ВАТ «РІВНЕАЗОТ»: ДЕРЖАВНУ ВЛАСНІСТЬ ПРОДАЮТЬ, ЯК ГНИЛУ КАРТОПЛЮ

Історія приватизації багатостраждального ВАТ «Рівнеазот», 54 відсотки акцій якого належать державі, нагадує гостросюжетний голлівудський блокбастер. Вийшла в прокат чергова серія. У вівторок, 20 травня, спеціальна комісія Верховної Ради з питань приватизації вирішувала: що ж робити з «Рівнеазотом» далі? Іншими словами — бути чи не бути одному з найбільших виробників мінеральних добрив країни?

Підприємство, балансовий прибуток якого за 2000 рік становив 5 млн. доларів, сьогодні по шию в боргах. Мінус 120 млн. гривень — такий результат господарювання за останні півтора року. Держава є власником контрольного пакета акцій підприємства, тому нещасливою долею «Рівнеазоту» активно зацікавилися парламентарії, прокуратура, Служба безпеки і Контрольно-ревізійне управління. Хоч як це дивно, жодних зловживань у діяльності Рівненської облдержадміністрації (а саме в її управління у вересні 2001 року Фонд держмайна передав держпакет тоді ще цілком успішного заводу) перевіряючі органи не знайшли. Проте на порядку денному постало питання — як далі функціонувати фактично збанкрутілому підприємству?

Представники СБУ, присутні на засіданні депутатської комісії, заявили про необхідність здійснення термінової санації (іншими словами — відновлення платоспроможності підприємства). Їм опонував голова Фонду держмайна Михайло Чечетов, у досить художній формі окресливши рівень нинішньої інвестиційної привабливості найбільшого в Західному регіоні України виробника мінеральних добрив. «Рівнеазот» необхідно терміново приватизувати! Якщо виставимо підприємство на приватизацію, то якась картопля буде — хоч гнила, хоч не гнила — покупці все одно знайдуться!» — заявив Михайло Васильович народним обранцям. Як же так сталося, що державну власність, яка ще вчора приносила пристойний прибуток, сьогодні ладні продати за ціною гнилої картоплі?

«Рівнеазот» уже продавали два роки тому. Тоді конкурс Фонду держмайна виграло ЗАТ «Украгрохімпромхолдинг». Ціна купівлі державного 54-відсоткового пакета — 136 млн. гривень і зобов’язання протягом п’яти років вкласти в завод 63 млн. доларів інвестицій. У самому Фонді держмайна такій угоді безумно зраділи, проте в процес приватизації несподівано втрутився суд.

Ще далекого 1996-го електроенергію на «Рівнеазот» постачала дочірня структура концерну «Правекс». Неплатежі за неї привели обидві сторони до суду для розгляду справи про банкрутство. Верховний суд визнав борг «Рівнеазоту» перед «Правексом» у розмірі 14 млн. доларів. У той час, коли «Украгрохімпромхолдинг» і Фонд держмайна вже оформляли угоду купівлі-продажу акцій заводу, «Правекс» подав клопотання до Тернопільського суду, що розглядав справу про банкрутство, вимагаючи накласти арешт на майно заводу. Іншими словами, підготовлений договір про купівлю акцій «Рівнеазот» перетворився на кілька сторінок, які нічого не варті.

Суд задовольнив клопотання «Правексу», оголосив завод банкрутом і розпочав ліквідаційну процедуру. Таке рішення здивувало всіх, оскільки справу розглядали відповідно до старого закону про банкрутство, що втратив силу. Хоча уже рік існував новий закон — про відновлення платоспроможності підприємств. Почалися довгі судові позови. Незважаючи на постанову Львівського апеляційного суду привести провадження у справі ВАТ «Рівнеазот» у відповідність із законом про відновлення платоспроможності боржника, Тернопільський господарський суд виніс ухвалу про призупинення провадження у справі взагалі. Через те, що в країні був оголошений мораторій на реалізацію майна підприємств, у яких частка держави становить понад 25 відсотків.

Проте, сказавши «А», суд не сказав «Б». Справді, серед іншого закон про відновлення платоспроможності передбачає процедуру санації підприємства-боржника. Перше — це відсторонення власників акцій і виконавчих органів боржника від управління об’єктом, друге — впровадження процедури розпорядження майном і призначення державного розпорядника, третє — створення ради кредиторів і пошук інвесторів, четверте — розробка плану санації, що затверджується розпорядником, кредиторами і судом. При цьому держава контролює всі фінансові потоки, що йдуть через підконтрольне підприємство.

Як заявив Михайло Чечетов, «якщо буде санація, то вона здійснюватиметься під конкретного санатора, а держава в результаті взагалі не одержить жодної копійки». Таке твердження трохи дивує, оскільки не має нічого спільного з реальною процедурою санації. Розпорядник майна підприємства — людина, яку призначає саме держава, а інвестори, що вклали гроші в санацію, не стають автоматично власниками акцій. Процедура купівлі-продажу акцій затверджується самим Фондом держмайна і здійснюється на конкурсних засадах уже після відновлення платоспроможності підприємства.

