ПАРЛАМЕНТСЬКО-УРЯДОВА КОАЛІЦІЯ В ДІЇ, АБО «ТИ МЕНІ — Я ТОБІ»

На недавніх загальних зборах акціонерів НАСК «Оранта» було прийнято рішення про проведення додаткової емісії акцій, у результаті якої держава може втратити контроль над найбільшим українським страховиком. Поки що головний акціонер — Фонд держмайна в особі заступника глави фонду В.Васильєва, усупереч забороні спеціальної комісії з питань приватизації, проголосував своїми 50%+1 акція за рішення, яке економічними мотивами виправдати дуже складно.

Кілька років тому Васильєву вже доводилося голосувати за відставку тодішнього глави правління компанії, колишнього заступника Ющенка в НБУ Володимира Бондаря. І це при тому, що завдяки зусиллям команди В.Бондаря компанія вперше за багато років починала спинатися на ноги. Тоді Васильєв виправдовувався: «Ну ви ж розумієте, що це суто політичне рішення», і багатозначно дивився вгору. Звісно, не його вина, що в нашій країні політичні інтереси превалюють над економічними. А точніше, економічні інтереси деяких політичних діячів стоять вище за інтереси громадян і держави.

Саме з такою підміною пріоритетів зіштовхнулося 2000 року керівництво «Оранти», намагаючись здійснити проект «оживлення» радянського фінансового гіганта, який повільно тонув, виходячи виключно з економічних міркувань. Підтриманий тодішнім прем’єром Ющенком проект залучення додаткових інвестицій зі збереженням контрольного пакета за державою (пропонувалося провести додаткову емісію акцій, у результаті якої держпакет пропорційно зменшувався з 78% до 50%+1 акція), несподівано викликав шквал обурення на Банковій.

Сам Леонід Данилович, «підігрітий» просто-таки класичними анонімками, пояснив усім у міцних висловлюваннях, що не допустить «розмивання» державного пакета і крапка. Ніякі аргументи про очевидну економічну вигоду такого проекту не допомогли. У відповідь гарант вказував на борг у 7,8 млрд. гривень вкладникам «Укрдержстраху», виплачувати який доведеться саме через «Оранту» як компанію-правонаступницю. Зрештою керівництво компанії (зауважимо — єдине, за часів якого компанія мала позитивні фінансові результати) змушене було під тиском влади піти у відставку.

Дивно, але буквально відразу ж після цієї події нове керівництво організувало так званий конкурс під заздалегідь визначеного переможця. Цьому переможцеві (яким, хоч як дивно, виявився «Укрсоцбанк») дісталися фактично за номінальною вартістю 28% акцій НАСК «Оранта». У результаті такої операції держава залишилася усе з тими ж 50%+1 акція, але при цьому у програші виявилася й сама компанія, не отримавши ніяких додаткових уливань, і Фонд держмайна, що продав акції за явно заниженою вартістю.

Банкова, з якої ще недавно долинали клятвені запевняння «не допустити розмивання», тепер чомусь мовчала. У цьому мовчанні почала проявлятися справжня причина її недавнього обурення. Комусь просто було невигідне «оживлення» компанії і, відповідно, збільшення її ринкової вартості. Цей самий «хтось» логічно розсудив, що «Оранту» можна отримати значно раніше й дешевше, і, користуючись своїм становищем, активно здійснював свій план.

Звісно ж, задовольнятися 28% акцій не входило у плани дніпропетровської групи. Але отриманню повного контролю над «Орантою» заважав Кабінет міністрів, а точніше — дія виданих Кабміном розпоряджень, які цілком обгрунтовано закріплювали за державою пакет у 50%+1 акція. Останнє таке розпорядження було підписане Януковичем у серпні 2003 року (№478-р), і, відповідно до нього, контрольний пакет залишався в держвласності ще на три роки. Аргументи такої позиції прем’єра були цілком зрозумілі й економічно обгрунтовані. По-перше, досі не зрушило з місця вирішення проблеми з компенсацією внесків страхувальникам «Держстраху». А по-друге, продавати компанію в її нинішньому стані абсолютно невигідно.

Та ось настав 2004-й — рік, що в ньому, завдяки призначеній на кінець жовтня відомій події, згадана підміна пріоритетів простежується особливо сильно. У лютому з-під пера Віктора Федоровича несподівано виходить нове розпорядження №49-р, у якому велено «погодитися на пропозиції» і «дозволити додаткову емісію акцій НАСК «Оранта» із закріпленням за державою пакета в 25%+1 голос». При цьому попереднє розпорядження, яким контрольний пакет закріплювався у держвласності на три роки, якось забулося, наче його й не було зовсім.

На які саме «пропозиції» так раптово погодився прем’єр, і від кого вони виходили, залишається тільки здогадуватися. Хоча здогадатися, у принципі, нескладно. Що саме отримав Янукович за своє «чудесне прозріння» з приводу необхідності збільшити статутний фонд «Оранти»? Ну, наприклад, підтримку «Трудовою Україною» проголошеного недавно єдиного кандидата від влади.

А як же економічні інтереси самої держави, яка, дозволяючи дворазову додаткову емісію, втрачає, за найскромнішими підрахунками, близько 30—40 млн. гривень? Ясно, що для Віктора Федоровича це запитання, швидше, риторичне...

Проектом 2000 року пропонувалося провести додемісію акцій за рахунок залучення недержавних коштів на суму 12,9 млн. грн. За державою залишався контрольний пакет із номінальною вартістю 17,612 млн. грн. Через кілька років (можливо, саме 2004-го), після реалізації інвестиційного проекту і підвищення ринкової вартості компанії, цей пакет можна було продати, як мінімум, у 2,5—3 рази дорожче номіналу.

Натомість держава спочатку віддає за номінальну вартість 28,9% акцій — за 6,5 млн. гривень і залишається з контрольним пакетом у 11 млн. номіналу. А потім дозволяє дворазову додемісію, по якій ці 11 млн. перетворюються з 50%+1 на 25%+1 акція. Такий пакет, оскільки він уже нездатний більш-менш помітно вплинути на управління компанією, держава навряд чи зможе вигідно продати.

Навіщо дніпропетровцям «Оранта», збитки якої нинішнього року становили 880 тис. гривень? Хоча б із тієї простої причини, що з наступного року очікується набуття чинності Законом «Про обов’язкове страхування власників транспортних засобів», який регулює наймасовіший вид страхування. І ось тут, із отриманою в спадок від «Держстраху» найбільшою всеукраїнською мережею, «Оранта» буде поза конкуренцією. За найскромнішими підрахунками керівництва компанії, очікується, як мінімум, 300 млн. гривень страхових надходжень щорічно. Такими темпами, з новими власниками і під чуйним керівництвом свіжопризначеного «дніпропетровського» глави правління «Оранта» швидко відновить свою колишню міць. Тоді і про продаж подумати можна — природно, не за ті гроші, за які вона була куплена.

Загалом, у виграші залишилися практично всі — і дніпропетровці, і «Оранта», і, звісно ж, новоспечений кандидат від влади, який продемонстрував усю силу своєї принциповості і безмежної турботи про громадян країни. Тільки от чомусь ці самі громадяни, про яких прем’єр і Ко так піклуються, знову програли...

Втім, перемогу святкувати ще теж рано. Судячи з подій останнього тижня, законодавчий орган країни не зупиниться на рішенні спеціальної комісії з питань приватизації. Тож потенційним інвесторам, які проігнорували це рішення, не слід тішити себе думкою, що їм вдасться хутенько провести у червні додемісію, і на цьому все закінчиться. Питання легітимності всієї цієї «операції» обов’язково, рано чи пізно, буде порушене, і, найімовірніше, Фонду держмайна, Кабінету міністрів та керівництву «Оранти» доведеться-таки переглядати свої непослідовні рішення.