"Навіть якщо живеш не тут, ти все одно можеш підтримати розвиток в Україні — грошима, контактами, ресурсами і просто знаннями"

Незабаром у всіх навчальних закладах відгримлять випускні бали. Проникливі вірші, щемливі пісні, слова подяки викладачам… Та чи згадають із часом випускники про свою alma mater? Чи захочуть допомагати їй, коли стануть на ноги і досягнуть чогось у житті?

За кордоном є така традиція - випускники університетів і шкіл підтримують свої навчальні заклади. На їхні пожертви проводять університетські спортивні турніри, виплачують стипендії талановитим студентам і навіть будують лабораторії та навчальні корпуси, які потім називають іменем випускника-доброчинця. В Україні ця традиція теж починає розвиватися, але поки що дуже невпевнено й повільно. Я переглянула сторінки кількох благодійних фондів випускників українських університетів (треба сказати, що знайшла їх усього кілька) і виявила: якщо на них і є звіти про доброчинну діяльність, то це переважно копії податкових декларацій і заклики допомагати та об'єднуватися.

А тим часом існує Фонд випускників України (Alumni Fund Ukraine), зареєстрований у Швейцарії і в Україні. Він не прив'язаний до якогось конкретного університету, а допомагає школам і вишам з різних куточків України. Фонд організували четверо успішних молодих українців, які живуть у Швейцарії та Німеччині. Про те, як працює ця організація і чим вона корисна Україні, ми розмовляли зі співзасновницею Alumni Fund Ukraine Надією Варголою (живе у Швейцарії).

варгола

Про себе Надія каже, що вона - людина, яка все життя навчається. Англійську вчила в далеких 1990-х самотужки за платівками, які купив їй тато. Дівчинка з невеличкого селища міського типу на Івано-Франківщині вступила колись до фізико-технічного ліцею в обласному центрі, потім навчалася на економічному факультеті в НаУКМА. Працювала в австрійському інвестиційному банку в Києві, після того поїхала на МВА до Німеччини, згодом - до Швейцарії, де для неї була цікава робота. Але Надія ніколи не забувала про Україну. Під час Майдану координувала організацію демонстрацій на підтримку Євромайдану, проти анексії Криму та російської агресії, на підтримку українських політичних в'язнів. А тепер намагається підтримувати освітні реформи, бо вважає це надзвичайно важливим для розвитку країни.

- Здається, моя історія класична для людини, яка власними силами домагається успіху в житті: отримує гарну освіту, знаходить гарну роботу і має чудове життя, - каже Надія. - Але для мене дуже радикально усе змінив Євромайдан. Звідси, зі Швейцарії, все те видавалося дивом. То був промінь надії, що Україна зможе вирватися зі свого минулого і стати на шлях побудови успішної європейської країни.

Я була в той час у декреті з дитиною, але уважно слідкувала за подіями. Почала знайомитися з українцями у Швейцарії. Ми організовували демонстрації на підтримку Майдану. Я отримувала дозволи на проведення, готувала транспаранти, програми заходів. Потім усе те закидали в групи українців у Фейсбуку. І люди приїздили на наші демонстрації з усіх куточків Швейцарії, деколи навіть беручи для цього вихідний на роботі!

Під час Майдану ми організовували акцію в Давосі, коли там проходив Світовий економічний форум, і в Базелі, коли там збиралось ОБСЄ. Потім виходили із закликами зупинити Путіна, проводили демонстрацію під російським посольством у Берні. Нам дали дозвіл на демонстрацію для п'ятьох людей (великі демонстрації перед посольствами у Швейцарії заборонені), і під стінами посольства ми скандували "Свободу українським політичним в'язням!" і "Путін - терорист!".

- Ви - це українці у Швейцарії?

- Так, за невеликим винятком. Серед нас було 10-20% швейцарців, переважно чоловіки-дружини українців або дуже близькі знайомі. Я знаю одну пару швейцарських пенсіонерів, їм по 60 років - вони були на всіх демонстраціях. У них невістка - українка, і вони були в Україні багато разів. Євромайдан захопив нашу діаспору, яка вже було трохи збайдужіла до України, бо вважала, що немає сенсу тратити сили на те, що вже втрачено. Ми знали, що мусимо підтримати українців, які в той час були на Майдані або на Сході України, вірили, що в нашої Батьківщини є шанс. Я вважаю, що ми можемо щось змінити, у нас є 20-30% імовірності, що Україна може стати багатою і успішною.

- Малувато ймовірності…

- Ні, беручи до уваги, де була Україна 5 років тому, це величезна ймовірність! Це шанс, який випадає раз на століття. Зараз в Україні відбуваються величезні зміни. І хоч вони здаються не такими швидкими, не забуваймо, який це комплексний процес і наскільки в Україні все було в поганому стані. Я живу в успішній Швейцарії і бачу, що весь її добробут створювався століттями. Розвиток країни - дуже тривалий процес.

