Специфіка безриб’я

Надання в оренду водних об’єктів підприємствам або приватним особам для риборозведення — одне з найпопулярніших питань майже на кожній сесії Запорізької облради. Порядок їхнього розгляду доведено до автоматизму. Принаймні не можна пригадати випадків не те що бурхливих, а взагалі будь-яких дискусій.

Здавалося б, чи це не привід порадіти? Якщо дозвільна процедура не обтяжена занудним формалізмом, можна сподіватися на реанімацію «рибних днів». І зовсім не обов’язково — по вівторках і четвергах, як було в підзабуті роки застою. Та от лихо: резолюції приймаються, час іде, а рибного достатку за доступною ціною, м’яко кажучи, не спостерігається.

За твердженням органів статистики, яким відомо якщо не все, то багато чого, торішні вилов риби і видобуток інших видів живих водних ресурсів у регіоні сумарно становили 10642 тонни. Причому, зауважте, враховано рибу, яку господарства, що займаються ставковим рибництвом, пересадили з нагульних у зимувальні ставки. Тобто ту, яка, може, колись дістанеться споживачам. Та не будемо дріб’язковими, врахуємо і її.

А тепер розділимо валовий видобуток на 149467,8 — кількість гектарів загальної площі ставків і водойм області. І стане зрозуміло, що середньорічна врожайність гектара запорізького водного дзеркала становить 71,2 кг або, відповідно, 5,9 кг на місяць. Такі от кумедні цифри виходять порівняно з тим, що шестикілограмовий вилов за півдня для нормального рибалки-любителя з вудкою вважається результатом нижчим за середній. А тут — професіонали, оснащені промисловими знаряддями вилову. Та за таку роботу їх навіть коти в окрузі мають зневажати!

Начебто і смішно, та не до веселощів. Особливо після того, як починаєш з’ясовувати деталі.

Відповідно до Водного кодексу, орендодавцями водних об’єктів загальнодержавного значення є, зокрема, держадміністрації. Здавати в оренду водойми місцевого значення мають право обласні ради. На цьому, власне, нюанси вичерпуються, і події розгортаються за нехитрим типовим сценарієм.

Цілком імовірно, що для його реалізації, вважає місцева влада, достатньо знати лише другий пункт ст. 8 кодексу, яким надається право розпоряджатися водними об’єктами. Адже в документі міститься неабияка кількість інших норм і вимог. У тій самій ст. 8 на органи місцевого самоврядування покладено обов’язки забезпечення «реалізації державної політики в галузі використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів», координації діяльності рад нижчого рівня та здійснення «контролю використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів».

Насправді ж наданням водойми в оренду і встановленням плати за користування в розмірі 100 грн. на рік за гектар водного дзеркала функції влади вичерпуються. До речі, цікаво, в якій ще країні за 20 дол. на рік (це за старим курсом, нині — дешевше) можна отримати практично в повне користування гектар водойми? Може, в такий спосіб у нас стимулюють рибогосподарську діяльність? Хотілося б, звичайно, вірити, але…

Тут саме час поцікавитися, як ідуть справи в орендарів, уточнивши для початку, скільки ж їх в області? Здавалося б, завдання нескладне. Відомо, що в регіоні є 708 ставків і 29 водосховищ (не рахуючи Запорізького та Каховського). А от хто на них господарює — справжні відомості відсутні.

У головному управлінні Держкомзему області, наприклад, немає інформації про статус земельних ділянок, зайнятих водними об’єктами, оскільки «забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки не входить у компетенцію управління». І регіональна філія держпідприємства «Центр державного земельного кадастру» теж немов не при справах: «Формат даних, які накопичуються в інформаційній базі, не передбачає виділення земель водного фонду». Хто в нас ще залишився? Облводгосп? Правильно, в управлінні меліорації і водного господарства деяка інформація є, та лише щодо тих, хто уклав із ним договір оренди водного дзеркала. Та оскільки обл­водгосп фактично не має інспекторських функцій, користувачі водойм вступають із ним у договірні відносини дуже рідко.

Залишається сподіватися лише на місцеву владу — зрештою, вона ж стягує орендну плату! Проте, виявляється, і тут далеко не все так просто.

