Неугодні інвестиції, або Чиї інтереси захищає керівництво порту?

Уряд країни й досі не діє, байдуже спостерігаючи за боротьбою Іллічівського порту проти інвестора — ПП «Укртрансконтейнер».

Ця боротьба вже позначилася на податкових відрахуваннях до бюджету та може обернутися мільярдними позовами для держави. Про що «Дзеркало тижня» докладно писало у №36 від 2 жовтня ц.р. Немає сумніву, що тривалий конфлікт б’є по іміджу як самого порту, так і держави, згубно позначається на стані інвестиційного клімату країни.

18 жовтня 2010 року Одеський господарський апеляційний суд своїм рішенням поновив дію договору про спільну діяльність між Іллічівським портом і стивідорною компанією «Укртрансконтейнер». Тепер інвестор має всі законні підстави відновити роботу на причалах контейнерного термінала. Проте керівництво порту не тільки відмовляється виконувати рішення суду, а й з допомогою одного з лідерів профспілки влаштовує пікети і на всю країну заявляє про рейдерську атаку на порт з боку інвестора, який — вдумайтеся! — уже вклав мільйони доларів у розвиток контейнерного термінала і прагне управляти своїми інвестиціями.

З погляду керівництва порту, договір про спільну діяльність нібито обмежує інтереси підприємства і трудового колективу. Проте після оприлюднених минулого тижня заяв КРУ про порушення в портах, у тому числі в Іллічівському, стали зрозумілими справжні мотиви цієї боротьби. Стало ясно, що не приватна компанія «Укртрансконтейнер», а державний порт виступає в ролі рейдера.

Було — ваше, стало — наше

Нагадаємо, договір про спільну діяльність був укладений між портом і ПП «Укртрансконтейнер» у червні 2005 року строком на 30 років і передбачав рекордні 500 млн. дол. інвестицій для створення сучасного контейнерного термінала. Він пройшов усі узгодження, передбачені законодавством.

До кінця 2007 року інвестор виконав усі свої зобов’язання, передбачені першим етапом договору: у модернізацію термінала було вкладено 56 млн. дол. За рахунок цих коштів було впроваджено сучасні інформаційні технології, закуплене нове і цілком реконструйоване старе перевантажувальне обладнання, оновлені причали і складські площі. У результаті вчетверо збільшилася пропускна здатність термінала та у 2,5 разу — фактичний вантажооборот. Порт одержав можливість приймати великі океанські судна. І, зауважте, на рівних конкурувати з іншими портами на Чорному морі.

Проте після того як інвестиції було освоєно, керівництво порту і профспілкові боси розпочали боротьбу за «інтереси» держави. Прикриваючись «високими» цілями, вони дійшли до Верховного суду України. У результаті 2009 року договір було розірвано, і контейнерний термінал перейшов в управління порту. При цьому у порушення норм договору про спільну діяльність і ст. 1141 Цивільного кодексу інвестору не повернули його внесок. ПП «Укртрансконтейнер» і донині не має доступу до свого майна і не одержує компенсації за його використання.

Зазначимо, що інвестиції ПП «Укртрансконтейнер» були належним чином зареєстровані, на них поширюється національне законодавство про захист іноземних інвестицій і відповідні міжнародні угоди України. Закон України «Про режим іноземного інвестування» прямо передбачає право іноземних інвесторів на відшкодування збитків (включаючи втрачену вигоду і моральну шкоду), завданих їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами своїх зобов’язань перед інвестором.

То хто ж після цього рейдер?

У цій ситуації можна говорити про побудову портом «фінансової моделі», що базується на безплатному використанні чужого майна. Для цього керівництво використовувало відому в Україні рейдерську схему, в основі якої лежить ухвала господарського суду про забезпечення позову.

Схема проста: позивачем подається позов і одночасно заявляється клопотання, яке суддя одноосібно розглядає без виклику представників сторін і виносить «потрібну» ухвалу, приміром, про передачу зацікавленим особам на відповідальне зберігання нерухомого і рухомого майна. А далі з допомогою зловживань процесуальними правами розгляд справи по суті затягується на роки...

Одним із визнаних лідерів у винесенні таких ухвал є суддя Господарського суду Одеської області Людмила Торчинська. Саме до неї і потрапив позов «про усунення перешкод у користуванні майном», поданий портом одразу після розірвання договору в липні 2009 року. І суддя без виклику сторін негайно винесла ухвалу про накладення арешту на все майно спільної діяльності і про передачу його на відповідальне зберігання порту, який «успішно» ним користується і досі.

Пізніше Одеський апеляційний господарський суд частково скасує цю ухвалу, визнавши, що суддя не мала права вирішувати, кому передати майно на зберігання, тому що це є розглядом позову по суті. Але на той час порт уже одержав майно на відповідальне зберігання і всіма способами затягував розгляд справи в суді.

Перше засідання відбулося тільки через вісім місяців. Проте замість того, щоб припинити провадження в справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, суддя вирішила призупинити розгляд справи до розгляду іншого спору між «Укртрансконтейнером» і портом. При цьому ухвалу про арешт
майна суддя і не думала скасовувати.

На суддю Торчинську нещодавно було подано колективну скаргу до Вищої ради юстиції. У ній зазначено факти ще стосовно 12 господарських спорів, за якими суддя виносила аналогічні ухвали, дозволяючи рейдерам захоплювати чуже майно.

Керівництво порту зберігає мовчання

Дивно, що після таких відвертих схем порт, який півтора року незаконно користується майном інвестора, заявляє про рейдерську атаку. Щоправда, розуміючи це, саме керівництво воліє зберігати мовчання. Рупором виступають лояльні до адміністрації порту демагоги з «кишенькової» профспілки. Без докорів сумління вони стверджують, що представляють увесь трудовий колектив порту. Хоча це не так. У самих акціях «протесту» беруть участь усього кілька десятків осіб.

Можна зрозуміти людей, які бояться за свої робочі місця. Але не можна зрозуміти ступінь аморальності тих, хто втягує трудовий колектив у судовий спір, бажаючи і надалі незаконно наживатися на діяльності порту. Але про це трохи нижче.

Слід також зазначити, що це зараз профспілка називає кабальним договір про спільну діяльність із «Укртрансконтейнером». А в березні 2006 року, коли підписувалася угода про співробітництво між портом, інвестором і... профспілкою, вона вважала його обгрунтованим і доцільним для розвитку транспортної інфраструктури України і м. Іллічівська.

Насправді він таким і був. Це чудово видно тепер, після його розірвання. Виселення з порту «Укртрансконтейнера» не дало нічого хорошого ні самому порту, ні його працівникам, ні державі.

По-перше, розвиток контейнерного термінала було відразу зупинено. Порт припинив використання інформаційних систем і повернувся до застарілих технологій. Було цілком припинено оновлення і ремонт основного обладнання, причалів і складських площ.

По-друге, жодного поліпшення не відчули і працівники контейнерного термінала. Швидше навпаки — останнім часом колектив стурбований інформацією про майбутнє скорочення. А що таке премія, тут давно вже забули. І це за умови зростання контейнерообороту!

І, нарешті, по-третє. Від розірвання договору, безумовно, постраждала держава. Податкові відрахування порту, відповідно до даних податкової інспекції м. Іллічівська, впали практично вдвічі. Тільки за минулий рік державна скарбниця недоотримала як мінімум 150 млн. грн.

Куди ж поділися ці гроші і на чиїх рахунках осіли? При цьому загальна сума збитків, нібито завданих «Укртрансконтейнером» за чотири роки роботи в порту, що й стало підставою для розірвання договору, — близько 5 млн. грн.

По-четверте, Україна одержала кілька судових процесів, які у перспективі можуть призвести до виплати державою величезних сум компенсації. В Європейському суді з прав людини вже заявлені до держави Україна матеріальні вимоги в розмірі 1,4 млрд. дол.

Замість боротьби за інвестиції — боротьба з інвестором

Як уже повідомлялося, для врегулювання цього спору уряд створив міжвідомчу робочу групу. Але чиновники профільних міністерств обрали абсолютно пасивну позицію. На словах вони декларують намір урегулювати конфлікт, а на практиці не готові приймати якісь рішення, посилаючись на повторний розгляд справи в судах.

Проте за рішенням апеляційного суду від 18 жовтня 2010 року договір про спільну діяльність знову є діючим. Оскільки постанова апеляційної інстанції набуває чинності з дня її прийняття. Однак порт продовжує в односторонньому порядку використовувати майно інвестора.

Чому, зрозуміло. Нагадаємо, минулого тижня на прес-конференції в УНІАН голова Головного контрольно-ревізійного управління Петро Андрєєв повідомив, що Іллічівський порт передав свої функції з обслуговування контейнерного термінала (модернізованого на гроші «Укртрансконтейнера». — П.В.) комерційній структурі. І заплатив цій компанії 125 млн. грн. винагороди за послуги, які виконував самий порт.

Певне, тому бюджет недорахувався близько 150 млн. грн. податкових відрахувань, сплачених портом за минулий рік. Хоча зараз приватна компанія намагається спростувати через суд результати ревізії КРУ.

І в такій ситуації незрозумілим є мовчання чиновників. Безсумнівно, в очах міжнародних суддів та іноземних інвесторів відповідальність за дію адміністрації порту несе насамперед сама держава. Адже договір про спільну діяльність перед його підписанням у 2005 році було затверджено Мінтрансзв’язку. Затвердження договору міністерством може стати підставою для стягнення величезних сум збитків безпосередньо з держави.

ПП «Укртрансконтейнер» направило звернення президенту України, у Кабмін, Мінтрансзв’язку, Мін’юст. Більш того, 18 жовтня 2010 року суд на адресу Кабміну виніс окрему ухвалу. Колегія суддів, щоб убезпечити порт і державу від важких наслідків, пов’язаних із розірванням договору, вказує на необхідність координації зусиль держави для вирішення конфлікту з інвестором. Але реакції — нуль. При цьому прем’єр-міністр України Микола Азаров заявляє: для модернізації української економіки протягом найближчих десяти років знадобляться інвестиції в розмірі трильйона доларів. У тому числі в портову інфраструктуру.

12 жовтня 2010 року в Брюсселі українська делегація презентувала проект будівництва нового контейнерного термінала на двох причалах Іллічівського порту. Проте на що може розраховувати порт і в цілому Україна, якщо в нашій державі можливі такі кричущі порушення законодавства і міжнародних зобов’язань?

На прикладі Іллічівського порту великі інвестори ще раз побачили, чим загрожує ведення бізнесу в Україні. Корупція в судових органах, незахищеність інвестицій може призвести просто до їх втрати.