МЕТУ ВИПРАВДУЮТЬ ЗАСОБАМИ

Найшвидший засіб виграти війну з бідністю — перестати прикидатися, нібито ми багаті.

Невідомий американець

Рік-півтора тому ще важко було передбачати, що Черкаський деревообробний комбінат просто так, без бою «здадуть» новим господарям. Не таємниця й не новина, що в провінційних Черкасах перехід підприємств від одних власників до інших — процедура здебільшого скандально-резонансна й супроводжується часом залученням силових структур або підкресленим їх невтручанням. Черкаський ДОК став приємним винятком. По-перше, він не став «гарячою точкою» у низці відомих приватизаційних конфліктів, а по-друге, зміна власника тут відбувалася відкрито, у гранично стислі строки й без нав’язливого патронату правоохоронців. Але тих чи інших змін тут давно слід було чекати.

Річ у тому, що приватизація не стала панацеєю ні для ЗАТ «Черкаський меблевий комбінат», ні для ЗАТ «Черкаський завод ДСП», створених 1995 року. Протягом п’яти років нагромаджувалися проблеми, поки господарська діяльність цих виробництв не виявилася цілком паралізованою, а єдиною перспективою було банкрутство.

Звісно, цій стихії можна було протистояти, але тільки добряче озброївшись фінансово. Але колишньому керівництву разом із трудовим колективом не хотілося розлучатися з ілюзіями власників, навіть коли підприємства повільно, але впевнено йшли на дно. Інвестори ж у свою чергу погоджувалися успадкувати підприємство з мільйонними боргами, але, ясна річ, разом із контрольним пакетом акцій.

Одна з таких ініціатив належала українсько-італійському підприємству «Венето» — виробнику фірмових матраців, знаменитих ідеальним поєднанням еластичності й жорсткості. Наміри інвесторів були зрозумілі. За допомогою потужного потоку реклами у споживачів уже сформувалося сприйняття «венетівських» матраців як обов’язкової першооснови простого людського щастя. Але їх виробники, напевно, добре розуміли, що пропонувати матраци разом із спальними гарнітурами власного виробництва набагато вигідніше. У нову формулу комерційних успіхів «Венето» дуже гармонійно могли б уписатися зубожілі, але потенційно перспективні черкаські підприємства.

Подальший стрімкий розвиток подій на Черкаському ДОКу підтвердив, що він опинився в обіймах «Венето» аж ніяк не випадково, а в результаті реалізації добре продуманого проекту. На той момент уже минуло шість років відтоді, як досвідчений італійський бізнес разом з українським обживали спільну нішу. За цей час «Венето» вдалося зміцнити на меблевому ринку союз із ВАТ «Кременчукмеблі», ВАТ «Донецькмеблі», Київським ДОКом. Це й дозволило за лічені місяці реорганізувати деревообробний комбінат у Черкасах.

Колектив підприємства, уже покуштувавши гіркі плоди приватизації, із болем і сумнівом спостерігав за черговою перебудовою. Працівники ДОКу дуже боялися, що замість дорогої реанімації меблевого виробництва його спробують просто згорнути, аби розчистити шлях іноземному товаровиробникові. Звісно, для нових господарів це було б простіше, а сотні робітників тоді опинилися б на вулиці. Передбачаючи такий фінал, робітники погрожували масовими акціями протесту.

Майбутні інвестори вказували на прорахунки старого керівництва, яке привело ДОК до катастрофічних фінансових проблем. Стверджували, що коли діяльність підприємства продовжиться в тому ж дусі, то колектив обов’язково опиниться за воротами, устаткування піде з молотка за борги, а виробництво як таке просто припинить своє існування.

І все-таки сторонам довелося домовлятися, хоча і з розумінням того, що слабкий поступиться сильному. Предметом торгу з новими претендентами на підприємство, певна річ, був розмір пакета акцій. Але не зовсім правильним було б стверджувати, що цей процес відбувався винятково з позиції сили. Нинішньому генеральному директору ТОВ «Черкаський ДОК» Костянтину Усику довелося не раз доводити на загальних зборах, що тільки негайна реорганізація виробництва дозволить розраховуватися з боргами та зберегти робочі місця. Згодом переконання подіяли, і до літа 2000 року на базі двох підприємств було створено ТОВ «Черкаський ДОК».

На той час меблевий комбінат перебував у стадії банкрутства, а наступним на черзі був завод ДСП. На обрії бовваніли масові звільнення, розпродаж основних засобів і за рахунок цього — погашення заборгованості. Черкаський ДОК виступав санатором меблевого комбінату, і це дозволяло йому реструктуризувати борги, розписати черговість їх погашення. А робітники залишалися на своїх місцях, могли працювати й одержувати зарплату.

