Міністр із козирем у руках

Розуміння людьми сутності права і необхідності захисту своїх прав важко, болісно, та все ж поступово трансформується, всотуючись у повсякдення.

Цей виразний посил, непомічений і недооцінений українськими політиками на початку процесу реформ, виявився надважливим останніми днями. Бо нарешті став таким помітним, що далі його ігнорувати неможливо.

Чим і для кого є безоплатна правова допомога?

БПД (безоплатна правова допомога) - реформа, втілена за останні 5 років у сфері юстиції яскравою командою професіоналів за потужної підтримки міжнародних донорів, провідних правозахисних кіл та громадськості. Її успіх - очевидний і легко підтверджується фактами. Найцінніше у складних перипетіях цього довгого шляху - кінцева ланка - власне, споживач правової допомоги - ЛЮДИНА. Сотні тисяч отримали доступ до права і правосуддя, десятки тисяч - реальні перемоги над державою у вирішенні своїх спорів, що роками тяжіли над ними і стримували в життєвому розвитку. Планування та втілення цієї реформи відбувалося, починаючи з далекого 2006 р., з участю трьох президентів України, кількох міністрів юстиції, трьох скликань Верховної Ради. Віктор Ющенко у 2006 р. затвердив концепцію формування системи БПД, а в 2011 р. було прийнято закон про БПД. З 2012 р. ядро управлінської команди створило й розбудувало Координаційний центр (КЦ) і регіональні центри. КЦ створено з метою формування та забезпечення функціонування в Україні ефективної системи БПД. До його повноважень (принципово те, що не до повноважень Мін'юсту) законодавством віднесено управління системою БПД. Не варто довго описувати результати, переваги та зміну рівня уваги й реальної допомоги громадянинові з боку держави після цієї реформи.

Випробування інституції БПД "демократією" публічних конкурсів?

І ось нарешті цю інституцію нового типу помітили. Директора КЦ БПД Андрія Вишневського 19 квітня 2017 р. призначено на посаду заступника міністра юстиції України, політичну посаду, яка мала би дати ширші можливості для реалізації очікуваних суспільством реформ і нових проектів Міністерства юстиції України.

Інституція БПД стала одним із реальних успіхів у сфері реформування органів юстиції. Було очевидно, що мережу потрібно розвивати, а її здобутки - примножувати. Увага до посади керівника була така висока, що це не дозволило міністру просто зробити призначення: він таки мусив виконати вимогу понад двох десятків найпотужніших правозахисних організацій і провести конкурс. Правда, консультативний. Чим, фактично, він став? Фарсом, під час якого було зроблено все, аби посаду обійняв один із чинних заступників міністра юстиції Павло Мороз. До речі, те, що саме Мороза планується призначити директором Координаційного центру, у колах обласних управлінь юстиції обговорювали ще три місяці тому. Непрозорість конкурсу, відсутність чітких критеріїв для обрання кандидата, вибірковий допуск тих, хто мав би брати участь у процесі від громадськості, та, власне, конфлікт інтересів у членів конкурсної комісії від Мін'юсту були очевидні. Втім, усі охочі могли спостерігати за конкурсом у режимі он-лайн. Уся ця ситуація вилилася спочатку у відкрите звернення до президента України, голови Верховної Ради України, Кабінету міністрів та міністра юстиції від величезної кількості громадських організацій - партнерів БПД. Потім обурення трансформувалося в акцію протесту працівників системи БПД, яку не зміг проігнорувати Павло Петренко.

