ІДЕЯ, ЩО ЗАПОВНИЛА НІШУ

Виробничники стверджують, що ціна шарошкових доліт, без яких немислима робота гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), навіть у вітчизняних гривнях солідна. У переведенні на у.о. рахунок іде на тисячі. В Україні ж такі інструменти випускає лише одне підприємство — Дрогобицький долотний завод, та й то донедавна їх якість була далекою від досконалої. Важливий і той факт, що, припустимо, від загальної ціни буріння долото «забирає» майже половину, що, природно, веде до значного подорожчання собівартості робіт і продукції. Між іншим, тільки на одному з кар’єрів і лише одного ГЗК таких інструментів використовують тисячі. Проте коли криворізькі комбінати (а їх у Кривбасі п’ять) «стояли на колінах», нестача шарошкових доліт не відчувалася або відчувалася не дуже.

Та розпочатий 1999 року економічний експеримент у ГМК України дозволив, у т.ч. і місцевим підприємствам, почати відродження колишньої потужності. Отже, з’явився попит і на шарошкові інструменти, що використовуються для буріння свердловин у кар’єрах ГЗК. Виникла ніша для постачань, технологічного супроводу, а також затребуваність якості, а отже — забезпечення зростання продуктивності праці за умови економії виробничих засобів і ресурсів.

Водночас, як з’ясувалося, до розв’язання цієї проблеми в держчиновників руки не доходили. Тоді за її здійснення взялися фахівці ТОВ «Укрбурвибух» і підприємства «Промислове буріння». Та від ідеї до її втілення в життя — шлях неблизький. І часто в успішному розвитку середнього бізнесу відіграють роль і обставини, і виробнича дипломатія, та головне — цілеспрямованість носіїв самої ідеї.

Це сьогодні «Укрбурвибух» заповнив не тільки українську нішу постачань цих інструментів та їх техсупроводження. Географія партнерів криворізького бізнесу — Дрогобицького долотного заводу, російських «Уралбурмашу» і «Волгобурмашу» — розширюється далі — у СНД. І конкретний приклад цікавий не стільки результатом того, що відбулося, скільки поки що рідкісною бізнесовою кмітливістю, підприємливістю і відчуттям моменту, що в підсумку дало користь як вітчизняному приватному бізнесу, так і державним підприємствам. Це вже серйозно, і в більш поширене «купи-продай» цього симбіозу не впишеш.

Про те, як до цього йшли, і відбулася розмова кореспондента «ДТ» із директором підприємства «Промислове буріння» Володимиром Соколовським та директором «Укрбурвибуху» Сергієм Нєженцевим.

— Ветерани виробництва розповіли, що в 50-ті роки буріння велося ударно-канатним способом, це викликає у пам’яті шахтарські конки 20-х. З позиції дня сьогоднішнього, швидкість робіт була тоді, приміром, на Південному ГЗК просто реліктовою — 50—70 метрів на місяць на один верстат.

В.Соколовський: Нещодавно було не краще: на криворізьких ГЗК працювали переважно одним типом доліт, сконструйованих для буріння тільки дуже міцних, характерних для Кривбасу, порід, а бурили всі...

Друге. Візьмемо облік. На більшості виробництв його вели анекдотично — «у середньому по госпіталю». Тобто зносилося долото — у відходи й давай інше. Нинішні ж умови, навіть при нашому, далеко не досконалому ринку, як не крути, а дедалі більше потребують економії, дисципліни, ділових сучасних рис в управлінні виробничими процесами, ресурсами та грішми.

Як фахівці ми розуміли, що стан речей треба міняти, і чим швидше, тим краще. Візьмемо середню проходку на одне долото. Вона становила десь метрів 170, тоді як вартість буріння одного погонного метра коштувала державі понад чотири долари: дорого й повільно — розоритися можна.

Безумовно, багато часу забрав насамперед аналіз річного циклу робіт, приміром Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. Він показав, що у вартість буріння закладалася в тому числі й кількість використовуваних інструментів. Подумали: а що коли за розрахунок брати не кількість доліт, а якість і метри проходки, як наочну технічну характеристику роботи.

Запропонували керівництву Інгулецького ГЗК цю ідею за умови, що від наявних на той час виробничих показників відмінусовується, припустимо, десять відсотків. Ризик? Не думаю.

— Виявилося, так просто?

С.Нєженцев: Справа державна простою не буває. Однак те, про що розповів мій колега Володимир Соколовський, і є сучасна виробнича дипломатія.

Навпаки, далеко не просто все було. Якщо узагальнити, то було пророблено ретельне й кропітке впровадження ідеї як такої у свідомість керівників виробництв. Це перше.

