Помилка союзників: чого Захід так і не зрозумів про божевілля Путіна

30 червня, 2022, 08:40 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Навіщо воює господар Кремля і чому Росія програє

Помилка союзників: чого Захід так і не зрозумів про божевілля Путіна
© Getty Images

Війна Росії проти України стала найкривавішим і найжорстокішим конфліктом у Європі від часів закінчення Другої світової. Вона має всі шанси перерости у тривале глобальне протистояння найбільших світових держав, які вже не зможуть уникнути радикального перегляду політики міжнародної безпеки, зміни її інфраструктури. І це стосується як прямого, військового аспекту безпеки, так і її енергетичної та продовольчої складових.

Уже в середньостроковій перспективі передбачається перебудова логістичних ланцюжків поставок критичних матеріалів, правових основ трансферу технологій та торгівлі зброєю. Слід очікувати формування нових військово-політичних блоків і міждержавних торгово-промислових об'єднань, зміни механізмів прийняття рішень у міжнародних організаціях. Усе це відбуватиметься в умовах жорсткої конкуренції ідеологічних моделей, уособленням яких є США та Китай, і знадобляться дуже серйозні інтелектуальні й політичні ресурси від обох сторін, щоб уникнути прямого військового зіткнення.

Поза всякими сумнівами, причини і наслідки нашої війни стануть предметом ретельного вивчення впродовж наступних десятиліть. Однак уже сьогодні неможливо оминути увагою абсурдність вимог і дій російської еліти, очевидну й на перший погляд раптову деградацію суспільства, відверто людиноненависницьку риторику, що лунає навіть від представників інтелектуальних кіл. Важливо бодай спробувати пояснити непоясненне вже зараз. Неможливо ж, щоб уся країна — від малого до великого й від Камчатки до Калінінграда — збожеволіла в один момент? Має ж бути якась логіка в діях Путіна та компанії? Має, але її немає. Rationale тут не працює, психоаналіз нам у поміч.

Згадаймо, як безумствував кремлівський тиран упродовж останніх приблизно 15 років — від часу своєї нині сумнозвісної Мюнхенської промови 2007 року. Нескінченні вимоги визнати якусь особливу цивілізаційну місію Росії; врахувати її «стурбованість» розширенням ЄС і НАТО; заяви, що ніхто не може бути рівним партнером Росії з огляду на її винятковість, і паралельно вимоги сформувати такий собі простір безпеки від Лісабона до Владивостока; війна в Грузії і розгортання розгнузданої пропаганди геббельс-стайл після неї. А ще ж до цього були Чечня і Беслан, Волгодонськ і Буйнакськ, «Норд-Ост» і «Курськ». Якщо російський режим ніколи не цінував життя своїх дітей, то чому він має цінувати життя наших?

Класик психології і психіатрії Альфред Адлер писав, що психіка людини, котра позбувається травматичного досвіду, наприклад принижень або поразок, запускає механізм надкомпенсації, який виражається в нав'язливій потребі мати перевагу над іншими. Якщо ж таке прагнення задовольнити не вдається, людина, котра досягла влади, починає проєктувати свої комплекси на оточення, породжуючи нові й нові проблеми. Одного разу для того, щоб стати важливим, закомплексований хлопчик пішов на дзюдо й записався в КДБ, став шпигуном у Німеччині. Він дуже старався стати успішним і вірив у систему, а його, як він думає, зрадили. Це зробив Горбачов, який «віддав» Східну Німеччину та розвалив СРСР. Невипадково про «нелегітимність» цих подій уже щосили сурмлять московські трубадури. Доки «прокляті американці» не соромлячись святкували перемогу над «імперією зла», хлопчик дорослішав і робив висновки. Травматичний досвід потребував компенсацій. Бажання владарювати стало його параноїдальною метою, а це, за Фрейдом, один із видів невротичного божевілля.

