Володимир Гройсман: «Ми тільки на старті кризи»

Поява Володимира Гройсмана на дні народження в Савіка Шустера, де був присутній й олігарх № 1 Рінат Ахметов, викликає питання до голови «Української стратегії». Досі лідер партії, котра має великі шанси пройти в парламент на наступних виборах, не афішував зв'язків із великим бізнесом. А зв'язки, звісно, були.

Проте колишній прем'єр Володимир Гройсман більше трьох років керував урядом, провів низку реформ (хоча не всі завершив) і багато в чому стоїть на чітких державних позиціях. Яких сьогодні, на жаль, інтелектуально, менеджерськи й ціннісно не тягне центральна влада. Кількість криз, спровокованих цією обставиною в Україні, робить доречним діалог із колишніми державними топменеджерами про те, як і за рахунок яких резервів Україна може вистояти. Або не вистояти, якщо хоч один із прогнозів, які обрушили за останні два тижні на країну, реалізується.

Тож метою цієї розмови було не тільки прагнення сформулювати ризики нинішньої ситуації, але й почути варіанти вирішення проблем. А крім того, зрозуміти нинішню якість політика, що претендує на владу. Адже хор колишніх на всіх провідних політичних шоу країни в унісон співає про дострокові парламентські вибори як панацею.

Наскільки ж був щирим Володимир Гройсман і чи вдалося йому відокремити державне від політичного, судити вам.

Про економіку, розмиту відповідальність і життя на широку ногу

— Володимире Борисовичу, коли чесно, то, слухаючи телеефіри популярних політичних шоу, в яких ви берете дуже активну участь, по-людськи хочеться, щоб усі озвучені страшні економічні діагнози та політичні прогнози були підступом опонентів президента. Однак наше видання поставило свої діагнози й продовжує робити прогнози ще з початку осені. І з 10-го числа юрособи таки почали отримувати платіжки за газ і тепло. І це — шок. У якому місці держсистеми, на вашу думку, натрясло до хвилі, що накриває країну? 

— В управлінні, звісно. Світ, у якому ми будуємо свою державу, й так нестабільний і сповнений криз. Економіку обвалив ковід, енергетику намагається тримати на повідці Росія тощо. Кожна країна йде по умовному мінному полю, делегуючи вперед тих людей, котрі знають, який напрямок руху вибрати, і вміють максимально убезпечити шлях. Ключове — знають і вміють. Ось тут саме і не повинно бути ніякої політики. 

Безумовно, політичні команди, періодично змінюючись, можуть уточнювати або закріплювати вектор руху. І тут у нас є певна наступність. Наприклад, ми виходимо на газовий ринок для того, щоб стати реально незалежними від російського газу. Та ось управлінські команди якраз і зобов'язані мати стратегію й тактику, як до цієї мети (хай навіть поставленої офісом президента) добратися. Не кажучи вже про те, щоб навесні-влітку просто закачати у сховища газ і закупити вугілля за мінімальними цінами. Вони на той момент були вчетверо(!) нижчі, ніж тепер. 

На жаль, нам не пощастило: країна опинилася в руках нових, далеких від бюрократичної системи осіб, котрі вирішили, що вони й так знають, як управляти державою. У результаті, споживчі ціни за рік уже зросли на 30%, а люди як отримували мінімальну зарплату шість тисяч гривень, так і отримують. А ми тільки на старті кризи. Бізнес закриває підприємства, що стають неконкурентними, бо власники не можуть дозволити собі купувати газ по 1400 доларів. Тоді коли уряд дозволяє собі верстати бюджет на наступний рік за літнім курсом за тисячу кубів, який, як я вже уточнював, був учетверо нижчим від нинішнього. Цей ланцюжок можна продовжувати нескінченно. 

Зараз ми збираємо каміння, яке влада хаотично розкидала два з половиною роки. 

— Хто — влада? Президент? Прем'єр-міністр? Голова НАК? Парламент? Хочеться персоніфікувати відповідальність, хто не закупив умовних газу і вугілля. 

— Якщо повернутися в часи мого прем'єрства, то це була відповідальність виключно уряду, а не президента чи його адміністрації. У нас теж був не дуже простий період. Війна, економічні блокади, але ми стабілізували ситуацію. Плюс парламент, який має законодавчо забезпечувати стратегію Кабміну. Однак програма уряду Шмигаля не затверджена. Центр прийняття всіх державних рішень — Банкова. Зони відповідальності змішані й розмиті. Дії парламенту часто лише ускладнюють ситуацію. 

— Уточніть.

— Бюджет-2022, зміни до Податкового кодексу прийняті з драконівським тиском на бізнес. Стратегія очевидна: залізти в кишеню до бізнесу та людей. «Слуги» почали жити на широку ногу. Коли, наприклад, ідеться про тарифний меморандум Кабміну й місцевого самоврядування, то треба розуміти, що це — маніпуляція. Замість того, щоб 4% ПДФО пустити на розвиток, вони грішми платника податків платять за газ, намагаючись компенсувати власні факапи. Енергетична криза, за найскромнішими підрахунками, коштуватиме країні десять мільярдів доларів: п'ять мільярдів витече з бюджетної сфери і стільки ж — із енергозалежної промисловості, кинутої напризволяще. Системний енергетичний штаб мав би з квітня працювати в Кабміні, а не створюватися в пожежному порядку офісом президента в грудні.

Василь Артюшенко, ZN.UA

— У нас немає прямого контракту з Росією, тому ми можемо або купувати газ на біржі, або видобувати свій. Наші аналітики писали, що за цей сезон ми вичерпаємо всі запаси до дна. При цьому джерела в НАК «Нафтогаз» прогнозують на наступний рік ціну 700–800 доларів за тисячу кубів. Ідеться про сім мільярдів доларів тільки на газ. А є ще вугілля. Що з цим робити? Де брати на це гроші? 

— Як я вже сказав, нинішній уряд не впорався із завданням забезпечити країну газом, хоча всі можливості зробити це, зокрема й гроші, були. Проблема в тому, що в країні вчасно не сформовано потрібних обсягів газу за прийнятною ціною, і це погіршило ситуацію. Те ж саме сталося і з запасами вугілля. 

На мою думку, зараз треба максимально концентруватися на чотирьох напрямах. Перший — збільшення видобутку власного газу. Другий — масштабна енергомодернізація. Третій — заходи підтримки промисловості, яка найбільше залежить від вартості газу, субсидії для промисловості. І четвертий — обов'язково має працювати програма захисту населення через програму монетизованих субсидій. Це дуже складні завдання, але уряд зобов'язаний їх вирішити. 

— До речі, вам наскільки вдалося наростити видобуток власного газу? І який він зараз? Адже це реальна незалежність від Росії.

— У 2016 році мій уряд поставив перед «Нафтогазом» завдання збільшити видобуток власного газу. І якщо за 2015 рік державна компанія «Укргазвидобування», яка забезпечує газом населення, видобувала 14,528 мільярда кубометрів, то 2018-го — вже 15,42 мільярда. У 2020 році видобуток значно впав — до 14,23 мільярда. І, взагалі, що стосується двох останніх років — тут потрібен серйозний аудит діяльності компанії «Нафтогаз». 

— І що нам робити в сільському господарстві з такою ціною на енергоносії, а найголовніше — на добрива, де 80 відсотків собівартості — газ. 

— Можу тільки ще раз підкреслити: уряд зобов'язаний надавати програми підтримки вітчизняним виробникам, які дуже залежать від цін на енергоносії, і зробити він це мав ще у вересні. Але не зробив.

Такий підхід виявляється в усьому: в актах, що їх приймають Кабмін та парламент, і в скандалах, пов’язаних із державними топменеджерами, які прориваються в публічний простір. Ось я досі не можу зрозуміти, як на піку чергової хвилі пандемії можна відмовляти суспільству в третій бустерній дозі вакцини, паралельно викидаючи сотні тисяч доз. А дороги? Ми створили систему будівництва українських доріг, запустили її: розпочали з 20 мільярдів, закінчили — 60 мільярдами гривень на рік. 

— Хочете позмагатися з «Великим будівництвом»?

— Не хочу. Бо одна справа — створити Державний дорожній фонд, визначивши джерела його наповнення, і зовсім інша — замість того, щоб робити дороги на зароблені гроші, їх позичати. 100 мільярдів кредиту і в планах ще 40 мільярдів! А хто потім буде погашати ці борги? Такими темпами вже у 2024 році Дорожній фонд повинен працювати тільки на повернення. І я не кажу навіть про корупційну складову цього проєкту. Візьміть оборонну сферу. Ще до осіннього загострення ситуації на кордоні ексміністр оборони Таран заявив, що мінімальна сума для забезпечення армії — 170 мільярдів. Але парламент затверджує бюджет у 133 мільярди гривень. Серйозно? Адже це зовсім інший рівень резерву ПММ, обмундирування, озброєння, пайків для воїнів, нарешті. 

Про державу та олігархів, день народження Шустера і проблеми позапарламентських партій 

— Гаразд, припустімо, що «слуги народу» виявилися нездалими учнями, та ще й злодійкуватими. Але, можливо, місія Зеленського тільки в тому й полягає, щоби, вплутавшись навіть в іграшкову війну з великим бізнесом, усе-таки завдати певного удару по олігархічній системі, яка експлуатує економіку країни. 

— Чим? Пустим антиолігархічним законом?

— Спробую пояснити думку. Наше видання стоїть на чіткій позиції  щодо санкційної політики Зеленського й РНБО: всі обвинувачення має підтвердити суд. Але! Якби не рішучість президента-дилетанта, Медведчук досі сидів би в Раді, а не під домашнім арештом. А його канали, фінансовані російськими грішми, мовили б в Україні. Межа тонка. Так і з олігархами. Так чи інакше (а ми написали не один текст про пустий закон про олігархів), але влада спрямувала на Ахметова й Кº прожектор потужністю 1000 Ват, тоді як ці люди ростуть виключно в тіні. 

— Та річ же якраз не в комфорті олігархів, а в чесності влади! Зеленський сьогодні повністю контролює державу: антимонопольну систему, правоохоронну, законодавчу, виконавчу. І я не думаю, що якби президент мав реальну стратегію й пішов на реальне вмикання антимонопольних механізмів та створення рівних правил гри для всіх, хтось із представників великого бізнесу зміг би відмовити йому сісти за стіл переговорів. Але коли бізнес бачить, що влада грає в одні ворота за команду конкурента, він і поводиться відповідно.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Я негативно ставлюся до явища олігархії. Монополії можуть бути тільки в держави у сферах, пов'язаних із національною безпекою. В тій-таки атомній енергетиці, наприклад. Однак зараз іде боротьба не за те, як змінити економічну модель, а за те, хто буде олігархом, наближеним до влади. І чому ніхто не скеровує прожектор на кластер земельних капіталістів, що формується? Ми з вами вже говорили, як, під кого й на яких принизливих умовах для фермерів прийнято закон про ринок землі. 

Тим часом межа — тонка. Держава має ставитися з повагою до тих представників бізнесу, котрі працюють прозоро, створюють робочі місця та інвестують у країну. До великих і малих. Установивши при цьому єдині правила для всіх. Не може хтось сидіти в задній кімнаті влади (а я цього не виключаю зараз) і давати рекомендації, як правильно знищити конкурентів. 

— Чому в часи вашого прем'єрства ви цього не зробили? Не встановили однакових правил для всіх? 

— Чому ж не встановили?

— У нас збереглися всі олігархи і з'явилася формула «Роттердам+», вигодонабувачем якої був Рінат Ахметов. Із нею досі розбираються правоохоронна та судова системи. В задній кімнаті просто змінюються консультанти. Зараз там справді сидять коронований Коломойський зі зростаючим Веревським. 

