МАКСИМУМ ІЗ МІНІМУМУ

Половина наслідків добрих намірів виявляється злом.

Марк Твен

Добре бути щедрим. Почесно. Але в світлі нинішніх реалій — занадто втратно. Набагато краща розумна щедрість. Хоча це не кожному під силу. Тільки обраним. У сенсі депутатам. Досить лише натяку про народне благо, як їхня поведінка починає скидатися на токовище глухарів, коли у всепоглинаючому трансі множаться на нуль і здоровий глузд, і всі наслідки. Говорять, у такій ситуації горді та обережні птахи стають настільки безглуздо-безпорадними, що їх можна брати голими руками...

Відразу хочу застерегти: про жодні прямі аналогії не йдеться. Хоча б тому, що депутати в нас наділені статусом недоторканності. Тож лізти до них із голими руками небезпечно. Тут треба діяти мудро. Приблизно так, як у випадку з ухвалою про підвищення рівня мінімальної заробітної плати.

Ходять чутки, що генератором цієї ідеї виступив хтось із вельмишановної президентської адміністрації, хто відчуває явну небайдужість до оновленого Кабміну. Чи щоб допомогти уряду в його реформаторських устремліннях, чи навпаки — для створення таких умов, коли служба медом не здається. Просто дивно, звідки така плітка пішла? А, здається, здогадуюся. Скоріш за все, аналітики звернули увагу, що ідею підвищення мінімальної зарплати гаряче обстоює фракція, що перебуває в дуже тісній ідейній близькості зі згаданим адмінорганом.

Як і слід було чекати, більшість депутатського корпусу ідею сприйняла «на ура». У нестримному прагненні служити народові обранці дружно тицяли кнопки, і з 1 січня мінімальна зарплата в країні збільшилася до 185 грн. А з другого півріччя їй наказано піднятися до позначки в 237 грн. І що цікаво: аналогічну процедуру вже проводили півроку тому, коли з 1 липня мінімальну зарплату підвищили до 165 грн. Здавалося б, що заважає проаналізувати результат? Але, як то кажуть, щоб так — так ні. Тож спробуємо це зробити самостійно, взявши за приклад фінансові наслідки, з якими довелося зіштовхнутися Запорізькій області, що має аж ніяк не найслабший у країні економічний потенціал.

Уже до листопада зарплатові борги бюджетникам в області сягнули 1,5 млн. грн. Левова частка цієї суми значилася за місцевими бюджетами. Інакше й бути не могло, адже рішення підвищити мінімальну зарплату парламент ухвалив одночасно з законом про держбюджет. Ясна річ, у місцевих бюджетах нові видатки не було враховано. І багато територій просто не мали змоги самотужки розрахуватися з бюджетниками. Залишалося тільки сподіватися на фінансову допомогу ззовні. І вона надійшла у вигляді дотації з обласного бюджету в сумі 7 млн. грн. У результаті минулий рік удалося закінчити без боргів перед бюджетниками.

Факт, ясна річ, утішний, якщо не враховувати, що на дотації довелося пустити нагромаджену за десять місяців економію за бюджетами управлінь освіти, охорони здоров’я та в справах неповнолітніх — знайшли багатіїв! Але що вдієш, якщо ситуація не дозволяла особливо перебирати харчами.

Та якщо для ліквідації зарплатової заборгованості бюджетникам влада мала реальні важелі впливу, то розв’язати цю проблему в виробничій сфері було набагато складніше. До кінця минулого року борги по зарплаті в області мав 351 суб’єкт підприємницької діяльності, а їхня сума становила майже 56 млн. грн. При цьому питома вага поточної заборгованості досягла майже 67 відсотків. Всупереч усім спробам влади, борги з початку року виросли майже на 2 млн., а кількість працівників, що своєчасно не одержують зарплату, залишилася незмінною — понад 64 тис. чоловік.

