Сага про Кривбас

У Криворізькому басейні знаходиться близько 90 підприємств різних галузей чорної металургії. З десяти великих виробництв країни загалом, що належать до тих, які видобувають і переробляють залізорудну сировину, сім (93%) розташовані у Криворізькому регіоні, котрий забезпечує понад 90% (!) потреб металургійних підприємств усієї держави. Тільки у Кривому Розі щорічно видобувають понад вісім мільйонів тонн залізної руди, причому левову частку його видобутку забезпечують гірники-підземники Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК).

Балансові запаси України за покладами залізної руди (за трьома його нині існуючими категоріями) становлять понад 30 млрд. тонн, 70% (!) із них розташовані в надрах Криворізького басейну. За статистикою, багатство підземних засіків південного сходу країни забезпечить безперебійну роботу місцевих шахт ще років на 95—100. На жаль, природні багатства не лише роблять регіон годувальником країни, а й визначають його не завжди привабливе, особливо для місцевих жителів, обличчя.

Екологічний чинник

Сьогодні в зоні підтоплень розташовані сім адміністративних районів Кривого Рогу — понад п’ять тисяч гектарів землі. Багаторічне хронічне порушення балансу підземних і наземних вод призвело до того, що рівень грунтових вод у регіоні знаходиться на глибині лише 0,5—2,0 метра. А в районах розташування гірничо-металургійних комбінатів, хвостосховищ тощо ситуація ще гірша: площа підтоплень — понад 60 тис. га плюс невидимі пустоти під містом об’ємом у кілька мільярдів кубометрів. Мільйони тонн відпрацьованої породи протягом десятиріч складують у відвалах. Ці техногенні звалища сьогодні нагадують штучні гори, де саме час займатися альпінізмом. Вони оточують чашу-улоговину, в якій і розташований Кривий Ріг з усіма його природними багатствами.

Перший тривожний дзвінок пролунав кілька років тому: стався селевий зсув відвала на ІнГЗК (літо було дощовим), загинула людина. Ще тоді народний депутат ВР України від Кривого Рогу В.Гуров назвав випадок першим, поки що лише попереджувальним, дзвінком природи...

Однак, слухаючи сесії ВР, спостерігаючи за активністю нардепів від Кривбасу, на жаль, доводиться зазначити, що й донині про небезпеку криворізького екологічного «вулкана» постійно нагадує лише Вадим Гуров. Тим часом масштаби екологічної катастрофи Кривбасу без перебільшення глобальні. Техногенні відкладення в геологічне середовище змінили природний рельєф Криворізького басейну до невпізнання. Це, у свою чергу, призвело до корінних змін рівноваги всіх гідрофільтраційних, гідрохімічних та інженерно-геологічних процесів, до порушення геомагнітного поля Землі в регіоні.

Неможливо уявити собі екологічну картину регіону, не побачивши на власні очі гігантські території понівеченої землі. У Кривому Розі загальна площа тільки врахованих кар’єрів перевищує 4 тис. га! Плюс до цього 19 відвалів площею 58,134 тисячі га. (Вершинам штучних криворізьких гір час уже давати імена нових власників ГЗК, комбінатів і шахт. Хай країна знає своїх «героїв» якщо не в обличчя, то поіменно!) Додамо сюди ще сім хвостосховищ загальною площею 5274 га, а також переповнені шламосховища й гектари орних земель, які в найближчій перспективі заплановано відвести під нові сховища, наприклад, на ПГЗК. Занапащено сотні тисяч гектарів колись родючого українського чорнозему — національного багатства країни.

Менделєєву й не снилося

На жаль, розв’язання болючих питань екології Кривбасу й доля виробничого соціуму так само, як і заходи із запобігання монополізму, не були відображені в Законі «Про особливі умови приватизації «Укррудпрому», підготовленому колишнім директором ЦГЗК В. Мовчаном.

