Перша психологічна допомога дітям

17 липня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як не допустити формування посттравматичного стресового розладу

На самому початку війни, працюючи в Центрі допомоги переселенцям, я часто спостерігала, що дорослі в більшості випадків воліли не говорити про війну з дітьми. Аргументуючи тим, що «він ще маленький, нічого не розуміє», «я боюся травмувати дитину цими розмовами», «ми сказали, що тимчасово приїхали в гості», «коли лунали вибухи, ми говорили, що не треба боятися, то просто салют». Звісно, батьки вдавалися до неправдивих пояснень, намагаючись уберегти дитину від тяжких переживань. Але чи спрацьовує така «корисна брехня»?

Я знаю, як стискається серце дорослого, коли він спостерігає за випестуваною дитиною, котра раптом починає гратися в ігри з недитячими сюжетами про сепаратистів, убитих, полонених, із вибухами та обстрілами. І перше бажання — припинити цю гру, заборонити розмови про це. Справді, переживати таке непросто. Але як поводитися правильно?

Надзвичайна ситуація чи загроза життю не минає безслідно для дитячої психіки. Адже діти — безпосередні свідки цих жахливих подій і потребують особливої уваги та грамотної допомоги в непрості періоди життя.

Кожен знає, що правильно і вчасно надана перша медична допомога може значно знизити згубні наслідки захворювання або травми. Так само і з нашою психікою: якщо грамотно надати першу психологічну допомогу, це запобігатиме формуванню серйозніших психологічних проблем і допоможе подолати наслідки стресових подій. Як треба поводитися з дітьми після травмуючих подій, що краще робити, а чого — ні?

Які події можуть бути травмуючими для дитини

Будь-які, що виходять за межі звичного дитячого досвіду. Наприклад, смерть когось із близьких, психологічне чи фізичне насильство. Або ж дитина стала свідком ДТП, пожежі, тобто пережила стресогенну подію, або ж щось суб’єктивне вплинуло на дитину травмуюче.

Які реакції можуть виникати в дитини

Гостра стресова реакція може вилитися в різноманітні форми: плач, істерику, нервове тремтіння, рухливу збудженість, страхи, агресію, заціпеніння, апатію, порушення сну. В окремих випадках можливі галюцинації та марення — в такому разі слід звернутися до лікаря-психіатра. Важливо пам’ятати: будь-яка з цих реакцій є нормальною реакцією психіки на ненормальні події.

Гостра стресова реакція може тривати до 48 годин, і зазвичай симптоми минають самі собою. Якщо через два дні поведінка дитини все ще не нормалізувалася, можна запідозрити гострий стресовий розлад. Симптоми, що зберігаються більше місяця, можуть свідчити про формування посттравматичного стресового розладу. У різному віці ПТСР проявляється по-різному: від незібраності та тривожності — до небезпечної для життя поведінки та скарг на фізичний біль. Слід зазначити, що сильний стрес або інші драматичні події не обов’язково призводять до виникнення ПТСР. Натомість застосування запобіжних заходів обов’язкове для профілактики посттравматичного синдрому.

Як варто поводитися з дітьми після травмуючих подій

Розмовляйте з дитиною про те, що сталося

Коли ми говоримо про трагічні події з дитиною, ми даємо простір для її переживань і почуттів. Дитина має змогу звільнитися від тягаря травми, а це впливає на психіку найкращим чином. Глибокі порушення формуються внаслідок нерозділених почуттів.

Цілком природно, що в кризових ситуаціях самі дорослі відчувають сильний страх, паніку. Інколи дорослий тремтячим голосом, із очима, повними сліз, намагається переконати дитину, що «то просто салют». Дитина менше сприймає інформаційне наповнення слів, здебільшого для неї важливе емоційне навантаження. Таку невідповідність між словами і почуттями діти переживають важко, але нездатні пояснити й аргументувати. Це лише поглиблює негативні наслідки для психіки. Тому надважливо говорити з дитиною про саму подію, а також про її почуття, але не тиснути й не нав’язувати свого бачення. Допомогти їй висловити свої почуття: «Мабуть, ти дуже злякався, тобі було страшно».

Чи варто говорити, якщо дитина сама нічого не запитує? Чи не травмують її ці розмови?

Так, варто. Діти не завжди можуть висловити те, що їх бентежить, не завжди можуть сформулювати запитання. Важливо запропонувати цю розмову, але не наполягати. Ці розмови не травмують, травмує сама подія, неможливість розділити почуття і самотність.

Як правильно говорити з дитиною

Спочатку треба вибрати відповідний момент: не тоді, коли дитина збуджена, радісна й налаштована отримувати задоволення. А коли вона спокійніша, налаштована на розмову. Слід її підготувати — попередити: я хочу сказати тобі щось важливе... Жодних таємниць і натяків, — це тільки лякає! Говоріть правду без моторошних або зайвих подробиць. Усі ваші формулювання мають відповідати вікові дитини. Інформуйте поступово і доступною мовою, без складних термінів. Не завадить поділитися своїми почуттями з дитиною: «Знаєш, мені теж було страшно. Я сумую, але впораюся й можу захистити тебе». При дитині можна плакати, дякувати за підтримку, але не слід «спиратися» на неї, просити допомоги, покладати на дитину занадто багато відповідальності. Водночас треба формувати позитивний настрій і підтримувати надію.

Як підтримати дитину

Не залишайте дитину наодинці з переживаннями, обіймайте її, але не торсайте. Будьте готові до неввічливої, агресивної поведінки, але категорично заборонено соромити чи звинувачувати дитину після травмуючих подій. Будьте готові раз у раз обговорювати одні й ті самі речі.

Якщо дитина грається в ігри з трагічним сюжетом

Це дуже добре. В жодному разі не слід забороняти й соромити за такі сюжети. Таким чином дитяча психіка намагається «перетравити», опрацювати травматичний досвід. Дорослим важко за цим спостерігати, але важливо дати можливість, простір та час на таку гру, адже це процес самозцілення.

Коли варто звертатися до спеціаліста

Реакції нормального реагування дитини на травматичний стрес зазвичай вичерпуються впродовж місяця. Якщо реакції дитини, на вашу думку, надмірні або незрозумілі вам, а її ігри й симптоми повторюються без особливих змін, зверніться по консультацію до фахівця.

Пам’ятайте: підтримка, яку надають дитині впродовж самої події та після неї батьки, близькі, друзі родини. — вирішальний чинник у профілактиці чи подоланні наслідків стресу в дітей.

І останнє. В такий непростий період життя дуже важливо дорослим попіклуватися також і про себе.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК