ЩО ТАКЕ НІЧОГО, І ЯК ІЗ НЬОГО ЗРОБИТИ ЩОСЬ

Наша цель — порядок в бардаке.

М.Жванецький

Хоч як дивно, вітчизняний житлокомгосп має схожість із... Росією. Про абсолютну подобу, ясна річ, не йдеться. Це стосується лише наявності бід, яких у нього теж дві. Правда, не класичних, визначених ще Гоголем, а своїх, суто індивідуальних. І зводяться ці нещастя до пільг і неплатежів. Принаймні такої думки більшість фахівців, котрі оцінюють вельми невеселе становище галузі.

Щороку навесні нам незмінно розповідають, що, попри всі труднощі, комунальникам удалося уникнути катаклізмів. Правда, при цьому неодмінно підкреслять: працювати мусили на межі зриву, але завдяки втручанню влади, виснажливим переговорам, залученню кредитів й особистих гарантій керівництва необоротні наслідки було відвернуто.

Таке балансування на межі й формує своєрідну стабільність, що, втім, анітрішки не виключає численні локальні кризи. Їх детонатором виявляються традиційні обмеження лімітів енергоспоживання в періоди похолодань, коли повна зупинка загрожує навіть виробництвам із безперервним циклом. Зокрема, минулого грудня ця тема була суперактуальною для кількох запорізьких підприємств — алюмінієвого комбінату, «Укрграфіту», «Мотор Січі», кондитерської фабрики, хлібокомбінатів. Та й підприємствам теплоенергетики більшу частину сезону довелося вдовольнятися дуже бідним енергопайком. Причина проста і тривіальна — борги області за спожиті енергоносії. Скажімо, за використаний минулої зими газ запорізькі підприємства комунальної теплоенергетики змогли розрахуватися лише на 59 відсотків.

На жаль, немає ніяких надій, що в наступному сезоні справи поліпшаться. Адже готовність обласного ЖКГ на кінець липня не перевищувала 10 відсотків. Тобто, була вдвічі нижчою, ніж рік тому. Причина та сама — немає грошей. А либонь коли фінанси співають романси влітку, то з настанням холодів вокал стане ще сумнішим. І знову нагадає про себе перша зі згаданих бід житлокомгоспу.

Як відомо, пільги в оплаті комунальних послуг надано 36 категоріям громадян. Теоретично компенсувати їх зобов’язалася держава. Але, як у нас повелося, пообіцяти — далеко не завжди означає виконати. Скажімо, до серпня 1999 року в області було нараховано пільг і субсидій більш як на 12 млн. грн., а відшкодовано з держбюджету лише третину цієї суми. Торік ситуація теж не стала кращою, і це змусило керівництво області звернутися до Президента з листом про вкрай напружене становище напередодні опалювального сезону.

Утім, до часу ці боргові забави нехай і з натяжкою, але все-таки влаштовували місцеву владу, надаючи хоч якийсь аргумент у переговорах із постачальниками енергоносіїв. Мовляв, борги визнаємо, але ж і держава до виконання своїх зобов’язань ставиться без ентузіазму. Майже форс-мажор виходить. Можливо, така схема фінансових взаємин зберігалася б і далі, якби торік НАК «Нафтогаз України» не вніс у неї суттєві корективи.

Вимоги компанії звелися до трьох пунктів: виконувати графік погашення заборгованості, цілком розраховуватися за поточне споживання та здійснювати передоплату 10-добового ліміту газу. Це був справжній удар нижче пояса. Але, як невдовзі з’ясувалося, далеко не останній. Фактично закріпивши за собою статус монополіста, «Нафтогаз України» цього року встановив ще жорсткіші правила. Неодмінною умовою укладання договорів на постачання газом у наступному сезоні стало виконання узгоджених графіків погашення заборгованості. Вона в області становить порядку 50 млн. грн. Отже, щодекадно НАК має одержувати з Запоріжжя близько 7 млн. грн. Але за станом на липень регіону вдалося розплатитися лише на третину. Тож, зважаючи на все, труднощі, яких зазнавала область попередніми зимами, здаватимуться дрібними неприємностями на тлі майбутніх.

