8 березня: не замислюючись любимо

Ставитися всерйоз до Міжнародного жіночого дня сучасній представниці прекрасної людської половини, на мій погляд, трохи вульгарно. І справді, невже хтось із нас упродовж року із завмиранням серця чекає саме цього дня та пов'язаних із ним особливих вчинків від свого чоловіка? У цьому сенсі Новий рік значно романтичніший: раптом станеться задумане під бій годинника неможливе диво! Правда, воно може статися і зі знаком мінус. Одна знайома перукарка (а вони - ті ще соціологи, адже їм, неначе виговорюючись випадковому попутнику, довіряють свої таємниці різні жінки) розповіла, що саме під Новий рік найчастіше йдуть із сімей зрадливі чоловіки: коханки ставлять питання руба. Правда, більшість потім повертаються - саме на 8 березня, але це вже зовсім інша історія.

Що стосується чоловіків, то архаїчна картинка, коли березневого ранку до синього виголений, трохи п'яний джентльмен весело простує з ринку, несучи в одній витягнутій руці гілку мімози, а в іншій - торбу з картоплею, теж уже стала хіба що матеріалом для програмного зубоскальства записних дотепників усіляких "кварталів" та "великих різниць". Середньостатистичний громадянин сприймає жіночий день із відтінком певної вимушеності, як якийсь ритуал. Він зранку варганить нехитрий сніданок, вносить із балкона припасений звечора букет, а жінці тим часом прописано якнайдовше повалятися в ліжку, тому що туди буде принесена горезвісна кава. За ритуальними законами, залишати спальню аж ніяк не можна, навіть коли відчуваєш запах чогось підгорілого, чуєш дзенькіт розбитої чашки і згадане всує ім'я чиєїсь мами, нічого, лежи - сьогодні так годиться.

8-ме березня - це як секс чоловіка і жінки, котрі довго живуть разом. Він потрібен не так сам по собі, а, швидше, як підтвердження того, що в сім'ї все гаразд. Так і тут - якщо Він не забув привітати тебе, отже, досі ще бачить у тобі Жінку. Вже якось вмовкли і стогони затятих феміністок, які втомилися боронити гендерну рівність від ненависного свята за статевою ознакою. Мовляв, не хочете боротися за свої права, дурепи ви набиті, жертви чоловічого шовінізму, ми вас палицею у незалежність заганяти не збираємося, - самі потім лікті кусатимете!

Смішно чути в цей день, як освічені інтелектуали вкотре намагаються напоумити щосили святкуючий люд, дістаючи з рукава, як останній козир, нагадування про пролетарське коріння незаконнонародженого свята. Щоб знали ті, хто ще не знає, "из какого сора"... Та знаємо ми все це про Леніна з Цеткін, ми просто День весни святкуємо, що тут такого? - скажуть їм одні. А для нас це - мамин день, - скажуть інші. Ми ще в дитячому садку робили аплікації з великою вісімкою посередині, прикрашеною вербовими котиками та пролісками, а внизу писали "Любій мамі!". А вона ці наші саморобні листівки досі зберігає, то що, їх теж на смітник історії?

І справді, хіба не приємно мені отримати від сина намальовану ним простеньку картинку з написом без граматичних помилок "Мамо, ти прекрасна, як троянда!", яку я, вже своєю чергою, зберігаю серед інших подарованих ним мені артефактів? І букет від коханого чоловіка яскраво контрастує із зимовою обридлою сірістю за вікном, тішить погляд. По-моєму, ми самі переобтяжили непотрібними смислами просту інтенцію зробити щось хороше для дорогої людини.

Дратує в усьому цьому хіба обов'язковість, масовість і всезагальність жіночого дня. Чоловіки потрапляють у так звану пастку хибного примусу і, відповідно, опираються їй. Це коли ти раптом дізнаєшся: те, що раніше робив із задоволенням, тепер зобов'язаний робити, й улюблене колись заняття перестає подобатися або й викликає відторгнення. Я знаю сім'ї вільнодумців, які, борючись із неприємним відчуттям обов'язковості, влаштовують собі свято 7-го або 9-го березня. Так вони протистоять уніфікації "масового психозу".

Але всі хитрування саме й свідчать про протилежне - що їм не дає спокою горезвісний жіночий день, і вони придумують свій спосіб, як уникнути зобов'язалівки й не зажити слави скнари, не скривдити неуважністю. І майже не знайдеться людини, котра зважиться відкрито протистояти даті із симетричними жіночими округлостями. У чому таємниця завидної живучості цього конвенціонального свята?

Та саме у його конвенціональній, тобто добровільній договірній основі. Чоловіки не дуже наполягають, жінки не дуже опираються. Нагадаю, хто не знає, що добрих півстоліття тому психоаналітик Ерік Берн у своїй знаменитій книжці "Ігри, в які грають люди..." назвав людини істотою граючою. І визначив цей аспект людської натури - потреба грати протягом життя сотні різних ролей: дитини, матері, дружини, друга, пасажира, покупця і так далі. Причому граємо ми зазвичай несвідомо, це, за теорією Берна, просто спосіб людського існування, смак життя.

Відкинувши історичне підґрунтя, можна зробити висновок, що чоловікам і жінкам просто подобається в якийсь певний день грати ролі, відповідно, кавалера і прекрасної дами. А в кожної гри свої правила: чоловіка картинно зображають лицарів, жінки співчутливо приймають їхні трохи вимушені знаки уваги. Якби 8 Березня трималося тільки на ленінському декреті, воно б уже давно кануло в минуле, як канули в Лету багато свят минулих епох. Очевидні і всі атрибути театрального дійства: перевдягання, зміна ролей, трансформація героїв, оманлива, перебільшена краса, підкреслена чуттєвість та емоційність. Обов'язковий і реквізит: квіти, цукерки, подарунки. То чому б не пограти? Адже казка тому й залишається нею, що рано чи пізно закінчується.