Сахалінське родовище: що таке не щастить...

Схоже, звичку українських чиновників «кидати» партнерів просто неможливо викорінити. І щоразу вони виходять із глибоких державних інтересів. Втім, пізніше може виявитися, що інтерес у кожного чиновника був свій, рідний і близький. І навіть з рахунком, і з маловідомою назвою.

Іноді державного мужа після цього усувають з роботи, але частіше направляють на інше місце, де процес повторюється знову. Втім, незабаром на звільнене місце приходить нова людина, і починаються старі пісні.

Коли чверть століття тому в Краснокутському районі Харківської області було відкрито Сахалінське газоконденсатне родовище, навряд чи хтось припускав, що його доля буде така складна…

Родовище було не дуже великим і вельми складним. У Радян­ському Союзі з його величезними сибірськими запасами «Саха­лінку» швидко визнали малоперспективною, і роботи на ній проводилися сяк-так...

Незалежна Україна гігантських ресурсів вуглеводнів не мала, і офіційна думка щодо цього після здобуття країною незалежності змінилася. Потенціал родовища становить 15 млрд. кубометрів газу, 1,7 млн. тонн газового конденсату і приблизно стільки ж нафти. Не те що багато, але цікаво...

Ось тільки грошей на освоєння не було. Як наслідок майже протягом 90-х років родовищем практично ніхто не опікувався. Коштів виділяли дедалі менше, а 1999 року бюджетне фінансування робіт на «Сахалінці» практично припинилося.

Ситуація змінилася у червні 2000-го, коли тодішній прем’єр Віктор Ющенко розглянув і підтримав пропозицію про залучення приватних інвестицій. У 2000-2002 роках почали укладати договори про залучення інвесторів, і претензій до такої схеми роботи ні в кого ніколи не виникало. Родовище почало потихеньку оживати.

Ліцензією на геологічне вивчення та дослідно-промислову експлуатацію родовища володіла компанія «Полтаванафтогазгеологія» — дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України». Ця компанія, у свою чергу, нині підконтрольна Міністерству охорони навколишнього природного середовища. Вона отримала спеціальний дозвіл на подальше геологічне вивчення «Сахалінки», що включав, поміж іншим, і дослідно-промислову розробку родовища.

Оскільки раніше «Полтаванафтогазгеологія» не могла самостійно експлуатувати родовище через брак коштів, до роботи залучили субпідрядників. Серед них — ВАТ «Укрнафта», українсько-польське СП «Девон», створене за участі НАК «Нафтогаз України», а також інші компанії.

Суть договорів про спільну діяльність полягала в тому, що розвідані запаси доводилися до промислової віддачі за рахунок коштів компанії, яка брала на себе видатки з облаштування промислу. Залежно від обсягу інвестицій у проект кожної зі сторін розподілявся і прибуток.

Впровадження цього механізму дало необхідні оборотні кошти, і родовище стало потроху давати віддачу — 2003-го пішов перший газ і конденсат. Однак... Щойно результати пішли вгору, чиновники відразу запустили процедуру, намагаючись перерозподілити видобуток на користь близьких собі структур.

Того ж року у верхах почалася реструктуризація. На базі Міністерства екології та природних ресурсів створювалися одразу два відомства — Міністерство охорони навколишнього природного середовища і Державний комітет природних ресурсів.

Причому ключові функції у сфері природокористування надавалися Держкомітету. Він мав відати геодезичною, топографічною та картографічною діяльністю, бути відповідальним за заповідники, керувати геологічною розвідкою, стежити за використанням надр. Новий орган отримував контроль і над Національною акціонерною компанією «Надра України».

«Сахалінку» тодішній переділ зачепив безпосередньо: нове керівництво комітету незабаром спробувало переділити все на користь своїм дружнім фірмам. Інвесторам, які працювали на родовищі, не надто посміхалося втратити вкладені гроші і ресурси, але не факт, що цього не сталося б, якби не президентські вибори...

У першому кварталі 2005 року рішення про створення Держ­комітету було скасовано, а статус-кво відновлено. До речі, тоді ж стали спливати дивовижні подробиці національних особливостей управління надрами країни.

