ПРОБЛЕМИ З ВЕЛИКОЮ РІДНЕЮ?

Добряче порившись у пам’яті, я так і не згадав, коли ще Миколаївщина настільки фронтально привертала увагу ЗМІ, як у даному випадку — щодо скандалу Чорноморського суднобудівного заводу із ТОВ «Нібулон». Хіба що, можливо, ситуація кількарічної давнини у селі Болеславчик під Первомайськом, де з нерозгаданих і досі причин масово хворіли люди. До слова, як і в історії з Болеславчиком, так і в конфлікті «ЧСЗ—Нібулон» загадкового чимало: весь час фігурують поняття типу «хтось доклав руку», «комусь це вигідно» і, звісно, мінімум конкретики.

Зважаючи на те, що «Дзеркало тижня» вже писало про війну заводу з «Нібулоном», обмежуся лише коротенькою довідкою про її витоки. Отже, 5 лютого минулого року сільськогосподарське підприємство «Нібулон» викупило у ЧСЗ незавершене будівництво — Східну добудовну набережну, яка свого часу призначалася для спорудження авіаносців, а на ділі була просто семигектарним пустирищем, порослим бур’янами. Виграш — обопільний: завод, погрузлий у боргах, одержував практично дармові гроші, а «Нібулон» — можливість звести великий зерновий термінал.

140 мільйонів гривень — це суперінвестиція для нинішнього Миколаєва. Але вже через кілька місяців після юридичного оформлення купівлі-продажу нібулонівцям стало ясно: завод приготував засаду, аби завадити «Нібулону» в реалізації проекту.

Із багатого набору тактичних прийомів виділю один, найдійовіший: нинішнього травня охорона ЧСЗ перестала пускати на термінал як працівників «Нібулону», так і будівельників. Телеекрани заполонили картинки: ось керівник «Нібулону», депутат обласної ради Олексій Вадатурський перед зачиненою прохідною перемовляється по мобільнику з директором заводу В’ячеславом Полтавцевим, ось не пускають на ЧСЗ народного депутата України Володимира Матвєєва, заступника голови комітету Верховної Ради з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій. Щоправда, одного разу Вадатурському таки вдалося проскочити на свою територію — разом із мером Миколаєва Володимиром Чайкою. Тут же заступник директора заводу по режиму Олександр Гашицький вислухав коментар: «Ти в нас більше не працюєш».

Версій щодо логіки (чи її відсутності) в діях Полтавцева — безліч. Розгляньмо бодай декілька з них.

Версія перша: винні вибори. Так-так, саме вибори до Верховної Ради чи, точніше, підготовка до них була в розпалі, коли Мінпромполітики дало державній акціонерній холдинговій компанії «ЧСЗ» дозвіл на продаж Східної набережної. Завод саме мудро вів справи з греками-замовниками, будуючи танкери собі на збиток. Обіцянки Києва виділити бюджетні гроші для підтримки корабелів так і зосталися обіцянками. Найбільше підприємство міста — банкрут, робітники — без зарплати? Договір про продаж семи гектарів підписали 5 лютого 2002 року, і того ж таки 5 лютого перші шість мільйонів гривень опинилися в дірявому гаманці ЧСЗ. Проплати велися навіть з випередженням раніше складеного графіка. Загалом до 27 березня, за три дні до виборів, «Нібулон» перерахував майже 27 млн. гривень. Словом, температуру в обурених пролетарів збили. А вже коли гроші пішли на завод, голова облдержадміністрації Олексій Гаркуша у відповідь на ділове прохання Вадатурського холодно мовив: «Що ж, я пораджуся з Президентом». Спантеличений Вадатурський лише через кілька місяців усвідомив: то був перший дзвінок.

Версія друга — заздрощі. Звісно, ця версія дуже малоймовірна, до того ж заздрощі — категорія зовсім не економічна. Але все-таки, все-таки… Гігантський ЧСЗ практично стоїть, не від добра у людей — п’ятигодинний робочий день. І як воно Полтавцеву дивитися на семигектарний нібулонівський півострів, де вдень і вночі кипить робота на фоні заповідної заводської тиші? На куплене пустирище нібулонівці одного піску завезли 300 тис. тонн, нині зводять два зерносховища заввишки 32 метри (аналогів у Європі немає). Навіть свердловину свою пробурили, а під водонапірною баштою — ошатний будиночок: аби пити чистішу, ніж заводські, воду, нібулонівці виклали на її очищення 300 тис. гривень. По один бік паркана — зона мертвого сну, будівлі без вікон і дверей, бур’яни і сміття, по другий — гуркіт кранів і спалахи електрозварювання, комфортабельні офіси і лабораторії з швейцарською начинкою, тендітні сосонки і мальви на завезеному чорноземі.

А коли ще зважити, що паркан — зовсім на перешкода для обміну інформацією про зарплату, то можна зрозуміти: такі сусіди Полтавцеву — що зубний біль. Та й не тільки йому. Скажімо, губернатор Олексій Гаркуша, коментуючи втручання в конфлікт нардепа Володимира Матвєєва, закинув таке: «Схоже, комуністу Матвєєву більше болять проблеми одного капіталіста Вадатурського, аніж десяти тисяч чорноморців». Не знаю, як щодо партійної етики (колишній перший секретар райкому КПУ критикує нинішнього першого секретаря обкому), а істину сховати складно: корабел Матвєєв підтримкою суднобудівельників користується заслужено. До того ж і Вадатурський не сам-один: від його фірми залежить благополуччя трьох десятків тисяч селян, будівельні проекти реалізують 2 тис. робітників та інженерів.

Версія третя — приватизація. Немає практично жодного документа, заяви, звернення, де б не йшлося про вплив конфлікту на приватизацію ЧСЗ. «Ситуація, що склалася в даний час, ставить під загрозу існування заводу як єдиного суднобудівного комплексу і значно знижує його інвестиційну привабливість у приватизації» (народний депутат України В.Гурєєв), «ускладнює підписання окремих угод та взаємовідносини між підприємствами і процес приватизації ДАКХ «ЧСЗ» (голова облдержадміністрації О.Гаркуша). Варто пильніше придивитися до цієї проблеми, бо хоч і промальовують її самі лише голі фрази, одначе напруги вони додають: сьогодні для багатьох приватизація — що Божа молитва. Отже, первинний посил зрозумілий: приватизація може зашкодити Чорноморському суднобудівному. Яким чином?

По-перше, збити ціну. Але миколаївський суднобудівний завод «Океан», розташований на тій же землі, що і ЧСЗ, на тому ж таки Бузькому лимані, викупили за 25 млн. гривень. Тож поки покупець прицінюється до ЧСЗ, йому можна сміливо говорити: погляньте, мовляв, наша територія — 180 гектарів, тільки за 7 гектарів ми взяли з «Нібулону» 80 млн. гривень, тож 200 мільйонів, які фігурують у кабінетах Фонду держмайна, — курям на сміх.

По-друге, сама наявність такого ультрасучасного підприємства, як зерновий термінал, може підвести до думки: так, сюди варто вкладати гроші.

По-третє, потенційний інвестор обов’язково візьме в голову ознаки добросусідства і партнерства двох підприємств: державного холдингу «ЧСЗ» і приватної фірми «Нібулон». А коли таких ознак немає, то він засумнівається, чи варто йому, чужинцеві, лізти в цю халепу, коли вони, свої, чубляться без кінця. Якщо ж він почує, що на користь «Нібулону» — низка рішень судів, Антимонопольного комітету, а губернатор каже Вадатурському, що жодні суди йому не допоможуть, то тоді той бідний інвестор не просто втече, а ще й гроші дасть, аби живим відпустили.

