Навіщо сидіти собакою на сіні?

Здається, вислів про те, що гроші валяються буквально під ногами і варто лише нахилитися, щоб їх підняти, — давно не про нашу країну. І вже тим більше не про Одесу, де все, що мало хоч якусь цінність, давно прибрали до рук. Проте є ще ліквідні об’єкти, які значаться за державою, та вона з цього не має ані копійки. Це щодо питання про те, як наповнити держскарбницю.

Нині, коли влада розмірковує над тим, що робити зі стратегічними підприємствами — продати чи залишити в держвласності, мільйони, можна сказати, гниють просто неба. Це вже щодо питання про необхідність проведення інвентаризації держмайна, про яку говорить уряд.

Складається враження, що держава не відає, чим володіє. Окрім, звісно, деяких чиновників, які на це майно розраховували. Навколо нього наприкінці 2004 року, разом із яким відходила і стара влада, розгорілася боротьба, яка триває й досі.

Класичний довгобуд

Йдеться про об’єкт не деінде, а в прибережній зоні Одеси, у районі 8-ї станції Великого Фонтана. Тут уже 13 років поспіль стоять недобудованими корпуси санаторію-профілакторію «Нафтовик», займаючи майже шість гектарів землі. І повільно, але впевнено руйнуються. Частину майна взагалі розкрали. А, кажуть, для майбутньої оздоровниці було закуплено чимало імпортного скарбу, починаючи з ескалаторів і закінчуючи люстрами. Постраждала і сама територія. Близько одного гектара землі відрізали без жалю та віддали під будівництво житла.

Незрозуміло, чому в держави, а, точніше, у Мінпаливенерго стільки років стоїть незавершений об’єкт? Із якою метою? Невже щоб добудувати санаторій, проект якого давно морально застарів? Чи знайдеться інвестор, котрий схоче вкладати в оздоровницю гроші? Адже міська влада перетворила санаторно-курортну територію в районі 8-ї станції Великого Фонтана на житлову зону. Навколо — самі лише приватні особняки з високими парканами та злими собаками, поруч будують величезний багатоповерховий житловий будинок «Білий парус», який частково заліз на територію майбутньої оздоровниці. А може, в Києві вважають, що санаторій побудований і навіть працює?..

Нещодавно одна з київських газет розповіла, як в Одесі хотіли продати санаторій і як головний лікар його рятував. Втім, нічого надзвичайного. Ви сьогодні можете дізнатися у міськдовідці номер телефону санаторію-профілакторію «Нафтовик». А подзвонивши по ньому, почуєте голос секретарки: «Приймальня директора санаторію слухає».

Приймальня в довгобуду справді є і директор теж. Вже років десять цю посаду обіймає В.Гончарук. Кажуть, він прийшов на об’єкт, що будувався, аби стати головним лікарем оздоровниці. Та, схоже, всі ці роки йому довелося бути лише його охоронцем. Головне завдання очолюваних ним підприємств (Одеська філія АТ НДМО «Діалір», дочірнє підприємство «Нафтовик», державне підприємство «Нафтовик», а віднедавна ВАТ «Нафтовик») — охорона недобудованих корпусів санаторію і матеріальних цінностей, що зберігаються на його складах.

Втім, що саме охороняють сьогодні, не зовсім зрозуміло. На об’єкті є паркан із вхідними залізними воротами та будкою з охоронцем. Та це лише з боку головного входу. А з тильного — ні паркана, ні охорони.

Валентин Гончарук спочатку погодився відповісти на запитання «ДТ», але потім був змушений відмовитися — «хазяї» заборонили. Та от що вдалося з’ясувати.

Будувати санаторій-профілакторій на 800 місць почали далекого 1980 року. З розвалом Союзу будівництво потихеньку тривало, а потім захиріло. 1995-го представники Росії й України домовилися про розділення права власності на об’єкт будівництва — 50 на 50. Росіяни свою частку передали в управління АК «Транснефть», а українці — АТ «Укрнафтотерм», аби вони створили україно-російське підприємство, яке добудувало б оздоровницю й експлуатувало її.

Чи було таке СП створено і куди згодом поділася частка Росії, з’ясувати не вдалося. У наступні роки доводилося лише витрачати гроші на охорону й утримання довгобуду. З платою за землю постійно виникали проблеми.

Спочатку утримував і охороняв незавершений об’єкт виробничо-диспетчерський відділ із будівництва санаторію. Після 1995 року об’єкт законсервували та передали під опіку якійсь охоронній фірмі — одеській філії АТ НДМО «Діалір». 1997-го ЗАТ «Укрнафтотерм» на базі цієї філії створив дочірнє підприємство «Нафтовик» для охорони й утримання об’єкта. 1999 року це ДП перереєстрували на державне підприємство «Нафтовик». І відповідно до спільного наказу Міненерго та ФДІ передали йому на баланс весь майновий комплекс із метою добудувати санаторій.

Об’єкт було оцінено у 8,8 млн. дол. Це 5- і 14-поверховий спальні корпуси, двоповерхові культурний і лікувально-діагностичний центри, підсобні приміщення, енергетичний блок та артезіанська свердловина. А ще матеріальні цінності, які зберігаються на складах — 658 найменувань різних матеріалів і устаткування вартістю понад 8 млн. грн. І на таку ж суму майно списали як непридатне для подальшого використання.

