«У мартеновских печей не смыкала наша Родина очей…»

Алчевський металургійний комбінат (АМК) — один із провідних виробників металопродукції, що входить до першої п’ятірки металургійних підприємств України, а також найбільше і бюджетоформуюче підприємство Луганської області. Частка обов’язкових виплат комбінату в бюджет міста становить близько 80%, у бюджет області — понад 20%. Таким чином, від його стабільної роботи залежить добробут значної частини жителів Донбасу, і зокрема Луганщини.

У вересні 2003 року Алчевський меткомбінат на певний час підпадав під пильну увагу українських і світових ЗМІ. Привід — підписання між власником комбінату — корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) — та швейцарською фірмою Duferco договору про злиття ресурсів, у рамках якого на підприємстві мала розпочатися масштабна реконструкція його основних фондів. Заявлена початкова сума інвестицій, що залучалися на реконструкцію, становила 350 млн. дол. Однак на сьогодні вартість проекту реконструкції вже перевищила 1,5 млрд. дол.

Суть задекларованого злиття ресурсів обох компаній полягає у спільному отриманні доходу від об’єднаних виробничих потужностей ІСД і торгових мереж Duferco, яка контролює понад 10% продажів на світовому ринку металу.

Однак від джерел, близьких до СБУ, стало відомо, що цей договір схожий по суті на поглинання компанії Duferco донецькими металомагнатами. У такий спосіб власники АМК вирішували відразу кілька проблем: долали ембарго США на поставки металопродукції в Америку на контрольовані Duferco підприємства; збільшували обсяги продажів металу і металопродукції в Європі; фінансування реконструкції виробництва відносилося до розряду іноземних інвестицій. Що відразу ж підвищило рівень їх захисту й дозволяло отримати державні гарантії. Дуже доречно, оскільки вже кілька років за фінансовою складовою діяльності меткомбінату дуже уважно стежить рада кредиторів, яка все ще сподівається стягнути заборговані 39 членам ради понад 600 млн. грн.

Головна «фішка» реконструкції АМК — спорудження цеху безперервного розливу сталі, що дозволить значно здешевити собівартість виготовленої продукції, підвищити її якість і вдвічі збільшити обсяги. І напевно приведе до «оптимізації чисельності трудящих». Щоб уникнути цілком обгрунтованих претензій ради кредиторів, юридичну формулу реконструкції звели ось до чого: «Нове обладнання буде поставлене на комбінат для окремої юридичної особи, яка по закінченні процедури санації ввійде в акціонерний капітал ВАТ «АМК».

Нині політика менеджменту ІСД на ВАТ «АМК» чимось скидається на політику «Інтерпайпу» у час його відходу з комбінату в 2002 році — вичавити все. На даний момент постачальники практично припинили відвантаження металобрухту на комбінат — якщо ще місяць тому на АМК завозили щодня понад 2 тис. тонн металобрухту, то тепер — менше 1 тис. тонн. Причина — припинення розрахунків із малими та середніми постачальниками. При цьому посередницькі структури, близькі до губернатора області, вже накопичили заборгованість перед постачальниками металобрухту на суму понад 15 млн. грн.

Знизилися й темпи реконструкції: при плані освоєння коштів у межах 11 млн. грн. у день реально освоюється не більше половини. Припинено реконструкцію на деяких виробничих ділянках Алчевського меткомбінату — упор зроблено тільки на будівництво цеху безперервного розливання сталі. При тому що нині роботи з реконструкції комбінату фінансує сам власник. Але в рамках заявленої понад рік тому програми залучення іноземних капіталів. Тобто власник комбінату розраховує отримати від австрійських банків власні кошти, які було витрачено в період підвищених ризиків, пов’язаних із політичною нестабільністю в країні, даючи їм тим самим нібито іноземне походження з відповідним підвищенням статусу й отриманням державних гарантій.

У забезпеченні роботи комбінату також намітилися характерні симптоми. Склади комбінату практично порожні — металургійне виробництво одержує сировину, як кажуть самі металурги, «з коліс». Це стосується і концентрату, і вапняків, і феросплавів, і металобрухту, мізерного запасу якого вистачить для безперебійної роботи максимум до кінця грудня.

Дуже цікава ситуація з феросплавами. Відчуваючи жорсткий дефіцит цієї групи сировини, керівництво комбінату (слід гадати, з найвищого дозволу) неодноразово вдавалося (і вдається) до «запозичень» необхідної кількості феросплавів із Держрезерву, стратегічного непорушного запасу України, складські приміщення якого розташовані на території ВАТ «АМК». Іноді з наступним відновленням державних резервних фондів, а іноді, кажуть, і ні. На цей час зі складів Держрезерву феросплави вибрано в обсязі, необхідному для роботи комбінату протягом місяця.

Прикладом «справжнього державного підходу» до вирішення проблем металургійного комплексу можна було б назвати факт списання за рішенням суду 168 млн. грн. за нікель, «узятий у борг» у держави Алчевським меткобінатом під час приватизації із «засіків» Держрезерву і... Втім, таке в нашій країні вже просто перестало когось дивувати. Для довідки: номінальна вартість 100% акцій ВАТ «АМК» — 70 млн. грн.

Дивно те, що при рентабельності роботи, яку офіційно показує комбінат, у межах абсолютного нуля підвищення в останньому кварталі вартості металобрухту більш ніж удвічі зовсім не позначилося ні на кінцевій вартості продукції, ні на «самопочутті» комбінату. Тоді як збільшення ціни паливно-мастильних матеріалів на 10—15% викликало підвищення вартості проїзду на 50%. Відповідно до існуючих норм витрат, для виробництва тонни сталі необхідно до 418 кг металобрухту. Собівартість цих 40% складової сталі зросла вдвічі, що, за логікою речей, при нульовій рентабельності мало б призвести до повного краху АМК. Однак колапс не настав.

Мабуть, така фінансова «стійкість» надихнула головного акціонера, у власності якого вже перебувають понад 90% акцій, на нову кампанію зі «збирання земель». Нині комбінат викуповує акції, що перебувають у фізичних осіб, за ціною, вищою за номінальну вартість на 50—100%. Кажуть, що навесні планувалося проведення десятиразової додемісії акцій.

Тішить одне — керівництво комбінату та корпорації після осмислення зробленої в Сєверодонецьку керівниками деяких областей заяви про «рух до автономії» виступило із засудженням сепаратистських тенденцій; було відкликано з Києва раніше відряджених для підтримки В.Януковича металургів, і, мабуть, проконсультувавшись зі своїми західними партнерами щодо можливої географії майбутніх продажів металопродукції у разі подальшого лобіювання ідей автономії, керівництво ІСД відмовилося від підтримки руху «федералів» та участі в ньому.

Між іншим, ІСД має приклад дуже вигідного для себе «співробітництва» з урядом України. Річ у тому, що глава ІСД Сергій Тарута домовився свого часу поставляти на Алчевський меткомбінат узбецький газ. Але нюанс полягав у тому, що цей газ підлягав при імпорті в Україну оподаткуванню зовсім не за нульовою ставкою, як, наприклад, туркменський. Останній оподатковують нульовою ставкою у зв’язку з тим, що це передбачено міжурядовою угодою. І що ви думаєте? У рекордно стислі терміни С.Тарута одержує і українсько-узбецьку «газову» угоду. Прем’єр В.Янукович, певна річ, землякам не зміг відмовити. Ну, а що бюджет міг отримати податки з узбецького газу — то кого це хвилює...