До речі, на цьому ж ЦГЗК у бутність Мовчана директором кількість загальних джерел забруднення перевищувала 14, серед них — фенол, окис марганцю, метан, окис вуглецю тощо. А промислові скиди до басейнів місцевих річок і річечок, знову ж тільки по ЦГЗК, містять понад десяток найменувань хімічних речовин — нафтопродукти, хлориди, відходи нафтопродуктів та вторсировини. І це тільки по одному ГЗК, на якому близько п’яти років господарював новоспечений законодавець.

До речі, за одну тонну твердих джерел забруднення навколишнього середовища підприємство сьогодні сплачує 2 грн. штрафу, за викид тонни метану — всього три, за тонну окисня вуглецю — дві. Не штрафи — сльози… Ось де неоране поле для законодавців!

При цьому ніхто не відповість на запитання: як впливають хімічні викиди на здоров’я населення, особливо молоді. Немає офіційних даних про те, як прогресують і «молодіють» онкозахворювання; про поголовні захворювання передусім дітей — бронхіти виключно криворізького походження і запалення лімфосистеми; про масову алергію... Ані слова про це й у «дбайливому» законі В.Мовчана.

І все ж таки, що буде з Кривбасом після приватизації? На превеликий жаль електорату, відповідає на це запитання не народний обранець від 31-го округу Кривого Рогу В.Мовчан, а директор департаменту металургійної промисловості Мінпромполітики Володимир Грановський: «Я вважаю, що, приватизувавши «Укррудпром», ми залишимо Кривбас сам на сам з його проблемами. Віддавши ГЗК у приватні руки (і КЗРК. — Г.Р.), держава буде змушена сама вирішувати екологічні проблеми видобутку залізної руди в Кривому Розі».

Тут цілком доречно акцентувати увагу на очевидній, але такій нелюбимій деякими нардепами темі. Для вирішення масштабних екологічних завдань, за розрахунками криворізьких вчених, потрібно не менше двох мільярдів (!) гривень, яких держава, як завжди, не має. Не мають їх, за деякими даними, і СКМ, і ІСД тощо. Не буде їх й у ІМС, поспіхом створеного до моменту «прихватизації» «Криворіжсталі». Тобто виходить, що «після нас — хоч потоп»...

На жаль, на нинішньому етапі переділу (або останнього «хапка») державні наміри виражені тільки у висловлюванні М.Чечетова — «жорстко запишемо». Але це ми вже проходили...

Надходження від штрафів за завдані природі збитки мізерно малі та, як і раніше, непідконтрольні не лише широкій громадськості, а й тим розрізненим численним екологічним службам міста, які своєю «впливовістю» й «ефективністю» роботи нагадують мертвонароджене, а потім забальзамоване дитя.

Наскільки відомо, ніхто з фаворитів «прихватизації» (а кодексу про надра все ще немає) не те щоб не вклав у добру справу ані копійчини, але навіть не опублікував, не озвучив і не представив, передусім місцевому електорату, чіткої, науково обгрунтованої програми виробничого розвитку краю та глобального оздоровлення «хворої» екології Криворізького басейну. Такими є результати «прихватизації» нишком. Що ж до перспектив у соціально-трудовій сфері, що прямо торкається людського чинника густонаселеного Клондайка України, то тут знову ж таки — цілковита неясність. Хоча пан М.Чечетов приватизацію, наприклад «Криворіжсталі», визнав «назавжди».

Закон, як дишло?

На думку народного депутата України від КПУ пана В.Борщевського, секретаря Дніпропетровського обкому КПУ, «...деякі положення нового Закону «Про особливі умови приватизації «Укррудпрому» суперечать чинному законодавству (Закон «Про приватизацію державного майна» від 1992 р. та зміни до нього від 20.11.2003 р. — Г.Р.). У законі Мовчана не враховуються життєво важливі фактори регіону. (Вже зараз Кривбасом повзуть настійні чутки про те, що близько 17 тисяч робочих «Криворіжсталі» протягом півроку з моменту приватизації залишаться без роботи. — Г.Р.) У законі не визначено відповідальних за охорону шламосховищ, не вирішені питання відкачки води з десятка шахт. А крім цього, якщо КЗРК продадуть, то аж п’ятирічку бюджет України недоотримуватиме сотні мільйонів гривень через передбачену законом Мовчана заборону на банкрутство приватизованих підприємств ДАК «Укррудпром».