У цій ситуації регіональній владі не залишалося нічого іншого, крім у черговий раз спробувати справитися з другою бідою ЖКГ — неплатежами споживачів. Це особливо актуально тому, що за рівнем платіжної дисципліни область на одному з останніх місць у країні. Хоча нібито й немає підстав стверджувати, що справу пущено на самоплив. Були спроби запровадити економічні механізми. Приміром, торік в обласному центрі пообіцяли пільги тим, хто розрахується з боргами за комунально-побутові послуги. Але, на жаль, істотних зрушень це не принесло. Тож знову довелося діяти по-старому — із приходом тепла відключити гаряче водопостачання.

За офіційною версією, це дозволяє уникнути збільшення газових боргів. І навіть певною мірою їх скоротити, оскільки плату за опалення, як відомо, рівномірно розподілено на весь рік. Хоча, на думку обізнаних людей, не виключений і варіант одержання додаткового прибутку. Оскільки з відключенням гарячої води розрахункові норми споживання газу для населення збільшуються майже вдвічі. Мотивується це тим, що жителі гріють воду на плитах. Почасти це справді так. Але, на думку фахівців, витрата газу на побутові потреби якщо й зростає, то максимум відсотків на 20, але ніяк не вдвічі. І це дозволяє отриману дельту пустити на погашення боргу. Проблема лише в тому, що сума набирається не бозна-яка — 2—3 млн. грн. від сили, та й то теоретично. Тож наприкінці минулого року в обласної влади визріла більш радикальна ідея — запровадити двоставковий тариф.

Суть нововведення в тому, щоб плату за централізоване опалення цілком стягувати лише протягом опалювального сезону, а не рівними частками протягом року. Це, на думку ініціаторів, дозволить збільшити збір коштів і дозволить підприємствам тепломереж своєчасно розраховуватися за спожиті енергоносії. На одній із нарад на початку листопада офіційно оголосили й дату запровадження в області сезонних тарифів — 1 січня 2002 року. Проте ні в січні, ні в наступних місяцях порядок розрахунків так і не змінився. З якої причини — залишається тільки здогадуватися.

Цілком можливо, що нововведення не до душі самим комунальникам. Адже ліквідація заборгованості автоматично призведе до загострення не менш важливої проблеми підготовки підприємств галузі до опалювального сезону. А перехід на двоставковий тариф неминуче залишить необхідні роботи в міжсезонні без і так жалюгідного фінансування. Але й це не настільки важливо порівняно з іншою, серйознішою причиною.

За даними статистики, номінальна зарплата одного працівника в області трішки перевищує 400 грн. Це — в середньому. Але більш як у половини працюючих запоріжців винагорода за працю не більша від 300 грн. Отже, у більшості родин розмір сукупних доходів значно нижчий від необхідного мінімуму. З запровадженням сезонної оплати опалення витрати середньостатистичної сім’ї на житлово-комунальні послуги зростуть на 17 відсотків і для переважної більшості стануть просто непідйомними. Неважко здогадатися, що й доходи житлокомгоспу не збільшаться, радше — навпаки. Та й перспективи для бюджету далеко не найкращі.

Експерти стверджують, що підвищення тарифів на один відсоток майже на стільки ж збільшує кількість претендентів на житлові субсидії. Їх доведеться надати кожній четвертій родині. При цьому практично кожна друга сім’я не зможе скористатися державною допомогою, оскільки в рамках існуючої нормативно-правової бази умови для одержання субсидій дуже обмежені. Досить, приміром, мати транспортний засіб, якому менше десяти років, або бути безробітним без офіційного статусу — і все, на субсидію можна не розраховувати. Така доля в області випала приблизно 80 тисячам сімей, а з урахуванням тих, кому зарплату лише нараховують, але не виплачують (що не є підставою для надання субсидії), значно більше. Тож цілком закономірним є запитання: чи варто затівати перехід на сезонні тарифи, якщо навіть існуючі «рівномірні» населення не спроможне оплачувати в повному обсязі?

Відповідь напрошується однозначно негативна. Та попри це на недавній обласній нараді, присвяченій проблемам житлокомгоспу, заявлялося, що в головне управління економіки обладміністрації уже внесено пропозиції про перехід на двоставковий тариф. І тут уже мимоволі замислишся — які ж насправді біди притаманні житлокомгоспу?