У ТІНІ КРИСЛАТОГО «ФІКУСА»

Не зумівши відстояти свої інтереси в економічній боротьбі з рівними собі, Полтавський ГЗК, щоб помститися, вирішив «відірватися» на журналістах. Нещодавно керівництво ПГЗК публічно пообіцяло у судовому порядку зажадати від них «сатисфакції за поширення неправдивої інформації». Тим часом інформацію самого ГЗК правдивою назвати важко...

Засудив
він сам себе...

Цікаво, що в прагненні звинуватити мас-медіа в неправдивості, керівництво Полтавського ГЗК примудрилося навіть... публічно відмовитися від власних засновників. Зокрема, голова правління ПГЗК Володимир Бадагов категорично спростував причетність компаній «Барі» і «Мега-моторс» до своїх акціонерів, назвавши все, що коїться, політикою. Тим часом, відповідно до даних Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку обидві ці компанії мають до ГЗК безпосереднє відношення. Київське ЗАТ СПІІ «Барі» володіє 12% акцій підприємства, а СП «Мега-моторс» — 20%. Знаменно, що дані в ДКЦПФР подавали власники пакетів ПГЗК. Отже, або правління підприємства взагалі не в курсі, хто в нього акціонери, або всіх нас чекає незабутнє видовище, коли група «Фінанси і кредит» (в особі «полтавчан») подасть судовий позов... фактично на самого себе за надання недобросовісної інформації.

Утім, курйози на цьому не закінчилися. У прагненні обгрунтувати свої дії за час боротьби за 76%-ий пакет акцій ВАТ «Харцизький трубний завод» (який, як відомо, виграла корпорація ІСД) керівництво ПГЗК заявило, що «українські підприємства не в змозі лити штрипс марок Х-60 і Х-70 і не зможуть це зробити найближчим часом». Саме з цієї причини ПГЗК збирався завозити з-за кордону штрипс марки Х-60 і вище, а потім експортувати за кордон трубу світового класу за більш низькими цінами. Цікаво, що при цьому в жодному разі не планувалося обмежувати інтереси традиційних постачальників штрипса на ХТЗ — маріупольських меткомбінатів «Азовсталь» та ім.Ілліча. Найкумедніше полягає в тому, що в усіх заявах від початку до кінця чимало неточностей. Для початку, в Україні не лише виробляється сталь Х-70, а й практично вирішене питання про виробництво сталі Х-80 на меткомбінаті «Азовсталь». До речі, саме можливість виробництва на ХТЗ труб великого діаметра з маріупольської сталі Х-70 дала можливість Харцизькому трубному зберегти російські замовлення на свої труби в старому обсязі. Переведення ж ХТЗ на австрійський штрипс приблизно такої самої якості (якщо виходити з економічних розрахунків ПГЗК) залишав кілька найбільших українських меткомбінатів із їхньою продукцією «на бобах». Неважко підрахувати, що схема, запропонована ПГЗК, залишає левову частку доданої вартості за кордоном, а в Україні можливі прибутки з урахуванням митних ставок і транспортних витрат дорівнюватимуть нулю. У зв’язку з цим запевнення в тому, що все вищесказане пропонувалося зробити виключно в інтересах держави, сприймається досить скептично. Втім, не можна заперечити, що ці інтереси кожен розуміє по-своєму.

Окремої уваги заслуговує заява, що у конкурсі, до якого ПГЗК не допустили (звичайно, необ’єктивно), він запропонував за держпакет ХТЗ аж на 96 млн. грн. більше від найближчого конкурента. І ФДМУ, прийнявши рішення не допустити ПГЗК до конкурсу по ХТЗ, нахабно позбавив держбюджет цих грошей, які могли б ощасливити чимало пенсіонерів, не кажучи вже, приміром, про національну науку. По-перше, впадає в око звичка підприємств, контрольованих «ФіКом», давати приблизно на 100 млн. грн. більше за конкурентів. У конкурсі по ЗАлКу КрАЗ також заявив на 100 млн. грн. більше, ніж російський АвтоВАЗ. Тоді, навіть за широкої підтримки запорізького губернатора Олексія Кучеренка, перегравши усіх за обсягами обіцянок, реально розшукати потрібну суму КрАЗу не вдалося. Швидше за все, не вдалося б це зробити і ПГЗКу у випадку з ХТЗ. Проте платити за рахунками — це одне, а розповідати, що ти пропонував 200 млн. грн., а їх ніхто не взяв — зовсім інше...

Без «башти»

Крім того, В.Бадагов навіть не намагався заперечити, що на момент приватизації 25% акцій його підприємства належало державним «Українським поліметалам» (найкурйозніше, що ПГЗК сам опротестовував продаж акцій «Укрполіметалами», тобто за що боровся, на те й напоровся). Він просто зазначає, що «логіка ФДМУ, певне, була така: коли акції ГЗК належать держкомпанії, виходить, ГЗК не має права брати участь у конкурсі». Та це ж найголовніше! Відповідно до існуючого законодавства за таких умов ПГЗК справді, навіть у принципі, не міг бути допущений до участі в конкурсі. І крапка. Все інше лірика, яка не має відношення до справи. Проте керівники ПГЗК з усіх сил вдаються до цієї лірики, регулярно публічно «видаючи на горіхи» і Фонду держмайна, який посмів... вчинили згідно з законами, і корпорації ІСД, усі злочини якої полягають в тому, що вона заплатила в бюджет 126 млн. грн. Навіщо цей спектакль?

Деякі аналітики вважають, що ПГЗК чинить так просто на зло, щоб потенційні конкуренти знали, із ким зв’язуються. Тим паче, що потенційні конкуренти ПГЗК в конкурсі по ХТЗ свого часу «прокотили» його в низці конкурсів з приватизації держпакетів (приміром, Алчевського метзаводу). Інші вважають, що всьому причиною є той факт, що останнім часом у структур, близьких до групи «Фінанси і кредит», земля тікає з під ніг і від цього вони буквально втрачають голову. Втім, за сформованою традицією жодний приватизаційний конкурс цих структур не проходив без скандалів.

Скандали з «Одесаобленерго» і «Луганськобленерго» 1998 року, ЗАлКом 2000 року, Харцизьким трубним 2001 року. Втім, певне, у випадку з ХТЗ усе інакше. Попри те, що група «ФіК» уже давно отримала доступ до промислових активів, у душі вона, певне, так і не виросла з коротких штанців посередника. Ще 1998 року, коли в боротьбі за ВАТ «Одесаобленерго» група перемогла французьку компанію Electricite de France, чимало аналітиків зазначали, що групі «Фінанси і кредит» енергокомпанія ні до чого. Реальна мета групи, швидше за все, полягала в тому, щоб перепродати пакет акцій «Одесаобленерго» все тієї самої Electricite de France за велику суму, легко відчахнувши собі трохи грошенят. Прокрутити подібний фокус проблемою не було. У різний час банківський рахунок ФДМУ знаходився в банку «Фінанси і кредит». Потрібно було просто помножити внесену заставу на 10 і довідатися суму, запропоновану конкурентом... За деякими даними, щось подібне група хотіла прокрутити й цього разу. Причому 2001 року ставки на кону були набагато більшими. На відміну від досить благополучного 1998 року, 2001 року «Фінанси і кредит» ущемляють з усіх боків. Насамперед це виявляється в чималих фінансових втратах.

Остання надія

До деякої міри виправити ситуацію могла угода щодо ХТЗ. І не біда, що за умовами конкурсу дія в інтересах третіх країн заборонена умовами конкурсу. Реально ці обмеження можна подолати. Тим паче, що фінансові показники ПГЗКа зобов’язують ризикувати. Після того, як підприємство закінчило 2000 рік із прибутком у 63 млн. грн., 2001 року ним спробувала заволодіти стороння та недружня «Фінансам і кредиту» ФПГ, яка на даний момент довела свою присутність на комбінаті до 40% акцій. Саме в запалі боротьби з нею і був так невдало опротестований продаж 25% пакета ПГЗК «Укрполіметалами». Паралельно, ще з четвертого кварталу, у ПГЗК розпочалися серйозні фінансово-господарські проблеми, які вилилися в 24 млн. грн. збитків. Не змінилася ситуація й у першому кварталі 2001 року — 21 млн. грн. збитків. Не маючи серйозних заперечень по суті результатів фінансово-господарської діяльності свого підприємства, керівництво ПГЗК не знайшло нічого ліпшого, як заявити, що, мовляв, те, що «за 6,59% пакета акцій комбінату таємничі покупці заплатили ФДМУ майже 80 млн. грн.», однозначно свідчить про крутизну його перспектив. Проте не варто забувати, що в згадуваному епізоді з продажем 6,59% пакета йшлося не стільки про пакет як такий, скільки про контроль над комбінатом (за розкладом акціонерів обидві групи-суперники були поруч, але не володіли ним). Крім того, відразу напрошується небезпідставне припущення, що якщо за такий малий пакет платять суму, що набагато перевищує прибуток ПГЗКа за весь 2000 рік (і, певне, за 2001 рік також), отже реальний прибуток підприємства набагато більший. Виходить, що він іде в «тінь» і ділиться акціонерами за кордоном. Втім, керівництво комбінату може й не знати цього. Після його заяв щодо складу акціонерів ПГЗК таким дрібницям вже можна не дивуватися...

Проте, від фінансів повернемося до виробництва. До середини поточного року від продукції ПГЗКа відмовляється чимало його споживачів. Це призводить до зупинки підприємства в липні 2001 року. Аргумент, що подібні дії ініційовані супротивниками групи «Фінанси і кредит» на приватизаційному фронті через маріупольський меткомбінат «Азовсталь» і Єнакіївський метзавод, не витримує жодної критики. Поруч із цими двома підприємствами від котунів ПГЗК відмовляється і його партнер і щирий друг — австрійська компанія Voest Alpine, яка до цього використовувала до 40% усієї продукції ГЗК і вирішила раптом переключитися на котуни з Австралії. Вже її дуже важко запідозрити в негативному ставленні до ПГЗКа, отже ситуація з якістю продукції ГЗК цілком об’єктивна. Попри це, представники комбінату бадьоро заявляють, що все гаразд, і звинувачують аналітиків у дилетантизмі та незнанні ситуації.

Тим часом ситуація така. Деяке збільшення збуту котунів Полтавського ГЗК усередині України в 1999 і 2000 роках пояснюється виключно важкою ситуацією на Північному ГЗК. Останній є традиційним постачальником котунів для багатьох метпідприємств України через кращу «якість» своєї продукції. Під якістю у даному випадку розуміють характеристики котунів. Загальновідомо, що котуни ПГЗК «кисліші». Через це доменний процес у металургів вимагає додатковий обсяг вапна. Цей процес «накидає» на вартість самих котунів ще близько 3 дол. Проте на цьому труднощі з полтавською продукцією для металургів не закінчуються. Оброблені вапном котуни погіршують «ефективність» коксу. Отже, виникає необхідність більшої кількості коксу на одиницю продукції. Цей «зайвий» кокс обходиться ще в 3—4 дол. Виходить, кажучи про «подорожчання кінцевого продукту на 7—8 дол.», аналітики не помиляються і не займаються «дешевими публікаціями». Навпаки, заперечення даного факту викликає сумнів у кваліфікації того, хто це робить. З огляду ж на реальний стан справ і заяви керівництва ПГЗК, що «такої фори в ціні котунів ПГЗК надати споживачам не зміг би», особливо не дивує, що більшість металургів України почали використовувати сировину ПівнГЗК за першої ж можливості, залишивши ПГЗК наодинці з його експортом і не розраховуючи на нього у своїх планах на майбутнє.

А говорячи про Полтавський ГЗК, не слід забувати, що йдеться саме про підприємство, яке збиралося істотно підняти якість харцизьких труб. Певне, «битву за якість» ПГЗК варто все-таки розпочати з власних котунів. Тим паче, що нині на ринках ЄС точиться битва за переділ, у результаті якого чимало дрібних і середніх постачальників залишаться на узбіччі. Щось подібне, певне, через якийсь час очікує і Полтавський ГЗК.

Причому саме його основна гордість у вигляді величезної частки експорту продукції і може зіграти з ним злий жарт. Хизуватися експортом (до речі, в основному на австрійську Voest Alpine), не маючи міцної опори всередині країни, щонайменше ризиковано. Наведемо загальновідомий усім фінансистам і аналітикам факт: стійкість підприємства вважається найкращою, коли обсяги експорту та внутрішнього ринку збалансовані в пропорції 45:55. А в нашій країні з практикою повернення ПДВ ця пропорція для промислових підприємств повинна перебувати на рівні пропорції 35:65.

З огляду на все вищесказане, було б прикро, щоб таке підприємство, як Харцизький трубний завод, виявилося просто розмінною монетою в глобальних планах групи «Фінанси і кредит» продовжити власну агонію. Звичайно, можна погодитися, що «затьмарити перспективи роботи комбінату» газетними публікаціями (в оригіналі — «дешевими статейками») не можна. Проте спростовувати факти найкраще, не напускаючи туману.