можна запобігти переростанню війни в Україні у «велику війну між НАТО і Росією», про небезпеку якої вкотре попередив світ генсек Альянсу. Тільки так можна позбавити Росію змоги залякувати своїх прямих сусідів і Європу загалом, становити постійну загрозу і європейській, і глобальній стабільності (наприклад, внаслідок розвитку поглибленого військово-політичного співробітництва з Іраном).

Читайте також: The Economist: Війна Росії проти України викрила парадокс, який Заходу потрібно розплутати

Щодо шантажу ядерною та іншою зброєю масового ураження (ЗМУ). Найдієвіший спосіб поставити російських екстремістів на місце полягає в готовності дати їм нищівну відповідь, що дозволяють зробити сучасні види навіть неядерної зброї, оскільки застосування путінським режимом ЗМУ проти України становить загрозу життєвим інтересам усього демократичного світу, насамперед — учасників НАТО.

Намір Росії завдати масованих ракетних та дронових атак був цілком передбачуваний, але реальний (якщо вірити CNN) шанс на отримання Україною комплексів ППО PATRIOT з’явився тільки зараз, коли 50% нашої енергетичної інфраструктури вже зруйновано. Дискусії з приводу постачання Україні новітніх танків, літаків та інших видів потужного, нерадянського озброєння набули майже «епічного» характеру. Тим часом Путін продовжує грати на випередження, маніпулюючи фактором лячності.

Відповідні рішення наших ключових партнерів не мали б залежати від бажання зберегти канали дипломатичного спілкування з Кремлем, хоча б тому, що шлюзи цих каналів відчиняються чи зачиняються виключно на бажання кремлівських «капітанів» і відповідно до їхніх інтересів. Так само треба було б позбутися побоювання російської «смути». Неможливо передбачити, яку політичну конфігурацію ми побачимо в Росії навіть у короткостроковій перспективі, а зупинити російську агресію треба зараз, бо продовження «війни на виснаження» вигідне Росії й віддаляє Україну від досягнення її стратегічної мети.

Related video

Більше статей Олега Шамшура читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}