ГОРОДОК СТАВ ТЕПЛИМ МІСТОМ ЯК ВИРІШУВАТИ ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛЕНЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

У розпал зими (добре, що у цьому опалювальному сезоні вона нас щадить і балує) від системи теплопостачання нерідко відключаються окремі квартири, гуртожитки, цілі будинки — частіше не через технічні неполадки, а через особистий чи колективний борг перед теплопостачальними організаціями. Шукати винних можна довго, але хай там як, багато родин у холодну пору року виявляються відрізаними від мінімального тепла. Тоді такі потерпілі влаштовують особисті «котельні» прямо у себе вдома, щоб так-сяк подихати теплим повітрям, що нерідко призводить до трагедій. Гострим болем пронизає, коли чуєш, що через пожежу при обігріві гинуть люди...

Чи є вихід із «теплового» лабіринту? Спробували його знайти в невеличкому (18,5 тис. населення) районному центрі на Львівщині. Це місто, перше літописне згадування про яке датується 1213 роком (Львів став відомий лише з 1256-го), так і називається — Городок. Воно дійсно невеличке, провінційне, хоча ще на початку ХV століття мало Магдебурзьке право, оскільки було побудоване на перетині торгових шляхів і входило до складу Галицько-Волинського князівства. До нинішніх часів тут збереглася старовинна система оборонних валів, залишки земляних укріплень колишнього городища, на місці якого пізніше було побудовано князівський замок і чудовий парк, котрий і досі прикрашає місто. Та історія історією, а проблеми — проблемами, особливо комунальні, які районний центр сьогодні намагається вирішувати практично власними силами.

За кілька років майже весь Городок було переведено на індивідуальне теплопостачання, і громіздкі теплокомуненерго з їхніми проблемами, непомірними боргами канули в Лету. Було розроблено і враховано до дрібниць «Програму забезпечення жителів надійним теплом», відповідно до якої кожна квартира і кожен приватний будинок мали перейти на автономне опалення. Стартувала вона 1999 року, а сьогодні втілена вже практично на 100%. Понад тисяча квартир у багатоповерхових будинках (а вони тут не вище п’яти поверхів) отримали індивідуальне тепло. Так само і 2800 приватних будинків. 2001-го на баланс районного центру було передано військове містечко, компактний мікрорайон багатоповерхової забудови, що має 1167 квартир. Там такого тепла ще немає і «живиться» він від теплової організації, але вже існує план подачі індивідуального тепла в кожну квартиру. А в цілому залишилися тільки поодинокі квартири, не охоплені надійним теплопостачанням, але кожен такий випадок — на особливому контролі в мерії.

Перші кроки теплової реформи в Городку давалися нелегко. Майже рік працівники мерії вели роз’яснювальну роботу серед жителів, ледь не щотижня збираючи сходи, проводячи збори, розмовляючи індивідуально. Люди на вмовляння піддавалися туго: у виконанні обіцянок сумнівалися не тільки малозабезпечені пенсіонери, а й районна інтелігенція, вважаючи, що з цього заміру нічого не вийде. Але мер міста Микола Савка був упевнений у результаті, оскільки під програму вже було визначено реальні джерела фінансування, знайшлися спонсори, тому кожній сім’ї потрібно було оплатити лише вартість внутрішніх робіт, які становили від загальної суми не більш як 10—20%. Так, якщо встановлення теплової системи в дво-, трикімнатній квартирі обходилося, відповідно до документації, у 2—3 тис. гривень, то реально люди платили не більш як 600 гривень, якщо не хотіли дорожчого устаткування. Решту мерія брала на себе — на міський бюджет, кредити і спонсорські гроші, оскільки бачила, що вкладення в нову систему надалі принесе місту зиск й економію бюджетних коштів. І коли поволі проблема зрушила з місця, жителі повірили в обіцяне і стали помічниками.