Зрозумілим було публічне звернення Андрія Вишневського до Павла Петренка. Громадськість, фахівці БПД чекали, що відповість небайдужий до справи Вишневський на такі слова Петренка: "... було проведено консультативний конкурс на посаду директора Координаційного центру. Кандидати мали можливість представити свої програми розвитку системи БПД, співбесіди транслювалися онлайн, у комісію входили представники громадськості. За результатами консультаційного конкурсу два найбільш сильних кандидати були рекомендовані комісією, з яких обрано було Павла Мороза". Тут ідеться не про невміння й нездатність домовлятися міністра та його заступника персонально, а про те, що гідність починається там, де мовчання неможливе, навіть тоді, коли воно політично вигідніше. Історія зафіксує це як одну зі спроб руйнування усталеної системи координат, що не може не викликати повагу: "… мовчати, коли порушуються Закони України та загальноприйнятні етичні норми, я не можу, навіть перебуваючи на посаді Вашого заступника…"

Які вимоги команди системи БПД та громадськості до Міністерства юстиції України?

Вимоги були зрозумілі: скасування результатів проведеного конкурсного відбору; розробка у відкритому режимі із залученням професійної спільноти нового порядку проведення конкурсу, чітких професійних вимог до кандидатів та методики оцінювання відповідності їм; формування нового складу конкурсної комісії на тих самих засадах, на яких були сформовані конкурсні комісії з відбору керівників бюро правової допомоги у 2016 р.; проведення нового конкурсу з відбору директора Координаційного центру з надання правової допомоги; початок публічної професійної дискусії про шляхи підвищення інституційної незалежності системи БПД.

Ці вимоги, попри їх очевидну обов'язковість до виконання Міністерством юстиції, ставлять ряд логічних запитань: як надалі функціонуватиме й розвиватиметься система БПД; якою буде її репутація і рівень людської довіри до неї; що чекає на команду, яку збирали й згуртовували впродовж п'яти років і яка сьогодні вочевидь дозріла для значно масштабніших проектів.

Хто має понести політичну відповідальність?

Що є найнебезпечнішим відлунням цієї ситуації? Насамперед - коротка політична пам'ять нашого суспільства та політична безвідповідальність конкретного міністра, який поставив найбільшу цінність системи БПД - природно обумовлений рух до її остаточної незалежності - під сумнів. Це яскраво проілюструвало втручання Мін'юсту в діяльність центрів БПД та навіть їх структурних підрозділів - бюро правової допомоги, на що, відповідно до законодавства, Міністерство юстиції не має жодних повноважень. Центри БПД, згідно із Законом України "Про надання безоплатної правової допомоги", є територіальними відділеннями КЦ, а, згідно з положенням про них, затвердженим самим же Мін'юстом, їх директори - підзвітні й підконтрольні саме директору КЦ, а не будь-кому з посадових осіб Міністерства юстиції. Положенням про центри, згідно з міжнародними стандартами, не передбачено прямої взаємодії між центрами і Мін'юстом чи його територіальними органами. Саме це і є однією з гарантій незалежності системи БПД від політичного та іншого зовнішнього впливу. Ця інституційна незалежність, якої вимагають міжнародні стандарти для систем БПД, життєво необхідна для забезпечення професійного, неупередженого й ефективного захисту прав людини, коли держава порушує чи може їх порушити. Лише незалежна від політичного впливу інституція БПД зможе реалізувати своє основне призначення: посилити правову спроможність територіальних громад, вирвати людей з правової пітьми, надати їм реальні правові інструменти для подолання побутової корупції, силового свавілля, ефективного контролю влади.

Що наразі?

Суспільний резонанс навколо умов проведення конкурсу; нічим не обґрунтована самовпевнена позиція "переможця", яку всі могли спостерігати в ефірі національного каналу; акція протесту КЦ БПД - сформували для міністра безальтернативну ситуацію вибору. Павло Петренко мав шукати вихід. Тиск на регіональні центри БПД, необхідність пошуку компромісу в ситуації, яка ставала відверто дражливою для міністра та його оточення… Акція протесту працівників системи тривала, і пошук рішення мав вилитися тільки в одне: виконання заявлених вимог або принаймні обіцянка їх виконати. Як відомо, було проведено окремі переговори з донорами, окремі переговори з Координаційним центром.

Цей конфлікт, як основа будь-якої драматургії, насправді ще не сягнув свого апогею. Адже просто обіцянка виконати всі вимоги наразі є тільки обіцянкою, і ми, суспільство й медіа, матимемо унікальну можливість спостерігати за дотриманням усіх обіцянок. Що дивує в цій ситуації, - це фото теперішнього керівництва Координаційного центру на добру пам'ять із міністром юстиції України. Розмова і компроміс для досягнення основної мети - не просто збереження, а розвиток та унезалежнення системи безоплатної правової допомоги - є нагальною справою. Проте незрозумілим залишається суто позірний момент публічного подарунку людині, на котрій лежить політична відповідальність за вже вчинені дії в перші дні після проведеного конкурсу. Що є цим подарунком? Артефакт церемоніально-постановочного фото, яке можна поставити на сайти та публічні сторінки й показати, що ти виявив мудрість і нібито врегулював ситуацію? Але залишається відкритим запитання: чому після численних заяв міністр не вийшов із позицією зразу і довів ситуацію до критичної межі? Ставка на "добру волю" проведення конкурсу не спрацювала, бо мала на меті не пошук гідного кандидата, який би очолив БПД, а наперед освячену перемогу чинного заступника міністра юстиції України.

Причини конфлікту: бажання контролю чи персоналії?

Бажання так агресивно контролювати систему БПД можна пояснити кількома чинниками. По-перше, система була побудована як інституція нового зразка і може слугувати добрим прикладом можливості побудови аналогічних нових інституцій, що засновані на цінностях. По-друге, 549 офісів по всій країні, які надають відчутну допомогу пересічним людям, - чудовий організаційний адміністративний ресурс у передвиборних баталіях. По-третє, на сьогодні це фактично єдина, добре організована та керована організаційна структура в системі Міністерстві юстиції України, що доходить до міст та районів, на відміну від державної виконавчої служби та відділів ДРАЦС.

Особливо якби інституцію очолювала людина, котра змогла публічно вийти з відкритою відповіддю на нечесні дії безпосереднього керівництва. Подальший розвиток ситуації з Андрієм Вишневським дасть нам відповідь щодо політичного портрета та підходів у сучасному українському політикумі. Питання полягає тільки в тому, чи знайдеться в нинішній структурі Міністерства юстиції України місце для поки що заступника міністра юстиції, який зайшов у протистояння і доведення своєї точки зору не з позицій ресурсів та сили, а з позицій прояснення спільних цінностей.

Очевидним фактом для подальшого розвитку безоплатної правової допомоги є повне унезалежнення цієї інституції від Мін'юсту. Можливо, президентові України варто взяти зазначене питання під особистий контроль, аби зберегти це як суспільну й загальнодержавну цінність: повне розуміння, прийняття і трансляція захисту прав людини як надбання найвищого рівня.

Яка мотивація громадськості?

За останній тиждень було почуто багато версій. Як від "переможця конкурсу", так і від міністра юстиції України. Одна з цих версій - окрім попередників, псевдоактивістів та рейдерів - видається цікавою. Версія повного контролю попереднім директором КЦ БПД всіх навколо: Асоціації правників України, Відкритої громадської платформи підтримки української системи безоплатної правової допомоги, ключових донорів і навіть масштабного навчального проекту Української школи політичних студій, випускники якої активно включилися у підтримку захисту та збереження БПД для людей. Можна тільки бажати політичним гравцям такої репутації, аби могти маніпулювати і впливати на процес прийняття рішень такими поважними інституціями.

Що треба для збереження і розвитку БПД?

Міністр юстиції України має карти у своїх руках. Серед них - козирний туз - повна інституційна незалежність БПД. Як і хто - питання технічні й другорядні, для вирішення яких є команда відданих професіоналів із досвідом. Це можна реалізувати через реорганізацію Координаційного центру БПД в центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (відповідно постановою Кабінету міністрів України). Головне - цінності, задля яких саме це потрібно зробити. Суспільство вже сформувало свій запит. Справа - за міністром - дістати і покласти на стіл карту. Не просто показати, а пустити в чесну гру.