Не можна сказати, що така невтішна статистика звалилася, наче сніг на голову. Ці тенденції були цілком прогнозованими, про що, зокрема, свідчать матеріали торішньої серпневої сесії обласної ради, яка розглядала виконання регіонального бюджету. На ній прямо говорилося, що підвищення заробітної плати в соціально-культурних галузях випереджає можливості приросту доходів місцевих бюджетів. Так, у першому півріччі 2002 року видатки на зарплату порівняно з аналогічним періодом 2001-го в сфері освіти, культури й охорони здоров’я зросли від 31 до 33 відсотків. У результаті регіональний бюджет втратив можливість фінансувати статті витрат, що не належать до першочергових.

Проблема, на думку місцевої влади, полягає не в недоліках формульного підходу чи норм Бюджетного кодексу, а в заниженні Мінфіном видаткових статей. Аналіз свідчить: якщо, згідно з прогнозом, доходи регіонального бюджету збільшуються на 17 відсотків, то приріст видаткової частини не перевищує 6. Порівняння розрахункових показників Мінфіну з наведеними в пояснювальній записці викликає принаймні подив. Приміром, міністерські чиновники стверджували, що в запропонованих ними розрахунках щодо фінансування основних соціально-культурних галузей враховано і підвищення зарплати, і виконання в повному обсязі 57-ї статті закону про освіту, й інші видатки. Проте на ділі ці заяви виявилися з царини фантастики. Оскільки кошти, виділені на освіту торік, лише на 6 відсотків перевищили їхній обсяг, затверджений місцевими радами. Тоді як лише на підвищення зарплати й вирівнювання співвідношень тарифних ставок, за оцінками з місць, фінансування слід було збільшити мінімум на 22 відсотки. А стосовно охорони здоров’я та культури, то запланований обсяг їх фінансування торік виявився загалом меншим від сум, передбачених місцевими радами...

Наведені на сесії облради факти можна було б віднести, щиро кажучи, до цілком безневинних і вже ритуальних ознак невдоволення фінансовою політикою центру. Проте цього разу наслідки обернулися низкою дуже цікавих подій.

На початку минулої осені область зазнала критики за недоліки в розвитку малого та середнього бізнесу. Причому в настільки різкій формі, що, подейкують, навіть розглядалося питання про зміну регіонального керівництва. До крайніх заходів справа, правда, не дійшла, але догани голові облдержадміністрації та кільком його заступникам таки оголосили. Якщо виходити з того, що за бажання претензії можна пред’явити навіть телеграфному стовпу, то, певне, стягнення були справедливими й заслуженими. Ніхто не заперечує, рівень розвитку підприємництва в області ще далекий від еталонного, але, заради справедливості, слід врахувати, що справи на Запоріжжі, у принципі, не гірші, ніж в інших регіонах, які гроза найяснішого гніву обминула.

Який це, скажіть на милість, має стосунок до підвищення рівня мінімальної зарплати? Формально — ніякого. Якщо, звісно, не зважати на кулуарні думки про те, що справжня причина прочухана з офіційно задекларованими причинами аж ніяк не збігалася. Коли це припущення має під собою реальні підстави, то годі дивуватися, що про претензії до центру стосовно дефіциту коштів на підвищення рівня мінімальної зарплати в Запоріжжі навіть не заїкалися. Як повідомили в облфінуправлінні, відповідні видатки передбачено в бюджеті області на нинішній рік по всіх галузях соціально-культурної сфери й навіть з урахуванням додаткових коштів, необхідних на відновлення співвідношень між окладами й тарифними ставками. Більше того — інші статті видатків на соціально-культурну сферу не скорочено, а встановлено на рівні минулого року й навіть із невеличким приростом, що враховує інфляцію. Невже й справді подіяв даний центром урок слухняності?

На чиновників — можливо, але як «новий мінімум» відіб’ється на рівні життя рядових запорожців, нескладно здогадатися вже зараз. В ухваленому сесією Запорізької міськради бюджеті видатки, пов’язані з підвищенням рівня мінімальної зарплати, зміною тарифних окладів взагалі не враховано. Оскільки, за попередніми підрахунками, це вимагатиме додатково порядку 29 млн. грн. і призведе до повного припинення робіт із благоустрою міста, ремонту житлового фонду.

Аналогічна ситуація склалася й у Мелітополі. З тієї різницею, що для чергового підвищення мінімальної зарплати бюджету міста потрібно додатково понад 3,5 млн. грн. Взяти які, ясна річ, ніде. Тож зарплату мелітопольським бюджетникам на нинішній рік визначено з розрахунку старого мінімуму.

З цієї ж причини майже 5 млн. грн. сягає розрахунковий дефіцит бюджету Бердянська. Правда, там ситуація не позбавлена цікавих особливостей. Судячи з формульних розрахунків Мінфіну, і підвищення мінімальної зарплати (навіть до 237 грн.), і приведення у відповідність тарифних ставок міський бюджет потягне. Але, на жаль, тільки в одній галузі — освіті. А ось становищу інших бюджетників не позаздриш. Приміром, із виділених 10,7 млн. грн. на всю медицину при мінімумі в 185 грн. тільки фонд оплати праці медиків повинен становити 9,7 млн. Решти грошей не вистачить навіть на оплату енергоносіїв, яка, відповідно до закону, повинна бути стовідсотковою. Про закупівлю медикаментів, устаткування, харчування для хворих, капітальний і поточний ремонт, найімовірніше, доведеться забути. Вихід бердянці знайшли ось який. Вирішили перерозподілити з так званого другого кошика 4 млн. грн. від податку на землю. Хоча це й суперечить Бюджетному кодексу, а що вдієш? Сказане, втім, не означає, що місто змирилося зі своїм становищем. З подачі депутатів уряду заявлено офіційну претензію з вимогою виділити додаткову дотацію для компенсації витрат у зв’язку з підвищенням мінімальної зарплати. Чи подіє вона, чи, як і торік, усе зведеться до роз’яснення, що необхідні кошти в бюджет уже закладено, — прогнозувати не береться ніхто.

Проблема підвищення мінімальної зарплати, крім іншого, має одну делікатну особливість, яка не стосується економіки безпосередньо. Певне, нескладно здогадатися, що прибічникам підвищення зарплати від самого початку підготовлено статус друзів народу, а супротивникам, ясна річ, — недоброзичливців та й взагалі ущербних особистостей. І на емоційному рівні спростувати це практично неможливо. Очевидно, тому виробничники й не поспішають із публічною оцінкою парламентського рішення. Керівники економічно більш-менш благополучних підприємств просто не вважають за потрібне вплутуватися в дискусію, бо вона для них неактуальна. Оскільки на їхніх фірмах найнижче оплачувані працівники й без сторонніх рекомендацій давно заробляють більше, ніж визначив парламент. Інші визнають за краще не висуватися й готові виконати вимогу закону, попри неминучість звільнень. Скажімо, сталепрокатний завод буде змушений виставити за ворота понад 200 працівників, завод вогнетривів — близько 300. Приросту виробництва там у найближчому майбутньому не передбачається, отже — й фонду оплати праці також. А лежачі підприємства ця проблема й зовсім не обходить: наявні суми зарплатових боргів просто збільшаться. Але до цього там уже звикли...

І все-таки слід визнати, що весь цей замір із підвищенням мінімальної зарплати, як піар-акція, цілком гідний високої оцінки. Кожен з учасників дійства має право розраховувати на передбачені сценарієм дивіденди. Ініціаторам — почесний титул піклувальників за народ. Виконавчій вертикалі — невтішна слава неповноцінного управлінця. А піддослідному суб’єкту піклування, як повелося, — велика дірка від бублика із розкішними рукавами від камізельки на додачу. Втім, можна, мабуть, і на вибір — у демократичній державі живемо!