Всю організаційну, будівельно-монтажну роботу, закупівлю устаткування й багато іншого мерія взяла на себе. Точніше, на свої структурні підрозділи. Людям не доводилося бігати і щось вибивати, у квартири приходили спеціалісти і виконували роботу. Однак потрібно було все організувати, передбачити до дрібниць, щоб задумане не було дискредитовано. Сьогодні мер Городка жартує, що став фахівцем широкого профілю, може без проблем організувати перехід на теплопостачання будь-якого населеного пункту і порадити, де і що вигідніше купити для цього. Він щиро радий, що люди отримали обіцяне тепло і тепер ні від кого не залежать, самі можуть регулювати температурний режим у квартирах залежно від бажання і своїх матеріальних можливостей. Тепер ніхто не може відлучити їх від «грубки».

Жителі Городка, із якими довелося зустрітися, підтверджували всі слова мера й охоче показували у своїх квартирах автономне теплове господарство. І це дивовижно, оскільки у Львові, наприклад, встановлення індивідуальних опалювальних приладів перетворюється на непереборну проблему, і отримати особисте тепло вдається лише небагатьом щасливчикам. А тут — ціле місто користується такими послугами.

Що ж отримав Городок у результаті такої теплової «революції»? Микола Савка каже про це оптимістично:

— По-перше, ліквідовано енерговитратні, застарілі котельні, котрі перебували на балансі комунальних підприємств і мали колосальні борги, які нічим не можна було погасити. Тепер в один опалювальний сезон при новій системі опалення заощаджується 129 тис. кубометрів газу на суму 29,8 тис. гривень, 132 тис. кіловат-годин електроенергії (33 тис. гривень), 1200 кубометрів води (1,2 тис. грн.). Крім того, ми не витрачаємо тепер 32 тис. гривень на утримання котелень, підготовку їх до опалювального сезону і на зарплату обслуговуючого їх персоналу. У сумі це виливається в 95,9 тис. грн. на рік.

По-друге, отримавши індивідуальне тепло, сьогодні кожна сім’я реально заощаджує на обігріві близько ста гривень на місяць. Так, при центральному опаленні з кожної дво-, трикімнатної квартири стягувалося за тепло в середньому 120—140 грн. на місяць. Сьогодні люди платять тільки за газ, на місяць це обходиться в межах 30—50 грн. За шестимісячний опалювальний сезон економиться 600 гривень! Як бачимо, система цілком окуповує себе, навіть якби сім’я проводила її й індивідуально, тільки за свої кошти.

Ще один важливий аргумент. У результаті «утеплення» квартир і економії, що виникла в зв’язку з цим, в місті більш як на 800 чоловік зменшилася кількість отримувачів субсидій.

Показав мер нову котельну, котра опалює дитячий садок (до речі, на автономне тепло переходять усі дитячі заклади, школи Городка). Це зовсім невелике, але просторе приміщення, де знаходиться порівняно невеликий і компактний казан (виробництва Івано-Франківська), що споживає втричі менше газу, аніж колишні енерговитратні «теплушки», а тепла дають більше. Вартість однієї такої міні-котельні — 100 тис. гривень. За розрахунками, окупається вона за два-три роки, а служитиме не менше 20 років. На одній такій установці місто може заощаджувати на рік 25 тис. гривень бюджетних коштів, не кажучи вже про економію газу й електроенергії. Крім того, при новій системі опалення тепло не втрачається в трубах (у тепловодосистемі втрати ці становлять до 50%, за що, до речі, платять споживачі). Сама собою зникла колективна відповідальність за непроплату. У місті немає боржників по теплу (за станом на 2002-й, тепловий борг становив понад 200 тис. гривень).

І це не єдиний прорив у комунальному секторі Городка. Так, за результатами він найзначніший, але починали тут ще 1994—1996 років (мером Миколу Савку обрано вже вчетверте і хазяює в місті він чотирнадцятий рік) із розробки та впровадження програми шатрового покриття пласких або м’яких дахів багатоповерхових будинків (хрущовок). Починаючи з 1998-го за обмежені кошти міського бюджету виконали 70% усіх необхідних робіт. Протягом наступних двох років планують повністю закрити проблему, яка важким тягарем висить практично на всіх українських містах. А на підході наступне питання — реанімації вуличного освітлення в місті.

Програма розрахована на 2003—2006 роки. Її впровадження обійдеться міській казні в 200—230 тис. гривень — начебто сума невелика, але для такого «малогабаритного» населеного пункту суттєва. Економісти підрахували, що окупиться новий проект протягом півтора-двох років, а потім уже можна буде заощаджувати бюджетні кошти. Сьогодні на утримання й експлуатацію вуличного освітлення з міської казни йдуть близько 100 тис. гривень. Після модернізації вдвічі-тричі поліпшиться якість освітлення вулиць, а під освітлення потрапить їх утричі більше. На світильниках установлюватимуться спеціальні енергоємні лампочки з підвищеним (до одного-двох років) терміном експлуатації. І хоча вони досить дорогі, але споживають енергії вп’ятеро менше, аніж звичайні потужністю 500 Вт. Місто вчиться витрачати кошти один раз, щоб потім їх заощаджувати.

До нетрадиційних методів господарювання можна віднести також створення першого в Україні міського комунального аграрного підприємства, котре допомагає жителям міста, які мають земельні паї (таких тут 380 чоловік), і аграрним фірмам, що займаються обробкою землі. Торік нове аграрне господарство взяло у людей в оренду (сплативши їм орендну плату) і обробляло 75 гектарів землі з можливих 600 га, а вже нинішнього року планує освоїти 200 гектарів роз’єднаних земель. Перші кроки агропідприємства влітку і восени минулого року відчули найменші жителі Городка: дитячі садки частково постачалися вирощеними на цих полях овочами. Нинішнього року аграрії планують забезпечити овочами всі дитячі заклади.

2003 року було створено ще одну нову структуру — міське дорожнє підприємство «Міськшляхрембуд», котре, скрупульозно вивчивши реальний стан справ із міськими дорогами (а ми знаємо, які дороги в Україні), готується до того, щоб не тільки їх ремонтувати, а й надалі обслуговувати. Таким чином догляд за дорогами покладено на одну фірму, яку контролюватимуть міські власті. Микола Савка каже, що це потрібно було зробити значно раніше, але краще пізно, аніж ніколи...

Наступна глобальна проблема — каналізаційні мережі. Населений пункт ріс, а система не розвивалася, тому каналізаційними послугами Городок забезпечений лише на 30%. За рішенням виконавчої влади 50% коштів, які мають надійти цього року від продажу землі, будуть спрямовані на часткове вирішення цієї проблеми. Хоча питання стосується не лише каналізації, а й водопостачання міста. Над цим міські власті працюють спільно (на етапі розробки проектної документації) з українсько-німецькою фірмою «Україна-інвест»...

Комусь описані проблеми і боротьба з ними здаватимуться прозою життя. Але якщо багато що з нашої повсякденності тяжко вирішується угорі, у великих містах, де і фінансування незрівнянно краще, то як важко виходити з прориву «низам», які не мають твердого матеріального базису. Для цього потрібні сила, знання й особливий характер керівника. За багато років мер Городка добре вивчив проблеми свого міста, тому рухається вперед не інтуїтивно, а впевненими, прорахованими до дрібниць кроками. Його підтримують керівники підприємств, фірм й інших структур, розташованих у межах міста. Тому є, хоч і мінімальні, кредити, знаходяться спонсори.

Сам же Микола Володимирович каже, що можна (хоч і з труднощами) працювати сьогодні і за Законом про місцеве самоврядування, і за чинною Конституцією — було б бажання рухатися вперед, а не чекати манни небесної з Києва чи Львова. Звісно, місцеві бюджети занадто малі, щоб розгорнутися, але ж іншого не дано, доводиться виходити з того, що є. Сьогодні бюджет Городка становить не більше двох мільйонів гривень на рік, а щоб міський організм так-сяк функціонував, необхідно не менше п’яти мільйонів... От і вся арифметика. Тому доводиться шукати, думати, заощаджувати, переймати чийсь досвід і багато іншого.