Регіони починають і виграють

Не можна осягнути неосяжне, казав Козьма Прутков. Наталя Ізосімова каже простіше: «Не можна розкидатися на 150 різних справ». Саме цей підхід було покладено в основу проекту регіонального розвитку, розробленого Фондом «Ефективне Управління», що його очолює Наталя Вадимівна.

Як зробити більш конкурентоспроможними українські міста і області, як надати новий імпульс їхньому розвиткові, коли центр, скажемо відверто, не є взірцем ділового підходу? Ще навесні минулого року створений Рінатом Ахметовим Фонд «Ефективне Управління» перейнявся ідеєю реалізувати проект зі стратегічного планування у двох регіонах, найбільш сприйнятливих до новацій. Для чистоти експерименту — на Заході та на Сході країни. Для кращої обкатки технологій — у місті та в області. Щоб після глибинного аналізу сформулювати не непідйомну стратегію зі 100—150 пунктів, прикрасивши нею чергову полицю в мерії (адміністрації), а концентрований перелік із чотирьох-п’яти-шести заходів, реалізувати які реально.

Причому реалізувати добре, з опорою на найкращу світову практику і на ініціативу знизу, яка поки що дрімає і рідко піднімається вище турбот про добробут окремої сім’ї чи бізнесу.

Про старт проекту «ДТ» писало ще торік (№43 від 15 листопада 2008 р.). Минуло сім місяців, і ми раді повідомити: стратегії є! Їх розроблено й у травні 2009-го представлено громадськості Львова та Донецької області. Більш того, народ на місцях усерйоз має намір їх реалізовувати. Спочат­-
ку — під патронатом Фонду «Ефективне Управління».

— Процес упровадження кожної з економічних стратегій є тривалим і розрахований на перспективу, — каже пані Ізосімова. — Що стосується найближчих півроку, то ми бачимо своє завдання саме в тому, щоб допомогти спланувати, вибрати і вибудувати оптимальні процеси та організаційні структури для впровадження стратегій, підготувати кадри, передати знання, накопичені під час реалізації аналогічних проектів в інших регіонах світу. І тоді, коли Фонд вийде з проекту, регіони зможуть уже самостійно нарощувати власний потенціал на основі якісно вибудованої платформи протягом наступних 10—15 років.

Отже, скептики можуть критикувати, оптимісти — радіти, а практики — засукувати рукава. А ми завітаємо на Донеччину і до Львова, аби поспілкуватися як із розробниками, так і з «реципієнтами» їхніх ідей. Хоча «реципієнти» — слово не дуже точне. Може, практики?

Металургія та сільське господарство як перші ластівки

Можливо, років за двадцять Донеччина і стане «долиною» біо- чи нанотехнологій, або навіть «українським Детройтом». Можна помріяти і про область із найбільш високорозвиненою в країні наукою і незайманим екологічним середовищем. Однак фахівці Monitor Group, які володіють унікальним досвідом розробки десятків стратегій розвитку підприємств, галузей і цілих країн, категорично не радять відриватися від реалій. На їхню думку, аж ніяк не можна відмовлятися від того, що вже сьогодні, із певними застереженнями (застарілі технології, активи й інфраструктура, сильна залежність від експорту сталі та надмірне навантаження на довкілля), є конкурентною перевагою.

Проаналізувавши всю економіку Донеччини (а це понад 40 кластерів), Monitor Group визначила чотири найбільш конкурентоспроможні: металургія, машинобудування, будівництво та сільське господарство. Та для початку вирішено було зосередитися на двох провідних. Вибрали металургію та сільське господарство з переробкою.

Чи не занадто традиційний для ХХI століття підхід, чи не консервуються в такий спосіб віджилі технологічні уклади, — цікавимося ми у Євгена Орловського, керівника проектів Monitor Group у Донецькій області

— На наш погляд, точка зору, що є традиційна економіка і нова економіка, не зовсім правильна. І металургія, і сільське господарство дуже затребувані в сучасному світі, питання в тім, скільки вони виробляють продукції з високим ступенем переробки, із високою доданою вартістю, наскільки використовують сучасні технології і підходи.