Підтвердженням цьому може слугувати навіть побіжне порівняння основного закону про приватизацію й нового, ініційованого Мовчаном та прийнятого більшістю ВР України з приватизації «Укррудпрому». Так в основному законі у ст. 8 п. 3 читаємо: «Не можуть бути покупцями: юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує (тут і далі виділено автором) 25%». У новому законі у ст. 1 розділу «Визначення термінів» із цього приводу мовиться: «Інвестор — юридична особа (резидент чи нерезидент) або об’єднання юридичних осіб, що володіє пакетом акцій підприємства Укррудпрому, яке приватизується, в розмірі не менше 25% статутного фонду підприємства». Яке законодавче поле для маніпуляцій!

І далі. Ст. 15 п. 1 закону про приватизацію: «Приватизація державного майна здійснюється шляхом: продажу об’єктів на аукціоні, за конкурсом; продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців». Згідно із законом, розробленим Мовчаном, у ст. 9 взагалі не передбачені умови конкурсу, натомість неодноразово згадується «обмежена доля»...

На нашу думку, умови для проведення конкурсів у правовій державі — абсолютно нереальні. Закон Мовчана сприяє появі на олімпі великого бізнесу офіційного та ще й загальнодержавного монополіста. І цю пілюлю пропонують замість масштабного розвитку вітчизняного бізнесу... Складається враження, що закон «виготовлено» немов на замовлення конкретних осіб. Це красномовно підтверджують і виступи 22 червня 2004 року народних обранців — В.Семенюк, В.Гурова, О.Мороза та багатьох інших…

«Особливі умови приватизації» за Мовчаном насправді є особливою (за конкретністю адресатів – панів Пінчука й Ахметова) «прихватизацією» загальнонародної власності. А далі (після виборів), та за куш у мільярди «з повітря», можливим є перепродаж ласих об’єктів американській, англійській або індійській групам. Ось тільки до чого тут правова держава?

Проте продовжимо. Закон про приватизацію, ст. 4 п. 1: «Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється один раз на три роки не пізніше ніж за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік...»

У «Зауваженнях Головного юридичного управління № 3168» читаємо про особливості приватизації: «...у п.10 Програми зазначено, що промисловим інвестором є вітчизняний чи іноземний інвестор або їх об’єднання, які зацікавлені у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту та не менше трьох років виробляють продукцію».

У Мовчана ст. 1 абз. 3: «Промисловий інвестор — юридична особа або об’єднання юридичних осіб, що понад один рік здійснюють економічну діяльність з видобутку корисних копалин, виробництва залізорудної сировини...»

Підстроювання з надбудовою настільки очевидні, що коментарі зайві.

Основний закон, ст. 12: «Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори... зобов’язані разом із заявою подати бізнес-план, або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об’єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення...»

Істотні й цілком адресні відмінності, чи не так? Приклади можна було б наводити ще, але газетна площа не дозволяє.

Комбінації

У найближчому майбутньому, за умови, що не закон, який успішно працює лише у правовій державі, а особисто-владні та службово-родинні відносини заміряться дати «останній і рішучий бій», робочий ритм Криворізького басейну може бути порушений унаслідок відомої гри «перетягання каната»… А поки що триває нарощування або поспішне повернення капіталів. І, якщо вірити місцевим чуткам, замість готівкової зарплати робітникам «Криворіжсталі» під загрозою звільнення-скорочення тепер нав’язують акції, нічого при цьому не пояснюючи. Ще не таке буде! За прикладом далеко ходити не потрібно. Через два роки після приватизації Нікопольського заводу феросплавів надходження від цього підприємства до державного бюджету зменшилися вшестеро! І нічого, живемо... Але як?

Страшно уявити, яким екологічним колапсом у майбутньому загрожує занапащена природа цьому густонаселеному регіону України. Причому екологічний катаклізм торкнеться не лише Дніпропетровщини, а й Кіровоградської, Херсонської, Миколаївської областей, і навіть Харківської.

Обладнання на кілька років тому приватизованих ГЗК застаріло морально й матеріально і зношене більш як на 70%. Тому ще на світанку самостійності України депутати обласної ради ухвалили постанову про визнання Кривого Рогу зоною екологічного лиха та надання йому в зв’язку з цим особливого статусу. На жаль, цей документ, що зберігається сьогодні в архівах області, чомусь не зацікавив жадібних до переділу претендентів від кланів неоприхватизаторів. Плюс до всього, очікувані масові (десятками тисяч) скорочення людей по фронту всього ГМК. За словами очевидців й учасників, медичні профкомісії вже сьогодні «просівають» робітників щодо профнепридатності.

Увертюра ця – не перебільшення й тим більше не художній вимисел. Її мелодія напевно відома активістам нового процесу, а приховання до часу від місцевих жителів правди — продуманий тактичний хід...

І ще одна дивина: щось не доводилося чути нагорі про розробку теми з позиції конкретної регіональної перспективи або, так би мовити, про доступне для огляду майбутнє регіону в усіх його розкладах. Може, тому, що питання розглядають тільки з висоти київських «гір» і солюючих фінансово-промислових груп, згадка яких вже набила оскому в пересічного читача, хоч як би їх нині перейменовували?..

Старт

На щастя, в нашій бідолашній вітчизні все ж є люди, для яких мала батьківщина — отчий дім, і це не квасний, а справжній патріотизм. Досить відомий не лише в парламенті України, а й серед своїх виборців народний депутат від Кривого Рогу Вадим Гуров. На питання, які він порушує, найживіше відгукуються земляки. Як, наприклад, болюча тема приватизації того самого Криворізького залізорудного комбінату, на який зазіхнули відомі «меценати» власного благополуччя.

Ще недавно, 2000 року, КЗРК, що називається, сидів у калоші: кредиторська й дебіторська заборгованість, відставання за всіма позиціями, зношений машинний парк, невисокі зарплати, часом із затримками тощо.

Але завдяки своєчасним і довгостроковим фінансовим інвестиціям компанії «Рудпостач», очолюваної Едуардом Самоткалом (понад три мільйони доларів), сьогодні на КЗРК погашено всю заборгованість. На третину (!) оновлено машинний парк підприємства, істотно зросла зарплата робітників, створено близько двох тисяч нових робочих місць! Заради справедливості слід сказати, що разом із мером міста Юрієм Любоненком фінансові інвестори зробили чимало й для самого Кривбасу, вклавши понад десять мільйонів доларів у зміну інфраструктури Кривого Рогу — індустріального центру й гордості України. Місто змінилося на очах: упорядковано нові ринки, працюють спортивно-розважальні комплекси й центри, студентські клуби, сучасні готелі тощо.

Чи варто говорити про те, скільки сил, нервів, праці й, врешті, коштів вклали трудовий колектив, генеральний директор КЗРК і фінансові інвестори (компанія «Рудпостач») у відродження величезного КЗРК?

Звісно, жителі Кривого Рогу й робітники підприємств, зокрема КЗРК — за сприятливий психологічний клімат міста і свого підприємства. Вони бачать, як, із одного боку, валиться колись знаменитий, а нині приватизований ПівГЗК або той самий ПГЗК. А з іншого — відроджуються й міцніють виробництва та соціальна сфера КЗРК, що підкріплюються живими інвестиціями. І саме останній факт у цивілізованій державі мав би стати тим фундаментом, на якому законно, демократично й прозоро приватизували б «Укррудпром». Але «запресовані» законодавчі сили, яким нинішні покупці відвели другі, та через те аж ніяк не менш значущі ролі, грають свою партію, забувши про непотрібний поки що електорат.

Майбутня приватизація КЗРК тимчасово ніби відійшла в тінь гучної покупки «Криворіжсталі». Можна подумати, київські «вершителі доль» не знали, що хтось спить і бачить Криворізький меткомбінат у власній кишені! Бачили, але мовчали, коли в переддень покупки «Криворіжсталі» гатили в ремонт ДП-9 700 млн. грн. із грошей платників податків! І сьогодні мовчать, неначе не знають, з якого болота свого часу витягла апетитний нині КЗРК промислова компанія «Рудпостач», вклавши в його розвиток понад двісті мільйонів! Можливо, КМ, ФДМУ та криворіжанин Мовчан не знали і про те, що «Криворіжсталь» — містоутримуюче, бюджетоутворююче підприємство, без якого, як кажуть сьогодні мешканці міста, Кривий Ріг «стане на коліна»?

Апетити

Але мало мамоні «Криворіжсталі». Мало того, що вже приватизовані ГЗК, усупереч рапортам, «дихають на ладан», як і нікопольські феросплави. Де вже тут думати про екологію та інші «дрібниці»...

Досить проаналізувати доступні дані щодо ПівГЗК або ЦГЗК та поговорити з «простими» людьми, щоб зрозуміти: робітники не знають ані стратегії підприємств, ані тактики, ані доходів із витратами, натомість панічно бояться звільнень, а тому мовчать.

Пригадується нещодавній репортаж із ЦГЗК, показаний місцевим телеканалом у зв’язку зі вступом до ладу прикупленої ГЗК не так давно шахти ім. Орджонікідзе. Як водиться, виголошувалися мітингові панегірики на кшталт «даєш руду, модернізацію, підвищення зарплати» і таке інше. А на екрані тим часом четверо шахтарів вагонетку штовхають, доштовхати не можуть. Модернізація, словом. Або ось ще: генеральний директор ЦГЗК пан Вілкул оголосив, що, мовляв, зарплата у працівників ЦГЗК збільшилася до 1200 грн., а хвилину по тому директор шахти ім. Орджонікідзе «помилився» — 900—960 грн. Не узгодили, мабуть. Але як же хочеться ще додати... ЦГЗКу — шахту, ПГЗКу — завод із його конкурентоспроможною на світовому рівні (!) сировиною криворізьких надр – суриковою рудою. І знову, як стверджують обізнані, мигтять ті самі знайомі обличчя приватизаторів «Криворіжсталі». Цікаво, чи ставив хоч хтось із владоможців собі запитання: скільки підприємств поіменно вже належать цим «сіамським близнюкам»?

На жаль, на запитання журналістів, чому в зв’язку зі спробами приватизації мовчить єдине офіційне видання Кривого Рогу газета «Червоний гірник», мер Ю.Любоненко на одній із прес-конференцій відповів: «Який сенс голосно говорити?» І далі: «Ясно, що комбінат приватизувати не можна. Працює він рентабельно... «Дев’ятку» оснастили найсучаснішим обладнанням — сотні мільйонів гривень витрачено... Ми проти приватизації… Якщо ж нашій державі знадобляться терміново гроші... треба, щоб приватизація відбулася максимально відкрито... Комбінат оцінюють у 3,5 млрд. грн. Але він (комбінат. — Г.Р.) у змозі за три роки виплатити цю суму, який сенс у приватизації? Складніше з «Укррудпромом», приватизацію якого починали кілька разів, але так і не закінчили. Зараз, приміром, ПГЗК — приватний на 75%, ІнГЗК — на 35 або на 45%, ми навіть не знаємо».

І обережно про бездіяльність вже приватизованих по максимуму, передусім донецьким кланом, ГЗК: «...адже екологічна ситуація дуже серйозна. Під містом пустоти, скупчується високомінералізована вода, хвостосховища переповнені...»

Головне – свій інтерес

Якщо відверто, то з безлічі цілком зрозумілих схем приватизації нинішніх рештків «сліз» держвласності, як і раніше, працює найпопулярніша серед парламентаріїв: протягування законопроектів через кишенькових депутатів. Можу припустити, що закон Мовчана «Про особливості приватизації «Укррудпрому» коштував «акулам» у цифру не менш як із шістьма нулями, та й то — лише на ідейного носія. І не варто згадувати про суворий контроль Антимонопольного комітету, особливо за тими, в кого мільярди на рахунках. Самі знаєте...

Все «устаканилося» немов за помахом чарівної палички. У такій ситуації хочеш не хочеш, а виникає нездоровий інтерес, передусім до Володимира Мовчана як творця горе-закону.

2002 року начальник криворізького КРУ В.Карпов говорив на прес-конференції: «У нас деякі керівники, щодо яких установлено порушення, подали свої кандидатури в народні депутати. Я знаю, що на сьогодні голова АТ ЦГЗК (В.Мовчан — Г.Р.) подав свою кандидатуру, я не хотів псувати йому репутацію, але порушення є...» («Коммунист Кривбасса» № 12, 2002.).

Може, пан В.Карпов мав на увазі факти, опубліковані того ж року «Голосом України» у статті «Відновити права держави»: «Комітет ВР із питань боротьби з організованою злочинністю подав представлення генпрокурору Потебеньку з приводу подій навколо криворізької шахти ім. Орджонікідзе. За повідомленням інформуправління ВР, шахту цю спочатку незаконно передали в оренду ЦГЗК, потім 500 її працівників незаконно перевели у штат ЦГЗК, потім договір оренди було розірвано, а шахту, знову ж незаконно, продано ЦГЗК. При цьому ані ФДМУ, ані Мінпромполітики згоди на ці операції не давали. Генпрокурору запропоновано особисто втрутитися в ситуацію навколо шахти».

Кривим Рогом ходили тоді настійні чутки про порушення ряду кримінальних справ, у тому числі й на чиновників «Укррудпрому». Але чутки до справи не підшиєш. А депутатський мандат, здається, все прикрив. Можливо, тепер В.Мовчан вирішив отримати сатисфакцію, а тому швидко перекинувся у прем’єр-табір, роз’яснивши «чужинцям», що потрібно, аби шахта ім. Орджонікідзе «прилипла» нарешті до ЦГЗК. Інакше як? Адже ще роки півтора тому він пророкував їй швидку загибель. І Валерій Колосов, хоч не прямо, але підтримував мовчанівський міф про нерентабельність шахти. Між іншим, шахта ім. Орджонікідзе того знаменного виборчого року входила до складу КЗРК, який і сьогодні залишається структурним підрозділом ДАК «Укррудпром». А останнім досі керує популярний, хоч як це дивно, у правоохоронних колах і владних кабінетах Валерій Колосов. Ось такий цікавий розклад виходить.

Що ж до пана Колосова, то подейкують: він — кандидат на солідну посаду в новоствореному консорціумі. Вважаємо, це складе необхідний транзитний альянс: Кривий Ріг — Дніпропетровськ — Донецьк. Ось тільки чи надовго? І хто наступний?

Але до чого тут благополуччя регіону, тим більше соціальна або екологічна рівновага, про що так переконливо говорили добродії Єхануров, Колосов і той самий Мовчан (та й інші) на знаменитій виїзній нараді, котра відбулася нещодавно в серці металургії та гірничої промисловості?

Пригадуються недавні зустрічі з гірниками шахт «Родина», «Октябрьская», зі середнім складом інших структурних ланок, загалом — із трудовими колективами Криворізького залізорудного комбінату. Вони тим більше корисні й цікаві, що й у відділі промисловості та зв’язку Криворізького виконкому підтверджують: рентабельність КЗРК на основний вид товарної продукції зросла тільки останніми роками, і підтримується сьогодні на рівні 6%. Звісно, це — не підсумковий показник і, мабуть, за ним є й інші складові успіху. Зрозуміло, що нині без фінансової допомоги ззовні таке навряд чи стало б можливим....

Довідка

КЗРК керує Федір Караманіц — найдосвідченіший гірник, який пройшов усі щаблі професійного зростання. І все ж таки непогано, коли до досвіду додаються ще й промислові інвестиції. Якщо до приходу криворізького промислового інвестора, компанії «Рудпостач», на підприємстві працювало трохи більше 10 тисяч осіб, то сьогодні — близько 12 тисяч.

Крім того, за останні два-три роки комбінат істотно розширився: введено в експлуатацію два власних заводи — кисневий і механічний, з’явився електроремонтний цех, шахтомонтажне управління та багато інших об’єктів допоміжного характеру. Максимальна глибина, на якій сьогодні триває видобуток залізної руди, становить півтора кілометра. Комбінат відроджується.

І ось уявіть. Купили ви квартиру, впорядкували, обставили меблями, а потім те, у що ви вклали знання, гроші та працю, комусь сподобалося. І ось уже вас хочуть виставити з хати, знаходячи для досягнення цієї мерзенної мети різні заковики в нашому хронічно недосконалому законодавстві, а то й вигадуючи якісь «особливі умови». Закон Мовчана — за суттю своєю монопольний, і написаний спеціально під нового хазяїна, бо відсутність відкритого тендера, в тому числі й з приватизації КЗРК, робить процес кишеньковим, керованим «своїми» і для «своїх».

Підпільність тендерних процесів та їхнє законодавче обгрунтування разом із ринковим ціноутворенням, хоч як крути, суперечить прозорості приватизаційного процесу, яку проголошує Президент України. (Чому, якщо, наприклад, КЗРК офіційно коштує близько 800 млн. грн., на тендерах «працює» ціна вчетверо (!) менша об’єктивної вартості?!) Хіба неясно, що приховані від світу тендери роблять продаж держвласності, по-перше, далеким від прозорості та демократичності. По-друге, знецінюють роль тих промислових інвесторів, хто «потом і кров’ю» допомагав відродженню того самого КЗРК. По-третє, демонструють суспільству утопічні можливості Антимонопольного комітету. І останнє. Власників КЗРК, здається, вже «затверджено». Це ті самі приватизатори «Криворіжсталі».

Цифри недалеких за строками бюджетних збитків України коливаються, мабуть, тому, що про це немає достовірної інформації. Але ніхто не запитує: а чи не «гепнуться» Пінчук з Ахметовим та інші, виявивши свій гірничорудний непрофесіоналізм і «хвіст завалів» на вже прикуплених фабриках, заводах та інших об’єктах держмайна? І як розвиватися вітчизняному бізнесу, якщо кожна бабуся знає, що весь бізнес України — донецький?

Посилання ж ФДМУ та Мовчана, що, мовляв, тільки так не буде розбрату і в результаті бюджет країни отримає великі гроші — фіговий листок, який навіть від легкого подиху контрольної комісії ВР України злетить, не помітиш. Дай Боже їй лише волі та принциповості...

Що стосується майбутніх баталій про жаданій для монополістів приватизації КЗРК, то не дурні ж сидять у комітеті ВР із питань промислової політики та підприємництва! Саме в цьому найважливішому комітеті вищого законодавчого органу країни нещодавно підтримали пропозицію В.Гурова: припинити «прихватизацію» стратегічно важливих об’єктів країни та включити ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», а також ВАТ «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Пропозиції депутата й одночасно заступника голови комітету ВР України Вадима Гурова внесено, до речі, у проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації».

І, потім, скажіть, будьте ласкаві, як може бути інвестором той, хто й гадки не має ані про стратегію, ані про тактику КЗРК, але до «зелені» в очах бачить у всьому одні лише тугрики?

Поки одні полюють, інші працюють. Наприклад, тільки за останній час на КЗРК, з допомогою компанії «Рудпостач», було здійснено істотну й дорогу модернізацію виробництва: замінено скіпову піднімальну установку на шахті «Родина», придбано основне дробильно-мельне обладнання для всіх шахт підприємства, в тому числі 11 дробарок для різної міри помелу руди. Закінчено будівництво підземних горизонтів ще на двох шахтах із запасами руди в десятки мільйонів тонн. Здійснено повне оновлення машин і механізмів, гірничопрохідницької техніки тощо. А це — безпека нелегкої праці гірників. Але головне — тільки за останні три роки куплено й встановлено 36% станків для глибокого буріння свердловин, на третину оновлено парк вантажних машин для проходки гірничих виробітків, придбано нові вагони для вивезення руди та інше.

Унаслідок продуманого керівництва професіонала — генерального директора Ф.Караманіца — видобуток руди (порівняно, скажімо, з 1999 роком) збільшився майже до семи мільйонів тонн у 2003 році. А оскільки в гірничо-металургійній галузі все взаємопов’язане, то успіхи КЗРК об’єктивно вплинули на роботу таких металургійних комбінатів, як Алчевський, «Азовсталь» та ін. Поставки сировини на шість металургійних комбінатів України збільшилися до 3 млн. тонн, і з вмістом заліза від 58 до 59%.

Напрацьовані зв’язки і з далеким зарубіжжям, здебільшого зі Східною Європою. У «Рудпостача» – гідна репутація. Експортна політика промислового інвестора така, що держава тільки виграє від неї. Так, якщо 2000 року експортувалося 2,7 млн. тонн руди, то сьогодні — 3,4. Що ж до виробничих цілей, то, наприклад, затверджена комбінату виробнича потужність у 7,1 млн. тонн виконана на 90%, хоча до фінансового інвестування вона становила лише 65% від запланованого.

Можна було б ще продовжити. Але суть і так зрозуміла: смикання успішного, стабільного і надійного промислового підприємства не додасть ані країні, ані місту, ані галузі, ані конкретному багатотисячному колективу стабільності, промислового процвітання, благополуччя й авторитету. Ще з «прихватизацією» «Криворіжсталі» не розібралися.

Обстановка у Кривому Розі сьогодні напружена, тривожна. Жителі стурбовані чутками, припущеннями... Хоча загалом все зводиться до одного прогнозованого знаменника: хто нас слухає? Такого висновку доходиш, розмовляючи з робітниками ГЗКів, шахт. Упевненість є лише в одному: під статтею проти приватизації як «Криворіжсталі», так і КЗРК, проти «підкилимності» процесу підписалася б більшість восьмисоттисячного населення Кривбасу.

І все ж пропонуємо запитальник:

1. Чи виправдана приватизація «Криворіжсталі» та КЗРК?

2. Хто і навіщо, на вашу думку, ініціював процес продажу цих стратегічних об’єктів країни?

3. Чи знаєте ви щось про наслідки приватизації для «простої» людини?

4. За кого голосуватимете на виборах президента України?

Поставити такі запитання було б потрібно, оскільки годинниковий механізм, заведений на загальні труднощі та множений на «киплячу» бензинову тему разом із подорожчанням життя, не дозволяє громадянам особливо вдаватися в аналіз процесів, що відбуваються. Можливо, так було й задумано…

У жодному разі не претендуючи на істину в останній інстанції, насмілимося запропонувати почуті відповіді. Попередньо зауважимо: люди залякані скороченням, бояться нестабільності та помсти, тому — без імен і посад.

Отже. Типова відповідь на перше запитання: приватизації «Криворіжсталі» та КЗРК — ні. Але ж у нас усе «в ім’я народу» роблять...

Відповіді на друге запитання були різними за формою, але однаковими за суттю: приватизація потрібна прем’єр-клану донецьких. Продаж «Криворіжсталі» та КЗРК разом із ГЗК потрібен для збагачення одних і для цілковитого зубожіння основної частини населення України...

На третє запитання відповідь була короткою, але ємною: нічого.

На четверте типовою відповіддю було: «Вони» за нас уже давно все обрали». І одразу ж зустрічне запитання: «Ви що, телевізор не дивитеся? Адже у прем’єра скоро крильця з’являться, до того ангельський образ створюється купленими ЗМІ. Хіба незрозуміло, кого намітили? А опозицію не показують, отже, бояться... А вибори... Це все для політики…»

А ми ж здебільшого — християни. Тому, як то кажуть, — «глас народу — глас Божий»...