Державники, де ви?!

Сентенція найвидатнішого британця ХХ століття про те, що лише державники дбають про майбутні покоління, знаходить своє яскраве підтвердження у ставленні українського політикуму як до українського люду і його материзни загалом, так і до вітчизняного туризму, зокрема.

Партія сказала?

Виборчі перегони, що де-факто розпочалися, дозволяють аналізувати спічі провідників політсил і робити певні висновки. Один із найневтішніших (але вже традиційних) - жодна з партій не бачить туризму та курортів бодай у своїх програмах. Але ж вони, особливо перший, є категорією не лише економічною, а й гуманітарною та виховною (останнє для розумних перших осіб особливо важливо з огляду на свій електорат).

Загалом же усім програмним документам усіх партій притаманна відсутність конкретики як щодо дій-заходів, так і щодо їхніх строків. Про те ж, що українці вже нагодовані фразами на кшталт "сприяння розвитку" по саме не можу, певне, нагадувати зайве…

На цьому тлі світлою плямою виглядає лише "Самопоміч". Але тій, як мовиться, сам Бог велить: це ж бо її представниця в парламенті очолює відповідний підкомітет. І вона переважно на власній сторінці в соцмережі час від часу ганить діючу владу за бездіяльність і непрофесіоналізм, а також сповіщає фейсбучний люд про власні ж ініціативи. Результативність яких (і це передбачувано) лише підтверджує сентенцію про одного в полі не вояка.

Можна було б згадати й Аграрну партію, за сприяння Аграрної ради якої в липні на Черкащині науковці на пальцях розтлумачували фермерам і представникам влади можливості та переваги агротуризму, для розвитку якого українське село також має величезний потенціал. Проте потуги фахівців виявилися марними…

У липні ж у Каневі мені випала нагода поговорити з колишнім очільником (тодішнього) Міністерства культури та туризму І.Ліховим (нині - заступник директора Шевченківського національного заповідника). З цієї розмови пригадалося його враження від відвідин норвежцями святого для кожного українця місця. Громадяни цієї Скандинавської країни були ледь не шоковані "і ланами широкополими, і Дніпром, і кручами". Очевидно, що своїми думками вони поділяться з рідними та друзями - потенційними мандрівниками до України. Те саме стосується й інших іноземців, які, попри брак належної інформації (про це нижче), подорожують містами та селами нашої держави. Чим не аргумент? Проте для кого? Професійної спільноти? Та її й переконувати не треба. Це вона намагається привернути увагу "спраглих за владою". На жаль, у чиновників у цей час пропадає слух.

З цієї ж опери і пропозиції іноземців, що їх також ігнорують урядовці. Ще 2005-го посол Ізраїлю в Україні Наомі Бен-Амі (уродженка Чернівців) під час зустрічі з керівництвом Буковини наголосила, що ізраїльські бізнесмени готові вкладати кошти в економіку області, і першою назвала туристську галузь. Але мені не відомі реалізовані в цій царині проекти.

"Академіки"

Одеський жарт про те, що "академіками у нас можна стати або по блату, або ж за бабки", за два десятиліття поширився з царини наукової на чиновницьку. Туризм ця "інновація" також не оминула. Професійний загал від початку призначення фахової фінансистки на посаду директора департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку та торгівлі тішив себе надією, що вона щонайменше братиме до уваги слушні пропозиції практиків і науковців задля їхньої (наступної) реалізації в державотворчій діяльності. І щонайбільше - загалу буде представлено оновлену (і, очевидно, креативну, інноваційну та реалістичну) Стратегію розвитку туристсько-рекреаційної галузі на бодай 5–7 найближчих років (в якій, самоочевидно, мало би знайтися місце й для Криму: головно задля зацікавлення тих, хто на півострові живе з цієї царини). І що очільниця й вектор діяльності цієї сфери (стосується це передусім туризму) з випускаючого змінить на приймаючий. Бо ж чи не ганебним є те, що з 2660 зареєстрованих туроператорів лише три (0,1%) переймаються винятково в'їзним туризмом?

Принагідно: 2012 року іноземні туристи залишили в Україні 572 млн дол., українці ж збагатили інші країни на 5,4 млрд.

Проте доводиться погодитися зі згаданою А.Романовою (головою парламентського підкомітету з питань туризму, курортів та рекреаційної діяльності), яка зауважила, що ця посада, на яку О.Сердюк привів її нинішній керівник, перший віце-прем'єр, є перехідною: задля отримання відповідної категорії держслужбовця, яка відчиняє двері до нових чиновницьких висот.

Наразі ж "туристсько-курортний" керівник тішить загал своїми нечастими постами в соцмережах, в яких інформує про участь у різноманітних заходах, на які її завдяки посаді запрошують регіональні підлеглі, а також шкодує, що не мала змоги цьогоріч узяти участь у всіх запланованих виставкових заходах (про майже нульовий ефект виставок-ярмарків DT.UA також писало).

Однак найсумнішим у цій історії є те, що, як зауважила А.Романова, неосвоєння цього року наданих очолюваному О.Сердюк департаменту коштів (про їхню мізерність навіть згадувати ніяково) може спонукати парламентаріїв зменшити його бюджет на наступний рік. Від чого ефективність цього структурного підрозділу міністерства впаде нижче плінтуса.

Для просування своїх не гребує влада й тим, що при відборі до відповідних конкурсних комісій пропонує осіб, заслуга яких лише в тому, що перелік їхніх звань і посад (у який спосіб вони набуті, то вже інша історія) займає не одну сторінку. І тут Київ задніх не пасе. Чого лишень був вартий конкурс на посаду начальника управління туризму та промоцій КМДА!

Обличчя Києва - обличчя України

Мій давній друг, повертаючись із чергової мандрівки Європою, щораз ледь не з роздратуванням запитує: чому столиці України не щастить на очільників, які з використанням відповідного багатющого потенціалу могли б зробити з Києва туристську Мекку? Я ж неодноразово в DT.UA привертав увагу до "креативу" нинішнього начальника вже згаданого столичного управління туризму та промоцій (зауважу, що заступником міського голови, який опікується цією сферою, є В.Непоп), який, зокрема, на власній сторінці в Facebook хизується відеороликами, в яких він же як головний герой рекламує, зокрема, сумнівні туристсько-харчові принади Києва російською мовою.

Принагідно: чимало вітчизняних туристично-інформаційних центрів, туроператорів і турагентів також інформують про свої послуги лише однією мовою - країни-агресора. Деякі на запитання "чому?" відповідають, що раніше більш як половина їхніх клієнтів були з Росії та Білорусі. Певне, таке пояснення не витримує жодної критики, оскільки воно з "колоди" чи не всіх українських президентів, за яких голосувало трохи більше половини виборців.

Про Стратегію ж і науково обґрунтовану програму розвитку туризму в Києві не йдеться вже не перший рік. Як і про належний (багатомовний і поліфункціональний) туристський сайт столиці. Причина ж їхньої відсутності банально-традиційна: чиновникам не потрібні поради-рекомендації фахівців (як науковців, так і досвідчених практиків) та їхня реалізація, бо тоді порожніми залишаться їхні кишені. Що й ілюструє сьогодення, а саме: згідно з повідомленнями ЗМІ, розслідування правоохоронців установило, що "упродовж 2015–2018 років посадові особи управління туризму та промоцій КМДА зловживали своїм службовим становищем і, перебуваючи у змові з власниками та керівниками комерційних структур, привласнили державні кошти в особливо великих розмірах".

Не слід вигадувати ровер

Подейкують, що туристи, які піднімаються на Велику китайську стіну, залюбки купують грамоту про відвідання цієї пам'ятки. Її ціна - 50 грн в еквіваленті. Бельгійці теж заробляють, продукуючи шоколадні євро (ясна річ, для іноземців, що скуповують їх як сувеніри-презенти). Не пасуть задніх й іспанці, які карбують монети з дірочкою для шнурка й у такий спосіб стимулюють гостей (не лише іноземців) використовувати їх як прикраси.

Подібні форми та методи - не новина. Чимало країн заробляють на власних грошах, перетворюючи їх на товар. От тільки Україні ніяк не щастить. Навіть на реалізацію цілком привабливих за прибутковістю пропозицій. Як от, приміром, карб монет із залишків бойових ракет. Або ж із того добра, яке з часів СССР зберігається на складах і становить потенційну небезпеку (пригадаймо Ічню, Калинівку, Новобогданівку, Артемівськ). Вони, поза сумнівом, користувалися б шаленою популярністю передусім в іноземців.

Чи зробити сувеніри зі старих карбованців, що лежать мертвим капіталом у сховищах. Їх можна було б оздобити якоюсь дрібничкою і запаяти в прозору плівку.

З чого починається Батьківщина?

Про те, що туризм є категорією не лише економічною, а й виховною, не знають, певне, лише немовлята та невігласи. І DT.UA про це не раз писало. Проте чи чув хто, як нинішнє Міністерство освіти і науки пропонує освітянам виховувати в учнів почуття патріотизму з допомогою перш за все мандрівок Україною (звісно ж, під орудою вчителів і просунуто-активних батьків)? Певен, що якби свого часу юні кримчани та донеччани з луганчанами на власні очі побачили і не раз Галичину, Слобожанщину і Закарпаття, Поділля й Волинь та поспілкувалися з тамтешніми однолітками (а така форма комунікацій народжує й друзів), не мали б ми сьогодні анексованого Криму та ОРДЛО.

Державники, агов!

Десять років тому народний депутат, а перед тим голова Ради міністрів АР Крим, Б.Дейч порушував питання, актуальність яких з часом не зменшилася. Бо вони не просто злободенні, а з розряду стратегічних, оскільки безпосередньо стосуються соціально-економічного розвитку країни.

Попри те, що увагу до цього в першу чергу парламентського загалу намагалися привернути ще років десять тому, й до сьогодні відсутній реєстр (регістр) територій рекреаційного призначення. За відповіддю на це питання далеко ходити не треба: наявність цього документа значно ускладнить розкрадання охочими ласих шматків для будівництва на них власних хоромів (звісно ж, за важко зароблені гроші). Тож і не припиняється земельний "дерибан", який супроводжують публікації оголошень про продаж земельних ділянок "із розвіданими мінеральними водами", а водою з мінеральних джерел у сільській місцевості поливають городи.

Україна має архібагаті запаси природних курортних ресурсів (лікувальні грязі, мінеральні води, термальні джерела та ін.), з-поміж яких є й унікальні. Але й до сьогодні не визначено їхньої кількості та не охарактеризовано стану, не можна назвати й користувачів. Хоча створення та ведення державних кадастрів природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів було визначено відповідною постановою Кабміну ще 2001-го. А Державна установа "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології" розробила технічну та законодавчу основу для впровадження Державного кадастру природних лікувальних ресурсів. Якої також не з вини фахівців не затвердили, попри те, що це було передбачено в Основних заходах Міністерства охорони здоров'я України ще 2006 року.

Курортно-туристська царина - складна багатогалузева структура, і окремими питаннями її функціонування відповідно до чинного законодавства опікуються наразі близько десяти відомств. Проблему розв'язало б створення та функціонування самостійного центрального органу виконавчої влади (Міністерства туризму та курортів), який під керівництвом, природно, фахівця визначав би перспективу, розробляв би стратегії і програми розвитку галузі, наполегливо й фахово сприяв би вирішенню галузевих проблем. І на який, наголошу, вже не один рік чекає - не дочекається професійна спільнота. Тож затримка за державниками. Проте чи є вони в Україні?