Чому було вибрано металургію? Тому що це найважливіший блок в економіці Донецької області, що забезпечує 75—80% її експорту. Донецьк залишатиметься промисловим регіоном, незалежно від того, чи розвиватимемо ми інші кластери.

Чому сільське господарство? Ми хотіли взяти другий кластер як щось протилежне, із зовсім іншою сутністю і специфікою. Сільське господарство розвинене в багатьох районах Донецької області. Розвиваючи його потенціал, ми можемо забезпечити економічний ефект на більшій території області, що позитивно позначиться на добробуті значної частини населення. Все це не означає, що ми ігноруємо машинобудування та будівництво. Просто металургія і сільське господарство — перші ластівки...

Такий діловий підхід сподобався і керівництву області.

— Робота, проведена з Фондом «Ефективне Управління» і Monitor Group, дала об’єктивну оцінку реального стану економіки регіону, — вважає голова Донецької облради Анатолій Близнюк. — І на презентації було названо два перспективні кластери: металургія — як об’єктивно необхідний, сільське господарство — як явно перспективний, насамперед із погляду диверсифікації та зниження екологічного навантаження.

У подальших планах — диверсифікація економіки області. Ми розглядатимемо і систему житлово-комунального господарства, і переробку тієї сировинної бази, що у нас є, і багато чого іншого.

А ще готуватимемо людей. Адже Monitor Group не вічно буде з нами. Світові лідери, котрі надають послуги державам у розробці стратегічних програм, підкажуть нам, як діяти, і поїдуть далі. Тому питання підготовки кадрів, спроможних реально оцінювати економіку, вносити інновації, займатися залученням інвестицій, — другий крок, який ми зараз спільно здійснюємо.

У Донецькій області слід сформувати чотири групи із впровадження рекомендацій (прямі іноземні інвестиції, навчання та розвиток, металургія, сільське господарство і харчова промисловість). Причому Monitor Group висуває вимогу, щоб групи працювали в тісній взаємодії одна з одною, а також із компаніями області та експертами.

За оцінками авторів стратегії, за правильної реалізації всіх рекомендацій до 2025 року область стане регіоном із сучасним промисловим виробництвом і диверсифікованою економікою. Порівняно з 2009 роком ВВП на душу населення зросте удвічі-тричі, до 16,3—24,2 тис. дол. (рівень Чехії та Польщі 2007 року). А сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення збільшиться в п’ять-десять разів, до 1,7—3,2 тис. дол. (також рівень Польщі та Чехії, і також 2007 рік).

Львів — і туристичний, і діловий

366 пам’яток під захистом ЮНЕСКО, 75 церков основних конфесій, абсолютно неповторна атмосфера старовини... Проте 63% гостей Львова (а приїжджають вони в основному з України, Росії, Німеччини та Польщі) дізнаються про «нерозкриту перлину» Європи не з офіційних сайтів і не з проспектів турфірм — в основному від рідних та знайомих.

Гадаю, нема потреби переказувати багатосторінкові рекомендації Monitor Group стосовно туристичного кластера у Львові. Туризм — їхній давній коник, і один із колишніх «пацієнтів» компанії — Південна Африка, де стратегію прийняли як галузеву програму, показала гарні результати в просуванні себе на туристичному ринку.

Відразу скажемо: не всі у Львові раді туристичній перспективі. Комусь хочеться бачити місто рафінованим та інтелігентним, хтось боїться «жахів Кракова», пов’язаних із багатомільйонним напливом туристів, в основному молодих людей із невеликими доходами, яким подай розваги, постійний рух ( і це за львівського стану доріг!). Однак саме молодий турист подорожує, як правило, із друзями, що досить важливо з погляду майбутніх львівських доходів. І готовий добиратися до Львова залізницею і жити в беззірковому готелі (а таких у місті й досі чимало).