З кожною новою ракетною атакою, з кожною новою зруйнованою школою, особливо на Сході України, безглуздість агресії Росії стає дедалі очевиднішою. І все ж спроби знайти таємний смисл у вчинках Путіна не припиняються. Експерти й аналітики, журналісти і вчені всіх відтінків та мастей намагаються зрозуміти, навіщо Росія розв'язала цю війну. Вони породжують величезну кількість концепцій, життєвий цикл яких — до наступної атаки на ще одну лікарню, торговельний центр чи дитячий садок. Проте ці концепції дуже відволікають політичні кола провідних країн Заходу від практичного приборкання агресора. Якщо мета Москви — «визволити Донбас», провести референдум і анексувати території за прикладом Криму — навіщо тоді вивозити заводи, знищувати комунальну й соціальну інфраструктуру, грабувати і ґвалтувати людей? Навіщо красти зерно — адже людям на цих територіях нічого буде їсти? Навіщо вбивати сільськогосподарських тварин і мінувати землі? І як із усіх цих дій РФ можна зробити висновок про необхідність поступок агресору?

Як можна зрозуміти, що найбільше роздратування держави, котра має всі необхідні ресурси для розвитку, викликала її другорядна роль у світовому порядку, ігнорування її інтересів та відмова приймати її як рівного партнера, попри повне ігнорування того факту, що виною всього — вона сама, ця держава олігархів і злодіїв? Росія очолює світовий рейтинг диспропорцій у розподілі національних багатств, а її довоєнний ВВП був нижчий від ринкової вартості однієї компанії Amazon. Ганебне розграбування тимчасово окупованих територій України, коли крадеться все, що трапиться під руку, — найкраще свідчення неспроможності влади РФ забезпечити підвищення рівня життя свого населення, хоч би скільки нафтодоларів влилося до засіків. Заздрощі до «багатої» і незалежної України, яка, всупереч усім старанням Москви, вибрала інший шлях, стали ще одним тригером психічного розладу, що проявляється в непоясненній ненависті до «братнього» народу.

Мабуть, можна сказати, що саме спроби відшукати смисл у тотальному нищенні інфраструктури, вбивствах невинних громадян, небаченому в цивілізованому світі насильстві, руйнуванні економічного потенціалу, депопуляції територій, які Росія нібито має намір не тільки окупувати, а й приєднати, є найгрубішою системною помилкою західних експертів. Понад те, вони породжують такі докорінно помилкові звіти, які останнім часом продукували, наприклад, аналітики RAND Corp. Неможливо без подиву, хай вибачать мені вітчизняні класики теорії міжнародних відносин, читати відірвані від реалій заяви Кіссінджера або публікації Джона Міршаймера та його ідейних соратників, інших не менш маститих професорів престижних американських університетів. Як виявилося, їхні погляди безнадійно застаріли, і вони мають дуже слабке уявлення про те, що таке сучасна Росія та асиметричні конфлікти в епоху твітеру і фейсбуку, як саме слід змінити систему міжнародної безпеки, щоб вона нарешті запрацювала. Найкраща їхня порада — треба трохи все підрихтувати й підмазати і, базуючись на перевазі Заходу, продовжити перезавантаження з Москвою, маючи на увазі стримування Пекіна.

Але ж агресія проти України не має аналогів у сучасній історії. Масові вбивства цивільних, використання забороненої зброї, відвертий грабіж і крадіжки вже траплялися в новітніх конфліктах. Однак відкрита агресія ядерної держави — члена РБ ООН проти неядерної, якій ця держава гарантувала безпеку, скоєння ганебних злочинів, які легко фіксуються будь-яким смартфоном і миттєво поширюються в соцмережах, — це щось нове.

Осмислення цих та інших факторів цієї війни ще попереду, і воно, звісно ж, відбудеться після нашої перемоги. Однак уже тепер важливо формувати теми майбутньої дискусії, і зробити це маємо ми, українці. Ніхто краще за нас не знає Росії. Ніде й ні в кого немає такого колективного досвіду історичного болю, століть принижень і переслідувань, спроб нав’язати нам меншовартість, такого масштабу розриву зв'язків із людьми «з-за поребрика», які стали на бік ворога, тотального знецінення російської культури. Важливо не тільки нам самим усвідомити нашу власну роль у знищенні останньої агресивної імперії, а й роз'яснити її злоякісний характер усьому світові. Бо країнам демократичного табору треба бути разом, — із таким монстром наодинці нікому не впоратися.

Після розвалу СРСР Росія, може, й хотіла, але не змогла подолати глибоко закладену в її природі імперськість. Тоді ні про якого Путіна-Петра I ніхто й не чув, а ось із Єльцина перетворювач Росії вийшов ніякий. Вічно «підшофе», він, в очах Путіна, принизив Росію. На знак вдячності за призначення Путіна президентом близьких Єльцина та його самого, звісно, не чіпали, але згадувати перестали. А ось неіснуючі зобов'язання Заходу не розширюватися на Схід, що прийшли з тієї епохи, стали важливим елементом майбутніх творців сучасної російської історії.

Путін — закомплексований параноїк, який так і не зміг подолати не те що образу за програну холодну війну, об'єднану Німеччину та оприлюднену правду про злочини НКВС—КДБ, а й свої дитячі комплекси. Ідея, яку можна сформулювати ємною фразою «я вам покажу!», стала домінуючою в його кар'єрі. У його розумінні, Росія має не тільки писати сучасну історію людства, а й переписувати минуле. Історична достовірність, принципи моралі, міжнародне право, взаємоповага — все це непотрібний мотлох, якщо його велика путінська Росія бажає іншого. Питання зараз полягає в тому, чи здатна одна людина зупинити плин подій, котрі жодним чином від неї не залежать. Найімовірніше, пригальмувати зможе, але зупинити — ні.

Річ, звісно ж, не тільки в Путіні та групі військових злочинців навколо нього. Росія програє цю і будь-яку з наступних воєн тому, що вона не пропонує жодної системної альтернативи ні ліберальному світовому порядку, який захищає демократичну співдружність, ні соціалізму з китайськими особливостями, який, попри всі його критичні аспекти, уможливив надзвичайно потужний економічний ривок відсталої в недавньому минулому країни.

Зворотна еволюція, системно здійснювана в Росії з 1917 року силами переможного пролетаріату і його бойового загону НКВС—КДБ—ФСБ, неминуче призвела до нинішнього результату. Незрозуміло, в яких одиницях — сотнях тисяч чи мільйонах — слід оцінювати знищених комуністичним режимом кращих представників народів, що колись населяли Російську імперію. Систематичне винищення тих, хто мав би становити національне надбання, ледь не привело цей режим до краху, та вчасно схаменулися. Приклад конструктора Сергія Корольова — уродженця України, в’язня ГУЛАГу і творця космічної програми СРСР — найяскравіший приклад того, як старший майор держбезпеки Насєдкін вирішив долю майбутнього генія космонавтики. У цьому вся Росія — була, є і буде доти, доки працює негативна селекція. Уся ця столітня мерзота й породила сучасного кремлівського монстра. Це жорстокий і розумний ворог, здатний доводити будь-яку ситуацію до абсурду. Саме тому його можна перемогти, а правильна постановка діагнозу — половина успіху в лікуванні.

Related video

У геополітичному вимірі, в Україні Росія воює з Заходом, а Захід допомагає Україні протистояти Росії, маючи на увазі Китай. Це теж реальність, розуміти яку слід для правильної розстановки акцентів. З погляду наших партнерів, Росія — загроза дня нинішнього, в майбутньому — ізгой із третього світу. А ось Китай — загроза майбутня, це системний і сильний суперник, здатний концептуально протистояти Заходу. Конкуруючі альянси формуватимуться навколо цих двох полюсів, і боротьба обіцяє бути жорсткою. Переможе той, хто зможе сформулювати краще бачення, побудоване не на запереченні конкуруючих ідей, а на конструктивній взаємодії. Росія в досяжній для огляду перспективі до цих процесів жодного стосунку не матиме. А ми просто зобов'язані стати їх частиною.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК