ТІНЬ НАД ХЛІБОПЕКАРНЯМИ

Коли новопризначений голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Романів на першій своїй колегії, присвяченій врегулюванню ситуації на регіональному продовольчому ринку, вигукнув з жегловською інтонацією: «Багатьох не буде, але хліб буде!», усі було подумали про грядущі кадрові зміни в області під шумок наведення порядку із ціною на зерно і борошно. Зміни насправді відбулися. Але, схоже, йшлося ще й про малі і середні хлібопекарські підприємства. За умов адміністративного стримування цін і рентабельності на їхню продукцію при зростанні вартості сировини і послуг, ці виробники поставлені фактично на межу знищення.

Так звану стабілізацію хлібного ринку пекарі зустріли з мовчазним розумінням. Ціна хліба є одночасно ціною влади, і з цим краще не сперечатися. Але коли слідом за силовим і досить болючим для галузі загвинчуванням механізму ціноутворення почалося цілковите розгвинчування дій всіляких контролюючих інстанцій, представники хлібопекарського та кондитерського бізнесу зважились нарешті сказати слово на свій захист. Країною прокотилася хвиля обласних конференцій виробників хліба із благальними зверненнями до Президента — гаранта Конституції — покласти край командно-адміністративній сваволі, яка суперечить здоровому глузду й чинному законодавству і через яку ще трохи — і збанкрутують одне за одним хлібозаводи, міні-пекарні й кондитерські цехи.

Для Буковини це особливо болюча проблема, оскільки її аграрний сектор не в змозі забезпечити регіон власним зерном. Майже половину потреби доводиться завозити з інших областей. Цього року були поставки навіть з Австрії. Відтак вартість сировини для місцевих пекарів визначається ринком. І хоч би що говорили урядовці про свої досягнення у стримуванні негативних процесів, ціна борошна зростає. Доступ же до порівняно дешевого із зернових запасів держфонду мають тільки обрані. Це створює ідеальні умови для корупції і нездорової конкуренції, коли успіх підприємницької справи залежить не від якості продукції, а, як у вікопомні радянські часи, від наближення до адміністративно-владної системи. Хоча Закон «Про захист економічної конкуренції» забороняє будь-які дії влади щодо централізованого розподілу товарів і надання привілеїв окремим підприємцям.

Отож, жалілися на своїй конференції буковинські пекарі: вартість сировини на хлібобулочні та кондитерські вироби щодня зростає. Дорожчає не тільки борошно, а й усі інші необхідні пекарям продукти. А високі ціни на газ і пальне взагалі зрівняли собівартість хліба з його відпускною ціною, що втримується силовими методами, схожими на владний шантаж і диктат.

— Протягом останніх місяців 130 пекарень області, що належать до категорії малого та середнього бізнесу, змушені обирати одне з двох: працювати собі на збиток або закриватися, — каже голова Чернівецької гільдії приватних пекарів та кондитерів Олена Палагнюк. — Недолуга економічна політика щодо зерна і хліба призводить, зокрема, до вимивання активів хлібопекарських підприємств, скорочення асортименту і, врешті, заганяє виробника у «тінь», якщо він хоче втриматись на ринку. Практично нульова рентабельність позбавляє можливості заробити кошти на оновлення основних фондів, вдосконалення технологій. Загалом ринок хлібобулочних виробів, який створювався і чималими зусиллями дрібних приватних підприємств, нині під загрозою самоліквідації. Схоже, нас хочуть принести в жертву монополізації пекарської галузі, яку прагне прибрати до рук так званий великий бізнес, породжений зернотрейдерами укупі з владою.

Остаточно «доб’є» хлібопекарів, стверджували учасники конференції, постанова Кабміну про нові тарифи на послуги санітарно-епідеміологічної служби і новації в оформленні нормативних документів. Так, за отримання в державних центрах стандартизації технічних умов тільки на один вид продукції тепер треба викласти півтори тисячі гривень, що геть відбиває бажання у пекарів змінювати асортимент. Ситуація з СЕС взагалі схожа на легке божевілля, що визнають навіть самі медпрацівники. Вартість медогляду зросла у кілька разів, а розцінки бактеріологічних й інших досліджень, необхідних для отримання сертифіката якості, зашкалили за усі можливі норми. Керівництво Чернівецької обласної санітарно-епідеміологічної станції, не бажаючи виконувати роль гробаря для міні-пекарень, поки що відмовилося застосовувати нові тарифи, зберігши старі. Між іншим, обласна служба державного санітарного нагляду теж поставлена владою в жорсткі умови самовиживання: їй офіційно доведено річний план на платні послуги (чи не єдине, на жаль, джерело доходу) у півтора мільйона гривень.

А тут іще місцева влада раптом схаменулася і вирішила запровадити буковинським виробникам хліба обов’язкову акредитацію, від якої давно відмовилися європейські країни і навіть Росія. «Не мають що робити, хай би вже акредитовували, — кажуть пекарі, — але де взяти сорок тисяч на це «задоволення», якщо ми завдяки тій же владі забули про прибутки?» І у відчаї додають: коли найближчим часом ситуація не зміниться, ми будемо змушені просто припинити свою роботу.

Можливо, саме на це й розраховані спекулятивні розмови чиновників усіх рівнів про виняткову соціальну значущість хліба і необхідність застосовувати суворі заходи, які подекуди нагадують звичайний «бєспрєдєл»?