Іллічівський порт проти «Укртрансконтейнера»: втрат зазнає держава

Неспроможність уряду врегулювати конфлікт в Іллічівському порту може дорого обійтися державі. Стивідорна компанія «Укртрансконтейнер» звернулася до Європейського суду з прав людини з наміром стягнути з держави Україна 1,4 млрд. дол. Вона також підготувала позов до міжнародного арбітражу про захист своїх інтересів. Розмір компенсації, можна вважати, буде не меншим.

Строк досудового врегулювання спору вже закінчився. А взаємоприйнятного рішення як не було, так і немає. Замість нього — новий виток судових розглядів і протистояння.

Нагадаємо, більше року тому Іллічівський порт розірвав з приватним підприємством «Укртрансконтейнер» договір про спільну діяльність, вважаючи його кабальним і неефективним. Угоду було укладено у 2005-му строком на 30 років. Російський інвестор планував вкласти в розвиток контейнерного термінала протягом чотирьох років понад 496 млн. дол.

На першому етапі дії договору розмір інвестицій ПП «Укртрансконтейнер» навіть перевищив заплановану суму і становив понад 55,6 млн. дол. У результаті в 2007 році в експлуатацію було введено найбільший в Україні контейнерний комплекс.

Для одержання наступної порції інвестицій Іллічівський порт у 2007 році мав передати в спільну діяльність два причали і необхідні площі. Але... відмовився. Новопризначений начальник вирішив розірвати договір і видворити з порту неугодного інвестора.

Позов до суду було подано в інтересах держави. Його направила прокуратура разом із портом і Мінтрансзв’язку. Господарський суд Одеської області вимоги позивачів задовольнив: договір про спільну діяльність розірвав. Пізніше Вищий господарський суд України (ВГСУ) відновив дію договору. Але Верховний суд України (ВСУ) скасував постанову ВГСУ і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Дикість ситуації в тому, що інвестора з причалів видворили, але інвестицію не повернули і донині. Іллічівський порт, в управління якого перейшов контейнерний термінал, продовжує користуватися майном «Укртрансконтейнера» (а це сучасні контейнерні перевантажувачі, інше причальне обладнання) і заробляти на ньому гроші. Тобто порт, розірвавши договір з інвестором, порушив усе, що можна порушити: умови договору, Цивільний кодекс, Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні», Конституцію України, Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод.

Інвестор звертався зі скаргами в усі інстанції. Та лише після обговорення ситуації на міжурядовій зустрічі з представниками Російської Федерації, Мінтрансзв’язку створив робочу групу для врегулювання конфлікту. Але її коефіцієнт корисної дії фактично дорівнює нулю.

ПП «Укртрансконтейнер», який вичерпав усередині країни всі засоби захисту своїх прав, у квітні 2010 року був змушений звернутися до Європейського суду з прав людини. І, як слід було очікувати, у травні 2010-го Європейський суд взяв до розгляду позов проти держави Україна.

Зазначимо, що вже є кілька прецедентів, коли Європейський суд визнавав порушення Україною Конвенції про захист прав людини та основних свобод у зв’язку з перевищенням повноважень з боку Верховного суду України. Адже ВСУ, відповідно до українського законодавства, скасовуючи постанови ВГСУ, мав направити справу на новий розгляд або припинити провадження у справі. Суд натомість скасував одне рішення і залишив у силі інше, що виходить за межі його компетенції.

Більш того, Конституційний суд України встановив, що сама наявність у ВСУ повноважень другої касації порушує статті 13 і 16 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Тобто рішення ВГСУ мало бути підсумковим у даній справі.

Ці аргументи і стануть ключовими при обгрунтуванні в Європейському суді фактів порушення конвенції Українською державою.

Крім того, 16 червня 2010 року інвестор направив у Кабмін повідомлення про намір подати позов про захист інвестицій до міжнародного арбітражу. 14 вересня це питання розглядалося в Міністерстві юстиції України за участі представників Іллічівського порту, ПП «Укртрансконтейнер» і членів міжвідомчої робочої групи, створеної при Кабміні для розв’язання цієї проблеми. На зустрічі обговорювалася можливість досудового врегулювання спору між компанією Transportation Investments Limited та Україною.

Основна умова інвестора — поновлення роботи за договором спільної діяльності не пізніше 1 січня 2011 року. В іншому разі він звернеться в арбітраж із вимогами про стягнення всіх збитків, завданих незаконним розірванням договору, включаючи втрачену вигоду, а також компенсацію за використання обладнання, придбаного коштом інвестора.

Що ж виходить? Для врегулювання конфлікту на урядовому рівні створено дві робочі групи. А користі немає: їхні кроки і пропозиції тільки затягують вирішення питання. Приміром, одна з робочих груп запропонувала провести аналіз спільної діяльності із залученням міжнародної аудиторської компанії. Але це забере щонайменше рік.

Однак позитивні зрушення намітилися. Поки державні мужі перебували у важких роздумах, ситуація почала вирішуватися за принципом: «вихід» можна знайти тільки через «вхід». 30 серпня 2010 року Господарський суд Одеської області переглянув своє торішнє рішення у справі про розірвання договору з інвестором (у зв’язку з нововиявленими обставинами) і відмовив у задоволенні вимог прокуратури, порту і Мінтрансзв’язку.

Підставою для перегляду стали дані про податкові відрахування порту до і після розірвання договору. За даними податкової інспекції в м. Іллічівську, за перше півріччя 2009 року (коли ще діяв договір з інвестором) порт сплатив 104,5 млн. грн. податку на прибуток і ПДВ. Додатково від спільної діяльності порту і ПП «Укртрансконтейнер» бюджет одержав ще 68,2 млн. грн. Разом: держскарбниця поповнилася 172,7 млн. грн.

А тепер — увага. Після того як договір було розірвано і контейнерний термінал перейшов в управління порту, Іллічівський порт у другому півріччі 2009 року сплатив до скарбниці всього 90,1 млн. грн., у першому півріччі 2010-го — 104,4 млн. При тому що обсяги перевалки контейнерів за цей час збільшилися.

Тобто за рік після розірвання нібито «неефективного» договору держава недоодержала 150 млн. грн.

Порівняйте: загальна сума збитку, нібито завданого «Укртрансконтейнером» у зв’язку з «кабальним» договором, як заявили порт, Мінтранс і облпрокуратура у своєму позові, становила всього близько 5 млн. грн. Цифри — непорівнянні. При цьому сам порт недоодержав близько 440 млн. дол. інвестицій.

Нове рішення суду могло б стати способом урегулювання спору, тим більше що інвестор не виключає перегляду частини умов договору, які викликають у порту невдоволення. Але порт уже оскаржив рішення суду. Розгляд скарги в апеляційній інстанції призначено на 5 жовтня 2010 року.

Зрозуміло, що новий виток судових розглядів — це глухий кут. Що довше триває спір, то більше збитків зазнає інвестор і вищим буде розмір компенсації. Зрозуміло, що в порту і держави немає коштів ні на відшкодування збитків, ні на повернення інвестиції. Зрозуміло і те, що за рахунок приходу нового інвестора навряд чи вдасться розв’язати цю проблему. Хто ж вкладатиме гроші при неврегульованому конфлікті?

Очевидно й інше: у разі розгляду в міжнародних судах виграти напевно програшну справу не вдасться. А сам тривалий конфлікт б’є по іміджу держави, по її інвестиційній привабливості.

Незрозуміло тільки одне: чому дієздатний уряд, який до того ж, судячи зі слів прем’єр-міністра Миколи Азарова, виступає за повернення в порт російського інвестора, на ділі не спроможний покласти край тривалому спору? Хто виступає в ролі стопора? Коли, нарешті, інвестиції в портове господарство перестануть бути предметом чужого торгу, об’єктом для рейдерства, розмінною монетою в руках влади, яка безперервно змінюється?