Захищаючи кордони

Бажання домогтися дотримання кордонів своєї особистості завжди, у всьому й від усіх стало мейнстримом.

Усі, хто вловив, у чому, власне, фішка, почали настійно вимагати не порушувати їхнього особистого простору, ураховувати їхні інтереси завжди й скрізь і неухильно дотримуватися їхніх кордонів. Але ці самі люди іноді досить жорстко й безцеремонно порушують кордони чужі. Тому й у тих, хто легко поводиться зі своїми кордонами, і в тих, хто дорожить ними, як панамкою на пляжі, виникають однакові запитання: що ж усе-таки можна вважати нормою, де кордони важливо обстояти, а де своє надмірне его можна й потрібно потіснити. І в цьому досить непросто розібратися. Але ми спробуємо.

Особистий простір - це територіальні кордони і вашої особистості, і вашого тіла, - набір принципів і правил, які ви вважаєте нормою для себе, ґрунтуючись на своїх культурних і моральних принципах, і які можуть бути константними для вас, але не завжди константні для оточуючих.

Говорячи про особисті кордони, звичайно ж, насамперед важливо розуміти, що первинними для багатьох є кордони особистого простору, які зазвичай вважають тілесними. Так, дуже багато людей важко переносять близьку присутність незнайомих людей, намагаються піти або відсторонитися, уникати затісних приміщень і скупчення людей. Але навіть у цьому, здавалося б, досить індивідуальному бажанні, надто багато культурних шарів.

Візьмемо маленьку, але густонаселену Японію. Досить знайти в Ютюбі відео, як людей заштовхують у токійське метро, щоб зрозуміти: людині з жорсткими особистими кордонами там буде несолодко. Однак японці якось дають цьому раду. А ось величезна Америка з її хайвеями й неймовірно величезними машинами, з будинками, що стоять окремо, особистими туалетами для кожного члена сім'ї - тут досить місця, щоб дати особистому простору вирости, визначаючи культуру цілої країни як культуру поваги до цього простору. Проте в особистій розмові японець і американець, можливо, почуватимуться дуже некомфортно: одного дратуватиме бажання іншого відійти при розмові подалі, що він, скоріш за все, сприйме за зневагу. А іншого дратуватиме, що співрозмовник дихає йому в обличчя щойно з'їденою котлетою. У таких умовах непросто порозумітися, отже, діалогу заважатимуть звички, які є основою культури цілої країни.

Наші особисті кордони інші люди порушують, як правило, у двох випадках: бажаючи близькості та за явної або прихованої агресії. У першому випадку людина може бути налаштована по-дружньому, але це не означає, що інша готова до цієї близькості й не сприйме її як агресію. Тому люди, які тонко відчувають інших, намагаються зближуватися поступово, дотримуючись умовних правил зближення. Адже дивно буде, коли ви, щойно познайомившись з людиною, полізете до неї з обіймами, хоча людей, які погано відчувають чужі кордони, досить багато. І важливо знати, що така, навіть цілком дружня інтервенція, може сприйматися як агресія, але може саме нею й бути.

Часто маніпулятори й ґвалтівники всіх мастей використовують такі психологічні "трюки", коли намагаються вивести жертву з рівноваги: вони торкаються людини, розміщують у її умовному просторі свої речі, присувають ближче предмети, вдягають на неї свій одяг.

Насправді визначити особистий тілесний простір людини не так уже й важко: при перетині її умовного "кордону" ви відчуєте, що людина спочатку ніби завмерла, а потім відсунулася від вас. Якщо ви не хочете заподіяти людині дискомфорт, зупиніться, інакше діалогу не буде.

Та крім тілесного простору людина оточує себе набором звичок, моральних настанов, поглядів, етичних норм і принципів. Ми не тільки усвідомлюємо свою тілесну окремість, а й розуміємо окремість свого "Я", що передбачає відокремлення своїх бажань від чужих, своїх почуттів - від почуттів інших людей, того, що нас дратує, від того, що приносить задоволення. Хоча у світі є чимало людей, які приймають чужі відчуття за свої, а свої приписують іншим людям.

Кордони особистості хоча й складніше визначити на фізичному рівні, дуже легко відчути, коли їх порушують.

Ось зустрічаються дві подруги, і одна з них сміливо дає оцінку поставі, зачісці, одягу або поглядам іншої: "Ну що в тебе за ідіотська сукня?", "Ти досі не вийшла за нього заміж?", "Ти народжувати збираєшся чи так і будеш панькатися зі своїми собаками?". Звичайно в такій ситуації людині хочеться зникнути, випаруватися й більше ніколи не бачити цього монстра, котрий з якоїсь дивної випадковості вважає себе твоєю подругою. Ігноруючи поняття елементарної етики й усіх мислимих кордонів, людина привласнює собі право вирішувати, що для вас добре, а що погано, як вам одягатися, який вигляд мати й у які терміни ухвалювати життєво важливі рішення. Але спілкування з такою подругою можна уникнути, вилучити з повсякденного життя. А що робити з тими, хто живе з нами під одним дахом або працює в одному офісі? Саме ці люди безцеремонно жують принесений вами бутерброд, використовують вашу чашку, читають ваш журнал першими, розкидають шкарпетки і залишають волосся у ванній, доводячи ваш розум і відчуття до нестями.

У Сомерсета Моема є оповідання "На околиці імперії", в якому він описує ситуацію між двома місіонерами. Один з них - містер Ворбертон - педант і сноб, отримуючи газети з великої землі один раз на місяць цілою пачкою, читає їх рівно по одній на день, точно в тому порядку, в якому вони виходять в Англії. Це для нього дуже важливий щоденний ритуал і навіть подія: кожну газету він трепетно розрізає ножем для паперу, смакуючи події, про які він зараз довідається першим. Але одного разу його помічник - містер Купер - розгортає відразу останню газету, щоб довідатися найсвіжіші новини, що містера Ворбертона надзвичайно розлютило. Описана історія - яскравий приклад того, як людина може відреагувати на порушення своїх кордонів, звичного порядку, звичок і темпу життя, в якому вона почувається комфортно. До речі, містер Купер закінчив погано. Бо постійне порушення наших кордонів, яке ми змушені терпіти, має тенденцію накопичуватися, і в один прекрасний момент критична маса нашого дискомфорту виривається назовні, зносячи все на своєму шляху, особливо, коли ми не в змозі вчасно казати "ні".

Узагалі вміння сказати тверде "ні" всьому тому, що завдає нам незручностей, і всім тим, хто спричиняє нам дискомфорт, - важливий складник психічного здоров'я. Найчастіше за неспроможністю сказати "ні" приховується страх втратити любов і прихильність важливих людей: рідних, друзів, начальства. Люди без кордонів готові витрачати свій особистий час, енергію та ресурси на тих, хто здатен викликати в них цей страх, хто стає для цієї людини важливішим за неї саму. А наше "ні" - це попередження іншому про те, що ми здатні відповідати за своє життя, не зливаючись з особистістю іншого.

До речі, здатність не зливатися з батьками - це важливий момент і в процесі сепарації дитини, відокремлення її від батьків. Особливо гостро це проявляється в підлітковому віці у вигляді негативізму, протестних реакцій, опору волі батьків. Це необхідний період для того, щоб сформувати свої бажання й потреби, відокремити чуже від свого, спробувавши різні, у тому числі й негативні, ролі, відчувши всю гаму почуттів, набравшись особистого досвіду.

Часто в пориві безмежної любові до дитини батьки порушують процес формування особистих кордонів у дітей, виправдуючи це тим, що знають краще, що дитині потрібно. А насправді - просто не враховують її потреб та бажання, показуючи особистості, що формується, приклад ігнорування кордонів, закріплюючи цей патерн на все життя. Дитині, почуття якої зневажали батьки, дуже складно згодом сформувати свої власні кордони: вона не вірить у себе, має занижену самооцінку, звикає жити за сценаріями інших людей. В іншому варіанті така дитина може перетворитися на жорсткого маніпулятора, який сам порушує чужі кордони: б'є інших, змушує їх робити те, що він хоче, підживлюючись деструктивною енергією такої поведінки, але однаково є залежним від тих, ким маніпулює.

Для правильного формування кордонів важливо навчитися їх декларувати, укладати договір з іншими про те, що для вас важливо. Це може бути й негласний договір у світлі етичних норм і правил: не критикувати, не давати порад і не втручатися у справи, не пропонувати допомогу, якщо про неї не просите. Але це може бути й цілком конкретний список заборон, які важливо озвучити тим, хто є постійним порушником ваших кордонів: "я прошу не приходити до мене в дім без запрошення", "прошу не турбувати мене з робочих питань у вихідні", "прошу не купувати мені нічого, коли про те не прошу", "на зустріч зі мною маєте приходити вчасно".

Згадайте представників "канадських оптових компаній", котрі безцеремонно нав'язували нам непотрібні покупки й послуги, яких ми не потребували. Чи немає серед ваших близьких тих, хто так само втручається у ваш простір зі своїми правилами та порадами? І навіть якщо це ваші близькі родичі, ви маєте сказати їм тверде "ні". Але, вимовляючи це "ні", важливо пам'ятати, що бажання піклуватися про близьких - природне бажання люблячої людини, а отже і наше "ні" не має містити знецінення, критики, звинувачень та образ, що якраз і є частиною вже нашої інтервенції в чужий простір.

І все-таки, на мій погляд, поняття особистого простору та особистих кордонів - це, швидше, феномен сучасної культури, в якому невротичні реакції стали ознакою здорової особистості, готової не тільки обстояти свої кордони, а й визнати кордони іншої людини. Отже, основними критеріями здорових особистих кордонів є їхня гнучкість і здатність людини до компромісів із самою собою.