«ЗОЛОТА» ВОДА КРИВБАСУ

Широкій публіці невідомо, що багаторічна експлуатація підземних вод Кривого Рогу зумовила, приміром, щорічне скидання в Чорне море промисловими підприємствами тільки цього міста сотень мільйонів кубометрів брудної води. Так, торік транзитом через ріки Інгулець—Дніпро в Чорне море пішло двісті мільйонів кубометрів стічних вод, зокрема 94 млн. кубометрів неочищених.

Система накопичення, транспортування та скидання цих потоків складна, дорога і «влітає» нашим платникам податків у копієчку. Недарма потомствені гірники називають шахтні води Кривбасу «золотими», з урахуванням видатків на їх накопичення, розведення та скидання. Тим паче що операції ці множаться на нескінченний період.

Істотним доповненням став гнітючий своєю незмінністю економічний стан, який висунув на порядок денний ще одну проблему — закриття шахт із наступною їх консервацією. Внаслідок цього постали супутні проблеми швидкого й непередбачуваного розвитку в басейні екзогенних процесів: підтоплення житлових масивів, зсувів і осідань землі, поширення вже за межі України забруднених вод. З регіональної проблема перетворилася на глобальну.

Державною програмою реструктуризації гірничорудного комплексу, вищевказаними й іншими обставинами економічного плану й зумовлено появу низки постанов Кабміну України, а потім і наказів Мінпромполітики, згідно з якими 1998 року було створено спеціальне управління зі статусом державного — «Кривбас гідрозахист» (КГЗ). На балансі цього підприємства, крім хвостосховищ, шламосховищ, безпеки утримання складного водного господарства діючих шахт, перебувають і три законсервовані шахти: колишня «Гігант-глибока» (нині «Гігант-дренажна»), «Саксагань» і «Первомайська».

До речі, програма реструктуризації гірничорудного комплексу Кривбасу містить десятки позицій, серед яких мало не на чільне місце виходить гідрозахист міста як найзлободенніша, яка не терпить зволікання. Розміщені по меридіану Кривого Рогу, закриті і працюючі шахти становлять єдиний гідрогеологічний комплекс і працюють як сполучені посудини. Не розділені відомчими інтересами й адміністративними кордонами, шахтні води роблять у багатокілометрових глибинах виробіток свою невидиму грізну справу. З цієї й із низки інших причин криворізький басейн, як свідчать учені, «є зоною сильно уражених природних умов і обгрунтовано може вважатися територією, що перебуває в кризовому стані».

Тому в статуті «Кривбасгідрозахисту» зафіксовано: «...управління створено з метою забезпечення гідрогеологічного захисту ведення гірських робіт Кривбасу від підтоплення й негативного впливу в процесі зрушення та провалів земної поверхні, зрушення відвалів і дамб шламонакопичувачів». Завдання конкретне і, здавалося б, ясне для виконання.

Проте між записаним і зробленим — відстань величезна. Причин, як завжди, кілька. Головна з них, за словами директора КГЗ Віктора Жулая, у тому, що Київ виділяє гроші лише і тільки під проекти законсервованих шахт.

«Схлип» директора підтверджує і заступник головного інженера держінституту з питань проектування підприємств гірничорудної промисловості «Кривбаспроект» Юрій Власенко: витрати на закриття шахт становлять у цілому 363 млн. грн., а по роках на ці завдання виділено: 1997-го — 13,5, у наступні роки відповідно 17,7 і 13,6, при потребі 18,5 млн. грн. Так, 2000 року виділено лише 13,5 млн. Мало. Але замислитися є над чим.

Інформація
до роздумів

До 1998 року все наземне майно разом із підземним господарством трьох шахт належало виробничому об’єднанню «Кривбасруда», а з 1998-го — «Кривбасгідрозахисту», тобто відповідальні за збереження матеріальних цінностей є. В інституті «Кривбаспроект» зберігаються найперші проекти цих об’єктів. Отже, існує цілком визначена проектна вартість.

