Сьомий рік внутрішнього переміщення: що далі?

14 березня, 2021, 13:10 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як державі розробити універсальне рішення, але таке, що враховуватиме максимальну кількість індивідуальних потреб

Сьомий рік внутрішнього переміщення: що далі?
© Антикор

Уже сьомий рік Україна живе в ситуації внутрішнього переміщення, спричиненого окупацією Криму та бойовими діями в Донбасі. Якщо на ранній стадії конфлікту внутрішньо переміщені особи (ВПО) найбільше потребували класичної гуманітарної допомоги з їжею, ковдрами, тимчасовими укриттями, то зараз, адаптувавшись до нових реалій, переселенці наголошують на необхідності мати постійне житло та брати повноцінну участь у житті нової громади. Вони не хочуть більше залежати від допомоги держави та гуманітарних організацій, натомість шукають можливості для самозабезпечення.

2014 рік став переломним для тисяч людей. Залишивши свої домівки в Донецьку, Луганську, Сімферополі, Горлівці, Алчевську, вони були змушені шукати кращої долі в інших містах України. І багатьом із них це вдалося! Переселенці знайшли себе у приймаючих громадах, ініціювавши проєкти соціального підприємництва, професійної арт-терапії для дітей, гуманітарної допомоги для вразливих верств населення, підтримки дітей і молоді, екоакції для місцевих громад та активно співпрацюючи з місцевою владою. Вони змогли почати нове життя з чистого аркуша. Навіть після завершення конфлікту ці люди не планують повертатися до покинутих домівок.

Проте відбувається й зворотний процес. Так само, як і 2014-го, 2017-го, 2018-го, 2021 року люди як переселяються на контрольовану урядом територію, так і повертаються на колишнє місце проживання. Навіть в умовах пандемії, спричиненої спалахом COVID-19, люди продовжують приймати такі рішення. Причин багато, і більшість із них пов’язана з об’єктивними фінансовими факторами, як-от наявність чи відсутність у людей житла на підконтрольній Україні території, роботи, доступу до пенсій і соціальних виплат. Виникає запитання: чи повинна держава втручатися у цей процес? І якщо відповідь «так», то яким чином?

Як гарант захисту прав людини і громадянина на своїй території, держава, безумовно, повинна створювати рівні умови і простір для розвитку для кожної людини незалежно від будь-яких факторів чи ознак.

Безперечно, всі люди різні. Потреби в них також різні, а часом і зовсім протилежні. Як державі розробити універсальне рішення, але таке, що враховуватиме максимальну кількість індивідуальних потреб? Чи їх треба мати кілька? Яка роль у цьому процесі самих переселенців?

Відповідь на всі ці неоднозначні запитання можна знайти у довгострокових рішеннях, про які постійно говорять міжнародні та неурядові організації і про які дедалі частіше можна почути від державних органів.

* * *

Довгострокове рішення — нове поняття для України, але не для міжнародної практики. Конфлікти минулих років поставили перед міжнародною спільнотою чітке запитання: як визначити момент, коли людина вже не потребує специфічної підтримки, пов’язаної з внутрішнім переміщенням? Коли вона вже не відчуває себе «переселенцем» або коли надання спеціальної допомоги припиняється? Звичайно, травматичний досвід лишається із людиною назавжди. Але чи це привід вимагати довідку про реєстрацію ВПО в найпростіших питаннях, як-от звернення до банку?

На це запитання відповіли у Рамковій програмі Міжвідомчого постійного комітету з пошуку довгострокових рішень в інтересах внутрішньо переміщених осіб, яку розробили агенції ООН під керівництвом представника генерального секретаря з питань прав людини внутрішньо переміщених осіб. Розробники врахували весь наявний світовий досвід подолання наслідків внутрішнього переміщення як позитивний, так і негативний, та відобразили його у стандартах і рекомендаціях. Це практичний інструментарій для держав, гуманітарної спільноти розвитку, що опікуються захистом і допомогою ВПО: «Довгострокове рішення досягається тоді, коли ВПО більше не потребують жодної спеціальної допомоги та захисту у зв’язку з їх переміщенням і можуть користуватися своїми правами людини без будь-якої дискримінації внаслідок переміщення».

Ця ж програма визначає три типи довгострокових рішень, а саме — повернення (до покинутого місця проживання), місцева інтеграція (у приймаючих громадах) або поселення в іншій області країни. Наскільки ці довгострокові рішення втілюються в життя, можна визначити за вісьмома критеріями: забезпечення захисту та безпеки на довгострокову перспективу (перш за все фізичної); достатній рівень життя (одяг, ліки, їжа) без будь-якої дискримінації; доступність засобів до існування та можливості працевлаштування; ефективні та доступні механізми відновлення прав на житло, землю та майно; вільний від дискримінації доступ до особистої та іншої документації; возз’єднання сім’ї; участь у суспільному житті без дискримінації; доступ до ефективних засобів правового захисту та правосуддя.

Якщо казати спрощено, то у цьому принципі закладено таку формулу: ВПО добровільно вибирає рішення, а держава забезпечує його виконання. Це двосторонній процес.

Якщо переселенці не заявлятимуть активно про свої потреби, держава не чутиме їхніх голосів. Вони можуть робити це як безпосередньо, так і через участь у дослідженнях міжнародних і неурядових організацій. Наприклад, під час досліджень, проведених Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців за останні два роки, а саме — Спільної оцінки потреб біженців, шукачів притулку та внутрішньо переміщених осіб в Україні та фокус-групових обговорень (на запит Групи високого рівня з питань внутрішнього переміщення при Генеральному секретарі ООН), учасники та учасниці відзначали важливість місцевої інтеграції, житлових рішень і добрих взаємовідносин із приймаючими громадами. Якщо держава не сприятиме зворотному зв’язку зі своїми громадянами, активність ВПО призведе до нульових результатів.

На щастя, дії державних органів свідчать про готовність держави до вирішення проблем переселенців. Зокрема, це спрощення перетину лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях, надання ВПО права голосувати на місцевих виборах, надання переселенцям квартир за програмою доступного житла, пілотна спроба запровадження кредитів з низькою відсотковою ставкою, співпраця з міжнародними донорами щодо різних моделей вирішення житлових питань, надання компенсації за житло, зруйноване внаслідок бойових дій. Це дуже позитивні сигнали. Але всі ці дії є фрагментарними, бо вирішують наслідки окремих проблем. Натомість доступ до базових соціальних послуг усе ще прив’язаний до реєстрації як ВПО. Така «статусність» переселенців призводить до їх узалежнення від допомоги держави.

Бажано мати загальне підґрунтя для подолання наслідків внутрішнього переміщення в цілому. Воно має бути закладене у комплексному документі, підкріпленому належним фінансуванням. Наприклад, це може бути урядова стратегія довгострокових рішень для ВПО. 2017 року Кабінет міністрів України прийняв Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб і впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, проте термін її дії закінчився 31 грудня минулого року. Проєкт нової Стратегії на період до 2023 року є, він розроблявся за активної участі гуманітарної спільноти, проте його доля наразі невідома. Така стратегія допоможе впровадити ефективні довгострокові рішення для переселенців, базуючись на їхніх намірах.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК