Хоровод біля звалища

Чергового скандалу навколо полігону промислових відходів у балці Середній очікували 26 червня. Тоді проект порядку денного 14-ї сесії Запорізької облради передбачав прийняти звернення до Міністерства охорони навколишнього середовища, ДПАУ і Генпрокуратури, а також до їхніх регіональних представництв у зв’язку із ситуацією на полігоні. Але після нетривалого обговорення зі зверненням вирішили зачекати до наступної сесії, запланованої на серпень.

І раптом 25 липня відкладене питання виноситься на обговорення позачергової сесії облради, скликаної з нагоди перерозподілу виділеної регіону урядом субвенції. Отут і почалося...

— Є цапи відбувайли, перепрошую, котрі мають проголосувати, як бички, за вашу пропозицію, — так невимушено висловив один із депутатів позицію представників фракцій БЮТу, НСНУ і КПУ в раді.

Втім, у виниклій полеміці визначальною була не стільки партійна, скільки цехова належність. А роль непримиренних опозиціонерів виконали депутати, котрі належать до вищого менеджменту металургійних підприємств.

Після бурхливих дебатів у стилі «А за цапа відповіси» звернення усе ж ухвалили переважною більшістю голосів.

На те, що все закінчиться лайкою на сесії, годі було й сподіватися. Незабаром голова правління ВАТ «Запоріжсталь» Віталій Сацький назвав ставлення депутатів до металургів безпрецедентним, а їхнє рішення — нахабним.

Що стосується безпрецедентності, тут і справді не посперечаєшся. Раніше обласний «парламент» смиренно йшов назустріч побажанням індустріальних гігантів — будь то перенесення строків виконання екологічних зобов’язань чи надання різного роду преференцій. А от із нахабністю, мабуть, все не так однозначно.

Не втаємничена в деталі конфлікту людина навряд чи зрозуміє, що ж такого обурливого в клопотанні облради про забезпечення цілісності та недоторканності наявної на полігоні сировини до повного й усебічного вивчення ситуації та прийняття рішення по суті, про припинення несанкціонованої діяльності з геологічного вивчення, розробки (у тому числі дослідно-промислової) і видобутку. Ступінь «безсоромності» проглядає хіба що в проханні до Генпрокуратури опротестувати постанови Вищого арбітражного суду шестирічної давнини, якими визнавався недійсним наказ Державного комітету з питань геології та використання надр (Геолкому) про затвердження умов і проведення конкурсу на право геологічного вивчення і промислової розробки «Балки Середньої». Особливо з урахуванням того, що полігон промислових відходів у зверненні затято іменується «техногенним родовищем мінеральної сировини», із чим промисловці категорично не погоджуються.

Тут саме час хоча б коротенько нагадати, що ж собою являє ця балка Середня, котра набула скандальної відомості не лише в регіоні та країні, а й навіть за кордоном.

Полігон шлакових відвалів, іменований у просторіччі звалищем, виник за міською околицею в балці Середній ще наприкінці 30-х років минулого століття одночасно з пуском Дніпровського промислового комплексу. За сім десятиріч територія відвалів розрослася на більш як 220 гектарів, заповнившись на 50—90% відходами металургійного виробництва чотирьох підприємств: комбінату «Запоріжсталь», заводів «Дніпроспецсталь», «Запоріж­кокс» і феросплавного. За оцінками фахівців, із 300 млн. тонн вмісту звалища близько 7% становлять метали, придатні до повторного використання. На окремих ділянках цей показник перевищує 20%. Обізнані люди стверджують, що видобуток скрапу (шлаку з домішкою металу) забезпечує до 10 млн. дол. місячного обороту. Тіньового, звісно. Тому не дивно, що старательська діяльність на шлакових відвалах одним дає змогу нажити капітали, іншим — просто заробити, якщо, звісно, доля милує від прощання з життям під завалом шлаку або від кулі конкурентів, які до сантиментів не схильні.

— Те, що ми там побачили, було жахливо: десятки осіб риють невідомо що, прибережна зона не розчищена, нагірна канава частково засипана промисловими відходами, — ділиться враженнями після поїздки на полігон голова постійної комісії облради з питань екології та природокористування Олег Сквирський.

Екологи стверджують, що внаслідок господарської діяльності на звалищі створюється загроза навколишній території, підземним водоносним горизонтам і акваторії Дніпровського водосховища. Наявність фенолів у нагірній канаві перевищує допустимі норми в шість тис. разів, магнію, кальцію, завислих речовин — удвічі. Загальна шкода земельним ресурсам у результаті забруднення обчислюється 17,6 млн. грн.