— Переконаний: якщо вдасться реалізувати всі наші стратегічні проекти — це і новий термінал аеропорту, і нові дороги, і більше порядку на залізниці, плюс гарна динаміка по готелях, конференц-залах, то Львів буде поза конкуренцією, — каже мер Львова Андрій Садовий. — Уже сьогодні економіка Львова докорінно відрізняється від економіки інших великих міст. Нинішню кризу ми пережили в 90-х роках, коли практично зупинилися всі великі підприємства. І ми живемо з малого і середнього бізнесу. А туризм спрацював, як подушка безпеки.

А що робити тим, хто не подався в туристичний бізнес? У Monitor Group відповідають — для них може знайтися робота в кластері бізнес-послуг.

Поки що уявлення про кластер слабке. Але після півгодинної розмови з Олексієм Скрипником, керівником чималої, за львівськими мірками, фірми Еlекs Software, що займається програмним забезпеченням, ми заразилися його оптимізмом. Справді, за організаційної підтримки влади та сприятливих умов новостворюваний кластер може виявитися «класною і швидкою відповіддю на багато викликів».

— Гарний приклад, який наводять мої колеги, — медіа-кластер у Відні, що включає в себе безліч послуг: від видання газет до створення кіно, онлайн-інтерв’ю, проведення тренінгів, — розповідає пан Скрипник. — Вони надають медіа-простір для всієї Західної Європи і розподіляють замовлення залежно від того, хто більш професійно виконує ту чи іншу роботу. Здійснюють спільний маркетинг і просувають себе саме як кластер медіа-послуг.

У Львові близько ста, можливо, двохсот компаній тією чи іншою мірою зайняті наданням бізнес-послуг. У місті чимало сервісних організацій, які обслуговують МТС, «Київстар», «Австрійські авіалінії» тощо. Є багато «залізячних» фірм, які займаються випуском електротехнічної та радіотехнічної продукції, абсолютно конкурентоспроможної у світі. У мене велике питання — чому великі банки не створюють у нас сервісних організацій по математичних розрахунках, адже у Львові є потужна математична школа?

У чому проблема кластера для Львова, для України? Треба знати точки синергії, знати, за рахунок чого можна виграти, отримати перевагу. Поки що на ідею створення кластера позитивно відгукнулися кілька софтверних компаній. Напевно, тут є питання реклами і створення робочих груп. От чому ідея гарна, але чи буде успішною реалізація… Я дуже переживаю за нашу ментальність — чи дозволить вона переступити через свої вузькі інтереси?

Дослідження Monitor Group підтверджують слова підприємця: на сьогодні бізнес-послуги представлені в місті в основному розробкою IT/програмного забезпечення та кол-центрами. А в перспективі можна було б займатися розробкою і підтримкою прикладних програм, локалізацією програмного забезпечення, аутсорсингом аналітичних і фінансових процесів, розвивати кол-центри для Центральної та Східної Європи. Причому орієнтуючись не лише на іноземних інвесторів із числа мультинаціональних постачальників послуг та представників спеціалізованих галузей, а й на інвесторів внутрішніх.

Низькі зарплати порівняно з провідними світовими центрами аутсорсингу. Гарне сполучення із сусідніми ринками, спрощений візовий режим. І, нарешті, багатющий кадровий потенціал. Ні Бухарест, ні Будапешт, ні Прага з Братиславою не можуть змагатися зі Львовом як за загальною кількістю студентів (128 тис. 2007 року), так і за їхньою спеціалізацією (наприклад, підготовка 1500 IT-спеціалістів на рік).

Чи готова міськрада взяти на себе ініціативу з формування інвестиційного бренда Львова, залучення в місто сучасних технологій і капіталів, приведення освітніх програм у відповідність із потребами бізнесу? А головне, чи доріс до необхідності нових підходів бізнес?

Ви гадаєте, все це спрацює?

«Поставлені перед регіонами масштабні завдання можна вирішити лише шляхом спільних зусиль влади, бізнесу, ЗМІ та широкої громадськості», — стверджує директор Фонду «Ефективне Управління» Наталя Ізосімова.

