Емітоване покарання

Мабуть, це вже стало народною прикметою: якщо НАК «Нафтогаз України» чи Міністерство палива й енергетики починає активно боротися за інтереси держави — чекай виборів. Тільки за останні три тижні керівництво нафтогазового монополіста й енергетичного блоку Кабінету міністрів зробило вже кілька резонансних заяв: від критики намірів президента країни змінити схему поставок газу в Україну та обмеження монопольного становища «РосУкрЕнерго» та її дочки «УкрГаз-Енерго» до дивного формулювання щодо поновлення «на рівні акціонерного капіталу державного контролю над АТ «Укртатнафта».

Якщо стосовно газових нюансів цілком зрозуміло, що справа економічно темна, і їхнє вирішення перебуває в сфері тонких політичних матерій, то з поновленням державного контролю над одним із найбільших нафтопереробних підприємств України — питання досить делікатне. Йдеться не лише про ряд юридичних нюансів, а й про можливість України отримати ще один міжнародний скандал. І другою стороною в ньому виступатиме саме Росія, до трепетних відносин із якою в енергетичній сфері так завзято закликають ПЕКівські чиновники.

Безсоромність

«ДТ» уже двічі (див. №20 і №21 за 2007 рік) звертало увагу на ситуацію, що складається навколо АТ «Укртатнафта». Ми неодноразово наголошували на тому, що корпоративні суперечки мають вирішувати в судовому порядку, і тільки після цього можуть (в українських реаліях, а не у світовій практиці) бути задіяні важелі державного апарату. Але все сталося з точністю до навпаки.

10 липня НАК «Нафтогаз України» поширила заяву, в якій зазначалося, що «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рівні акціонерного капіталу відновила державний контроль над АТ «Укртатнафта», якому належить найбільший в Україні Кременчуцький нафтопереробний завод (НПЗ). На сьогодні на балансі компанії перебувають 61,346% акцій «Укртатнафти». У встановленому законодавством порядку НАК «Нафтогаз України» найближчим часом відновить керованість товариством на рівні його органів управління».

Технологія поновлення, про яку змовчав реліз «Нафтогазу», досить, як би це м’якіше сказати, інноваційна й цілком може стати новою сторінкою в практиці корпоративного права. По суті, український монополіст своєю заявою визнав, що НАК списала з рахунків власника акцій пакет акцій розміром 18,3%, базуючись суто на «державній необхідності». Однак фахівці з корпоративного права зазначають, що у разі виявлення порушень при придбанні пакета спірні акції можуть бути — за рішенням су-
ду (!) — у кращому разі блоковані для того, аби уникнути вчинення якихось операцій із ними. Можливо, сумлінний реєстратор і вказав би на це «Нафтогазу», однак списання акцій було проведено компанією, котру пов’язують з ім’ям Ігоря Коломойського, — ФК «Укрнафтогаз», у котрої вже кілька разів Держ­комісія з цінних паперів і фондового ринку намагалася відкликати ліцензію і яка, до речі, програла суд із «Укртатнафтою» і на сьогодні жодних повноважень на ведення її реєстру не має.

Парадокс ситуації полягає в тому, що спірні акції ніколи не належали Українській державі, а були власністю АТ «Укртатнафта». Отже, розпоряджатися на власний розсуд цим пакетом, відповідно до чинного законодав­ства, мало право винятково товариство через загальні збори акціонерів підприємства і його легітимні органи управління. Щоб це зрозуміти, не треба навіть мати вищу юридичну освіту, досить знати основи теорії держави і права на рівні школи. Тоді чому ж НАК «Нафтогаз України» або як акціонер, або як державний орган, самостійно, без достатніх юридичних підстав прийняла одноосібне рішення про передачу в її розпорядження цього пакета акцій товариства?

Забудькуватість

За повідомленням інформаційної агенції «ЛІГАБізнесІнформ», у прес-службі Мінпаливенерго вказали на те, що Ю.Бойко пояснив порушення тим, що компанії Amruz Trading AG та Seagroup International Inc. в рахунок оплати за 18,3% акцій, номінальна вартість яких перевищувала 60 млн. дол., передали власні векселі на аналогічну суму. При цьому статутний фонд (СФ) обох компаній був меншим за 100 тис. дол., отже, передані векселі нічим не були підкріплені.

Також серйозних помилок припустилися під час створення «Укртатнафти» у 1996—1997 роках, коли сторони відійшли від задекларованого принципу паритетного (50/50) розподілу часток у підприємстві. «Саме це зумовило можливість появи «сірих» приватизаційних схем, створило підгрунтя для виникнення Amruz та Seagroup як акціонерів заводу», — заявив Ю.Бойко.

Джерела, близькі до оточення міністра, зазначають: свого часу було досягнуто ряду домовленостей між нині конфліктуючими сторонами. Однак ці домовленості мали політичний і здебільшого усний характер. У зв’язку з цим, щоб не вести бездоказових дискусій, спробуємо ще раз розібратися в тому, що відбувалося в ті баламутні 90-ті роки минулого століття, базуючись лише на фактах.

Отже, статутний фонд АТ «Укртатнафта» було сформовано в розмірі 359 млн. дол., про що прийнято відповідне рішення всіх (!) акціонерів компанії на зборах 1998 року. Саме в таку суму було оцінено передані як внески акціонерів компанії активи, включаючи майновий комплекс Кременчуцького НПЗ. До проведення незалежного оцінювання справді існувала певна прогнозна цифра — 900 млн. дол. Однак жодними оцінюваннями її підтверджено не було, і в рішеннях акціонерів 1995 року (тобто при створенні компанії) прямо сказано про те, що розмір статутного фонду буде остаточно визначено лише після проведення оцінки активів.

У липні 1998 року загальні збори акціонерів ухвалили рішення, котре дослівно звучить так: «Правлінню АТ «Укртат­нафта» неоплачені до 10.09.98 року акції компанії запропонувати до реалізації засновникам (акціонерам) або іншим інвесторам із наступним внесенням змін в установчі документи». 14 квітня 1999 року правління в межах отриманих повноважень реалізувало зазначені акції компаніям Amruz Trading AG та Seagroup International Inc. Відповідно до умов контрактів Amruz та Seagroup передали векселі на суму 65,85 млн. дол.

До речі, про паритет. Якщо міністр наполягає на його поновленні, то, може, варто було провести «списання» акцій на користь татарстанських акціонерів, у яких на сьогодні залишилося 37% акцій підприємства? А не обмежуватися заявами про те, що Мінпаливенерго і «Нафтогаз України» не беруть під сумнів той факт, що татарстанській стороні належать 37% «Укртат­нафти», і не допустять обмеження прав акціонерів у питаннях управління і розпорядження зазначеним пакетом акцій.

Чи згадати про існування ще одного акціонера, чия міноритарна присутність у різного роду компаніях уже не раз ставала визначальною в їхній подальшій долі. Йдеться про 1% акцій, котрі придбав АКБ «МТ-Банк». Пізніше їх продали ТОВ «Незалежність», а згодом правонаступником цього пакета стало ТОВ «Корсан», яке пов’язують з ім’ям Ігоря Коломойського.

Однак повернімося до «Укртатнафти». 10 червня 1999 року загальні збори акціонерів ухвалили рішення про включення всіх трьох компаній до складу акціонерів. До речі, про фінансовий бік справи. Оплату векселів було пролонговано до 1 червня 2003 року, але їх не пред’явили до оплати. Інакше кажучи, тодішнього керівника компанії Воло­димира Матицина (а не татар­станських акціонерів!) не хвилювали питання отримання підприємством коштів за 18-відсотковий пакет акцій. Принаймні формально цього не відбулося. До речі, і судові розгляди щодо вексельної оплати акцій завершилася на користь іноземних акціонерів, адже акції вони оплатили абсолютно законно, і за те, як «Укртатнафта» розпорядилася їхніми векселями, відповідати не можуть.

Що ж робити з рішеннями українських судів про правомірність прав іноземних акціонерів на вищезазначений пакет акцій «Укртатнафти»? Адже вже три (!) судові процеси стосовно володіння акціями АТ «Укртат­нафта» компаніями Amruz та Seagroup закінчилися на їхню користь, причому третій було ініційовано НАК «Нафтогаз», котра подала позов про визнання недійсним порядку оплати акцій підприємства векселями.

10 січня 2005 року Господарсь­кий суд Києва відмовив НАК у задоволенні позову. Правомір­ність оплати акцій векселями було підтверджено. 18 квітня 2006 року Верховний суд України визнав рішення госпсуду правомірним. І як тепер бути з багатостраждальною Конститу­цією, котра визначає, що рішення судів обов’язкові до виконання на всій території України. Чи НАК — це вже особлива територія?

Наступність

Поки ж ситуація на підприємстві розвивається відповідно до сценарію НАК «Нафтогаз України» та Мінпаливенерго, котрі, судячи із заяв, зроблених у пресі, уже почуваються повними господарями становища. Приміром, «Нафтогаз» вважає своїм пріоритетом «втілення комплексної програми модернізації Кременчуцького НПЗ».

Порівняння просто вражають своєю глибиною: «Якщо в середині 90-х років підприємство було лідером вітчизняної нафтопереробної галузі і виробляло понад 50% бензинів, то сьогодні «Укртатнафта» поступилася лідерством Лисичанському НПЗ, виробляючи всього лише близько 30% моторного палива і поступаючись у технічному оснащенні іншим нафтопереробним заводам». Цікаво, а що, ринок відтоді зовсім не змінився, а постійна зміна менеджменту на підприємстві допомогла йому реалізувати інвестиційну стратегію? До речі, а хіба Сергій Глушко, який останні кілька років очолює підприємство, не є креатурою пана Бойка?

Міністр натомість окремо зупинився на діяльності акціонерного товариства «Татнефтепром», понад 73% акцій якого юридично належать «Укртатнафті». За його словами, «ця компанія жодного дня не працювала на Україну, оскільки, видобувши з 1996 року понад 3,5 млн. тонн нафти, вона поставила на «Укртатнафту» усього 200 тис. тонн». При цьому Ю.Бойко висловив припущення, що «хтось у Татарстані гальмує прозорий продаж цього активу, котрий працює не на АТ «Укртатнафта». За його словами, восени минулого року в ході засідання спостережної ради АТ було досягнуто домовленості про продаж пакета акцій «Татнеф­тепрома» на відкритих торгах і фінансування за рахунок отриманих коштів модернізації підприємства. Однак ці домовленості й досі не виконано.

При цьому джерела в Мінпаливенерго зазначають, що пан Бойко не сказав про те, що основним каменем спотикання стала оцінка нафтових активів компанії «Татнефтепром» американською фірмою «Міллер енд Ленц», на авторитет якої обидві сторони вирішили покластися в грудні 2006 року. «Міллер енд Ленц» оцінила родовище «Татнефтепрома» у трохи більш як 150 млн. дол., що приблизно вдвічі менше за ту суму, на яку розраховував міністр. Ю.Бойко також вказав на необхідність модернізації Кременчуцького НПЗ, котрий перебуває на балансі «Укртатнафти». Але ж саме в період, коли Юрій Анатолійович очолював НАК «Нафтогаз», ця компанія під час обговорення акціонерами фінансових питань модернізації (а саме вони і є основними) уникла прямої відповіді, пославшись на те, що видача гарантій і поручництв, необхідних при залученні кредитів у західних банках, — занадто складне завдання для державної НАК «Нафтогаз».

Керівник українського паливно-енергетичного відомства також нагадав татарстанським акціонерам про те, що нинішній менеджмент підприємства в січні—березні заблокував давальницьку переробку нафти на потужностях підприємства, що призвело до зриву формування «Нафтогазом» стратегічного резерву нафтопродуктів. Закид серйозний, однак украй спірний. Можливо, запропоновані комерційні умови не дозволили менеджменту взяти на себе відповідальність перед іншими акціонерами за фінансові результати державних планів НАКу?

Хай там як, але привид «реприватизації», запущений у вітчизняний корпоративний сектор, і досі витає в урядових кабінетах. І байдуже, як тепер це називати — «рейдерство» чи «поновлення держконтролю на рівні акціонерного капіталу», суть того, що відбувається, від цього не змінюється. Це чіткий сигнал для будь-якого іноземного інвестора: державний інвестиційний фонд «Україна» із нетерпінням чекає на емісію ваших акцій для поповнення своїх резервів.