Відтоді минуло шість років. Яку господарську діяльність (крім охорони довгобуду) всі ці роки провадило держпідприємство «Нафтовик», можна тільки здогадуватися. Та добудовування санаторію воно так і не розпочало. Зате накопичило чимало боргів. Через це під новий рік ледь не позбулося предмета своєї діяльності. Недобудований санаторій у підприємства хотіли відібрати і продати з аукціону за... 779,9 тис. грн. — це вартість трикімнатної квартири у житловому будинку «Білий парус», що зводився по сусідству.

Об’єкт із довгою «бородою»

Історія з продажем санаторію майже кримінальна (нею сьогодні займається прокуратура) і досить показова. Виборний 2004 рік прискорив багато приватизаційних процесів. Звісно, такий ласий шматочок, як одеський довгобуд, теж не залишився поза увагою.

Усе почалося з того, що два кредитори — ЗАТ «Укрнафтотерм», якому свого часу було доручено добудувати санаторій, і його тодішній голова правління А.Нігрескул улітку минулого року подали позов на ДП «Нафтовик» про стягнення з нього боргів. Для працюючого підприємства невеликі: 121,3 і 60,6 тис. грн. відповідно, але для «Нафтовика» — непід’ємні. І два одеські суди винесли рішення на користь позивачів.

ДП «Нафтовик» хоч і не відразу, але гроші знайшов і перерахував кредиторам. Проте виконавча служба Приморського району м. Одеси все-таки передала «Укрспец’юсту» його майно для реалізації з торгів. Як пояснили в обласному управлінні юстиції, гроші надійшли не від ДП «Нафтовик». Що ж до оцінки майна, то її здійснював незалежний оцінювач — НВЦ «Екобуд».

З його точки зору, довгобуд ніякої цінності не становить — безнадійно застарів і за будівельними технологіями, і за місцем розташування, оскільки навколо нього переважає елітна житлова забудова. На підставі цього вартість незавершеного об’єкту було зведено до вартості будматеріалів, із яких споруджено корпуси будівель. Та чомусь найголовніший чинник — наявність земельної ділянки майже в 6 га — експерт в упор не помітив. Тим часом вартість сотки землі в цьому районі становить близько 10—15 тис. дол.

Отож, прокуратура області винесла протест, і афера з продажем провалилася. Та ось що примітно: аукціон із продажу довгобуду було призначено на 31 грудня 2004 року. Дата знакова. Того ж дня було зареєстровано і випуск акцій ВАТ «Нафтовик». Річ у тім, що ДП «Нафтовик» за цей час устигло акціонуватися. Наказ Мінпаливенерго про створення шляхом корпоратизації ВАТ «Нафтовик» і випуск акцій був підписаний 6 серпня 2004-го першим заступником міністра Шеберстовим. А зареєстровано ВАТ 8 грудня. Отже, в разі продажу довгобуду з аукціону акції відразу перетворилися б на порожні папірці. Проте торги не відбулися. На випуск акцій, схоже, чекає та ж сама доля.

Одеське територіальне управління Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку має намір оскаржити в суді їх реєстрацію. Емісію, як виявилося, проведено з порушенням законодавства. Подані в управління з боку ВАТ «Нафтовик» документи містять, як сказано в підготовленій позовній заяві, недостовірну інформацію. До речі, схожа історія і з документами, які «Нафтовик» подав до обласного управління земельних ресурсів із проханням видати держакт на право користування земельною ділянкою.

Що далі?

Навряд чи вся ця історія, що затяглася, свідчить про ефективність використання державного майна. Як, власне, і про доцільність існування такого підприємства, як «Нафтовик», що, по суті, є охоронною фірмою, яка працює у збиток. Відповідно до виписки з держреєстру, основний вид діяльності ВАТ «Нафтовик» звучить так: «Слідча діяльність і забезпечення безпеки». При знайомстві з цим документом узагалі виникає питання — а що саме акціонувало Мінпаливенерго? Довгобуд разом із охоронцями? Та головне, що це дасть державі?

Мета акціонування у наказі не зазначається. Судячи зі статуту ВАТ, вона шляхетна — експлуатація санаторію і надання медичних послуг населенню. Проте оздоровницю спочатку потрібно добудувати. Та про це жодного слова: у статуті немає і натяку на відомчий характер закладу.

Сьогодні зрозуміло одне: Мінпаливенерго більше не має наміру уподібнюватися собаці на сіні. Проте сіно грошей коштує. Одна справа — продати незавершений об’єкт цілком, разом із правом на землю, відкрито, прозоро, на конкурсній основі. А інша — акції підприємства, із уже заздалегідь кимось визначеним інвестором. До речі, статутний фонд ВАТ становить лише 16,1 млн. грн.

Зрозуміло, що накази на порожньому місці не народжуються. І якщо міністерство вирішило акціонувати «Нафтовик», отже, це комусь потрібно. Кажуть, що до недобудованого санаторію виявляє інтерес фірма «Будінтех». Та сама, якій міськрада виділила земельну ділянку під будівництво житлового комплексу «Білий парус» і частину паркової зони, що прилягає до санаторію. А лобіює її один із депутатів Одеської міськради.

Поки що рішення про приватизацію майна ВАТ «Нафтовик» немає. Хоча, судячи з документів про акціонування «Нафтовика», корпоратизація і приватизація для чиновників — одне й те саме. Досвід підказує: якщо цим процесом управляють товстосуми, яким припав до вподоби довгобуд, то тепер, як то кажуть, лише справа техніки, і він опиниться у твоїх руках.

Вас цікавить конкретна схема, за якою об’єкти виводяться із держвласності за безцінь? За останні роки їх напрацьовано чимало.