Промінвестбанк і акціонери: конфлікт без правил?

Уже кілька тижнів кияни, проїжджаючи Парковою алеєю, через кожні кілька десятків метрів із здивуванням дізнаються, що в Україні є така чудова установа, як Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк, або ПІБ).

Поява бігбордів не випадкова. Раніше на алеї висіло кілька плакатів зі зверненням до голови ПІБ: «Матвієнко, поверни наші акції. Нас — тисячі».

Судячи з усього, ті плакати досягли мети. І прес-служба банку зробила спеціальну заяву про те, що «вимога віддати акції здивувала Промінвестбанк, оскільки лише власник акцій має право ними розпоряджатися.

Гасло «Віддай акції» — це шантаж, розрахований на формування неправильної громадської думки, котра підриває авторитет банку, і компанія, яка розміщає такі заклики, понесе матеріальну відповідальність через суд».

А далі Паркову алею заповнила контрреклама. Власне, це — майже вся публічна реакція на звернення акціонерів.

Нагадаємо, що з квітня ц.р. у банку триває конфлікт між правлінням і групою акціонерів, які намагаються відстояти свої права на участь в управлінні або викуп акцій за справедливу ціну.

Спочатку акціонерів за звичкою просто не пустили на збори.

Загалом, нічого нового. Банк і раніше славився недопуском дрібних акціонерів на збори. Курс на обмеження доступу на них дрібних акціонерів у ПІБі цілком офіційний, його навіть не намагаються приховувати. Так, на початку конфлікту прес-служба банку спантеличено заявила, що «питання в тому, що вони намагаються стверджувати, що їх усіх повинні запрошувати на акціонерні збори. Ми сповістили всіх акціонерів, коли і де відбудуться збори...»

А те, що за законодавством України представники ЗАТ ще зобов’язані надавати вільний доступ, банкірам просто не спадало на думку.

По суті, це позиція самого Героя України, голови правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка, котрий отримав нещодавно «за особистий внесок в інтелектуальний розвиток сучасного суспільства» почесну Міжнародну нагороду імені Сократа, «яку вручають найвидатнішим особам світу».

Філософський внесок Володимира Павловича в корпоративне управління характеризується такими ідеями: «Уявляєте, яким за розміром має бути зал, щоб усі вмістилися? Ви знаєте такий зал у Києві? По-друге, у що обійшлася б оренда? Та вона була б не меншою, аніж весь сукупний капітал дрібних акціонерів... Їх ще міноритаріями називають. Слово ж яке придумали!»

Цікаво, але, за офіційною версією, у банку всі акціонери належать до міноритарних, і пакетів більш як 10% у ньому немає.

Кавалер «сократівської» нагороди дуже переймався падінням моральності: «Ніде... нема такого, щоб не діяли закони, панував хаос...»

Те, що йому самому слід почати дотримуватися закону про господарські товариства, йому явно не здавалося. До речі, навесні на збори не пустили і представників Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку, що взагалі-то вже мало не кримінал. У США за такі «жарти» призначають величезний штраф, але у нас усе пройшло тихо.

Однак якщо комісія галасу здіймати не стала, то акціонери не заспокоїлися...

Колись у банку їх було 285 тис., зараз акціонерів — фізичних осіб залишилося близько 60 тис. Скорочення кількості досягалося різними методами, але дотримувалися загального правила — «не переплачувати».

Про що постійно казав і голова правління. «Банк викуповує свої акції за номінальною вартістю, за якою свого часу їх продавав.

А якби ми пішли шляхом індексації вартості акцій і виплачували б за них, як дехто пропонує, по десять номіналів, то, я упевнений, переважна більшість акціонерів сьогодні побажала б продати свої акції.

І замість 200 млн. грн. реального статутного капіталу ми змушені були б сплатити 1,5—2 млрд.
Але у банку таких грошей немає. І, природно, такий крок призвів би його до банкрутства».

Щоправда, у цьому відомий фінансист і філософ дуже лукавить. На руках у акціонерів — фізичних осіб аж 2,2% акцій, тож викуп їх за ціною в десять і більше номіналів банк зовсім не розорив би. Більше того, експерти оцінюють акції ПІБу ще дорожче...

Тим часом усю першу половину року банк затято називав «шахраями» всіх, хто намагався пропонувати за акції значно вищу ціну, аніж готовий платити сам пан Матвієнко. І тільки пізніше змушений був відмовитися від викупу за номіналом і перейти до договірної ціни.

Ситуацію з акціями підірвало прагнення правління провести додаткову емісію. У цьому разі серйозно зменшувалася ринкова вартість акцій дрібних власників.

Зараз банк оцінюють приблизно в 9—10 млрд. гривень. Тобто 2%, що належать дрібним акціонерам, коштують 210 млн. грн. А після додемісії ринкова вартість пакетів фізичних осіб становитиме вже менш як 80 млн.

Отоді на Парковій алеї в Києві і з’явилися плакати, котрі так обурили Володимира Павловича.

Більше того, акціонери звернулися в Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку та Службу безпеки України з проханням розслідувати легітимність різкого збільшення статутного фонду банку. Вони вважають додемісію «одним із етапів... захоплення банку групою осіб, пов’язаних із сьогоднішнім топ-менеджментом Промінвестбанку».

Як уже зазначалося, великих пакетів у банку формально нема. Неофіційна версія дещо інша: менеджмент уже кілька років скуповує акції банку.

Те, що реально концентрація акціонерного капіталу досить висока, підтверджують і результати зборів. Вони проходять у дуже невеличких приміщеннях, регулярно збираючи кворум у пристойні 85—89%.

Та й західні аналітики затято вважають пана Матвієнка мільярдером саме виходячи з факту контролю над банком. Як зазначає один із експертів, «на сьогодні під контролем структур, дружніх Матвієнку, перебуває близько 70% статутного капіталу Промінвестбанку».

Це дає змогу банкіру час від часу робити просто царські подарунки.

Історія з фінансуванням Партії національно-економічного розвитку України давно стала анекдотом. Партія існує на гроші банку і регулярно набирає частки відсотка на виборах до Верховної Ради. При цьому на рекламу витрачаються більш ніж пристойні кошти — і саме акціонерів банку. Іграшка виходить дуже дорогою.

Втім, вона не єдина. Своєму сину Павлу пан Матвієнко подарував нове місце роботи — свіжостворений банк «Національний кредит». Причому турботливий батько просто перекинув туди «близько 20 наших місцевих відділень, які здалися нам не дуже ефективними». Цікаво, хто мався на увазі під словом «нам». Явно не якісь «міноритарії».

У результаті нині, за даними НБУ, Павло Володимирович Матвієнко контролює банк «Національний кредит», володіючи напряму й опосередковано 44,65% статутного фонду. Зовсім непогано, особливо на тлі економії на проведенні зборів у ПІБі.

Цікаво, скільки акцій самого ПІБу після додемісії буде в дружньої родини? Акціонери теж не проти це знати.

Виникають запитання і з приводу перспектив банку. Часи, коли Володимир Павлович міг казати, що на ринку існує ПІБ і решта банків, давно минули. Фінансова установа явно втратила темп і розвивалася повільніше, ніж більшість конкурентів. Зараз банк уже не входить навіть до першої п’ятірки банків. Це реальна проблема.

Тим часом в інформації банку дуже багато про Героя України, філософа, поета, лауреата орденів та інших премій і майже нічого — про реальні проблеми банку і шляхи виходу з них.

Спроби звести все до підступів «певних рейдерських угруповань, які намагаються скомпрометувати Промінвестбанк», використовуючи конфлікт із міноритарними акціонерами, м’яко кажучи, непереконливі. Розмови про те, що іноземних конкурентів на ринок треба просто не пускати, жодної перспективи не мають. Банк дедалі більше втрачає позиції.

Так, відносини з акціонерами ненормальні й у частині відсікання їх від зборів прямо суперечать законодавству України. І коли дрібні власники акцій мітингують біля обласних відділень Промінвестбанку і ставлять намети поблизу входу до НБУ, Генпрокуратури, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Служби безпеки України, це не підступи таємничих ворогів — люди не хочуть втрачати власність.

Часи, коли всі питання вирішувалися келійно, уже минули. Світ змінився, конфлікти навколо ПІБу вийшли на поверхню. Менеджменту слід навчитися вести діалог із усіма сторонами. Інакше майбутнє банку дуже туманне.

Із п’ятірки найбільших банк, під славослів’я мудрому керівництву, уже випав. Що далі — цікавляться десятки тисяч акціонерів і два мільйони вкладників банку.