— Цю формулу прийнято незалежним від Кабміну регулятором у НКРЕКП. Як не дивно, в період її застосування ціна на електроенергію була нижча, ніж після її скасування. Я згоден з експертами, що прозора ринкова формула завжди ефективніша, ніж ручне регулювання чиновниками.

Плюс банківська сфера, де ми провели повну деолігархізацію. У медіа я взагалі не втручався, що б там не казали і як би не критикували. А головне: не забуваймо, що я був коаліційним технократичним прем'єром і вища політична воля — формувати порядок денний — замикалася не на мені. Тепер же я формую свою команду й беру на себе відповідальність за власні політичні рішення. 

— І ви почали зразу з дня народження Савіка Шустера, на якому був Ахметов? 

— Я був на дні народження Шустера і вдячний Савіку, що він запросив нас із дружиною. Ми знайомі з Савіком більш як тринадцять років, він дуже цікава особистість. І він дуже багато зробив для нашої з вами справи — децентралізації. Шустер — один із перших журналістів, що ще 2007 року давав мені як мерові Вінниці можливість позначати позицію місцевого самоврядування. І я дуже це ціную. 

— Володимире Борисовичу, Савік Шустер — амбасадор каналу Ріната Ахметова, на якому ви — регулярний гість. Ланцюжок не на користь лідера партії і майбутнього кандидата в президенти. 

— Якщо на шоу є дві сторони й експерти, то Шустер чи будь-який інший ведучий — амбасадор свободи слова. Бойкот «слугами народу» ефірів — це їхнє рішення. 

Насправді фінансувати медіа може хто завгодно, але — прозоро. Завдання держави при цьому — активізувати роботу Нацради з питань телебачення і радіомовлення, в якої є всі інструменти, щоб регулювати ситуацію на ринку медіа. А також захищати журналістів від несумлінних власників та тиску держави. Як, утім, і самих журналістів — виявляти позицію й дотримуватися стандартів. Так це працює в західних країнах.

Тепер стосовно моїх політичних амбіцій і фінансових можливостей. На сьогодні я не маю жодної підтримки сильних світу цього й самостійно фінансую свою політичну діяльність. Багато речей у політиці я не можу собі дозволити. Це правда. Вірите ви мені чи не вірите, це вже інше питання.

— Чого не можете собі дозволити?

— Не можу провести бордову кампанію. В мене немає таких грошей. Взагалі, питання грошей у політиці — ключове. Тут теж немає рівних правил гри. 600—700 мільйонів щорічно витрачається з бюджету держави на утримання парламентських партій. Крім того, депутати одержують офіційну зарплату й мають по десять помічників. Плюс тіньові виплати, про які давно заявляють політики й журналісти. А в непарламентських сил, якщо ними не володіє великий бізнес, ситуація зовсім інша. 

— А навіщо особисто вам бордова кампанія, якщо вас дивляться мільйони українців щоп'ятниці в Шустера? 

— Ось це взагалі некоректне запитання. 

— Воно нині злетіло з язика кожного, хто читає ваше інтерв'ю. Попри всю повагу до реальних проблем позапарламентських політичних сил.

Владислав Мусиенко

— Інно, я не плачу за ефіри, на які мене запрошують як політика й експерта. І не тільки до Шустера. Ось ви зараз теж із мною говорите. І я не телефонував власникові вашого видання чи у відділ реклами. З Оксаною Соколовою в мене заплановано коментар для її підсумкового випуску, журнал «Країна» записав інтерв'ю, Микола Вересень запросив на свою телепрограму. І я вдячний журналістам за надану можливість висловитися. 

Але є канали, куди мене не запрошують: стоїть блок від власників. І не тільки в медіа. Нашій політичній силі «Українська стратегія» недавно заблокували проведення форуму в НСК «Олімпійський». Моя команда домовилася з директором. Однак коли хлопці приїхали за тиждень звести якісь технічні й фінансові речі, їм відмовили. «Даруйте. Але для вас ми завжди зайняті. Команда згори». Звісно, ми знайшли зал і провели форум. Але свого часу Зеленському ніхто не зачиняв двері для дебатів на «Олімпійському». У мене мізки навіть у цей бік не працюють. А в них працюють. 

