ВАЖЕЛІ

У неодноразових протокольних і непротокольных зустрічах Президента України, інших офіційних осіб країни з главами держав і урядів Румунії та Словаччини так чи так заторкується і проблема міжнародного довгобуду — Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР). У результаті зустрічей, переговорів і розмов з наступними роздумами на кілька років Україна витратила приблизно 54 млн. 750 тис. дол. на утримання цього довгобуду. Сума чималенька, але не остаточна, тому що в саме будівництво вже вгачено сотні мільйонів «зелених». Проте істотної динаміки подій у Долинській, де й міститься «скелет» комбінату, поки що не простежується, а класичне запитання «бути чи не бути КГЗКОР серед інших підприємств важкої індустрії України» досі залишається без однозначної відповіді.

Нагадаю, що КГЗКОР — підприємство містоутворююче, і, якщо він «помре», без тепла, гарячої та холодної води, а також інших соціально-комунальних і побутових послуг залишиться добра половина жителів м. Долинська. Додамо втрату семи-восьми тисяч потенційних робочих місць у перспективі, квартири, що поступово вивільняються в мікрорайонах, колись надійно побудованих чехами, румунами, німцями, і тих громадян України, які змушені їхати з Долинської в пошуках трудової копійки... Ну, а насамкінець пригадаємо, що в пасиві Україну очікує 1,7 млрд. доларів міжнародного боргу в разі відмови від будівництва, плюс доволі зіпсутий імідж. Але борг країнам—учасницям цього проекту виплатити доведеться, тому що не з власної вини вони опинилися в українських степах, а ось міжнародна репутація важить багато...

Справедливості ради зазначимо, що серед країн колишнього табору соціалізму найбільше «полиняла» на довгобуді Румунія: її частка в будівництві найістотніша — 27—28%. Тому, здається, буде цікавим інтерв’ю з директором Криворізької філії румунської фірми «АРКОМ» паном К.Янкулеску, що працює на КГЗКОРе з дня його заснування.

— Чи не гадаєте ви, що таке тривале нічогонеробство української сторони призвело вже до нерентабельності самого наміру будівництва?

— Це не так поки що. Ще рік-два КГЗКОР може бути рентабельним. Наприклад, обпалювальні машини, побудовані нами, можна хоч сьогодні запускати в роботу, щоправда, наразі на привізному концентраті. Але в Києві не погоджуються на цей варіант.

— Очевидно, це не вигідно Україні?

— Можливо. Ми, звичайно, розуміємо, що сам комбінат слід добудовувати хоча б тому, що поки що це найприйнятніший і, зазначу, найдешевший варіант. Чому? А тому що для повного завершення будівництва потрібно всього 400 млн. доларів, а на запуск першого пускового комплексу — вдвічі менше. Ці суми не надаються до жодного порівняння з тим, що вже витрачено на це будівництво, і з тим що, у разі відмови від завершення, Україні доведеться виплатити. Румунія вже вклала в цей комбінат понад 700 млн. доларів, а загальні витрати наближаються до дев’ятиста. Тобто, щоб завершити свою частину, нам залишилося зовсім трохи. Ми ж не можемо подарувати вам гроші своїх платників податків.

— Що становить практичну частку участі Румунії?

— О, це багато, дуже багато. Це об’єкти соціально-культурного і побутового призначення, тисяча квадратних метрів житла, повністю готове хвостосховище з терміном експлуатації понад 30 років, привезені до Долинської механізми, техніка й устаткування... Загалом, багато чого. Вкладені нами гроші вагомі для будь-якої країни.

— Але Румунія все ж знаходить їх, на відміну від нашої країни.

— Тому чудово розуміємо і поділяємо занепокоєння генерального директора КГЗКОРа пана Яременка. Та навіть за його напористості й мудрості, доказах необхідності завершення будівництва, у Долинській мало що змінюється.

— Але й проста людина, побувавши на довгобуді, розуміє, що незавершеність — це завжди викинуті на вітер гроші.

— Проста людина розуміє, однак політика — річ далеко не проста. А доля КГЗКОР, як мені здається, лежить у політичній площині влади Києва. До того ж у вас почав працювати, здається, 11-й уряд. А якщо візьмемо десятилітню історію довгобуду, то можна збитися, перераховуючи держдіячів, які побували на КГЗКОРі. Проте результати візитів більш аніж дивні: приїжджають у Долинську, дивляться і всі начебто «за», їдуть у Київ — і все залишається як було. У Долинській побував навіть нинішній Президент України, під час перебування його прем’єр-міністром, був і екс-прем’єр-міністр, а нині міністр транспорту Б.Пустовойтенко. До речі, обидва видавали правильні постанови, але ж вони так і залишилися в теорії, на жаль адміністрації КГЗКОРа і наш, звісно.

Тим часом, у ситуації, яка сформувалася, цілком до місця приказка: час — гроші, оскільки кожен день простою призводить до подорожчання будівництва на суму близько 15 тис. доларів. Невже Україна настільки багата?

— Багато керівників комбінату говорять про недосконалість законів, що частіше відлякують, аніж залучають інвесторів. До того ж вони не дають гарантії схоронності і збільшення вкладених капіталів. Якось трапився на очі Закон України «Про захист іноземних інвестицій», прийнятий ще в 1991 році. І справді, захист і перспективи по вкладах проглядаються слабкувато.

— От-от. Гадаю, вкласти гроші в цей комбінат для інвесторів не проблема. Інше питання: де гарантії повернення цих грошей, державні гарантії? Отже, потрібен сучасний закон про захист іноземних інвесторів та їхніх інвестицій, так само як і високої якості закон про спільні підприємства. Тільки забезпечивши сучасною законодавчою базою, ви могли б отримати гідних співвласників. Такий варіант — теж вихід з глухого кута довгобуда.

— Все зрозуміло, але чомусь ситуація нагадує відомий твір «Важелі», ніби хтось ними маніпулює, як диригентською паличкою: виділяються бюджетні гроші, але вони не доходять до тих, кому виділені. Приїжджають з Києва вирішити питання, але потім нічого не вирішується; вирішують, що краще залучити інвесторів, але потім передумують і знову повертаються до бюджету; видають закони, але вони, так і не набувши механізму дії, застарівають, а нових немає, і т.д. і т.п.

— Це ви пригадали А.Платонова? Звісно, цілком може бути, що тут якась підкилимова метушня конкурентів. І все ж я впевнений, по КГЗКОР необхідне політичне рішення, хоча поняття економіка й політика тісно взаємопов’язані...

— Ваші прогнози розвитку подій на КГЗКОРі?

— Ніщо не вічне під місяцем, і довгобуд також. Звісно, я віддав цьому будівництву не найгірші роки життя, і дуже не хотілося б, щоб моя трудова діяльність закінчилася довгобудом. Знаєте, добра пам’ять теж душу зігріває, тим більше що в Долинці, так лагідно називають місцеві жителі своє маленьке містечко, народився мій син, тут він разом з українськими хлоп’ятами вивчив українську мову. Ми полюбили цей кіровоградський край. Тому нічого не залишається, як вірити в те, що в Києві зважаться нарешті на практичний крок із завершення цього багатостраждального будівництва. Тим паче що і Президент України, і теперішній прем’єр-міністр пан Кінах, і пан Гуреєв — міністр промислової політики, — всі вони добре обізнані з цим питанням і ніколи, наскільки знаю, не були противниками КГЗКОР. Отож надії не тільки юнаків, а й зрілих людей живлять.

P.S. 16—17 липня відбулася офіційна тристороння зустріч представників України, Румунії і Словаччини з попереднім порядком денним: створення на базі КГЗКОР міжнародного гірничо-металургійного консорціуму. Представники Румунії на переговорах з питання добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд наполягали на бюджетному фінансуванні завершення будівництва, тоді як українська і словацька сторони пропонують активізувати пошуки інвестора.

Як повідомив заступник голови Держкомітету промислової політики України (Мінпромполітики) Сергій Грищенко, спочатку українська делегація окремо зустрілася з румунською, потім — зі словацькою делегаціями. Він зазначив, що всі сторони «налаштовані на успішний наслідок переговорів з тим, щоб остаточно відпрацювати питання добудови комбінату».

Водночас С.Грищенко повідомив про наявність у кожної зі сторін «свого бачення і підходів до завершення будівництва».

Багатосторонню угоду про співробітництво в будівництві КГЗКОРа підписали СРСР, ЧССР, НДР і СРР 20 жовтня 1983 року. Будівництво комбінату розпочалося в 1985 році на основі укладених двосторонніх угод між СРСР, Чехословаччиною, Румунією, Болгарією і НДР. У 1992 році уряд НДР ухвалив рішення про вихід з проекту, а Болгарія припинила будівництво об’єктів комбінату.

Після розпаду Союзу правонаступницею комбінату стала Україна, що відновила угоду з Румунією і Словаччиною.

У результаті переговорів між двома країнами про завершення будівництва КГЗКОРа 19 серпня 1999 року словацька сторона дала принципову згоду виконати свою частину робіт, але відхилила пропозицію України про вступ в утворюване на базі комбінату акціонерне товариство. Проте вже в червні минулого року прем’єр-міністр Словаччини поінформував, що його уряд вважає недоцільним подальшу участь у будівництві комбінату і пропонує передати українській стороні завершені і незавершені об’єкти на умовах компенсації.

Крім того, з приводу завершення будівництва КГЗКОРа негативно висловилися американські інвестори — нові власники Кошицького металургійного комбінату (Словаччина). Вони також готові були передати українській стороні завершені і початі об’єкти будівництва за умови компенсації витрат.

Уряд України планував завершити будівництво комбінату в 2001 році й ініціював відрахування підприємствами гірничо-металургійного комплексу України коштів на добудову КГЗКОРа з прибутку, проте недержавні підприємства відмовилися виділяти їх.

Держпромполітики запропонував уряду України відновити фінансування будівництва КГЗКОРа і завершити його в 2004 році.