Ходіння по мінському полю

"Україна мирно поверне Донбас упродовж одного року", - заява Петра Порошенка, зроблена ним 10 березня в інтерв'ю турецькому телеканалу TRT World, сміливо тягнула на сенсацію. Якби автором гучної цитати не був політик, у якого хронічно не складається з виконанням обіцянок. І якби DT.UA не було відомо, що головний колегіальний центр прийняття рішень, так звана "стратегічна сімка" (Порошенко, Яценюк, Гройсман, Турчинов, Ложкін, Аваков, Луценко), ніколи не обговорювала проблему Донбасу.

Кажу про це, спираючись на неофіційну інформацію, отриману від кількох членів "сімки". Втім, ні, кілька разів мова про стріляючий Схід і "мінський процес" усе-таки заходила. Але йшлося не про те, як повертати, а про те, як висвітлювати. Інколи ставиш собі риторичне питання, скільки можна було б встигнути, якби провідні політики країни витрачали стільки ж часу, сил, натхнення й креативу не на PR, а на реформи. Імітація кипучої творчої діяльності й демонстративна готовність трафити настроям мас перетворилася на воістину високе мистецтво. Ось чому так легко повірити, що Петро Порошенко справді був готовий запропонувати Надії Савченко урядову посаду. Хіба не корисно поексплуатувати репутацію людини більш відважної, рішучої й цілісної, ніж ти сам?

Ну так, а що там з близьким мирним поверненням Донбасу? До речі, чому Донбасу? Що, Маріуполь, Краматорськ, Сєверодонецьк і Лисичанськ теж треба повертати? Чому б не сказати "окуповані землі", "неконтрольовані території" або, на крайній випадок, ОРДЛО? То як повертатимемо? Може, відповідь криється в наступному уривку з інтерв'ю турецькому каналу - "Київ дотримується взятих на себе в Мінську зобов'язань…" Тобто йдеться все-таки про вибори в ОРДЛО, які, згідно з раніше запропонованою Кремлем схемою, мають влаштувати всіх? Москву, що зніме з себе тягар фінансової відповідальності занереалізовану "новоросію" й отримає шанс позбутися санкцій. Захід, що отримає привід скасувати торгові обмеження стосовно Росії і можливість на певний час забути про головний біль під назвою "Україна". Сепаратистів, яким подарують, як мінімум, перепочинок, бюджетне підживлення, а заодно - індульгенцію від кримінальних переслідувань. Ну і Банкову, яка зможе говорити про повернення бунтівних територій під свій формальний контроль. Питання в тому, як подати. Висвітлювати важливіше, ніж повертати.

Не факт, що Петро Олексійович прийняв однозначне рішення. Як стверджують джерела DT.UA, ощасливлені радістю спілкування з Верховним головнокомандувачем, він традиційно вагається. Тим більше що урядові розбірки зараз цікавлять його значно більше, ніж війна на Сході.

Але факт, що до необхідності провести вибори на неконтрольованих територіях українську владу підштовхують значно жорсткіше, ніж раніше. Найвідвертіше демонструє своє роздратування міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр: "Ясно одне: ці вибори не можна далі відкладати… Ситуація з безпекою не повинна бути виправданням того, що ми не працюємо над законом про вибори". Прийняття закону про проведення виборів в ОРДЛО керівник МЗС ФРН назвав "першочерговим завданням".

Закон про вибори в "окремих районах" обговорювався на останньому засіданні політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи в Мінську 10 березня. Представник України Роман Безсмертний заявив, що сторони не дійшли згоди. Жодних конкретних проектів або концепцій не обговорювали. Київ укотре порушив питання про використання пропорційної системи, про обов'язкову участь всеукраїнських політичних партій, про надання активного й пасивного виборчого права внутрішньо переміщеним особам. Опоненти вкотре ці пропозиції відкинули.

Тим часом, за даними наших джерел, робота над виборчим законодавством для ОРДЛО ведеться. І (як слід було очікувати) ведеться вона за рамками "мінського процесу" й особливо не афішується. Відповідальним за підготовку документа президент призначив свого представника в парламенті Руслана Князевича. Романа Безсмертного (чия участь у роботі над проектом видавалася б логічною) Петро Олексійович, за нашими даними, вирішив до процесу не залучати. Розробляється новий закон, за інформацією DT.UA, в контакті з представниками Німеччини та Франції. Розробники зустрічалися, як мінімум, двічі - у Берліні й Києві. Наскільки можна судити, Київ упевнений, що Москві його плани не відомі, однак, за нашим даними, Берлін і Париж (не повідомляючи про це українській стороні) не просто діляться з Кремлем усією необхідною інформацією, а й консультуються з представниками Росії з приводу окремих положень майбутнього закону. Інтереси України наших західних партнерів турбують значно менше, ніж сам факт проведення виборів, які дозволять "закрити" проблему.

Робота над проектом ще не завершена, однак, за нашим даними, має закінчитися найближчим часом. Судити про це можна не тільки з натяків Штайнмайєра, який обіцяв серйозні зрушення в процесі найближчими тижнями. Джерело, близьке до президента України, повідомило DT.UA, що українській владі виставили черговий дедлайн. Попередню домовленість про те, що закон про вибори в ОРДЛО буде прийнято у грудні, а вибори відбудуться в березні, Київ зірвав. Нові терміни, які Захід виставив Порошенку, - виборчий закон не пізніше березня, самі вибори - не пізніше червня. Коли ж ні, то Києву погрожують зняттям санкцій ЄС стосовно Росії. Або в червні, або в грудні. Це має стати покаранням Києву за невиконання мінських домовленостей. Те, що Москва їх теж не виконує, європейських лідерів не дуже турбує. Бо, з формальної точки зору, першочерговим порушником є саме Україна. "Ми дуже уважно стежимо за тим, у якій послідовності здійснюються окремі кроки мінських домовленостей", - натякнув недавно Штайнмаєр. А якщо звернутися до першоджерела, процеси відведення озброєнь і повернення контролю над держкордоном (читай - відновлення суверенітету) починаються вжепісля проведення виборів та наділення ОРДЛО особливим статусом. Хоч би як його, цей статус, формально називали. Під такою послідовністю реалізації пунктів у Мінську поставив підпис Леонід Кучма. За дорученням Петра Порошенка.

"Якби нас щось не влаштовувало в мінських угодах, ми б ніколи не поставили під ними свого підпису… Ключовими є конституційні зміни з наданням автономних прав цим територіям, або, як вважають за краще говорити офіційні представники в Києві, з вирішенням питань так званої децентралізації…" Досить давнє і цілком відверте висловлювання Путіна найкраще характеризує позицію Москви. Називайте це як хочете - нам важлива суть. А суть домовленостей - фактична автономія. Зробіть те, під чим підписалися.

А Україна підписалася під зобов'язанням провести вибори в ОРДЛО. Доморощений "вождь" "ДНР" Захарченко назвав речі своїми іменами: "З погляду результату "Мінськ-2" - це дипломатичне Дебальцеве. Фактично, Київ загнаний у глухий кут. Вони змушені, точніше - їх примушують виконувати домовленості, і єдине, чим вони можуть відповісти, - зводити виконання до імітації й затягувати час… Вони чомусь думають, що час працює на них, але це не так. Зараз час працює на нас…"

Президент розраховував, що головне - виграти час, а далі він щось придумає. Але не придумав. Особи, котрі мають доступ до глави держави, беруться судити про те, що чіткого плану "Б" стосовно Донбасу в нього немає. Та й план "А" йому нав'язали.

І те, що Київ не дуже прагнув виконувати мінські угоди, ні Берлін, ні Вашингтон не цікавить. І там, і там вибори на носі, та Сирія, та біженці. Якнайшвидше залишити Україну наодинці з її проблемами, зберігши при цьому обличчя, - ось що їх цікавить сьогодні. І тому очільник німецького МЗС не соромиться розказувати нам, де й коли ми повинні проводити вибори, а американський президент із добрячою часткою прагматичного політичного цинізму в інтерв'ю журналу The Atlantic пояснює, чому "не в інтересах США втручатися, навіть якщо Росія розв'яже ще одну війну проти країни, яка не є членом НАТО… Країни-клієнта, яка намагалася вислизнути…" Всі стали вголос називати речі своїми іменами. Крім нашого президента…

Шантажуючи Україну скасуванням санкцій стосовно Росії, Берлін і Брюссель виходять із реалій. Криза в Євросоюзі, певна деградація європейських еліт і активна інформаційна робота Москви поступово прискорюють у різних державах прихід до влади політичних сил, які або є відвертими друзями Кремля, або, як мінімум, не є друзями Києва. Друзі, що залишилися, могли б спробувати "побитися" за нас, якби держава давала для цього привід. Заморське невдоволення нашими коаліційно-урядовими чварами - верхівка айсберга. Брили крижаної недовіри до держави, в якій підвищення тарифів виявляється єдиною "реформою", а боротьба з корупцією підмінюється створенням антикорупційних органів.

