ТО ЧИ БУДЕ В УКРАЇНИ СВІЙ КАНАЛ?

У квітні в Придунав’ї побували парламентарії відразу чотирьох комітетів Верховної Ради — з питань національної безпеки та оборони, з будівництва, транспорту, комунального господарства і зв’язку, з проблем екології та комітет із фінансів. Народні депутати і представники й керівники цілої низки відомств обговорювали проблеми регіону, але головним було питання будівництва українського каналу Дунай—Чорне море. На жаль, проблема не розв’язується вже років сім. Основна причина — конфлікт між транспортниками та вченими-екологами й біологами в питанні про місце проходження каналу. Варіант, на якому наполягають моряки, — це канал у гирлі Бистрому. Але цей рукав дунайської дельти майже по центру розтинає Дунайський біосферний заповідник. А вчені проти того, щоб канал проходив абсолютно заповідним ядром резервату.

У Ізмаїлові й у Вилково ці форуми завершилися традиційно безрезультатно. Але засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони 11 квітня все-таки відрізнялося від інших нарад, які обговорювали питання каналу: представник МЗС України В.Чернцов повідомив, що якийсь час тому Румунія направила Україні ноту. Документ містив протест із приводу того, що остання не погоджує з Румунією як із державою, котра межує з Україною по річці Дунай, планів будівництва своїх гідротехнічних споруд у дельті. Повідомлення викликало щось на кшталт легкого шоку. Майже всі парламентарії були ознайомлені зі статтею в газеті «Дзеркало тижня» під заголовком «Погляд на дельту Дунаю крізь призму часу» (№10 (435) від 15 березня 2003 року), в якій змальовано нинішню гідрологічну й екологічну ситуацію, дестабілізовану в результаті будівництва Румунією свого другого каналу в дельті — Георгієвського.

Представника МЗС почали запитувати про румунський демарш. На що він відповів приблизно так: «Міністерство закордонних справ є ніби посередником між зацікавленими українськими відомствами, організаціями та підприємствами й офіційними закордонними інстанціями. Тому самостійно виступати в таких конкретних випадках, як, приміром, питання будівництва українського каналу Дунай—Чорне море, український МЗС найчастіше не може, оскільки суть проблеми набагато краще знають його партнери з українського боку».

Однак попри те, що Румунія не погоджувала, наскільки мені відомо, не лише планів, а й будівництва своїх гідротехнічних споруд, зокрема Георгієвського каналу, ні з Радянським Союзом, ані з незалежною Україною, саме Румунія надіслала Україні ноту! Та головне тут полягає не в тексті ноти, а в тому, щоб першими підняти це питання на міжнародний рівень, захопити ініціативу. Тобто хтось по той бік кордону прагне створити враження, що саме Україна порушує якісь двосторонні та багатосторонні міжнародні домовленості й у майбутньому може завдати шкоди Румунії.

Гадаю, поява цієї ноти саме тепер — не випадковість. Річ у тому, що з 21 по 23 травня в Києві відбудеться Міжнародний екофорум — зустріч міністрів навколишнього середовища всіх країн Європи. Прем’єр-міністр України В.Янукович особисто контролює підготовку та проведення цієї зустрічі. Тобто рівень планованої міжнародної конференції буде дуже високий, і, відповідно, рішення її сприйматимуться на континенті й в усьому світі дуже серйозно.

Але обговорення проблеми каналу в гирлі Бистрому та можливої шкоди, якої він може завдати Дунайському біосферному заповіднику, вже давно вийшло за межі України. Різні громадські природоохоронні організації з багатьох десятків країн світу включилися в боротьбу за «порятунок заповідника», хоча рішення про будівництво каналу в цьому рукаві Кілійської дельти ще не ухвалено. Однак я, приміром, не думаю, що ситуація з гирлом Бистрим зайшла у глухий кут. Хоча б тому, що свого часу при створенні каналу Рейн—Майн—Дунай подібний конфлікт виник у Німеччині — екологи побоювалися за долю заповідника «Баварський ліс». Проте там вихід знайшли — у них запитали: «Якщо так будувати канал не можна, то скажіть — як можна?» І компроміс був знайдений. У нас же всі, вибачте за грубість, «уперлися рогом»...

Скандал тим часом поглиблюється й дуже псує репутацію України як цивілізованої держави. І навіть понад те: різні українські громадські екологічні організації намагаються ініціювати обговорення цієї проблеми на форумі міністрів екології європейських країн у Києві. Не виключено, що це питання може бути порушене однією з іноземних делегацій або ж представниками недержавних чи міжнародних природоохоронних організацій, таких як, приміром, «Грінпіс», котрі також братимуть участь у конференції. Крім того, якщо навіть його не буде на порядку денному форуму, він може виникнути під час дискусії. Тобто варіантів появи «проблеми Дунайського біосферного заповідника» на зустрічі міністрів екології європейських країн може бути досить багато. А з урахуванням того, що в появі цього питання вельми зацікавлена Румунія, я майже переконаний: воно «спливе» неодмінно. Причина цієї зацікавленості, швидше за все, полягає в тому, що після статті «Погляд на дельту Дунаю крізь призму часу» у румунської сторони просто немає іншого вибору. Згадана вище публікація досить обгрунтовано вказувала на головного винуватця дуже серйозних екологічних, гідрологічних та інших проблем України в дельті і значних матеріальних втрат — саме на Румунію, яка вже кілька десятиліть будує там свій Георгіївський канал. Румуни не дозволять собі втратити ініціативу в цьому питанні, просто не мають права. Логіка їхніх дій буде, на мою думку, досить проста: перекласти вину з хворої голови на здорову, але при цьому головне — бути першими. Аби протилежна сторона мусила виправдовуватися, у результаті чого має скластися враження, що Україна справді щось порушує або принаймні збирається порушити. Іншого зручнішого моменту для створення хибного враження про якісь порушення Україною двосторонніх чи багатосторонніх угод може не бути — європейський екофорум висвітлюватимуть засоби масової інформації майже всього світу, тому необгрунтовані звинувачення наберуть неймовірного розголосу в пресі багатьох країн.

До такого повороту подій Україна має бути готовою заздалегідь, бо інакше ситуація майже напевно складеться не на нашу користь. Якщо ж відповіддю на обвинувачення Румунії й неурядових екологічних організацій буде мовчання, учасники конференції можуть витлумачити це як визнання Україною своєї вини. Ясна річ, румунська делегація (чи якась інша, що також можливо) запропонує конференції оформити рішенням вигідну їй позицію. Навіть резолюція, що міститиме стурбованість міністрів екології Європи цією проблемою, дуже серйозно шкодитиме репутації України і стане щонаймогутнішим гальмом у розв’язанні проблеми будівництва власного українського каналу Дунай—Чорне море.

Коментар фахівця

Свій погляд на ситуацію довкола майбутнього будівництва судноплавного каналу Дунай—Чорне море кореспондентові «ДТ» О.Артеменку погодився викласти директор Департаменту морського та річкового транспорту Міністерства транспорту України Геннадій СКВОРЦОВ:

— Усі чудово розуміють, що Україна, не маючи власного виходу в море через Дунай, залишає незадіяною всю транспортну інфраструктуру, яка там міститься. Потрібен глибоководний хід, що забезпечує конкурентоспроможність і ефективність проходження морських суден до розвиненої портової інфраструктури Ізмаїла й особливо Рені. Без цього неможливе відродження регіону, його містоутворюючих підприємств. Розв’язати проблему можна, лише побудувавши канал у гирлі Бистре, де природні глибини перевищують 9 м, а на окремих ділянках сягають 14-метрової позначки. Тільки на окремих перекатах вони зменшуються до 6 м. Реалізація проекту в цьому місці потребуватиме мінімальних коштів.

Нам намагалися нав’язати інші варіанти — Прорва, Усть-Дунайськ. Але там глибини, труднопрохідні навіть для яхти. Гроші, вкладені в будівництво каналу в цих місцях, справді підуть у прірву.

— Геннадію Павловичу, що стримує ухвалення конструктивного рішення про початок будівництва?

— Рішення ухвалювалися на рівні Міністерства транспорту, профільного комітету ВР України. Аби перейти від слів до справи, потрібно внести відповідні доповнення до указу Президента України «Про створення біосферного заповідника» від 10.08.98 р. А які саме, підкажуть фахівці. Але єдиний хід, який Україні справді буде корисний, — це через гирло Бистре.

— А як ви прокоментуєте ноту Румунії з вимогою до України погоджувати з нею будівництво гідротехнічних споруд у дельті Дунаю?

— Будівництво каналу забезпечить проходження українських суден власними територіальними водами, без заходження на чужу територію. Досі наші судна платять за проходження румунськими водами практично один долар за кожну реєстрову тонну. І при цьому румуни ведуть ще й явну протекціоністську політику: судна, які прямують у нерумунські порти, платять значно більше. Але румунська сторона про це мовчить. Гадаю, такі питання держава має право вирішувати самостійно.

— Яким ви бачите розв’язання проблеми каналу Дунай —Чорне море?

— Ми тільки озвучили свої наміри, а це вже викликало стільки галасу. Успішне вирішення проблеми залежить передусім від консолідації наших внутрішніх сил — політичних, наукових, економічних, виробничих. Ми цього прагнемо, доводячи доцільність зазначеного будівництва. На словах наші опоненти начебто сприймають наші аргументи, але щоразу після чергової зустрічі протистояння переходить на новий рівень. Вихід із патової ситуації один — внесення змін до указу Президента, і я не сумніваюся, що відповідне рішення Президент прийме.