Сьогодні Фонд держмайна хоче продати «Рівнеазот» за будь-яку ціну. Озвучено і суму — 46 млн. гривень за 54-відсотковий держпакет. Фонд розраховує, що остаточна ціна продажу при цьому зросте до 100 млн. Проте існує одне маленьке «але». Крім 100 млн. «чистої» ціни підприємство на сьогодні має 120 млн. гривень збитку. 100 плюс 120 дорівнює 220 млн. гривень. Чи зможе ФДМ знайти такого сміливого і багатого покупця для настільки непривабливого на нинішній момент підприємства?

Для порівняння: два роки тому, коли «Рівнеазот» мав річний балансовий прибуток у 5 млн. доларів, його стартова ціна трохи перевищувала 40 млн. гривень.

Існує і ще один маленький нюанс. У балансових звітах «Рівнеазоту», що є у Фонді держмайна, відображена заборгованість підприємства перед концерном «Правекс» у розмірі 20 млн. гривень. Насправді Верховний суд затвердив борг «Рівнеазоту» перед «Правексом» у розмірі 14 млн. доларів, або 74 млн. гривень. Отже, збитки рівненських хіміків становлять не 120 млн. гривень, як стверджує Фонд держмайна, а на 54 млн. більше, тобто 174 млн. Виходить, що акції збиткового підприємства стануть для потенційних покупців просто золотими. Чи знайдуться сміливці, готові викласти майже 300 млн.?

Як запевняє голова Фонду, і на гнилу картоплю знайдеться свій покупець. Ось тільки чи не захоче він потім, відповідно до закону про захист прав споживачів, повернути куплений товар назад в обмін на свої гроші? Втім, основне правило сьогоднішнього ринку зводиться до українського прислів’я: «Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте!»

Можливий і інший, серйозніший варіант: покупцями заводу стануть саме ті, хто й довів його до сьогоднішнього жалюгідного стану. У такому разі продажна ціна «Рівнеазоту» буде вельми далекою від ринкової.

Сьогодні ВАТ «Рівнеазот» нагадує величезну фінансову піраміду. Керівництво заводу радіє тому, що місяць у місяць зростають обсяги виробництва і продажу. Умовчуючи, проте, що збуває продукцію за ціною, нижчою від собівартості. Працюючи собі ж у збиток, підприємство не лише свідомо знижує вартість державного пакета акцій, а й створює ситуацію, за якої держава виявляється боржником «Рівнеазоту» з податку на додану вартість. Збитки «Рівнеазоту» сьогодні зростають на 20 млн. гривень на квартал. Борг по заробітній платі досяг чотирьох місяців. Вже поповзли чутки, що незабаром відбудеться 50-відсоткове скорочення персоналу. Соціальна напруженість досягла критичної позначки. Цілком відсутнє фінансування модернізації виробництва. Аварії, що супроводжуються викидом в атмосферу аміаку, вже давно не новина.

У сусідніх Польщі, Угорщині і Словаччині швидко зрозуміли: продавати збиткові державні заводи за копійки — значить завдавати шкоди державі. У таких випадках наші сусіди формують антикризовий менеджмент підприємств, що одержує свободу дій, водночас перебуваючи під контролем держави. І лише після здійснення успішної санації, коли об’єкт стає привабливим для потенційних інвесторів, держава продає свій пакет. Втім, уже не за копійки, а за сотні мільйонів.

В Україні найкращий приклад такої політики — «Укртелеком». Держава не продає акції лідера вітчизняної телекомунікації за копійки, а чекає, поки їхня привабливість досягне максимальної позначки.

Ще в лютому нинішнього року Президент України Леонід Кучма, стурбований станом деяких акціонерних товариств, які катастрофічно зубожіють і в яких держава має великий пакет акцій, доручив прем’єру Віктору Януковичу до першого березня 2003-го зосередити управління всіма державними корпоративними правами винятково в руках Фонду держмайна. Проте у ситуації з «Рівнеазотом» держпакетом насправді дотепер розпоряджається Рівненська облдержадміністрація.

Аналогічна плутанина вже траплялася на Луганському верстатобудівному заводі, де центральні і місцеві органи виконавчої влади втратили контроль над станом справ на підприємстві. Після чого фактично відбулася приватизація стратегічно важливого заводу. Прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зловживання владою при продажу, а Президент України підписав указ про відповідальність посадових осіб за невиконання обов’язків із захисту інтересів держави.

У середу Фонд держмайна створив спеціальну робочу групу з проведення оцінки державних корпоративних прав підприємств хімічної промисловості й аналізу ефективності управління цими правами. Схоже, ситуація може зрушитися з мертвої точки. Основне — зрозуміти, що державне майно не можна продавати за ціною гнилої картоплі в небазарний день.