Приміром, основні фонди НАК «Надра України» було зношено на 80%. З 80 наявних бурових установок дочірніх підприємств компанії 70 вироблені ще до 1990 року. Виділені кошти до геологорозвідників так і не надходили. Проте гроші знайшлися на такий дивний вид витрат, як метод геополяриторного зондування.

Про нього, окрім десятка-двох людей на нашій планеті, абсолютно ніхто не знав. Як гордо зазначено в супровідних документах, «метод не має аналогів ні в країні, ні за кордоном». Очевидно, для більшої популярності цьому десятку-двом унікальних «спеціалістів» і виділили 41 млн. грн. державних грошей! До того ж за передоплатою, що взагалі заборонено держструктурам. До речі, якби хтось насправді задався метою виконати написане в поданій Мінекономіки «фільчиній грамоті», видовище було б вражаюче...

Над полями, над лугами повільно кружляє маленький літак під гордою назвою «Бекас». Уявити установку на крихітному двомісному аеропланчику (злітна вага 450 кг) у вигляді чогось важчого, ніж магнітофон, складно. Тим часом, відповідно до кошторису, прилади обійшлися б країні в мільйон доларів. Причому, згідно з обсягом робіт, літати бідоласі слід було б з надзвуковою швидкістю. Загалом, «освоєння» коштів чиновниками було ще те...

До речі, бюджетні гроші на геополяриторне зондування становили рівно 82% від тих 50 млн. грн., які незадовго до цього вдалося вибити у парламенту на геологорозвідку.

Після ліквідації 2005 року Держкомприродресурсів його функції передали Міністерству екології. При міністерстві відразу ж було створено спеціальну комісію з перевірки законності видачі ліцензій у 2003-2004 роках. Втім, справа ця минула і нічим серйозним для організаторів так і не завершилася.

Втішає, що зараз надзвуковими дельтапланами вже не займаються. Але перетягування ковдри триває досі. Якщо до цього додати і періодичні «набіги» харківської влади, яка, як виявилося, теж не проти урвати шматочок для дружніх структур, то життя інвесторів було аж ніяк не одноманітним.

Україна як місце ведення бізнесу завжди страждала на подвійний підхід. Ми декларуємо одне, а робимо зовсім протилежне. Високі державні мужі в один голос заявляють про перспективи залучення у економіку вітчизняного й іноземного капіталу. Однак «не для преси» чиновники ставляться до інвесторів не як до партнерів, а як до дійної корови.

Якщо ви вклали гроші, підняли і зробили прибутковим виробництво — що ж, спасибі, всі вільні...

На який довгостроковий бізнес можуть розраховувати інвестори, якщо держава не тільки не може убезпечити їхні капіталовкладення, а й сама організовує рейдерські атаки?

Причому це стосується не лише суто приватних структур. Приміром, працююче на одній із ділянок Сахалінського родовища СП «Девон» має держчастку, а в «Укрнафті» держава взагалі має контрольний пакет. Ви гадаєте, це допомагає уникнути подвійних стандартів?

У зв’язку із Сахалінським родовищем міністр охорони навколишнього природного середовища ще торік публічно заявив, що до літа права на використання виставлять на аукціон. Ідея дуже розумна. Особливо на тлі випадків, коли ліцензії видавали своїм, іноді за ціною... менш, ніж 100 дол. за штуку.

Компанії-інвестори, яких безперервні суди явно дістали, неодноразово заявляли про готовність придбати державну ліцензію і вести розробку самостійно. Але Мінприроди, яке раніше заявляло про необхідність конкурсу, так його і не провело.

14 травня 2007 року закінчився термін дії спеціального дозволу на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку в учасника спільної діяльності — ДП «Полтаванафтогазгеологія». Мінприроди переоформило спеціальний дозвіл на розробку надр безпосередньо на «Надра України».

Інвестори отримали повідомлення, передане по факсу і підписане заднім числом від «Полтаванафтогазгеології» про відкликання доручення, виданого директорам і головним бухгалтерам за договорами про спільну діяльність.

У результаті компанії, які уклали договори про партнерство з дочірніми підприємствами НАК «Надра України», втратили можливість працювати на родовищі, куди вони вклали величезні кошти, забезпечувати бюджетні платежі і, між іншим, прибуток для НАК і «Полтаванафтогазгеології».

І це — після того як компанії відновили свердловини, які не працювали десять років і перебували в аварійному стані, створили інфраструктуру, пробурили нові свердловини. Чудовий приклад для бажаючих вкладати інвестиції у вітчизняну нафтогазову галузь!

По суті, такими діями ставиться хрест на державній програмі диференціації джерел енергоресурсів. Очевидно, купувати іноземний газ за 160—230 дол. нам подобається більше, аніж видобувати свій...

У Мінприроди заявляють, що дії з передачі ліцензії «Надрам України» розпочато для того, аби прискорити введення родовища в промислову експлуатацію.

Але, по-перше, родовище й досі повністю не вивчено. А по-друге, як його чиновники вивчали раніше, описувалося вище...

Це радше додатковий привід, аби викачати гроші з підприємств-інвесторів. Адже при передачі родовища в промислову експлуатацію потрібно видавати нові ліцензії й укладати нові інвестдоговори.

Для чого знадобилося забирати ліцензію у «Полтаванафтогазгеоло­гії»? Попри зношеність техніки, саме це підприємство забезпечує 60% усіх геологорозвідувальних робіт у країні. Не кажучи вже про те, що воно майже півстоліття працювало над бурінням, аналізом інформації про надра регіону, тут накопичено колосальні знання та досвід. А от що роблять куратори «Сахалінки» у НАК «Надра України», навряд чи комусь відомо...

До речі, робота цієї структури вирізнялася, м’яко кажучи, нестабільним ставленням до партнерів саме останнім часом, після призначення 2 лютого 2007 року на посаду глави НАК «Надра України» «регіонала» Едуарда Ставицького. І щодо професійних якостей Едуарда Анатолійовича в багатьох галузевиків виникають серйозні сумніви. Особливо після гучного березневого конфлікту, коли «Надра України» відмовилися продавати населенню газ, видобутий НАК «Нафтогаз України», мотивуючи своє рішення нібито низькою закупівельною ціною.

Водночас, як зазначає заступник генерального прокурора Тетяна Корнякова, «Надра України» реалізовують видобутий газ виключно комерційним структурам, що призвело до створення штучного дефіциту на вітчизняному ринку природного газу і необхідності закупівель імпортного палива. У результаті Генпрокуратура зажадала від компанії виконувати вимоги Кабміну і постачати населенню 90 млн. кубометрів палива.

Цікаво, що, за словами Сергія Глазунова, першого заступника міністра Мінприроди і голови спостережної ради «Надр України» (під проводом якого Е. Ставицький працював до свого призначення), головне завдання нового керівника — реорганізація компанії. Зокрема, новий менеджер має провести ліквідацію кількох дочірніх підприємств. Ці компанії будуть або включені в «Надра України», або продані.

Проте, коментуючи призначення Ставицького на посаду глави НАК «Надра України», народний депутат Олександр Третьяков вважає, що зміна менеджменту в НАКу не пов’язана з планами підвищення ефективності компанії. «Партія регіонів дедалі більше заглиблюється у систему влади. При цьому питання якісного складу керівників навіть не розглядають», — каже О.Третьяков.

Коли сплив термін дії ліцензії по «Сахалінці», Мінприроди мав три виходи зі ситуації, яка склалася:

— провести давно обіцяний аукціон на купівлю спеціального дозволу на розробку надр. У цьому разі за правилами аукціонів ліцензію отримувала кампанія, що запропонувала максимальну ціну. За ліцензію «Укрнафта» готова була слатити дер­жавному бюджету сотні мільйонів гривень;

— продовжити дію спеціального дозволу на розробку надр (тоді він залишився б у «Полтаванафто­газгеології»);

— переоформити спеціальний дозвіл на розробку надр.

Однак замість того, щоб не заважати інвесторам розробляти родовище, Мінприроди переоформило дозвіл із дочірнього підприємства на основне, призупинивши видобуток, що завдало значних збитків державному бюджету. До речі, жоден із інвесторів, які працюють на Сахалінському родовищі, так і не побачив нотаріально завіреної копії ліцензії, виданої «Надрам України». За словами їхніх представників, по факсу отримали абсолютно нечитабельну копію. А в «Надрах України» навіть не спромоглися оперативно передати офіційний лист із пропозицією переукласти договір.

Хоча, може, все простіше? І скоро ми побачимо, як на «Сахалінці» з’являється така собі фірмочка з невідомою назвою і цікавими засновниками?

До речі, версія самої НАК «Надра України» просто зворушлива: «Геологорозвідувальні роботи розпочалися 1976 року, і тільки через п’ять років було отримано результати промислового напливу нафти та газу. Основний пласт залягання нафти та газу було розвідано в 2002—2004 роках, коли й почалося перетягування родовища з рук у руки. Брак фінансів на розвідку та освоєння Сахалінського залягання змусив ДП «Полтаванафтогазгеоло­гія» залучити інвесторів, що не дало очікуваних результатів»...

Панове, прочитайте ще раз власний текст! «Основний пласт залягання нафти та газу було розвідано в 2002—2004 роках», тобто саме за гроші інвесторів! Саме інвестори уточнили геологічну будову родовища і відкрили два нові продуктивні поклади. Даруйте, а якого результату хотілося?

А от щодо перетягування каната — у самісіньку точку. Можна ще й нагадати, хто тягнув...

Поки ж факт залишається фактом: на одному з найбільших українських родовищ припинився видобуток нафти і газоконденсату. Це саме той випадок, коли розмір збитків досить легко визначити фізично. Щоденні втрати від невикористання родовища становлять близько 1,2 млн. кубометрів газу, 100 тонн газоконденсату і 100 тонн нафти.

Може, для когось у Києві це й не дуже багато. Але у разі, якщо таке «управління» затягнеться, втрати держбюджету до кінця року (тільки у вигляді недоотриманої ренти за газ) становитимуть 12 млн. грн.

Між іншим, нафтовики знають, що видобуток — це процес безперервний. Одного разу почавши, видобуток не так вже й легко призупинити до повного вилучення природних ресурсів. Оскільки під землею дія тиску може спричинити трансформації, що здатні знищити свердловини. Особливо це слід врахувати на такому складному за геологією об’єкті, як «Сахалінка».

Однак чиновників, уся ця «теорія», певне, не дуже непокоїть. «Укрнафта» (50% + 1 акція належить НАК «Нафтогаз України») із 1 червня 2007 року на вимогу НАК «Надра України» була змушена призупинити видобуток вуглеводнів на Сахалінському родовищі. А деякі інші інвестори взагалі опинилися у пікантній ситуації. На роботи, пов’язані з дослідно-промисловою розробкою Сахалінського родовища, одна з компаній вже інвестувала приблизно 400 млн. грн.

Фахівцям добре відомо, що родовище дуже складне, і видобуток його запасів вимагає негайного впровадження сучасних технологій і технологічних процесів. Інвестори й не відмовляються. Вони неодноразово заявляли про готовність забезпечити ефективну розробку родовища. Однак на звернення щодо цього до органів державної влади, зокрема до Кабінету міністрів України і НАК «Надра України», позитивних відповідей так і не було отримано.

Наприклад, та ж «Укрнафта» виходила до уряду України із пропозицією забезпечити ефективне для держави використання надр Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища і сплатити за ліцензію в держбюджет України не менше 300 млн. грн. за попередньо проведені геологорозвідувальні роботи.

Інвестори неодноразово заявляли про готовність і надалі інвестувати значні власні кошти на розробку родовища, а головне — забезпечити впровадження новітніх технологічних процесів для збільшення видобутку вуглеводнів, що дозволить експлуатувати «Сахалінку» ще довгі роки. Натомість сьогодні їм доводиться мати справу паперовими проблемами. І все це — у країні, де надлишок нафти якось не спостерігається...

З 30 травня 2007 року Мініс­терство палива й енергетики наділено правом погоджувати і, за необхідності, — ветувати рішення Мінприроди. Спірні питання розглядатимуть на урядових засіданнях. Цікаво, наскільки вагомим є питання про втрати до кінця року 30 тис. тонн нафти (із газовим конденсатом) і 100 млн. кубометрів газу, а також про перспективи розвитку родовища, щоб ухвалити рішення на догоду не амбіціям, а здоровому глузду?