ЛІТО — ЦЕ МАЛЕНЬКЕ ЖИТТЯ

Погода, яка, кажуть, поганою не буває, хоч як намагається, а всім догодити не може. Посуха, що намітилася у другій половині травня, переповнила аграріїв відчуттям глибокої зневіри, що межувала із безутішним розпачем. Зате багатьом вселила надію щодо сприятливих перспектив майбутнього відпочинку, не затьмареного негодою. Та в лічені дні кліматичні дивацтва змінили настрої з точністю до навпаки. Відпочинок за нинішніми мірками — задоволення не з дешевих, і навряд чи знайдуться охочі добровільно поміняти сонячний пляж на похмурий дощовий. Без будь-якої матеріальної компенсації. Що вдієш — форс-мажор у чистому вигляді, ось тільки кому від цього легше?

Заяложений у побуті постулат «Якщо не нам, то хоча б дітям» на офіційному рівні має привабливіший вигляд, обіцяючи підростаючому поколінню «все найкраще». У тому числі дозвілля і відпочинок, особливо літній. Нинішнього сезону Запорізька облдержадміністрація поставила за мету забезпечити його для понад 250 тис. дітей віком від 3 до 16 років. Із різних джерел фінансування передбачено надати понад 3,2 млн. грн., тобто в середньому приблизно по 13 грн. на дитину. Прямо скажемо, не густо, але, як то кажуть, чим у перспективі багаті, тому сьогодні й раді. Ну, а про ступінь радості, як заведено, дізнаємося під осінь. Хоча, виходячи з досвіду попередніх літніх сезонів, можна припустити, якою виявиться картина.

До проблеми організації якщо не пристойного, то хоча б більш-менш прийнятного літнього відпочинку дітей інтерес у влади постійно-сезонний. Особливо останніми роками. Пам’ятаємо, 1995 року сесія Запорізької міськради просто-таки з більшовицькою рішучістю ввела одноразовий податковий збір із суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 20 млн. карбованців (по-нашому, 200 гривень). Ця ставка дорівнювала вартості путівки в дитячий оздоровчий табір. У сумі цей податок становив понад 26 млрд. карбованців. І хоча переважна більшість суб’єктів господарювання погодилася з ним без ремствування (всього 38 із 1266 підприємств вважали акцію неправочинною і вимагали повернення коштів), а вартість путівки зросла в 1,6 разу, наступного року міська влада на таке залучення коштів не наважилася. Вирішили обійтися пропозицією про благодійний піввідсотковий внесок від суми валового доходу за рік. Та, найімовірніше, добровільних послідовників благородного почину виявилося мало, що позначилося на загальному стані дитячих оздоровчих таборів.

Так, 2000 року їх було в області 193 (за 10 років зменшилося в 3,3 разу). Не кожен з уцілілих таборів мав кіноконцертний зал, бібліотеку, — навіть спортмайданчики і медичні кабінети були лише у третини. Відповідно, різко скоротилися і можливості організації дитячого відпочинку. Зате стала неухильно зростати його вартість. 2000 року путівка коштувала в середньому 355 грн., торік — зросла до 450. Цього року задекларовано суму на рівні 480 грн., а насправді, як свідчить початок оздоровчого сезону, за 20-денне перебування дитини в таборі на Азовському узбережжі необхідно викласти в еквіваленті від 100 до майже 200 доларів. Ось так — скромно і зі смаком. Утім, щодо скромності поки що помовчимо, а от що стосується смаку, є сенс навести деякі факти.

На недавній нараді в облдержадміністрації, присвяченій відкриттю курортного сезону, підкреслювалося, що проблема забезпечення дитячих оздоровчих закладів на узбережжі Азова молочною продукцією, як і раніше, залишається невирішеною. Отже, є всі підстави очікувати, що вади в організації харчування школярів будуть знову. Як і торік, коли табори одержували молока на чверть від установлених нормативів, рибної продукції та яєць — від сили на половину, а свіжими фруктами (і це на півдні!) забезпечувалися «вкрай незадовільно».

Певною мірою причини настільки безрадісного становища стають зрозумілими, коли знайомишся з матеріалами перевірки, проведеної обласним управлінням із захисту прав споживачів під завісу позаторішнього курортного сезону в селищі Кирилівка. Її результати, м’яко кажучи, збентежили навіть інспекторів. А як же інакше, якщо в кожній п’ятій торговій точці зафіксовано обрахування, у кожній четвертій — продаж неякісних товарів. Єдиною, хоч і слабкою розрадою було те, що місцеві жителі володіють третьою частиною торгових точок на узбережжі, а решта належить іногороднім комерсантам — в основному донецьким і дніпропетровським. Та, на жаль, це зовсім не означає, що схильність до шахрайства в аборигенів геть відсутня. Скажімо, дуже показовою у своїй непривабливості постала картина в одному з оздоровчих комплексів, які прийняли на відпочинок дітей-сиріт. На його складі виявили велику кількість «зекономленого» м’яса, масла, крупи та інших продуктів харчування. Перевіряючі виявили і нелегальну базу відпочинку, що працювала, не маючи необхідних на те дозволів. Яким чином усе це могло відбуватися за наявності аж ніяк не нечисленних місцевих представників контролюючих відомств, залишається тільки здогадуватися.

Звісно, цілком доречний закид, мовляв, усе це було давно. Що ж, я про всяк випадок поцікавився в управлінні, чи була подібна перевірка минулого сезону. А як же, відповіли мені. Тільки не в Кирилівці, а в курортному Приморську, оскільки взяти під контроль усе узбережжя управління, на жаль, не має можливості. Однак результати практично ті самі. А коли так, то й цього року якісний стрибок курортному сервісу навряд чи загрожує.

Не менше ніж 150 об’єктів відпочинку на узбережжі (а це третина від наявних) користуються привізною водою, якість якої, за словами фахівців, гарантувати неможливо. Та й наявні водогони мають не найкращий вигляд. Наприклад, санітарно-технічний стан кирилівського водогону вкрай незадовільний — третя частина його підтоплена, водорозподільні мережі аварійні, що загрожує виникненням епідеміологічних ускладнень. Схожа ситуація й у Приморську, де немає насосів на шести артезіанських свердловинах і на додаток очисні споруди — ще з часу пуску 1988 року! — не забезпечують біологічної очистки стоків.

Утім, може, не слід передчасно впадати в песимізм? Он, здається, дощ уже закінчується і незабаром вигляне сонечко. Літо все-таки! Порадіймо життю, забудьмо повсякденні турботи хоча б на час відпустки. Де конкретно? Ну, наприклад, у Бердянську. Нинішній сезон для міста ювілейний. Саме 100 років тому з ініціативи міської управи на березі озера Червоне було споруджено першу грязелікарню. Та й саме місто, слід віддати належне, з кожним роком дедалі більше впорядковують (шкода, поки що лише в центрі). Відповідно й рівень курортного сервісу, і ціни тут набувають виразнішого контрасту. Втім, судіть самі.

Дешевше в Бердянську відпочивати в приватному секторі — за куток або кімнату візьмуть 5—10 грн. за добу. Та якщо бажаєте мати кондиціонер, гарячу воду й інші вигоди цивілізації, менш ніж за 10—15 доларів із вами й розмовляти не стануть. Хочете дешевше? Тоді — у дерев’яний будиночок на базі відпочинку за 12—15 гривень «із носа». Плюс, якщо бажаєте, ще 24 грн. — за харчування. Пристойніші умови на базі відпочинку цінуються вище. Місце в дво-тримісній кімнаті з триразовим харчуванням — близько 100 доларів за 12 днів, у люксі — удвічі дорожче, в євролюксі — утричі. Тобто приблизно стільки ж, скільки путівка в санаторій «Укрпрофоздоровниці» на 24 дні, до якої входить харчування і лікування.

У цьому сенсі умови єдиного приватного санаторію демократичніші, оскільки перебування не обмежується в часі й не зобов’язує лікуватися, пропонуючи широкий ціновий діапазон — від 65 до 200 грн. На жаль, на добу. Але якщо ви думаєте, що це межа, то глибоко помиляєтеся. В одному з бердянських курортів та ж доба перебування обійдеться майже в 150 доларів. І найголовніше, вас не обтяжуватиме проблема зайвої ваги, оскільки в цю ціну входить лише легкий сніданок.

На тлі такого прейскуранта дуже показовим є розмір середньомісячної номінальної зарплати, рівень якої в області традиційно один із найвищих у країні — близько 440 грн. А коли так, то годі дивуватися, що цього літа московський поїзд прибуває до Бердянська щодня, а київський — двічі на тиждень. Все ж має рацію Олег Мітяєв: «Літо — це маленьке життя»...