Корейські уроки політики безпеки

Постійна пильність - така ціна свободи

Т.Джефферсон

Окупація Криму державою, котра є, відповідно до Будапештського меморандуму 1994 р., гарантом територіальної цілісності та суверенітету України, продемонструвала очевидну неспроможність сьогоднішньої політики України у сфері безпеки. Важко не погодитися з авторами статті "Життя з ворогом: що робити у сфері безпеки" - Володимиром Горбуліним, Олександром Бєловим, Олександром Литвиненком, які ратують за необхідність подивитися правді в очі, відкинувши "мантри" про відсутність в України зовнішньої загрози та перебудувавши саму парадигму національної безпеки нашої держави.

На сьогодні спектр запропонованих експертами рецептів, що ними теоретично могла б скористатися Україна, досить широкий: вступ у НАТО; підписання угоди з Північноатлантичним альянсом про надання військової допомоги; "фінляндізація" України (у різних її трактуваннях); вихід із Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та відновлення ядерного статусу України; приєднання до можливого договору про європейську безпеку між РФ і ЄС тощо. Погано одне - більшість їх існують, швидше, в теорії (Договір про європейську безпеку), або не можуть бути реалізовані на даному етапі в принципі (вступ у НАТО), або містять значні ризики міжнародної ізоляції України (відновлення ядерного статусу).

Можливо, цікавим для України у цьому контексті міг би видатися досвід Республіки Корея, яка підписала зі США, після війни з Північною Кореєю (1950-1953), двосторонню угоду про взаємну оборону. Згідно з цим документом, сторони визнали, що будь-яка збройна атака в Тихоокеанському регіоні на територію кожної з них буде визнана загрозою власному мирові та безпеці іншої сторони і викличе відповідне реагування на загальну загрозу згідно з її конституційними процедурами. Республіка Корея надала США право розміщувати на своїй території наземні, повітряні та морські сили.

Історія питання сягає корінням у 1950 р., коли Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про створення контингенту ООН у відповідь на початок Корейської війни. У липні 1950 р. президент Республіки Корея Лі Син Ман делегував оперативні командні повноваження над усіма збройними силами країни командуванню
військ ООН в особі американського генерала Дугласа МакАртура як тимчасовий захід для посилення ефективності діяльності збройних сил у загрозливій ситуації. Поряд з укладенням у липні
1953 р. Договору про перемир'я, корейсько-американського договору про взаємну оборону, Республіка Корея і США підписали також угоду про військову та економічну допомогу (листопад 1954 р.), у якій тодішні оперативні командні повноваження було замінено повноваженнями оперативного управління. Наприкінці 70-х було створено командування об'єднаними військами Республіки Корея і США, тоді як роль ООН - зведено до символічної.

Ефективність корейсько-американської системи оборони автору цих рядків довелося спостерігати особисто під час роботи в Республіці Корея. Ідеться насамперед про стримування можливої агресії з боку КНДР, підвищення ефективності управління та контролю збройних сил Кореї, контроль над виконанням Угоди про перемир'я, зміцнення всього спектру корейсько-американського співробітництва, а також зменшення військових витрат Південної Кореї.

Задля справедливості слід згадати і про "плату" Південної Кореї за забезпечення власної безпеки, як, наприклад, необхідність утримуватися від прийняття самостійних стратегічних рішень у міжнародних відносинах, у т.ч. у контексті зміцнення безпеки на Корейському півострові, залежність від компетенції США в галузі розвідки та контролю над ситуацією в умовах кризи.

До кінця не покладаючись лише на військову присутність США на території Південної Кореї, офіційний Сеул проводив цілеспрямовану політику підвищення боєздатності власних сил оборони, працював над створенням власної ядерної програми.
І хоча у квітні 1975 р. Південна Корея ратифікувала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), виконання нею зобов'язань за договором було ув'язане з наданням їй "ядерної парасольки" США. Заявлені адміністрацією президента США Дж.Картера в 1976 р. плани вивести американські війська з Південної Кореї примусили керівництво країни прийняти рішення про поновлення військової ядерної програми. Інформація про роботи Південної Кореї в галузі збагачення урану та виділення плутонію, всупереч своїм зобов'язанням за Угодою про всеосяжні гарантії МАГАТЕ, стала надбанням міжнародної спільноти тільки у 2004 р. Наразі Південна Корея належить до держав, чий економічний, промисловий і науково-технічний потенціал дозволяє у стислі терміни розробити ядерну зброю, коли буде прийнято відповідне політичне рішення.

Безумовно, прямі аналогії між ситуацією в Південній Кореї й Україні незастосовні з різних причин. Однак окремі уроки корейського досвіду могли б знадобитися при виробленні політики військової безпеки України.

По-перше, двосторонні механізми забезпечення оборони (зокрема, з участю США) - набагато гнучкіші й оперативніші, ніж їх багатосторонні аналоги.

По-друге, двосторонні гарантії безпеки є реальною альтернативою багатостороннім, коли з ряду причин окрема держава не може приєднатися до одного з існуючих військово-політичних альянсів. Останній приклад - Грузія, яка підписала в січні
2009 р. Хартію про стратегічне партнерство зі США, один із розділів якої включає поглиблення співробітництва у сфері безпеки та оборони. Безумовно, грузинсько-американський документ має рамковий характер, однак, у разі потреби, його зміст можна істотно розширити. Слід зазначити, що цей документ містить і секретні додатки, в яких конкретизуються форми, обсяги і напрями співробітництва Грузії та США в названій сфері. До речі, 19 грудня 2008 р. було підписано й українсько-американську Хартію про стратегічне партнерство, "апгрейд" якої міг би сприяти підвищенню рівня військової безпеки України.

По-третє, упродовж останніх 60 років Південна Корея проводила цілеспрямовану політику підтримання постійного інтересу США до збереження своєї "парасольки безпеки" над територією Республіки Корея. Щоб вирішити це завдання, Сеул не тільки грав на наявних суперечностях глобальних гравців у регіоні, а й не соромився періодично "діставати з рукава" свій ядерний козир.