Отож Києву "намалювали" черговий дедлайн. Виборчий закон для ОРДЛО - у найближчі тижні. Вибори - не пізніше початку літа. Чи означає це, що вони відбудуться? Петро Порошенко, наскільки можна судити, намагається уникнути майже неминучого. Але окрики західних партнерів дедалі жорсткіші. І його внутрішню готовність до цього підтверджує й інтенсифікація роботи над проектом виборчого закону, і ще січневе застереження Петра Олексійовича - "Якщо ми виходимо на підготовку до виборів…" Виходимо?

Новою умовою проведення виборів в ОРДЛО Київ назвав забезпечення безпеки з допомогою міжнародної поліцейської місії. Берлін цю ініціативу зустрів прохолодно. ОБСЄ пообіцяла таку можливість розглянути до кінця березня. Росія, наскільки відомо, категорично проти і в будь-який момент може такий план заблокувати.

Київ посилається на регулярні порушення режиму припинення вогню. ОБСЄ зазначає, що порушення фіксуються по обидва боки. На Заході вважають плюсом сам факт тривалої відсутності масштабних бойових дій і те, що лінія розмежування за рік істотно не змінилася. У Берліні й Парижі вважають, що в разі принципової домовленості Києва і Москви про вибори, статус та амністію питання про припинення стрілянини вирішиться легко.

Путін, за нашими даними, підтвердив готовність замінити Захарченка й Плотницького менш одіозними персонажами. Порошенко, як нам стало відомо, зацікавився "планом Медведчука", що передбачає створення в ОРДЛО адміністрацій, які очолили б фігури, що влаштовують і Київ, і Москву. Сам же Віктор Володимирович, зважаючи на все, підказав Петру Олексійовичу кандидатів - Ріната Ахметова і Юрія Бойка. Кажуть, кандидатури президентові сподобалися. За нашими даними, він провів попередні переговори з обома, і обидва нібито погодилися. Повірити в це (особливо стосовно Ахметова) непросто, але джерело DT.UA наполягає на достовірності цієї інформації. Путіна з цією пропозицією ознайомили, однак згоди ще не отримали.

У доборі кандидатур Київ пішов шляхом, уторованим на початку 2014 р.: олігархів - на проблемні "царства". У Москві ж зважують трохи інші чинники. Наприклад, до Ріната Ахметова великої довіри Путін не відчуває. Її підточила як ахметовська позиція "ні нашим, ні вашим", так і позитивні відгуки Вікторії Нуланд про українського олігарха під час літнього візиту держсекретаря Керрі в Сочі. До Бойка у Кремлі довіра є. Але чи знімати Бойка на лідерському безриб'ї з "Опозиційного блоку"? Чи ризикувати долею керівника поки що єдиної проросійської сили в українському парламенті? Чи створити йому в Луганську трамплін для "стрибка на Київ"? Чого це коштуватиме Кремлю?

москва

Ще однією обов'язковою попередньою умовою проведення виборів Київ назвав обмін полоненими й заручниками за принципом "усіх на всіх". Кремль непохитний - спочатку закон про амністію. Як і запропоновано мінськими угодами. Механізм - як у випадку із законом від 21 лютого 2014-го року про амністію для учасників подій на Майдані. Тобто для всіх. Без винятків. За інформацією джерел, близьких до російської сторони, звільненню підлягають понад 300 людей, що утримуються в українських в'язницях і СІЗО. Цифру "більше тисячі", озвучену недавно Захарченком, там називають завищеною. Україна вимагає видачі понад 120 незаконно утримуваних громадян. Однак у Москві стверджують, що їм відомо про місцезнаходження близько 30. Кремль готовий задіяти ресурси ФСБ для пошуку всіх бранців і гарантувати їх звільнення. Та тільки після прийняття закону про амністію. Крім того, Москва, за нашими даними, зголосилася допомогти в організації допуску представників Червоного Хреста до місць утримання полонених і заручників, але "Лікарів без кордонів" там бачити не хочуть.

І в Москві, і в Берліні готові почекати з конституційним закріпленням "особливостей самоврядування" для ОРДЛО, проте нагадують, що внесення таких змін до українського Основного Закону - обіцянка Києва, яку той повинен виконати. Але якщо відповідне голосування зірветься або не відбудеться, ніхто особливо не засмутиться. Принаймні поки що.

Як ми вже писали в грудні, закони про вибори в ОРДЛО, про амністію, про "статус" і, власне, вибори на неконтрольованих Києвом територіях - ось що цікавить Захід і Росію насамперед.

Раніше прийнятий Радою (але не введений у дію) Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" Кремль, у принципі, влаштовує. Але він наполягає на корегуванні 1 і 10 статей документа. Кремль проти того, щоб "особливий порядок" (як це передбачено 1 статтею) впроваджувався тимчасово, на три роки. Путін відсилає Порошенка до 11 пункту мінських угод, яким передбачено "прийняття постійного (тут і далі виділено мною. - С.Р. ) законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей". Нагадує, що Порошенко зобов'язався це виконати. І що український президент не втомлюється повторювати: альтернативи мінським угодам немає. А коли немає - виконуйте.

Здогадатися, що Путіну не подобається в 10-й статті Закону, нескладно. Там виписано умови проведення можливих виборів: безпека спостерігачів; виведення незаконних формувань, озброєнь і військової техніки; допуск українських ЗМІ; участь у виборах загальнонаціональних партій; виборчі права тимчасово переміщених осіб et cetera. Тобто все те, без чого майбутній захід не можна назвати виборами. І те, що забезпечити в ОРДЛО просто нереально. Москва наполягає на вилученні цих норм. Берлін, наскільки відомо, схильний її підтримувати. Захід зараз цікавить ритуал виборів, а не волевиявлення. Петро Олексійович розгублений. Провести такий закон через Раду, обґрунтувати необхідність його прийняття депутатам буде непросто. Навіть із його PR-здібностями.

Чи розглядає Порошенко якусь альтернативу виборам в ОРДЛО? Чіткого плану, як я вже писав, очевидно, немає. Але віднедавна він, за твердженнями наших джерел, періодично повертається до ідеї, від якої сам відмовився у 2015-му. Йдеться про можливість проведення референдуму, на якому громадяни України мають висловити своє ставлення до ідеї автономії відторгнутих територій Донбасу. Мотив зрозумілий - якщо громадяни скажуть "так", президент зніме з себе відповідальність за проштовхування через Раду рішень, небезпечних для його рейтингу. Якщо скажуть "ні", він може виправдати зрив мінських домовленостей волею народу-суверена. Та тільки чи приймуть таке виправдання в Берліні й Вашингтоні, не кажучи вже про Москву? Петро Олексійович, слід гадати, побоюється різкої реакції і так роздратованого його необов'язковістю Заходу. Хоча особи, близько обізнані з поглядами Петра Олексійовича, вважають, що бачити ОРДЛО (у будь-якому статусі) частиною України президент хоче так само, як і воювати.

Кажуть, напружує главу держави і ще один, суто технічний момент. Після виборів в ОРДЛО ці території, як і до того, не будуть підконтрольні Києву де-факто, але стануть такими де-юре. І тамтешні жителі знову можуть отримати право брати участь у загальнонаціональних виборах. Принаймні Москва це питання порушувала. І голосуватимуть на парламентських виборах (чергових чи дострокових) там вочевидь не за БПП. І вочевидь не за Петра Олексійовича - на президентських. А він всерйоз думає про другий термін. Уже. І абсолютно впевнений, що другу каденцію заслужив… У будь-якому разі, таке "розширення" електорального поля і на парламентських виборах, і на президентських дає додатковий шанс реваншистам.

Як поводитиметься Москва у разі зриву виборів в ОРДЛО? За інформацією наших джерел, поінформованих про настрої російської сторони, Кремль будуватиме "український Карабах" і зміцнюватиме тамтешню державність. Права власності на всі активи, які становлять цінність і розміщені на неконтрольованих територіях, перейдуть до рук російського капіталу. З урахуванням інтересів місцевих "вождів", що спочатку приймуть рішення про їх "націоналізацію". Тож у Ріната Леонідовича є привід нервувати…

У тамтешню економіку Москва вливатиме рівно стільки, скільки необхідно для її підтримки. Згідно з інформацією наших джерел, сьогодні Росія витрачає на дві бунтівні території понад 1 млрд дол. на рік. За висновком експертів із Російської академії наук (зробленим за вказівкою Кремля), нині ОРДЛО забезпечують себе на 37%. За прогнозами тих-таки фахівців, за 6-9 місяців ці території здатні вийти на рівень самозабезпечення у 68-74%. За коректність цих цифр відповідати не можемо, але можемо відповідати за достовірність цих даних. У разі зриву виборів і краху мінського процесу планується тотальний перехід на рубль і вибудовування патронованої Москвою економіки. Під керівництвом приїжджих спеців. Розкидатися "ярдами" нинішня Росія дозволити собі не може. Тому "махновщину" планують викорчовувати з економічної складової і, звісно, з військової. Буде взято курс на максимальну заміну "відпускників" місцевими бійцями, яких остаточно зженуть у 2 армійських корпуси.

Лінія розмежування, очевидно, залишиться колишньою. Захід, який не бажає краху мінського процесу, але теоретично до нього готовий, наполягатиме на максимальному виконанні відповідних угод від 19 вересня 2014-го, але, очевидно, порушить питання розширення буферної зони…

Однак у Москві, як і раніше, розраховують, що Київ на вибори погодиться. Можливе звільнення Савченко Путін розглядав як публічну демонстрацію готовності Кремля до компромісів, здатну стимулювати зговірливість Банкової. За даними наших джерел, президент РФ особисто пообіцяв Ангелі Меркель повернути Надію на Батьківщину (найімовірніше - шляхом помилування й наступного обміну на спецназівців). А перенесення терміну винесення вироку бранці було реакцією кремлівського хазяїна на жорсткі акції протесту біля російських диппредставництв в Україні. Втім, плануючи звільняти Савченко, Путін ставить перед собою й іншу мету: він, схоже, схильний вважати, що в російській в'язниці вона є проблемою для нього, а на волі в Україні здатна перетворитися на проблему для Порошенка.

Значно менш рішучого, ніж відважна бранка, яка крізь ґрати заявила, що "Росію можна скрутити в баранячий ріг, якщо не боятися…"

Чи можна навчитися не боятися? Агресивних ворогів, обережних і водночас нав'язливих союзників? Уродженця Київщини Леві Ешколя історики називали найменш войовничим прем'єром в історії Ізраїлю. В 1967-му, коли вторгнення армій чотирьох арабських держав, які багатократно переважали ізраїльську, видавалося неминучим, Ешколь послав міністра закордонних справ Аббу Евена у Вашингтон по підтримку. Президент Джонсон висловив глибоке занепокоєння. Пояснив, що не готовий воювати за Ізраїль. Послався на об'єктивні труднощі - мовляв, нам В'єтнаму вистачає. Пояснив, що не готовий загострювати відносини з Москвою. Запевнив, що Ізраїль залишається дружньою державою. Нагадав, що Ізраїль потребує політичної і дипломатичної підтримки США насамперед в ООН. Рекомендував "стояти й не провокувати". Пригрозив припинити поставки зброї (і пізніше обіцянку виконав) у разі сваволі молодшого партнера. Насамкінець двічі повторив: "Ви не залишитеся на самоті, якщо не будете діяти самостійно". Прем'єр вислухав доповідь Евена про візит. І вирішив діяти самостійно. В інтересах своєї держави. За шість днів Ізраїль ущент розбив півмільйонне угруповання. І не залишився на самоті. США, зрештою, не відмовили Ізраїлю в політичній і дипломатичній підтримці, передусім в ООН.

Це не заклик до війни. Це нагадування про гідність відповідальних і відповідальність гідних. Сильні поважають сильних. Сильні шукають рішення. Слабкі шукають виправдання.