Потім, звичайно, пішла практична підготовча робота. Спільно з технологами, конструкторами, провідними фахівцями «Уралбурмашу», Дрогобицького доломітного заводу, «Волгобурмашу» по крихтах підбирали оптимальні для місцевих порід і умов технологічні композиції для різних типів доліт. Випробувальні роботи на спеціальних полігонах заводів-виготовлювачів показували, де потрібно підсилити, а де послабити підшипники або й зовсім поміняти оснащення. Підбиралися дослідним шляхом необхідні спеціальні сплави, ламали голову не один день над вузлами для шарошок і т.п. І, звісно ж, радилися з геологами Кривбасу, уточнюючи типи порід у робочих кар’єрах ГЗК. Зі спеціалістами-виробничниками обговорювали обсяги буріння та необхідні технічні характеристики майбутніх інструментів.

Перед нами стояла чітка мета: підвищити рентабельність експлуатації доліт з економічно вивіреною результативністю, необхідною не тільки ГЗК зокрема, а й Україні в цілому.

За нашими розрахунками, взаємозамінність доліт за рахунок технологічного супроводу істотно знижувала собівартість робіт, продукції й одночасно нарощувала швидкість проходки на одне долото. Такі результати — наслідок контролю за експлуатацією інструментів.

І вийшло! Вартість погонного метра проходки сьогодні знизилася до трьох доларів (що в масштабі дуже непогано), а якщо в середньому, — як мінімум на чверть.

— А в чому полягала конкретна роль підприємств «Укрбурвибух» і «Промислове буріння»?

С.Нєженцев: Наведу наочний приклад. Ви купили телевізор. Завод дав гарантію. Та скінчився термін, і техніка несподівано вийшла з ладу. Потрібно викликати майстра, витрачати час і гроші, хоча час — це ті ж таки гроші. У нашому випадку це те ж саме. Заводи поставили інструменти з гарантією на певний термін роботи. А наше завдання за рахунок технологічного оперативного обслуговування продовжити час роботи доліт понад гарантію. Тобто, приміром, полетів якийсь вузол і колись таке долото пішло б на брухт. Тепер, організувавши додатково шістдесят робочих місць, наші підприємства забезпечують за рахунок поточного ремонту безперебійну їх роботу. Інакше кажучи, якщо інструмент у силу якихось причин «не бере» вже тверду породу, він, відповідно переконструйований, цілком підійде для роботи з іншими, м’якшими породами. Термін служби доліт тепер повністю відповідає їхній дорожнечі. Хороша річ, як правило, добре й довго носиться. Так і у виробництві. У такий спосіб досягається безперервний виробничий процес і економічний ефект. Розраховуються з нами за метри реальної проходки, що стимулює і підприємство, і робітників, і нас.

— А якщо конкретніше про економічний ефект?

В.Соколовський: Припустимо, ГЗК бурить на місяць 30 тисяч метрів кубічних при змінній проходці на одне долото 170 метрів. Для такого обсягу підприємству знадобилося б 190 шарошкових доліт. Тепер же при проходці на один інструмент 240 метрів економиться їх 60 штук! А це, крім усього іншого, десятки тисяч у.о., ще більше гривень.

Візьмімо інший аспект. Слово «патріотизм», якщо ви помітили, зникло з лексикону. Та й справді образливо, що вітчизняні технології залишаються незатребуваними. Думка та ідеї в тому ж таки полі байдужості. То, може, ми самі винні? Однак продовжуємо впиратися: якщо закордонне, то найкраще. Нічого не маю проти. Але тоді навіщо ми, і чи не з нас розпочинається економіка країни? У цьому випадку, приміром, щоб виготовити лише один екземпляр шарошкового долота — від заготовки до товарного вигляду, сотні людей здійснюють понад триста операцій. І все це непотрібно?

— А коли стало потрібне?

С.Нєженцев: О, це цікаве запитання. Пригадується початок переговорів із керівництвом ІнГЗК, коли там поспішили закупити партію інструментів західної фірми «Бейнер-Х’юз». Нас як фахівців зачепило, так би мовити, за живе, запропонували паралельно провести порівняльні випробування.

Звичайно, було це на самому початку. Тому не можна сказати, що за всіма технологічними параметрами наше долото перевершило аналоги найстарішої і найвідомішої у світі фірми. Та переваги вітчизняного виробника, наша цінова політика — очевидні. Дали про себе знати, безумовно, і прогресивні погляди на перспективу генерального директора Інгулецького ГЗК Володимира Півня. До речі, схожа ситуація відбулася з поставкою, а потім відставкою твердих сплавів із Німеччини...

— Та поки що географія ваших робіт обмежується лише криворізькими підприємствами?

С.Нєженцев: Не тільки. Сьогодні ми працюємо вже з Полтавським ГЗК, Ново-Троїцьким рудоуправлінням у Донецькій області, із Докучаєвським флюсо-долотним комбінатом і т.п. І банк даних успішно напрацьовується. Так, з’явилася зацікавленість в Узбекистані, інших країнах СНД.

Знаєте, є таке призабуте поняття як репутація. Товар лицем красний — кажуть у нас. А добротна репутація кордонів не знає. Ну, а сучасний бізнес зобов’язує вивчати й знати попит і пропозицію. Це складові успіху будь-якої справи. Власне, саме тому наша ідея знайшла й заповнила свою нішу, інакше й бути не могло.