Як повелося в подібних випадках, крайніх не знайти. Попри те, що металургійні підприємства наполегливо стверджують про своє право власності на полігон і шлакові відвали.

Наскільки беззаперечною є подібна декларація — про це трохи пізніше. А поки що слід звернути увагу на методи, з допомогою яких промисловці намагаються переконати громадськість і владу у власній непогрішності.

Прийняття облрадою звернення викликало відповідну реакцію у вигляді конференцій трудових колективів «Дніпроспецсталі» та «Запоріжсталі», а також мітингу на феросплавному заводі. Завершальною стадією дійства стала об’єднана конференція трудових колективів металургійних підприємств Запоріжжя, котра прийняла звернення до президента та прем’єр-міністра. Зміст цих документів практично ідентичний і зводиться до звинувачення коаліційної більшості облради в безвідповідальному ігноруванні пропозицій промисловців щодо поліпшення екологічної обстановки в місті. «Спекулюючи безпрограшними темами — екологією, наведенням правопорядку, депутати під маскою патріотизму та неупередженості незаконно втручаються у виробничу діяльність господарюючих суб’єктів, що, по суті, є рейдерством із використанням екологічних важелів і має на меті елементарний перерозподіл власності», — говориться в зверненнях.

Делегати об’єднаної конференції вважають, що президент «у змозі забезпечити конституційну законність і зупинити правове свавілля». А до прем’єр-міністра «переконливо» звертаються «із проханням у стислі строки покласти край нападкам» на їхні підприємства.

«Якщо заводи тільки на одну добу позбавити можливості приймати і переробляти шлаки в балці Середній — це неминуче призведе до повної зупинки виробництва». Так стверджують автори звернень. Однак цієї точки зору, схоже, не поділяє один із чотирьох користувачів звалища — завод «Запоріжкокс». Судячи з того, що протестних акцій підприємство не підтримало.

Зате серед чотирьох підписантів звернень чомусь з’явився Запорізький алюмінієвий комбінат, який до полігону в балці Середній не має жодного стосунку. Та й судячи з нинішнього стану справ на комбінаті, йому взагалі краще бути тихше води, нижче трави.

Тому для публічного вияву корпоративної солідарності алюмінійники повинні мати досить вагомі підстави. Цікаво, чи є таким той факт, що ЗАлК на договірних засадах користується запоріжсталівським комплексом позамайданчикового шламовидалення в іншій балці — Городиській? Адже варто власнику позбавити комбінат цієї можливості, як зупинка виробництва гарантована практично моментально.

Загалом же проведені акції викликають, відверто кажучи, змішані почуття. Складно, наприклад, позбутися здивування, звідки це у сучасних капіталістів така стійка партійно-радянська манера вирішення господарських суперечок? Навіщо, питається, із цими конференціями марудитися, пенсіонерів зганяти? Ну, себто, делегувати.

Якщо вже справді не можна без страшилок про неможливість життя без права власності на звалище, треба було власникам підприємств зібратися. Звісно, там, де такі в однині є, не виключені складнощі. А коли їх троє й більше, може, й кворум зібрався б. Одного головою конференції призначили б, а інші гасло демонстрували б. На кшталт того, що в залі: «Досить грабувати Запорізький край»... Цікава вийшла б картина, котра за екстравагантністю анітрохи не поступається відгуку на конфлікт із боку місцевої виконавчої влади.

— Я вважаю, металурги мають право вимагати вибачитися за прийняте рішення і запропонувати обласній раді негайно переглянути й відкликати звернення, — каже міський голова Запоріжжя Євген Карташов.

Така заява Євгена Григоровича анітрохи не дивна, коли врахувати його колишню службу високопоставленим менеджером «Запоріжсталі» й небайдужість до комбінату дотепер. А от позиція обласної держадміністрації видається більш ніж ексцентричною.

Півтора року тому її голова Євген Червоненко остаточно розсварився з колишнім начальником УВС Віктором Ольховським. Причиною сварки, за словами останнього, стало наполегливе бажання керівника області змусити міліцію стати на бік однієї з фірм, які займалися видобутком на балці Середній. Проте захід не увінчався успіхом. І 19 квітня минулого року на прес-конференції за участю керівників правоохоронних органів Є.Червоненко, аналізуючи ситуацію на промислових відвалах, заявив, що мало хто може розібратися, рішення якого суду мають виконувати учасники конфлікту через їхню величезну кількість і, почасти, некомпетентність. А коли так, то, спираючись на думку міністрів промислової політики й екології, він подав пропозицію президенту про націоналізацію промислових відвалів як техногенного родовища. Президент погодився.