Про повноваження президента, підлеглість префекта і нову Конституцію 

— Як ви вважаєте, антиолігархічний і санкційний походи Зеленського об'єднали бізнес та політичні еліти проти президента? Схоже, саме це реально мав на увазі Зеленський, заявляючи про підготовку державного перевороту. 

— Державний переворот — це не заяви, мають бути факти й докази. Чи вірю я в можливість змови внутріполітичних сил? Ні. Що в голові у ФСБ, я не знаю. Але всередині країни я спілкуюся з різними політичними силами та їхніми лідерами, відчуваю настрої і знаю, про що вони говорять. Після всіх потрясінь, які ми ще переживаємо (а Росія продовжує з нами війну), заміна влади має відбуватися тільки мирним шляхом. 

На мою думку, передусім слід навести порядок у трикутнику парламент—президент — прем'єр. Схильність кожного чергового президента привласнювати собі повноваження гілок влади країні не допомагає.

— Я буквально вчора говорила з одним із експертів, який на тлі скандалу з проєктом № 4298 про місцеві державні адміністрації висловив думку: щоб приборкати президентів, вибудувати захист державної системи «від дурня», треба прийняти спеціальний закон про порядок забезпечення діяльності президента. 

— Та в Конституцію ж закладено норми прямої дії. 

— Йдеться про те, щоб розписати процедуру, як користуватися повноваженнями. Аби гаранти не плуталися. 

— Я, в цьому сенсі, маю багатий досвід, оскільки не один рік працював із президентом і парламентом. Наші позиції часто не збігалися. Уся трагічність мого досвіду полягає в тому, що я не був політичним прем'єром: у мене не було ні своєї фракції, ні своєї партії. Я мусив з усіма домовлятися, часто наступаючи собі на горло. Інколи йти на компроміси, яких у звичайному житті не приймав. Але поставленої мети треба було досягати. 

— Майже як і Шмигаль. У нього теж нічого немає. 

— У нього немає головного — мети і бачення, як розвивати країну. І це трагедія. Ви що, думаєте, я щодня робив подарунки президентові? Різними методами й способами я оминав, спростовував, уникав, наступав… Це ціла наука в умовах нашої парламентсько-президентської моделі. Але я точно знав, заради якого результату це роблю. Взяти ту ж децентралізацію, яку доводилося проштовхувати з боєм. 

— Ну, в результаті доштовхувати її довелося «слугам». І добре, що знайшлися адекватні депутати, котрі підхопили реформу та її експертів. Якщо, звісно, зараз їхні патрони не протиснуть повністю підконтрольного президентові політичного префекта. Чого децентралізація аж ніяк не передбачає. 

— Не думаю, що все й до законопроєкту № 4298 було ідеально. Районні ради нівелювали, залишивши без повноважень. Малі громади, які ми ростили й піднімали, теж убили: грошей не дали, а повноваження повісили. Хто ж так робить? Я дуже жалкую, що не зміг завершити реформу внесенням змін до Конституції. Коли президент Порошенко ініціював внесення змін щодо ЄС і НАТО, я просив, щоб третім пунктом була децентралізація. Але він не пішов на це.

