ЕЛЕМЕНТАРНО, ВОТФОРД!

21 листопада, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 45, 21 листопада-28 листопада 2003р.
Відправити
Відправити

Наприкінці минулого тисячоліття у столиці вже зниклої імперії стався банальний випадок. Київський райсуд м...

Наприкінці минулого тисячоліття у столиці вже зниклої імперії стався банальний випадок. Київський райсуд м. Москви cудив колишнього працівника Союздержцирку Михайла Толстошею. Той приторговував чеками Зовнішпосилторгу. З огляду на молодість і несудиме минуле, дали бідоласі небагато. За популярною тоді серед фарцовщиків 147-ю статтею (шахрайство) отримав він три роки умовно з відстрочкою вироку на рік. Загалом, суд проявив гуманність, і підсудний відбувся легким переляком.

Однак осад залишився. У кожному разі, Мишко Толстошея вирішив більше не ризикувати, а терміново змінити місце проживання. Тим паче й нагода трапилася — вдале одруження на перспективній іноземці і виїзд за кордон. По одруженні було змінене й прізвище. Після перереєстрації на прізвище дружини замість уродженця Вологди Мишка Толстошеї виник благовидний Майкл Вотфорд.

У принципі, все це не мало б особливого значення, якби наприкінці 90-х років це прізвище не стало миготіти на російських, а пізніше й українських просторах. Точніше кажучи, йшлося про британську компанію Watford Group.

Імперії більше не було, життя стало веселішим, і учасник «Веселої арени Мосцирку» грався вже в інші ігри. І ставки були вищими...

3 листопада ц.р. британська група нагадала про себе: у засоби масової інформації був скинутий прес-реліз, спрямований проти одного з найвпливовіших і найавторитетніших банків України — Приватбанку.

У чому його тільки не обвинувачували. До справи бралися залучити групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відділ у міжнародних справах держдепартаменту США, британський Скотланд-Ярд і Інтерпол. Добре, що організатори не згадали про ООН і миротворчі сили в Іраку.

Щоправда, уже в першому пункті прес-релізу, стверджуючи, що обвинувачення британців спрямовані проти відмивання грошей через компанію Watford Petroleum Ukraine Holding Limited (WPUHL), створену спільно Watford Group і Приватбанком (по 50% акцій у кожного акціонера), автори цієї заяви відразу спотворюють ситуацію.

Наскільки нам відомо, такого українсько-іноземного СП не існує в природі. Може йтися лише про однойменну компанію, створену Watford Group спільно зі швейцарською фірмою Interoil Trading SA для комерційної діяльності на території України. WPUHL — тільки один із клієнтів кіпрської філії Приватбанку. Цим відповідальність банку за діяльність міжнародної компанії обмежується.

До речі, у Watford Group ситуація складніша. 7 лютого 2003 року англійська Палата реєстрації компаній зажадала від директорів надати для перевірки всю бухгалтерську звітність, починаючи з 1999 року. Тут вони і заявили про проблеми з отриманням інформації від українських партнерів по WPUH Ltd.

Далі — більше. Як повідомляє інтернет-сайт obkom.net.ua, «через рахунок підприємства WPUH Ltd було здійснено транзакції на суму понад 1,5 мільярда доларів США (!). При цьому дебет і кредит були приблизно рівними — по 750 мільйонів. Але, на свій жах, наївні англійські бізнесмени побачили, що реальна діяльність їхньої компанії може підтвердити лише 100 мільйонів доларів транзакцій (!). Яких 700 мільйонів і кому було проплачено через їхній рахунок, вони й гадки не мали».

Отже, хто кому перерахував 1,5 мільярда «зелених», і де вони загубилися?

Уявіть, взялися ви фінансувати якийсь комерційний проект. Для цього переказуєте фірмі N певну суму грошей. Скажімо, 690 мільйонів — на купівлю нафти. Додаєте ще 10 мільйонів на її переробку. Виготовлений нафтопродукт продаєте з прибутком 100 мільйонів. Мета фінансування — повернути вкладені кошти і щось отримати понад те. Що ж фіксується документально? Перерахування 700 мільйонів (690+10) як аванс на рахунок фірми N. Повернення цих самих грошей назад. Плюс прибуток 100 мільйонів. Додайте — вийде 1,5 мільярда. На папері. Фактично ж ті самі 700 мільйонів «трудилися» на отриманні прибутку і були в кінці операції повернуті.

Контролююча роль банку в даному разі зводиться до відстеження, щоб протягом 90 днів у країну надійшов куплений товар або повернулася валюта. Що й було неухильно зроблено.

Схема, звісно, спрощена. Це, якщо хочете, принципова схема, абетка бізнесу. Тому, хто її не розуміє, нічого робити в комерції. От якби цифри не збіглися — так, тоді кримінал.

Мабуть, авторам прес-релізу досі хочеться бачити Україну «шароварною», коли вони спробували навішати такої очевидної «локшини» на адресу Генпрокуратури, Нацбанку, інших офіційних органів. Якось розібралися. Не маленькі.

З довідки НБУ від 24.07.2003 р., складеної за підсумками позапланової перевірки ЗАТ КБ Приватбанк «щодо відповідності вимогам чинного законодавства перерахувань коштів на адресу Watford Petroleum Ukraine Holding Limited від контрагентів — резидентів України, порядку і правомірності відкриття рахунків контрагентів Watford, повноважень посадових осіб Watford: «Оплата за контрактами (клієнтами Приватбанку. — В.К.) здійснювалася як за фактом поставки продукції (що підтверджується вантажними митними деклараціями), так і у формі передоплати. У випадках непоставки продукції у встановлений договірними умовами термін здійснювалося повернення раніше перерахованих грошей на рахунки резидентів-покупців у межах установленого чинним законодавством терміну... Фактів недотримання банком чинного валютного законодавства при перерахуванні коштів на адресу Watford не встановлено».

Взагалі-то Приватбанк щороку проходить міжнародний аудит, постійний моніторинг Національного банку України та Центрального банку Кіпру (де міститься його філія).

Але Watford уже вимагає, щоб тепер генпрокурор України звітував перед ним. Та ще й так, як цього хотілося б англійцю. Він знову звертається в Генпрокуратуру «з вимогою вжити негайних заходів у розслідуванні цих матеріалів. Нові документи, подані прокуророві, містять інформацію про підробку документів, привласнення обманним шляхом майна, ухиляння від сплати податків, проведення незаконних валютних операцій і відмивання грошей певними українськими компаніями та громадянами».

Тут постає ряд запитань. Якось важко повірити, що один із власників підприємства протягом трьох років навіть не намагався дізнатися, що відбувається з його підприємством, навіть через суд.

До того ж існує документ, згідно з яким, «відповідно до висновку №1799 судово-почеркознавчої експертизи… виконаної експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз... підписи від імені М.Вотфорда (далі йде перелік поданих позивачем документів. — В.К.) виконано саме М.Вотфордом».

Невелика деталь, характерна для розуміння технології спотворення фактів у виконанні пана Вотфорда. Описуючи — певне, з його подачі — процес укладання акціонерної угоди між WPUHL і швейцарською Interoil, «Обком» вважає за необхідне звернути увагу: «Цей документ погоджує за обидві сторони і візує сам голова спостережної ради Приватбанку Ігор Коломойський». Взагалі-то Ігор Валерійович нічого такого не візував, та й посаду його вказано неправильно, але, очевидно, пан Вотфорд вищий за такі дрібниці, як точність.

Що ж реально сталося? Керівництво WPUHL справді звернулося в Приватбанк із проханням про фінансування й ведення рахунків. Банкіри, природно, вивчили кредитну біографію потенційних клієнтів. І дізнавшись про репутацію пана Вотфорда (на той час у нього в Росії були, скажімо так, ускладнення з компанією «ЛУКойл-Пермьнефтеоргсинтез» і швейцарським банком United European Bank), вирішили підстрахуватися. Ухвалили: взяти WPUHL на клієнтське обслуговування за умови розподілу відповідальності між акціонерами не 50 на 50, а 51 до 49 — на користь перевіреного роками швейцарського акціонера. Нехай він буде відповідальним.

Чи мав право банк у такий спосіб захистити свої фінанси? Очевидно, так. Акціонери теж погодилися. Що й було погоджено підписом члена (а не голови) спостережної ради Приватбанку Ігоря Коломойського. Поверніться на абзац вище. Чи так усе викладено?

Наприклад, стверджуючи, буцімто британському уповноваженому WPUHL банк відмовляв у діях із розрахунковими рахунками компанії, пан Вотфорд чомусь сподівається, що в Приватбанку неуважно прочитали його ж договір із другим акціонером про те, що будь-які розпорядження з цього приводу приймаються лише за наявності підписів уповноважених від обох сторін. Коли ж британцям порадили виконати ними ж затверджену процедуру — отримати підпис акціонера від Interoil, Watford образився і настрочив чергову скаргу.

При цьому дивним чином його нинішня активність «збіглася» з активними спробами «Індустріального союзу Донбасу» вижити з ринку свого заклятого конкурента — групу «Приват». Кататися можна не лише на океанських хвилях, а й на інформаційних. А коли бізнес-проблеми важко вирішити, то, вочевидь, уже не до білих рукавичок. Ідуть у хід і маніпулювання громадською думкою, і що особливо бажано, — залучення в міжконкурентну боротьбу владних структур.

І якраз із Вотфордом усе більш-менш зрозуміло: 1999 року одна з компаній Watford Group, Watford Peroleum Limited, брала у Приватбанку кредит на 3,6 млн. дол. Надходить час повернення боргу. Береш чужі, а віддавати доведеться свої. Напевно, це сумно. І, напевно, не дуже хочеться...

Ось і банк цілком офіційно вважає, що «справжніми причинами конфлікту ...є небажання керівництва компанії повертати кредит, наданий Приватбанком, а також те, що банк поклав край спробам керівництва компанії усунути від управління фінансами та рахунками компанії її російських партнерів».

Тим більше що Watford Group і так витратився. За твердженням самого пана Вотфорда, вже понад 2 млн. дол. пішло на послуги адвокатів. З огляду на більш аніж скромні результати діяльності компаній групи, це дорого. Тільки до чого тут Приватбанк?

Інша річ, що тепер і він трохи підгодує лондонських адвокатів. За повідомленням прес-служби, «такі провокаційні дії змушують Приватбанк укласти контракт із відомою адвокатською фірмою в Лондоні й розпочати судовий процес в Англії проти керівництва Watford Group за наклеп та поширення інформації, що ганьбить честь і гідність Приватбанку та його засновників. У зв’язку з цим Приватбанк вимагатиме через суд міжнародної юрисдикції притягнення пана Майкла Вотфорда до відповідальності за наклеп і шахрайство».

Однак цим справа не обмежилася. Дуже хочеться перевести розгляд на міжнародний рівень. Як повідомляє цитований уже «Обком», заявник вимагає, щоб міжнародні організації «взяли під контроль цю ситуацію і вжили адекватних заходів щодо країни, громадяни якої займаються таким видом «бізнесу». Тут, щоправда, слід уточнити: за даними юристів Приватбанку, Майкл Вотфорд (він же громадянин Російської Федерації Михайло Олександрович Толстошея), що живе у Великобританії, має, до того ж, і грецький паспорт. Добре хоч Республіка Гондурас може спати спокійно. Її громадянства ніхто з керівних працівників британської компанії начебто не має і претензій до неї не висловлює.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК