КАРТИНКИ З ВИСТАВКИ

Минулого тижня в Запоріжжі проходила спеціалізована виставка «Машинобудування, металургія—2002», організована обласною торгово-промисловою палатою за підтримки Міністерства промислової політики, облдержадміністрації, міськвиконкому та обласної спілки промисловців і підприємців «Потенціал». Цей захід для регіону став традиційним, оскільки проводиться вдесяте. А кругла дата, як годиться, дарує очікування знайомства з досі небаченим і, певна річ, приємно вражаючим — якщо не за змістом, то бодай за формою. Втім, індустрія, особливо базова, річ серйозна, і всілякі «феєрверки» їй ні до чого. Не сперечатимуся. Давайте краще, як закликав російський дотепник, «зреть в корень».

Перше, що впало в око, оскільки організатори на цьому робили акцент, — виставка набула міжнародного статусу. Про участь у ній заявило понад 250 вітчизняних і зарубіжних підприємств із 17 регіонів України (переважно південно-східних), а також Росії, Білорусі, Молдови, Німеччини, Польщі, Чехії, країн Прибалтики та Середньої Азії. Одне слово, список вражає. Як заявили його організатори, ставилася мета «показати обличчя вітчизняного виробника, відкрити шлях до нових ринків збуту». Ну що ж, із фізіономії й розпочнемо.

У колективному портреті експозиції дуже рельєфно вирізнялися обличчя учасників та відвідувачів. Причому настільки, що до знайомих керівників і фахівців підприємств навіть ніяково було звертатися з запитанням: «Ну, як враження?» Така цікавість була, щонайменше, недоречною. Який сенс у показній зацікавленості, коли невигадлива панорама представлялася цілком наочно. Можливо, тому на прес-конференції, приуроченій відкриттю виставки, журналісти не докучали організаторам розпитуваннями. Напевно, представникам мас-медіа, як і учасникам та відвідувачам, також усе було зрозуміло без коментарів. Але ж бодай одне запитання мало пролунати. Хай найпростіше, приміром, — а чи потрібні такі заходи взагалі? І я нітрохи не сумніваюся, що воно б щиро здивувало організаторів своєю наївністю. Мовляв, які можуть бути сумніви?! А де ж, як не на виставках, переймати передовий досвід, заводити ділові контакти, демонструвати потенційним споживачам нові розробки й досягнення... Ось, приміром, лише Мінпромполітики запланувало на нинішній рік понад 60 таких виставок. Аргумент, звісно, вражаючий, але, чесно кажучи, не надто переконливий. Як, до слова, і його ініціатор, що сильно скидається на дослідника сучасної сатири часів розвиненого соціалізму, коли наявність поняття не компенсувала відсутності предмета вивчення.

Утім, що це ми все про обличчя та про обличчя? Чому б не згадати про інші, не менш важливі частини тіла? Треба лише спробувати уникнути відверто натуралістичних подробиць.

Пригадую, п’ять років тому на аналогічній, хоча й менш масштабній машинобудівній експозиції як вада відзначалася низька активність вітчизняних науково-дослідних і проектних організацій. Причина цілком банальна й, на жаль, відповідає духові часу — відсутність коштів на участь у виставці. Як засвідчила нинішня, змін на краще, на жаль, не видно. Тоді, зокрема, йшлося і про запорізьке ВО «Іскра», яке розробило комплекси з керування польотами для переоснащення аеропортів. Наскільки успішно наша авіація впоралася з цим завданням, відверто кажучи, не відаю, зате знаю, що «Іскра» заклопотана пошуком покупців досі.

Мабуть, навіть цих фактів цілком достатньо, принаймні для здивування з приводу ефективності численних презентацій. А що насправді?

Грошей, як відомо, ніколи не буває багато, проте, порівняно з іншими регіонами, інвестиційна активність у Запоріжжі здається непоганою. І втішно, що на початок року майже 65% прямих іноземних вкладень капіталу припадає на машинобудівний комплекс. Правда, левову частку в них займає внесок сумнозвісної корпорації в спільне підприємство з виробництва автомобілів, який так само, як перехідний вимпел, прикрашає статзвітність протягом чотирьох років. Ще невтішніше те, що практично повністю інвестиційний потік спрямований в економіку обласного центру, а решта міст про фінансове донорство можуть лише мріяти.

Така ось промислова політика виходить. Чи вдасться внести в неї корективи з допомогою виставок? Сумніваюся. І для цього є певні підстави, з урахуванням рівня зарубіжного представництва. Як правило, воно уособлюється дилерськими фірмами, основне завдання яких — освоєння ринку збуту, а не благодійність стосовно потенційних конкурентів. І, судячи з виставкових стендів, їм справді є що запропонувати — від гайкових ключів і свердел до високоточних верстатів та електронних модулів. Приміром, один із російських заводів анітрохи не сумнівається в безпомильності девізу «Електродвигуни, які потрібні Україні!» Справді, без електродвигунів нам ніяк не обійтися. Особливо після того, як полтавському виробничому об’єднанню «Електромотор», яке раніше випускало 1,4 млн. двигунів на рік, велику частину своїх площ довелося продати податковій адміністрації. Через непотрібність — у зв’язку з різким скороченням обсягів виробництва...