ЧИМ МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ КОНФЛІКТ НАВКОЛО «ПРОРВІНА» ДЛЯ УКРАЇНИ

Про історію злигоднів українського днопоглиблювального судна — земснаряда «Прорвін» — «Дзеркало тижня» розповідало тричі — 11 серпня 2001 року, 17 серпня і 21 вересня 2002 року.

Сподіваюся, читачі пам’ятають про цей міжнародний економічний конфлікт, головними дійовими особами якого є українське державне підприємство «Гирлодунайводшлях» (ГДВШ), болгарська фірма «Космос Шиппінг», Генеральна прокуратура України та українське держпідприємство «Чоразморшлях» (ЧАМШ), котре ніби стоїть осторонь, але, безсумнівно, має безпосередній стосунок до справи. У даний час йде судовий розгляд за позовом Генпрокуратури до «Космос Шиппінг» і ГДВШ. Суть позову полягає в тому, що нібито внаслідок укладання між болгарською фірмою й українським держпідприємством «Гирлодунайводшлях» договору про бербоут-чартер (оренда без екіпажу) земснаряда «Прорвін», що належить ГДВШ, державі Україна завдано значних матеріальних збитків, а тому цей контракт необхідно визнати недійсним, розірвати його, а судно повернути в Україну його власнику.

Нагадаю, що українська сторона є боржником «Космос Шиппінг», оскільки до укладання договору про бербоут-чартер, відповідно до попередніх контрактів, визнаних українським підприємством і Мінтранспорту України, болгарська фірма капітально відремонтувала земснаряд. «Прорвін» мав відпрацювати вартість ремонту, поглиблюючи акваторії болгарських портів. Але втручання в ці взаємини іншої української організації — держпідприємства «Чоразморшлях» — не дозволило українському судну відпрацювати борг. До речі, у даний час керівник ЧАМШу А.Вальков наказом по Мінтрансу паралельно призначений тимчасово виконувачем обов’язків начальника ГДВШ(!?).

Сьогодні ситуація навколо «Прорвіна» доведена до абсурду і тягне вибухонебезпечні наслідки, що виходять далеко за рамки описуваного конфлікту. Вимагаючи розірвати контракт, представники Генпрокуратури в даному судовому процесі не розглядають проблему погашення боргу та відшкодування збитків численним партнерам болгарської фірми, із котрими «Космос Шиппінг» уклала контракти на днопоглиблювальні роботи в зарубіжних портах. А це надзвичайно важлива обставина. Про те ж, що даний судовий конфлікт може викликати геть небажаний для України ефект (незалежно від результатів судового процесу), колись уже розповідалося. Генпрокуратура як представник держави у відкритому судовому розгляді недвозначно заявила про те, що держава Україна є суб’єктом госпдіяльності, а це дозволяє покладати на неї відповідальність за борги держпідприємств і навпаки.

Це найбільша небезпека, яка загрожує власності українських держпідприємств (передусім — судноплавним компаніям) за кордоном — її можна буде на цілком законних підставах арештовувати і конфісковувати за борги будь-якого держпідприємства і самої держави. Уявіть собі, які можливості відкриваються у шахраїв усього світу!

Однак повернімося до справи «Прорвіна». Недавно мені стало відомо, що окрім судового процесу з болгарською фірмою «Космос Шиппінг», українське підприємство «Гирлодунайводшлях» утягнене ще в один дуже схожий конфлікт також з іноземним підприємством, умовно назвемо його «мальтійським». Не маючи коштів на ремонт свого флоту, українське підприємство уклало з цією «мальтійською» фірмою договір, майже аналогічний договору про бербоут-чартер злощасного земснаряда, але цього разу про оренду без екіпажу своєї морської грунтовізної шаланди «Дунайська-601».

Схожість договору про оренду шаланди і договору про бербоут-чартер «Прорвіна» пояснюється тим, що вищезгадані контракти укладала зі своїми партнерами одна й та ж українська організація, використовуючи при цьому один і той же типовий договір БЕРІКОН 89 «Балтійської і Міжнародної морської ради» — BIMCO — дуже авторитетної інтернаціональної організації, що представляє об’єднання судновласників багатьох країн, інших організацій та осіб, пов’язаних із торговим судноплавством.

Позивачем проти «мальтійської» фірми в інтересах держави виступає також прокуратура, але Одеська обласна. Ситуація відрізняється від «справи «Прорвіна» лише тим, що ця іноземна фірма на відміну від болгарської «Космос Шиппінг» на свою біду поставила шаланду на ремонт на один з українських судноремонтних заводів. У результаті подачі позову уже відремонтоване судно виявилося арештованим, а борг українського підприємства ГДВШ іноземній компанії, пов’язаний із ремонтом шаланди, став стрімко зростати.

6 листопада минулого року в Господарському суді Одеської області відбулося засідання за позовом Одеської облпрокуратури до вищезгаданої фірми й ГДВШ. Прокуратура вимагала визнати договір про бербоут-чартер шаланди «Дунайська-601» недійсним і виграла справу. Але в цьому судовому процесі є дві примітні обставини. Перша полягає в тому, що на початку 2003 року уже відбулися два судові процеси, що розглядали законність договору про бербоут-чартер шаланди «Дунайська-601», укладеного між «мальтійськими» фірмачами й усе тим же ГДВШ. Але в обох процесах позивачем була не українська, а «мальтійська» сторона. Причина конфлікту полягала в тому, що колишній директор ГДВШ Леонід Степаненко став вимагати розірвання договору. Сам він пояснював це тим, що ремонт шаланди чомусь затягнувся, унаслідок чого вартість реновації судна і, відповідно, боргу ГДВШ цій фірмі, на його погляд, зросли понад усяку міру. Але договір про бербоут-чартер мав набрати сили лише по закінченні ремонту. Степаненко, за його словами, сподівався знайти більш заповзятливих, аніж «мальтійська» компанія, партнерів, які допомогли б швидше позбутися боргів. У результаті фірма подала позов у Господарський суд Одеської області з вимогою визнати договір про бербоут-чартер дійсним. І 26 лютого 2002 року суд задовольнив позов.

24—30 квітня 2002 року колегія суддів Апеляційного господарського суду Одеської області розглянула апеляційну скаргу ГДВШ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2002 року і залишила рішення попередньої судової інстанції без змін. Підприємство «Гирлодунайводшлях» касаційну скаргу не подавало. Таким чином рішення набрало сили.

Однак минає якийсь час, і прокуратура Одеської області ставить під сумнів правомочність того ж договору, подає позов у той же Господарський суд Одеської області, і останній, уже на основі інших спірних питань, визнає договір про бербоут-чартер шаланди «Дунайська-601» недійсним.

Друга обставина полягає в тому, що в процесі розгляду справи прокуратура, тобто позивач, змінила свої вимоги. Вона не стала домагатися визнання договору про бербоут-чартер недійсним, а усього лише наполягала на внесенні в контракт деяких змін і доповнень. Але суд відхилив змінений позов. Як і в справі з «Прорвіним», суд не став розглядати питання про відшкодування втрат «мальтійській» фірмі.

Звісно ж, фірмачі подали апеляцію у вищестоящу судову інстанцію, паралельно — позов у Європейський суд. Цей позов було прийнято до закінчення розгляду спору в українських судах, оскільки «мальтійці» виграли два судові процеси з цієї, як вони вважають, проблеми на початку нинішнього року. Події набули для України зовсім небажаного обороту — скандал вийшов на європейський рівень.

Що ж стосується «справи «Прорвіна», то 24 вересня 2002 року в Апеляційному господарському суді Одеської області розглядалася апеляційна скарга болгарської фірми «Космос Шиппінг» на рішення Господарського суду Одеської області (ухваленого за відсутності на судовому засіданні 6 серпня минулого року представника й адвокатів болгарської фірми) про недійсність договору про бербоут-чартер земснаряда «Прорвін».

Те, що відбувалося в залі засідання суду, без емоцій описати складно. Всі спроби адвокатів болгарської фірми спиратися на міжнародні конвенції, підписані та ратифіковані як Україною, так і Болгарією, суддею відкидалися відразу. Наприклад, на заяву болгарської сторони про те, що виклик у суд вона одержала не тими каналами, як того вимагає Гаазька конвенція від 15.11.1965 року «Про вручення за рубежем судових і несудових документів у цивільних і комерційних справах», не французькою, англійською чи болгарською мовою, а українською, не кажучи вже про те, що з моменту відправлення виклику в суд і до дня слухання справи має бути пауза не менше як у шість місяців, український суддя відповів: «Ви одержали виклик? Одержали! Мені цього досить!» З рештою аргументів болгарської сторони суддя чинив приблизно так само. Єдина обставина, яку він узяв до уваги, була цілковита непоінформованість болгарської сторони про суть аналізованої проблеми. Річ у тім, що адвокати «Космос Шиппінг» навіть не встигли отримати в українському суді справу для ознайомлення, не кажучи вже про доскональне вивчиння її. Лише цю обставину врахував головуючий, і він ухвалив рішення перенести слухання. Однак і в цьому залишився вірний собі: він знову відкинув посилання болгарської сторони на Гаазьку конвенцію і запитав: «Вам вистачить місяця для вивчення справи? Шість місяців — це занадто багато!» Болгари були повністю розгублені таким «вільним» тлумаченням юридичних норм. Зрештою суддя якоюсь мірою пішов назустріч вимогам юристів болгарської фірми і погодився надати для вивчення справи неповні два місяці — переніс слухання на 20 листопада.

І 20 листопада 2002-го події в залі суду геть не були схожі на попереднє засідання. Адвокати болгарської фірми повністю домінували, і своїми запитаннями й аргументами неймовірно збентежили супротивну сторону. Дещо розгубленими виглядали і судді. Їхня нарада стосовно ухвалення рішення тривала понад годину. Але коли всіх учасників процесу знову запросили до залу, геть розгубленою від ухвали суду була болгарська сторона. Судді вдруге відкинули прохання болгарської сторони дати їй відповідно до Гаазької конвенції час, необхідний для підготування захисту, — у межах чотирьох місяців. За другим питанням — чому на одному й тому ж процесі А.Вальков — директор «Чоразморшляху» і в.о. начальника ГДВШ — бере участь то в ролі представника позивача, то в ролі відповідача, судді знайшли таке рішення: суд не може прийняти за доказ судовий протокол без підписів, а тому протест болгарської сторони відхиляється. Тобто судді вирішили не перевіряти поданий документ, але за помилки, недогляди чи огріхи своїх колег — працівників Господарського суду Одеської області — покарали відповідача, болгарську фірму. У кінцевому підсумку судовий процес було перенесено на п’ять днів, про що судді оголосили як про «поступку» відповідачу. Але фактично ці п’ять днів були дані представнику Генпрокуратури для того, щоб сформулювати, яких же конкретно збитків завдає інтересам України договір про бербоут-чартер земснаряда «Прорвін» (судді не змогли відкинути цей пункт клопотання болгарської сторони). Загалом, попри чудові виступи адвокатів «Космос Шиппінг», болгари знову програли.

А тепер спробуємо підбити деякі підсумки і зробити хоча б висновки-припущення. Небажання українського суду розглядати конфлікт між Генпрокуратурою України та болгарською фірмою на основі міжнародних конвенцій і двосторонніх українсько-болгарських договорів, підписаних і ратифікованих як Україною, так і Болгарією, а також на основі Кодексу торгового мореплавання України, на мій погляд, переконливо свідчить, що суд недвозначно став на бік позивача. Такий висновок можна зробити хоча б тому, що позовна заява Генпрокуратури спирається виключно на внутрішнє законодавство України, але при цьому позивач чомусь «забув» основний документ, який регулює діяльність судноплавних підприємств України, — Кодекс торгового мореплавання.

Факт програшу дуже схожої справи «мальтійською» фірмою в Господарському суді Одеської області ще більш переконує мене в тому, що сподіватися на успіх в українському суді болгарам дуже складно.

Однак після того як остання українська судова інстанція прийме рішення визнати обидва договори про бербоут-чартер недійсними, може створитися ситуація, що підпадає під юридичне визначення «реституція». Тобто повернення сторонами всього отриманого за угодою — у натуральній формі чи грошима. Болгари повинні будуть повернути ГДВШ «Прорвін», а «Гирлодунайводшлях» — погасити вартість ремонту судна. Залишається не зовсім зрозумілим питання про погашення втрат третім сторонам — партнерам «Космос Шиппінг», із якими вона уклала договори про поглиблення акваторій іноземних портів. Але в тих випадках, коли суд установить, що одна сторона діяла на шкоду іншій, застосовується одностороння реституція. Винна сторона повинна буде повернути все отримане нею і відшкодувати збитки, витрати, втрати й інше, але... у доход держави. Важко сказати, чи визнає український суд винними в порушенні прав та законних інтересів держави Україна і ГДВШ, і болгар, і «мальтійських лицарів». Але не виключене й таке. Адже, відповідно до позовів, державі Україна завдано (або може бути завдано) серйозних збитків.

Однак, як виявилося, навіть у разі двосторонньої реституції іноземним фірмам нічого хорошого не світить. Річ у тім, що кілька років тому (як мені сказали незалежно один від одного два кваліфіковані юристи) Президент України підписав указ, сенс якого ось у чому: Україна оголосила мораторій на відчуження (продаж) матеріальних цінностей підприємств на погашення боргів, якщо частка держвласності в них складає 25% і більше. У цьому разі проблему нібито можна вирішити направленням відповідних заяв, прохань, клопотань у Фонд держмайна України. У нашому ж випадку другою стороною, що братиме участь у процесі реституції, є держпідприємство «Гирлодунайводшлях» — геть злиденна організація, кредиторська заборгованість якої сягає 4 млн. грн., більшу частину банківських рахунків якої арештовано, а персонал уже сім місяців не одержує зарплату. Тобто повернути болгарам, як, утім, і «мальтійцям», гроші «Гирлодунайводшлях» у найближчі десять-двадцять років не зможе. Що ж стосується продажу майна ГДВШ із метою погашення боргів (якщо ФДМ України дасть на те свою згоду), то ліквідним з усього є лише... «Прорвін» і кілька шаланд, у їхньому числі — «Дунайська-601»(!).

То у чому ж полягає захист інтересів України Генпрокуратурою, якщо в результаті такої «турботи» Україна може втратити кілька відремонтованих суден свого технічного флоту? Але це лише в тому разі, якщо вдасться отримати згоду на відчуження ФДМ України. Взагалі дуже схоже, що і болгар, і «мальтійців», висловлюючись жаргоном, «кинуть». Вони вклали по кілька сотень тисяч доларів у ремонт українських суден, але їх після ремонту у них заберуть, не розрахувавшись! І все буде за законом: так вирішив український суд. А потім дивуємося, чому іноземні інвестори обминають Україну...

Однак у цих судових справ є й інший бік медалі. Можливий програш процесів в українському суді як «Космос Шиппінг», так і «мальтійською» фірмою не означатиме припинення конфліктів. Швидше за все вони перемістяться за кордон (адже не змиряться ж відповідачі зі своїми втратами), і вже там українська сторона, без сумніву, програє. Але в результаті програшу процесів у Болгарії, на Кіпрі чи десь ще комусь в Україні (швидше за все — злиденному бюджету, тобто платникам податків) доведеться виплачувати мільйони доларів у вигляді компенсації за завдані збитки. Однак це буде усього лише верхівка айсберга наслідків для України. Не виключено, наприклад, що «мальтійська» фірма, отримавши на руки рішення суду, спробує арештувати той же «Прорвін», що працює в Ізраїлі, а болгарська фірма — якийсь земснаряд того ж «Чоразморшляху» із числа тих, що поглиблюють сьогодні акваторію порту Бургас. Таким чином, арешти української власності за кордоном стануть звичайною практикою, причому дуже надовго.

Звідси випливає ще один неприємний висновок. Не думаю, що ніхто в Мінтрансі, Мін’юсті чи МЗС нічого не знає, не помічає чи не розуміє. Адже все досить просто хоча б тому, що за подібною схемою знищувалося Чорноморське пароплавство. Та оскільки це вже четверта стаття в «ДТ» на тему «Прорвіна», а віз, як то кажуть, і нині там, насмілюся висловити одне крамольне припущення: вочевидь, за лаштунками цієї драми перебуває дуже впливовий, а швидше — могутній автор сценарію і режисер, який може дозволити собі багато що, і ніхто не наважиться йому заперечити чи перешкодити. В існуванні такого «режисера» мене переконав факт кричущих порушень при отриманні незначного кредиту в одному з українських банків держпідприємством «Чоразморшлях» — під заставу було віддано цілу флотилію земснарядів. Судна, які перебувають, до речі, за кордоном, оцінювалися за вартістю металобрухту, якщо не дешевше. І нікого це не схвилювало і не зацікавило... І в цивілізованій європейській державі лише за один цей випадок як мінімум добрий десяток чиновників, причетних до такого порушення, уже втратив би свої крісла й перебував би під слідством. На жаль, ми не знаємо точно, чи погашено цей кредит. Але якщо не погашено, то існує реальна небезпека арешту і переходу у власність банку відразу чотирьох земснарядів ЧАМШу. А коли врахувати, що серед засновників цього банку є й іноземні, то картина стає зовсім похмурою: чотири сучасні українські земснаряди за геть мізерною ціною можуть перейти в руки іноземного власника. Але це будуть збитки, які можна підрахувати. Арешти ж української власності за кордоном здатні просто знищити, наприклад, ті державні судноплавні компанії, що ще залишилися в Україні.