Висновок: збиває ціну на гігантську корабельню той, хто чинить колот. В нашому варіанті конфронтація — кисень тільки для Полтавцева.

Версія четверта — конкуренція. В останньому інтерв’ю найпопулярнішій на Миколаївщині газеті «Южная правда» керівник «Нібулону» відзначив: «Ми виграли уже більше десяти судових процесів тільки тому, що наші вимоги законні. Повільно, але впевнено ми виграємо у протиборстві з холдингом. На його боці — сила адміністративного натиску, на нашому — закони. В якійсь мірі цей конфлікт відображає протистояння старої адміністративно-командної системи, що відмирає, з новою, де все визначається об’єктивними вимогами законодавства. Ось ми і хочемо вести гру за правилами».

Персоніфікувати «адміністративний натиск» Олексій Вадатурський не схотів, але всім, хто більш-менш обізнаний із деталями конфлікту, зрозуміло, що йдеться про голову облдержадміністрації Олексія Гаркушу. Щоправда, публічно атакувати «Нібулон» губернатор іще не наважувався, зате в листуванні з прем’єром — ніяких гальм: в усьому винен «Нібулон», а «ЧСЗ» «виконує вимоги укладеного договору». До речі, на самому терміналі, де освоюється рівно третина всіх «будівельних» грошей області, губернатора досі не бачили.

Гранично прозоро роз’яснив ситуацію, виступаючи на місцевому телеканалі, народний депутат України Микола Круглов: «Є така фірма «Агроекспорт», прямий конкурент «Нібулону». За кілька років, що Гаркуша керує областю, ця фірма наростила об’єми продажу сільгосппродукції мало не в сто разів. Секрет успіхів — очевидний: у структурах фірми працюють родичі губернатора, це дані від Генпрокуратури».

Біда прямо з цими родичами! То на всю область іде поголос про судовий процес у Новій Одесі з приводу порушень закону на виборах сільського голови в Баловному: фігурант №1 — рідний брат губернатора. То проблеми з маршрутними таксі, де диктує свою волю дочка Гаркуші. То відомий тележурналіст, депутат обласної ради Геннадій Задирко коментує свавільні дії кума губернатора — голови Жовтневої райдержадміністрації.

А життя іде своїм колом, даруючи нові й нові сюрпризи. Ось нещодавно відбувся установчий з’їзд асоціації громадських організацій підприємців області. Головою асоціації обрали Олексія Гаркушу. Губернатор «погодився з делегатами з’їзду, що захист підприємців сьогодні — це головне».

Уже «захищений» Вадатурський, почувши новину, зблід, як крейда.

P.S. Уже відправивши матеріал до редакції, я ознайомився з іще одним листом губернатора прем’єр-міністрові. Загалом-то в ньому немає майже нічого нового, бо, як і раніше, Олексій Гаркуша прагне розв’язати конфлікт «київськими» руками. Єдине, що вирізняє липневу епістолу від попередніх, — неприкритий перехід із лав начебто безстороннього спостерігача до числа свідомих противників «Нібулону»:

«…Взаємовідносини сторін уже вийшли за рамки цивілізованих. З боку ТОВ СП «Нібулон» застосовуються заходи психологічного тиску на керівника державної акціонерної холдингової компанії. Піднятий ТОВ СП «Нібулон» у засобах масової інформації скандал негативно впливає на інвестиційну привабливість ДАХК «ЧСЗ», яка знаходиться в стадії приватизації». Далі — кардинальні думки та пропозиції: «… здійснити перевірку на відповідність законодавству прийнятих рішень щодо передачі у власність ТОВ СП «Нібулон» об’єктів, що знаходяться на території ДАХК «ЧСЗ», договору на передачу в оренду земель водного фонду та договорів права земельного сервітуту. …В разі виявлених порушень законодавства залучити для реагування правоохоронні органи».

Це вже навіть не адміністративний натиск, про який говорить Олексій Вадатурський. Це справжнісінький адміністративний кулак.