— Порядок на цьому звалищі буде тоді, коли власником там стане держава, — підсумував свою позицію голова ОДА.

Але чомусь тепер його перший заступник Олександр Бе­режний заявив: «Позиція облдержадміністрації чітка, і вона полягає в підтримці трудового колективу металургів. А рішення, ухвалене сесією облради, не відповідає ні інтересам екології, ні інтересам області та металургів». Що, знову концепція змінилася?

Цікаво було б дізнатися думку з цього приводу самого голови ОДА. Але, по-перше, останнім часом він спілкується переважно з представниками лояльних ЗМІ. А по-друге, завантаженість справами у Євгена Альфредовича така велика, хоч розірвися.

Не дивно, що в такій обстановці доморослі аналітики висувають різні здогадки щодо істинного підгрунтя конфлікту. Найпопулярнішими стали припущення, що запорізький Клондайк забирають на фінансування виборчої кампанії «регіоналів». Версія, зізнатися, не нова, коли врахувати, що подібний гріх вже закидали нашоукраїнцям, комуністам і представникам деяких інших партій. Тут уже нічого не вдієш — із цією виборною перманент­ністю країна, схоже, і справді виживає з розуму. Глядиш, дійде до того, що окремий випадок рядової діареї вже розцінюватимуть не інакше, як наслідок політичних підступів.

А поки подібного не сталося, саме час ознайомитися з ключовими віхами боротьби за право власності на запорізькому звалищі.

Отже, до 1970 року включно підприємства вивозили відходи виробництва на полігон у балці Середній скопом, без визначення своїх майданчиків. У ході чудодійного процесу зміни форми власності з державної на приватну, попри наявні акти про відведення ділянок звалища, металурги не взяли їх на свої баланси. І, відповідно, не включили до статутних фондів своїх ВАТ. Що двічі цікаво, ніхто з них навіть не заїкнувся про те, що звалище є невіддільною технологічною ділянкою виробництв. Тоді незрозуміло, які можуть бути претензії до Геолкому, котрий рішенням науково-технічної ради від 30 березня 1999 року визнав полігон техногенним родовищем мінеральної сировини?

Рік по тому розпорядженням Кабміну, підписаним тодішнім прем’єром Віктором Ющенком, ставилося завдання «терміново вжити заходів до забезпечення збереження в державній власності відходів промислового виробництва, накопичених на території техногенного родовища «Балка Середня». А як же інакше, якщо метпідприємства надумали силовими методами перешкодити реалізації результату проведеного Геолкомом конкурсу на право геологічного вивчення та промислової розробки техногенного родовища, не чекаючи вердиктів арбітражного суду.

Ще більш фантастичною видається історія з купівлею наприкінці 2000-го — початку 2001-го «Дніпроспецсталлю» і «Запоріжсталлю» земельних ділянок звалища (уже, між іншим, визнаного техногенним родовищем) у сільради, на чиїй території розташований полігон. Взагалі-то рішучості окремих представників первинної ланки місцевого самоврядування, яка іноді межує з безголовістю, годі дивуватися. Але щоб, як то казав, із таким щастям і досі на свободі...

Тому, чесно кажучи, і не віриться в щирість декларацій про дотримання «законності у вирішенні ситуації навколо шлакових відвалів», із якими так часто виступають причетні до звалища металургійні підприємства. Адже самі ж укладали договори з різного роду сумнівними фірмами на так зване планування відвалів, благословляючи тим самим кримінальні схеми хижацького видобутку скрапу. Одна лише історія «Дніпроспецсталі» чого варта.

У 1998 році завод на своїй ділянці полігону створює цех із переробки скрапу, закупивши для нього устаткування на три млн. дол. 2000-го цей підрозділ ліквідовують. Зате через два роки підприємство оголошує тендер на розробку шлакових відвалів, заявляючи, що в ньому візьмуть участь і свої фахівці. Навіщо, питається, потрібен якийсь конкурс, коли завод цілком здатен розробляти відвали самостійно? Чи все ж не здатен? Оскільки 2005 року «Дніпроспецсталь» повністю передає свою ділянку на звалищі в оренду одній з фірм. Щоправда, ненадовго. Через два місяці завод ініціює розірвання договору з витонченим формулюванням — «у зв’язку зі зміною власника».

Зараз же, подейкують, «Дніпроспецсталь» знову має намір запустити комплекс із переробки шлаків у балці Середній. Начебто одна іноземна компанія вже й устаткування поставила. Його вартість цього разу — близько п’яти млн. дол.

Що ж, може, і справді у багатих свої чудацтва. Зрештою, це їхнє право. Нехай чудять. Тільки, цур, — самі для себе.