Нині ця схема працює та виправдовує себе: Черкаський ДОК виготовляє та реалізує продукцію, погашаючи зарплатові борги й розраховуючись із кредиторами й бюджетом. Торік удалося сплатити борг ЗАТ «Черкаський меблевий комбінат» у сумі 1,5 млн. гривень, а зарплату робітникам почали виплачувати через два місяці після реорганізації. Це було майже з царини фантастики для колективу, який роками не бачив «живих» грошей.

Так протягом лише одного року в окремо взятій галузі відбувся прорив. К.Усик згадує про події річної давнини: «Я розумію, що стан смути в колективі дістався мені, як спадщина минулого. Чого хорошого можна було тут чекати за стовідсоткового бартеру й постійної лихоманки — бути чи не бути? П’ять років робітники одержували зарплату тумбочками та плитами, потім вимінювали їх на продукти, і все це в них називалося роботою. Але ми купували це підприємство не для того, щоб бути загальними улюбленцями, а тому, що інакше уявляємо собі розвиток цього виробництва. Тому час на «війни» звели до мінімуму».

Було б передчасним стверджувати, що пристрасті на підприємстві вщухли й колектив сприймає дійсність винятково в рожевому світлі. Не без того, що представники галузевої профспілки досі продовжують викривати нових власників у наступі «дикого капіталізму» на права робітників. Найімовірніше, це загострення викликав перехід підприємства в лоно іншої профспілки. Не всі претензії обгрунтовані, але вони змушують керівництво концентрувати увагу не тільки на виробничих, а й на соціальних проблемах. Тут визнають, що ідеалізувати ситуацію в цілому ще рано, але останнім часом кількість робітників виросла з 500 до 900 чоловік, і виробництво ще потребує кваліфікованих кадрів. Середня зарплата на підприємстві в червні нинішнього року становила 282,72 грн. Зрозуміло, вона залишає бажати більшого, але це все-таки краще, ніж у червні 2000-го — 96,38 грн.

Якщо досягнення своїх попередників на ДОКу Костянтин Усик без докорів сумління порівнював із можливостями занепалого кооперативу, то тепер пишається, що вже поставлено на потік продукцію цілком іншого рівня — якісного й цінового. Її творці стверджують, що зроблено ставку на виробництво меблів недорогих і різних, але обов’язково якісних, і черкаські вироби майже не відрізнятимуться від іспанських або італійських.

Нині Черкаський ДОК є одним із небагатьох підприємств, які за обсягами виробництва вже піднялися до рівня 1991 року. Якщо врахувати, що понад половина промислових підприємств області досі збиткові, а кілька велетнів просто припинили існування, то це значний успіх. Великої погоди він, звісно, не робить. Для області з майже півторамільйонним населенням, де малий і середній бізнес забезпечує поки що лише 16% податкових надходжень у бюджет, а з 700 тисяч працездатних черкащан мають роботу тільки 400 тисяч, працюючий ДОК є добрим знаком. Це означає, що позитивна динаміка розвитку виробництва є не лише на папері.

Часом у колективі за звичкою шкодують про зміну керівництва й навіть ностальгують за старими порядками, попри те, що роботу виробництва тоді так і не вдалося налагодити. Але довго нарікати було нелогічно, адже відновлюється виробництво, повертаються до норми обсяги, а разом із ними — своєчасна виплата зарплати.

Сьогодні розвиток тих чи інших комерційних структур у регіоні часто пов’язують із їхньою політичною заангажованістю. Підтверджувати чи заперечувати цей зв’язок, як і сперечатися — добре це чи погано, — марна справа. Так, керівник ДОКу Костянтин Усик вже очолив обласну організацію партії «Яблуко». Але цілком зрозуміло, що надалі матиме значення тільки маркетингова політика конкретного підприємства й ефективність роботи капіталу.

На щастя, тепер уже ніхто не сумнівається, що черкаський деревообробний комбінат вижив і знищенню не підлягає. По-перше, через свою унікальність: ДОК має замкнутий цикл переробки деревини: її ввозять, а на виході одержують готову продукцію у вигляді меблів, фанери, ДСП. Таких підприємств в Україні лише три, і нарешті, у Черкасах після довгої паузи воно теж стало затребуваним. По-друге, уже формується група українських меблевих підприємств, у рамках якої буде вигідніше розширювати асортимент продукції та підвищувати її технологічність. Нині Черкаський ДОК співробітничає з підприємствами «Криммеблі», «Лубнимеблі», «Кременчукмеблі» та продовжує розширювати контакти.

Подальший розвиток виробництва передбачає повернення втрачених позицій як на вітчизняному меблевому ринку, так і на зарубіжному. Партнери вже визнають, а опонентам згодом доведеться погодитися, що на одне конкурентоспроможне підприємство стане більше. Утім, спочатку в цьому ще треба переконати вимогливих, хоча й не вельми заможних споживачів із числа наших співгромадян.