Практично про те ж каже партнер компанії Monitor Group Ендрю Сворт: усе залежить в основному від спроможності влади ефективно вирішувати пріоритетні завдання, залучати до активної участі в проекті представників кластерів. «Це дуже важливо, бо в найближчі півтора-два роки вони спільно створюватимуть у регіоні привабливий інвестиційний клімат, адаптуватимуть освітню систему до потреб бізнесу, налагоджуватимуть співробітництво між підприємствами — учасниками кластерів, поліпшуватимуть нормативно-правове середовище».

Візьмімо, приміром, створення привабливого інвестклімату. У рекомендаціях Monitor Group — як для Донецької області, так і для Львова — йдеться про створення Агентства по залученню іноземних інвестицій. В українських умовах такі структури вже не раз гучно створювалися і тихо вмирали, але якихось помітних результатів від їхньої діяльності не було. Отже, щось не так?

— Підхід неправильний, — роз’яснює Євген Орловський. — Адже як зараз відбувається процес залучення інвестицій у тій же Донецькій області? Намагаються продати те, що продати легко і що зацікавить інвестора насамперед: будівельні майданчики, цікаві проекти. Проте системної, стратегічної роботи, в основі якої лежить чіткий курс і чітке спрямування, нема.

А як має бути? В ідеалі, після створення агентства разом із бізнесом визначаються сфери, куди треба залучити інвесторів. Наприклад, Донецьку потрібні нові технології в металургії, потрібні нові споживачі сталі для розвитку внутрішнього ринку. Таким чином, у процесі обговорення робоча група виходить на перелік конкретних компаній. А вже агентство виконує технічну роботу: готує для цих компаній документацію (що включає, у тому числі, й заходи стимулювання з боку місцевої влади), розсилає листи потенційним інвесторам із тим, щоб націлити їх на конкретну розмову.

Ще одне поле нової для нас роботи — налагодження взаємодії всередині кластерів. Подолання зашореності, пошук точок дотику між окремими гравцями, а відтак — народження довіри до свого місцевого бізнесу і колосальний виграш за рахунок синергії...

«Виступаючи в ролі контактера, підрядника в лідерів бізнесу, малі підприємства отримують зовсім нові можливості для свого розвитку, — розкриває один із аспектів такої взаємодії голова комітету з питань малого та середнього бізнесу Донецької торгово-промислової палати Владлен Сисун. — Уже зараз великий бізнес звертається до малого в пошуках спільних рішень, по співробітництво. Та з його боку найбільш затребуваними є аутсорсингові компанії бухгалтерського обліку, аудиторські, консалтингові, логістичні та транспортні компанії. Для малого ж бізнесу дуже важливим є гранично простий механізм пошуку замовника. Необхідно створити асоціації малих виробників, котрі допоможуть великому бізнесу розмовляти зрозумілою для малого бізнесу мовою. Тому давайте дивитися на реалізацію стратегії і на можливості, що відкриваються, не як на відносини «дуже багатий покупець і велика юрба маленьких замовників».

Може, це комусь видасться дивним, але після багатомісячних досліджень розробники стратегії знову в пошуках. Потрібні спеціалісти, у перспективі — команда однодумців, спроможна втілити рекомендації на практиці. Тож затримка не за грошима, на брак яких ми звично списуємо більшість своїх промахів та недоліків. Затримка — за людьми, здатними перевести намічене з площини мрій у площину дій, а отже, зробити наші регіони й Україну загалом більш конкурентоспроможними.

Як виглядаємо ми зараз? От уже другий рік поспіль Фонд «Ефективне Управління» разом із Всесвітнім економічним форумом у Давосі проводять розрахунки індексу конкурентоспроможності українських регіонів. І зовсім скоро, 25 червня ц.р., вони презентують дані найсвіжішого дослідження.

Цього року Фонд та ВЕФ проаналізували рівень конкурентоспроможності 15 областей нашої країни (проти 12-ти 2008-го). У липні презентації дослідження відбудуться у Вінниці та Запоріжжі. І хто знає, може, саме вони згодом наважаться скласти компанію Донеччині та Львову. Чи конкуренцію...