Проте реформу треба закінчити, навести лад на всіх рівнях місцевого самоврядування, прибрати дуалізм влади. Насправді нинішні тенденції, які демонструє Банкова в частині того ж таки політичного префекта/голови місцевої державної адміністрації, мало чим відрізняються від прагнень п'ятого президента. Коли ми у 2015-му приймали закон про державну службу (тепер, стараннями «слуг», він практично не діє й держслужба перетворилася на збіговисько «своїх»), голови РДА й ОДА стали держслужбовцями. Однак згодом, з ініціативи президента, парламент зламав цю норму. Хоча я був категорично проти.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Звісно, префект/голова РДА — ОДА має бути держслужбовцем, якого призначає виключно Кабмін. Плюс не можна, поряд із функціями контролю, залишати в префекта елементи виконавчої влади. Зараз у політикумі розгортається дискусія з приводу можливої зміни форми державного правління на парламентську. У цьому є своя логіка, що підтверджує й західний тренд. Але я б усе-таки концентрувався на чинній моделі, жорстко повернувши президента в 106-ту статтю Конституції. Посиливши при цьому повноваження уряду і особисто прем'єр-міністра. Щоб прем'єр став ефективним. Тільки після цього можна системно змінити ситуацію в державному управлінні й розраховувати на якісь якісні державні рішення.

 Про війну, мінські угоди та російських «кротів» у владі 

 — Як би гарно й натхненно з нами не говорили наші західні партнери, Байден телефонує Путіну без Зеленського. Складається враження, що нас знову активно заштовхують у «Мінськ». 

— Британський прем'єр Борис Джонсон, якого я добре знаю, днями заявив, що «напад Росії на Україну буде трагедією світового масштабу». Що стосується телефонної розмови американського й російського президентів, то не забуваймо, що це насамперед двосторонні контакти країн. І тільки потім — інтереси третьої. Так влаштована дипломатія. Питання в іншому— аби ключового для України рішення не прийняли за нас. Але я впевнений, що президент США Байден досі не дав жодних приводів підозрювати його в цьому. 

— Таке враження, що ви зважуєте кожне слово стосовно стратегічного партнера, працюючи вже на майбутні вибори. «Північний потік-2» — не привід?

— Я знайомий із президентом Америки і маю сформовану думку про нього, яка виключає порожні шаблонні фрази задля фрази. Я бував у його кабінеті в Білому домі, коли він був віцепрезидентом. Це дуже сильна й досвідчена людина з цінностями. Я зробив такі висновки, спираючись на ті діалоги, які ми вели. Мені важко судити про президента Франції Макрона, — я з ним особисто не спілкувався. Я хоч і знаю нового канцлера Німеччини Олафа Шольца, але в ролі віцеканцлера. Яку політику стосовно України нині вестиме його кабінет, сказати важко. Але за позицію Байдена я спокійний. 

— Зважаючи на щільність перемовин і заяв Америки та Росії останніх місяців, очевидно, що Захід має Путіну щось дати. І Росія, опублікувавши наприкінці минулого тижня «рибу» договору щодо гарантій безпеки, сама сказала, чого вона хоче: Україну без НАТО. Що б ви зараз робили на місці Зеленського? 

— Продовжував би консолідувати західних партнерів і, можливо, добивався б дострокового прийняття пакета санкцій, про які говорив Байден. З їх наступним автоматичним вмиканням у разі нагальної потреби. Однак сама поява російських пропозицій у публічному просторі підтверджує, що ніяких домовленостей за спиною України не відбулося.

— Ви були поруч із Порошенком, коли він підписав мертвонароджений «Мінськ» (перехід кордону під контроль України стоїть дев'ятим пунктом із 14, після амністії та прийняття закону про спеціальний статус), який неможливо виконати, коли думати про майбутнє країни?

— На той момент я був спікером парламенту, й зі мною цих рішень президент не обговорював. У цій частині він проводив абсолютно автономну політику. Можна припустити, що, крім критичної ситуації на фронті — а тоді наша армія зазнавала величезних втрат, були ще обставини, які примусили президента прийняти саме таке рішення. Але про них краще запитати в самого Петра Порошенка. 

— Підозра в держзраді, пред'явлена вчора Петру Порошенку, — заслужена історія чи політика? З одного боку, йдеться про співпрацю з Медведчуком, розкриту на відомих плівках Бігуса, отриманих українськими спецслужбами цілком легальними способами. З іншого боку, за інформацією наших джерел в Офісі генпрокурора, рішення давати чи не давати хід справі ухвалювали на Банковій.

— Влада має діяти прозоро і в рамках закону, а не одразу виносити вирок. Я не збираюся кидати каміння у того, хто падає. Сильна демократія може вижити лише за належного функціонування верховенства права. Все має вирішуватися згідно із законом.

— З приводу автономності. Дивна історія, коли вашого перекладача Станіслава Єжова, який був присутній на всіх міжнародних переговорах, заарештували за співпрацю з ФСБ і потім обміняли. Що ви, спираючись на власний досвід, порадите робити президентові Зеленському з особистою секретаркою Марією Левченко, чий скандальний чоловік, колишній заступник голови МВС Олександр Гогілашвілі, — громадянин Росії? А сама Левченко, яка продовжує офіційно працювати в компанії «95-й квартал», сидить в одному кабінеті з президентом воюючої країни без допуску до держтаємниці. Про те, що в них удома тимчасово мешкає нинішній голова ГУР Міноборони Кирило Буданов, якось уже й згадувати незручно. Таке враження, що є ще якісь таємні підписані пункти «Мінська», які чітко виконує наша влада. 

— Історія з перекладачем не тільки дивна, а ще й досить повчальна. Українські спецслужби звернулися до мене задовго до арешту Єжова. Після наданих фактів я дав згоду на його розробку. Він був під тотальним контролем досить довго. У певний момент мені зателефонували й попередили, що матеріалів достатньо для затримання. «Ну, хай іде додому, і затримуйте». — «Ні, ми хочемо на роботі, щоб не зник, а то, схоже, він отримав попереджувальний сигнал». У результаті, офіцери СБУ приїжджають у Кабмін, заходять через службовий вхід, весь день ідуть якісь слідчі дії й процедури… У певний момент Єжова під білі рученьки виводять у світ прямо через центральний вхід Кабміну. І в цей самий час зовсім «випадково» його там чекає знімальна група одного відомого телеканалу і знімає цю легендарну проходку. «Випадково» цим каналом володів президент країни. Пішли заголовки, фото, відео в пресі. Я, звісно, зразу зателефонував п'ятому президентові й подякував за урок. Єжова, до речі, до мене приставили люди з МЗС, де він тривалий час успішно служив.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Що стосується ситуації з безпекою всередині нинішньої влади, то я не розумію, що там коїться. На тлі всього описаного вище в держуправлінні й економіці ця сфера виглядає зовсім уже сюрреалістично. Це — хаос. 

— І? Ваш прогноз? За рахунок чого (крім теплої зими) влада може утримати ситуацію в країні й парламенті? Якщо, звісно, монобільшість не мотивують до розвалу прибічники дострокових парламентських виборів. Про перевибори, до речі, в унісон говорили на останньому ефірі учасники згаданого політичного шоу на чолі з новим експертом із питань газу — Андрієм Богданом. Цікаво було спостерігати, як багатозначно його слухали аж три колишніх прем'єр-міністри. 

— Влада може утримати ситуацію тільки за рахунок того, що закладає міни під недалеке майбутнє своєї ж держави. Тобто ми повертаємося до самого початку нашої розмови. Україна отримала три мільярди доларів за рішенням суду щодо російських контрактів. Плюс майже стільки ж подарував (!) МВФ. Це 150 мільярдів гривень, які вже пішли за вітром. Кабмін усередині країни позичає пів трильйона гривень (половина держбюджету), збиваючи ліквідність банківської системи. У результаті, реальний сектор економіки втрачає доступність до кредитування. Будуть нарощуватися й зовнішні борги. Чудять. А нам із вами доведеться все це обслуговувати і віддавати. 

Що стосується виборів, то варіант справді пов'язаний тільки з розпадом монобільшості. Скласти 140 мандатів, згідно з новою виборчою системою, вже не можна, — просто зайдуть нові депутати. Але я думаю, річ не в змові й підступах проти монобільшості. Якщо «слуги» не отямляться, то в певний момент умови порятунку країни почне диктувати сама ситуація.

Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.