Проекти на закриття й консервацію, як підказали фахівці, містять у собі абсолютно все щодо цих підприємств — від «а» до «я». Тобто майно шахт, а це не тільки те, що під землею (це і збагачувальні фабрики, і конвеєри, і все інше, що містить метал), а й так зване наземне господарство шахт, — усе є в проекті. Отож, відповідно до проектів, закриття, консервація й ліквідація таких підприємств передбачає одержання державою поворотних коштів на нові проекти: будівництво житла для переселенців із зон завалення, рекультивацію земель, будівництво такого потрібного, за багатьма параметрами, водовідливного комплексу тощо. Економісти-виробничники підказали, що обсяг поворотних коштів тільки з цих трьох шахт — це приблизно стільки, скільки й потрібно на закриття шахт у цілому, тобто сотні мільйонів гривень, які в нашому випадку невідомо куди поділися. Чи вони є? Але тоді де? Природне запитання: чи в грошах причина відмінності між тим, що треба було вже зробити, і тим, що зроблено реально?

І ще одна загадка: як можна було закривати шахти, виплачувати тисячам гірників грошову допомогу, не маючи на те проектів? Але саме так було з шахтами «Гігант» і «Саксагань», які роками перебували у віданні фантазій тих, хто відповідає за ці ласі кусні держмайна. Візьмімо «Первомайську». Її закрито ще 1998 року, але тільки тепер замаячив проект її консервації. Те ж саме з шахтою «Північна», проекту на яку взагалі немає. Її затоплено, і тепер на місці колись солідного виробництва виникло стихійне звалище. Виходить: що впало, те пропало?

Тим часом ясніше ясного, що такий стан справ з так званою держпрограмою реструктуризації гірничорудного комплексу призводить до можливості безкарних розкрадань.

Необізнаний може подумати, що вся ця бухгалтерія не стосується гідрозахисту Кривого Рогу. І помилиться, бо зв’язок тут найбезпосередніший: відкачування води, розведення її та скидання — це ого (!) які гроші, що спливають разом із воістину «золотою» шахтною водою басейну. Масштаби скидання усіляких-різних вод добре простежуються на запропонованій схемі. Але це тільки один бік медалі, а другий — екологія.

— Вода — джин, якого вже ніколи не загнати назад, — прокоментувала стан водного Кривбасу завідуюча екологічним відділом Криворізького виконкому Наталія Гопкало. — Адже як було спочатку? Раніше порожнини шахтних виробок, які відпрацювали виробничі ресурси, закладали блоками, і природа, що не терпить порожнечі, у буквальному значенні слова одержувала рукотворну компенсацію. Потім визнали цю суху консервацію дорогою, тож надалі залишали вже виробки порожніми. З часом їх заповнювала і продовжує заповнювати вода, а ми її відкачували й відкачуватимемо до «кінця століття». Дивно, що досі ніхто не підрахував, скільки ж платить держава за цю загальноукраїнську водокачку.

Між іншим, за неуточненими даними, у Кривому Розі протягом періоду з 1974 до минулого року закрито дев’ять шахт, у яких рівень вод і міра їх мінералізації різні, зате спільне — неприпустимо висока мінералізація. Тут можна виявити вміст солі від 98 до 130 г/л, у різних концентраціях бром, свинець, ртуть, барій, а взагалі — до 130 хімічних елементів. І, зрозуміло, перш ніж потрапити в Чорне море, ця «агресія», як влучно прозвали високомінералізовані води місцеві журналісти, розбавляється мільйонами кубометрів питної води з Карачуновського й інших водоймищ, і це теж вливається державі в копієчку. Чи рятує це річки, море, а в остаточному підсумку — Світовий океан від згубних ін’єкцій промисловості, і чи не розмножуємо ми їх такими діями? Запитання, на мій погляд, риторичне.

Взагалі, шахтні води Кривбасу — болячка не тільки цього міста, а радше загальнодержавна. Пригадаймо хрестоматійне: «круговорот води в природі».

Здавалося б, який зв’язок між балкою Свистунова в південній частині Кривого Рогу, куди, власне, спочатку і скачують усю «агресію», і, приміром, Києвом? Запевняю, може бути найбезпосередніший зв’язок: спроектована ще 1975 року інститутом «Київводоканал» як резервна, балка Свистунова, за геологічними параметрами, не відповідає необхідним критеріям безпеки. Геологи стверджують, що для місця, де й тепер лежить діюча ємкість, характерні вилуговувальні породи, з яких складається ложе цього природного резервуара. Приписано балку до «Кривбасгідрозахисту». Головний інженер цього управління Олексій Пензин стверджує, що проект балки свого часу втратили. Хоча відомо, що, за віртуальним проектом, об’єм ємкості 2,5 млн. куб. Але через відсутність грошей тільки КГЗ щороку спускає в балку понад 20 млн. кубометрів високомінералізованої води.

Вилуговувальні породи дна балки сприяють тому, що в підводній її частині утворюються п’ятиметрові (точно ніхто не знає) лійки-провали, через які «агресія» просочується, забезпечуючи цим фільтрацію як підземних, так і наземних вод, тобто змішуючи грішне з праведним. Був уже такий провал, і подейкують, не один, і під греблею самої балки Свистунова. Ну, а скільки цієї хімії пішло в підземні природні резервуари й куди вона далі мігрувала — ніхто, ясна річ, не знає.

До речі, куратором «Кривбасгідрозахисту» виступає ДАК «Укррудпром» — підприємство багате, солідне й авторитетне. Саме сюди надходять усі дані про водоводи, дамби, насосні станції, шламосховища й інші «дива» місцевої промисловості. У чому полягає кураторство в цьому разі — неясно. Часті наради-прочухани? Багаторічні листування у вигляді паперів-близнюків? Сторонньому збагнути складно. Але й переговорити з фахівцями цього відомства виявилося неможливо: працівникам «Укррудпрому» у категоричній формі заборонено давати журналістам будь-яку інформацію. Але «Укррудпром» — підприємство не номерне, та й Валерій Колосов, глава спостережної ради ДАК «Укррудпром», неодноразово у своїх виступах торкався питань екології. Пригадати хоча б його спіч на зустрічі криворізьких промисловців із паном Президентом у січні нинішнього року — це був мало не найяскравіший і найгостріший виступ. Здається, і сьогодні Валерію Олександровичу є що сказати, зокрема й у зв’язку з небезпекою для міста через величезний обсяг шахтних вод і загрозливе підвищення рівня (до шести метрів!) підземних вод. Чи становище настільки страшне, що й говорити не хочеться? А може, говорити заборонено тому, що в житті, як і в природі, усе взаємозалежне: реструктуризація, ліквідація, гроші й екологія? Вгадувати — справа невдячна.

А що ж учені? Вони не мовчать, але це голос волаючого в пустелі. У книжці «Досвід комплексної оцінки й картографування чинників техногенного впливу на довкілля міст Кривого Рогу й Дніпродзержинська» читаємо: «...забруднення природних вод на території Кривого Рогу визначає якість підземних і поверхневих джерел водопостачання для населених пунктів у Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській областях».

На думку багатьох учених-практиків, потрібно відродити гідрогеологічну службу, створити централізовані системи екологічного моніторингу, за єдиними стандартами — екологічні карти. Дуже важливо провести паспортизацію підприємств–нагромаджувачів промислових відходів із наступним вивченням локального й регіонального забруднень, а також єдиний для Маріуполя, Кривого Рогу, Дніпродзержинська й Запоріжжя — міст, які входять у систему еколого-економічного експерименту, що проходить, до речі, з 1998 р., — банк екологічної інформації. Дуже доречно було б учасникам експерименту мати комп’ютерні інформаційно-керуючі системи екологічного моніторингу. І це не так дорого, як вважається. Бо що може бути дорожчим від здоров’я нації? А маючи вищезазначене на оснащенні, учені могли б із цілковитою впевненістю рекомендувати екологічні режими безпечної роботи підприємств. Помітили, скільки в нас традиційного «якби»? Нарешті, всі учасники обговорення цих проблем зійшлися на одному: вкрай потрібен єдиний орган управління природокористуванням, хоча це вже завдання державне. А поки що «золота» за вартістю вода Кривбасу, замість прибутку і безпеки, несе Україні збитки та майбутні катаклізми.