Відповідно до інструкції Держкомрибгоспу, зареєстрованої Мін’юстом наприкінці січня минулого року, риборозведення у водоймах площею до 10 га має провадитися відповідно до біологічного обгрунтування. А якщо розмір водного наділу перевищує 10 га, необхідний ще й затверджений режим експлуатації спеціалізованого товарного рибного господарства (СТРГ). Ці умови відповідають Закону «Про тваринний світ», який передбачає спеціальні дозволи для всіх видів використання риби та інших водних живих ресурсів. Договори оренди землі, водного дзеркала такими не є, отже, і не дають права займатися рибництвом.

Розробка біологічного обгрунтування та режиму експлуатації водойми — справа наукових організацій, котрі, ясна річ, за «спасибі» не працюють. Тому з метою економії орендарі попросту ігнорують вимоги закону. Якби їхня воля, вони, може, і мізерні гроші за оренду землі не платили б, але тут уже нікуди не подітися — місцева влада вимагає. Зате на місцях байдужі до умов господарювання на водоймах. Більш того, своїми діями влада фактично сприяє тому, щоб елементарного порядку в риборозведенні не було за визначенням.

Ще на початку вересня 2007 року Запорізька облрада затвердила тимчасовий порядок надання водних об’єктів місцевого значення в користування на умовах оренди. Отже, згідно з цим документом, розробка біологічного обгрунтування та режиму СТРГ узагалі не передбачена. Аналогічний тимчасовий порядок, який стосується передачі в оренду водойм загальнодержавного значення, був затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації через місяць.
Щоправда, діяв він недовго, оскільки був скасований менш як через рік. Зате циркуляр облради залишається в силі й досі, дозволяючи надавати водойми в користування з порушенням чинного законодавства.

Адже коли розібратися, то договір оренди земельної ділянки зовсім не дає орендарю права розпоряджатися водоймою та її ресурсами на свій розсуд, оскільки це власність не орендаря, а загальнонародна. Отже, і користуватися нею, тобто вести господарську діяльність, можна лише після отримання відповідних дозволів. Інакше, як написано в Кодексі про адміністративні правопорушення, мають накладатися штраф, конфіскуватися вироблена продукція та засоби виробництва.

Хоча, за великим рахунком, річ не в штрафах і не в їх зовсім не позамежних сумах від 20 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Набагато гірше, що нерідко орендарі, які не мають необхідних знань і не одержали консультації фахівців, діють на свій розсуд. У результаті кормова база водойми виявляється підірваною, екологічний баланс порушений, і нічого, крім збитків, рибництво не дає.

У головному державному управлінні охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства в Запорізькій області нарікають, що усталену психологію переломити складно. Тим паче що місцева влада часом не те що не сприяє співпраці, а навіть свідомо їй опирається. Часом до кумедного доходить. Так, одній з райдержадміністрацій знадобилося аж два місяці для «уточнення інформації про використання водних об’єктів у районі», простіше кажучи — для складання списку орендарів водойм. А на звернення про проведення зборів рибоводів для роз’яснювальної роботи районний чиновник відписався: «Не вбачаємо нині підстав для проведення наради».

Утім, дивуватися тут нічому. Звідки ж узятися підставам, якщо водойми надаються в оренду далеко не першим зустрічним, а переважно «потрібним» чи «своїм» людям. А розпорядження рибінспекції про припинення протиправної експлуатації водойм — доказ малопереконливий. З кількох десятків рибних господарств області на законних підставах працюють лише шість СТРГ!

У «Запоріждержрибо­охороні» вважають, що одна з основних причин цього — недосконалість законодавства. Зокрема Водного кодексу, який не передбачає узгодження діяльності орендарів із органами рибоохорони.

Їм, професіоналам, звичайно, видніше. Правда, складно зрозуміти, чому за тієї ж нормативної бази в інших регіонах легальних рибогосподарств на порядок більше. У Харківській області їх 76, Донецькій — 93. Утім, заради справедливості доводиться визнати, що позитивних змін у галузі від цього більше не стало. Інакше Держкомстату не довелося б стверджувати, що порівняно з 1995 роком вилов риби у внутрішніх водоймах країни скоротився на 40%...