Після Мінських домовленостей стало зрозуміло, що все це надовго, демонстрації пішли на спад. І я зрозуміла, що не маю права зупинятися, мушу допомагати Україні й далі. Для себе вирішила, що підтримуватиму освіту, бо для мене це фундамент будь-якої держави, визначальний чинник успіху нації.

Я знайшла у Львові освітню організацію "Про.Світ". Вона проводила тренінги для вчителів, і я написала їм, що хочу підтримати їх фінансово. Запропонувала стипендії для сільських вчителів, які через брак коштів не можуть приїхати на лекції до Львова. Потім шукала у Швейцарії людей, які мають бажання підтримати цю ідею. Ми зібрали тоді 10 стипендій буквально з різних точок світу. Це була адресна допомога. Наприклад, доброчинець з Каліфорнії відправив на навчання вчителя з Кіровограда.

Згодом я почала працювати з організацією "Про.Світ" більш структуровано, допомогла створити наглядову раду, куди ми залучили "цвіт" українців за кордоном, людей 35-40 років з чудовою освітою, які працюють у дуже хороших західних компаніях - Twitter, Cisco, McKinsey. Наша наглядова рада стратегічно направляє команду "Про.Світ", а також підтримує її з фандрайзингом.

Я давно мріяла підтримувати свій Фізико-технічний ліцей в Івано-Франківську. Він дуже багато дав мені в житті. Та спершу це було несистематично: зустрілися, дала якісь гроші - і все. Влітку 2015 року я приїхала до батьків в Івано-Франківськ і організувала невеличку зустріч з учителями, випускниками й ліцеїстами. Ми провели мозкову атаку: чи потрібен фонд випускників для ліцею і що саме найбільше потребує підтримки? Пам'ятаю, що вийшла з тієї зустрічі окрилена. Там були діти, які ще не народилися, коли я випускалася з нашої школи. У них усе життя попереду, і ми можемо зробити його кращим. Того вечора почалася моя робота над фондом випускників мого ліцею.

Я розповідала про цю ідею своїм друзям, і всі казали, що вона дуже класна, що це може бути корисно для будь-якого закладу України. Отак ми, українці, й заснували у Швейцарії Alumni Fund Ukraine. Ми - це я, мій чоловік і дві партнерки, теж випускниці Києво-Могилянської академії, Світлана Лукасевич та Ірина Клименко, яким ця ідея теж була дуже близькою. Наша мета - насамперед розвивати традицію підтримки випускниками своїх навчальних закладів.

В Україні немає такого, як, наприклад, в Америці, де випускник може пожертвувати своєму університету 300 млн на будівництво цілого навчального корпусу, який називають потім його ім'ям. Коли я навчалася за кордоном, мене це завжди вражало. Буває, сидиш на лавочці, а на ній написано, що її поставили на пожертви такого-то.

Є дуже багато українців, які мають фінансові ресурси і були би раді підтримати свої рідні школи, ліцеї та університети, якщо для цього існує прозора й надійна система. Саме таку систему й запропонував наш Фонд випускників України.

- Українські випускники за кордоном. У нас палко дискутують про те, чому вони живуть там, а не на Батьківщині.

- Справді, багато людей виїхало. Коли я згадую наш невеликий гуртожиток Києво-Могилянської академії, то з 40 людей десь із 15 зараз за кордоном. Але зрозумійте, ніхто не виїжджає, аби просто виїхати. Світ глобалізований, є можливість поїхати працювати за високу зарплату в найкращі країни світу. Крім того, кожна людина хоче себе реалізувати професійно. У мене дуже багато друзів-українців, які закінчили топові університети світу, а після того отримали гарну пропозицію роботи, пристали на неї і залишилися. Найкращі українці витримують конкуренцію на ринку праці.

У нас хороша освіта. Точніше, у нас погана освіта для мас, але хороша для найкращих.

- Ви маєте на увазі шкільну чи університетську освіту?

-І ту, і ту. Масова освіта справді застаріла і дуже формалістична. Хоча заради справедливості важливо зазначити, що нині абсолютно всі освітні системи світу під великим тиском почали змінюватися й оновлюватися. Якщо говорити про Швейцарію, то тут орієнтуються на середнього школяра, більше вчать відповідальності, критичного мислення, щоб учень міг сам продукувати і презентувати свої ідеї. У нас зазвичай такого немає. Подивіться на наші підручники - їх неможливо читати, вони набиті інформацією так, що тільки найрозумніші діти можуть це запам'ятати й отримати 12 балів (і це не дуже добре, бо ця інформація часто їм зовсім не потрібна і просто розпорошує їхній час і здібності). Тоді як середньому школяреві треба втричі менше навчального матеріалу, але щоб він це точно зрозумів і зміг потім використати в своєму житті.

- Про освіту для еліти і для мас. Як вам здається, чи правильно те, що в нас є поділ на елітні школи, куди відбирають найкращих учнів, і звичайні?

- У Швейцарії така сама система. Відбір відбувається з 5-6 класу. У цьому віці вже зрозуміло, чи може дитина навчатися в університеті (а туди зазвичай вступають тільки після гімназії). Після школи дуже багато дітей іде в технікуми, і тільки найрозумніші йдуть далі в гімназії, вступають до вишів. А в нас в університет ідуть майже всі, тому він і деградує.

Як на мене, не можна відмовлятися від елітних навчальних закладів, бо ви не зможете мати відмінних викладачів по всій країні в кожній школі. Це в жодній країні світу неможливо. Якби я залишилася навчатися у своїй школі, я б ніколи не дійшла туди, куди дійшла. Коли я вступила до ліцею в Івано-Франківську, перший місяць мало не плакала. Там вищий темп навчання, там значно важче, зовсім інші вимоги й викладачі. Я змогла все це пройти, але, напевно, більшість моїх однокласників зі школи не змогли б, бо це був надто важкий для них рівень, без будь-якої користі для них.

- Як працює ваш фонд в Україні, коли його засновники живуть у Швейцарії?

- В Україні в нас зареєстрована благодійна організація "Фонд випускників України". Нею керує мій брат Володимир Варгола. Він погодився нас підтримати на волонтерських засадах на період становлення організації. Саме починаємо шукати нових людей, щоб підсилити команду. В кожному навчальному закладі, з яким працюємо (де в нас є осередок), маємо локальну команду. Зараз - це чотири осередки й понад 30 людей. Також у нас є волонтери, які нас підтримують на конкретних проектах.

- Волонтери у Швейцарії?

- Ні, в Україні. Більшість доброчинців - з-за кордону, а більшість волонтерів - в Україні. Я все роблю через Інтернет. Сама дивуюся, що, живучи в Швейцарії, все можна координувати в Україні. Ось я розмовляю з вами по Skype. Так само проводжу віртуальні зустрічі з волонтерами, потенційними партнерами, доброчинцями тощо. Ми намагаємося залучити ще людей, але у принципі їх не потрібно багато. Наша модель роботи дуже автоматизована і спрощена.

Щоб ми почали працювати в новому навчальному закладі, мусить бути хтось звідти, хто це ініціює: випускник, викладач, директор або студент. Це людина, яка не просто хоче допомогти своєму навчальному закладу, але й має компетенції та досвід розвитку проектів. На нашому веб-сайті є форма, яку він має заповнити, і перелік усіх кроків для створення нового осередку. Потім ми проводимо інтерв'ю по Skype. Далі цей представник закладу має створити команду, до якої обов'язково повинен входити один учень або студент, один викладач чи хтось з адміністрації і один випускник. Ми це робимо для того, щоб, по-перше, були представлені всі точки зору, щоб не було чийогось домінування (директор хоче зробити отак - і все!) і було більше контролю, бо що більше незалежних сторін залучено, то менші ризики непрозорої діяльності. Всі разом вони повинні визначати потреби свого навчального закладу. Коли все готово, ми проводимо підсумкове інтерв'ю і, якщо все добре, додаємо їхній осередок в нашу мережу.

Процес досить автоматизований: у кожного навчального закладу є своя сторінка на нашому веб-сайті, де описано потреби закладу і все про нього, а його випускник може зайти на сайт і профондувати потребу, яку він хоче. Потім ми переказуємо гроші на рахунок цієї школи/університету або конкретному отримувачу, якщо це стипендія/нагорода, надаємо бухгалтерський супровід та юридичну підтримку.

Наша перша мета - підтримати традицію залучення випускників до допомоги своїм школам чи університетам. Друга - підтримати на місцях людей, які хочуть щось зробити, бо справді є такі активні директори й викладачі, які хочуть започатковувати нові проекти, впроваджувати інновації в навчання, але часто не можуть через брак коштів. І третя - це впроваджувати в Україні найкращі світові освітні практики і здійснювати всеукраїнські й регіональні освітні проекти. Ми плануємо взяти під свою опіку багато шкіл і проводити проекти між ними.

- Ви робите благодійні внески не просто так, а на конкретні справи. На які саме?

- Ми підтримуємо чотири напрями: студенти або учні; викладачі; позанавчальна діяльність і подорожі; інновації в навчанні й технічна база.

- Робота зі студентами або учнями - що це за напрям?

- Це стипендії найкращим або тим, хто має потребу (напівсирота, з малозабезпеченої сім'ї). Це підготовка та участь ліцеїстів/школярів/студентів у всеукраїнських і міжнародних олімпіадах конкурсах, змаганнях.

Хоча наш фонд неприбуткова організація, я намагаюся використовувати в його роботі все найкраще з бізнесу. Клієнт, який дає гроші, сам вирішує, на що він хоче їх витратити. Тому ми намагаємося надавати максимальну свободу вибору доброчинцеві (нашому клієнту). Кожен доброчинець може підтримати будь-яку потребу в наших осередках або створити свій власний напрям підтримки. Я, наприклад, створила стипендію дівчинці з сільської школи, яка вступає до ліцею і не має для цього достатньо коштів.

- Ви вже обрали таку дівчинку?

- Я нікого не обираю. Команда осередку в ліцеї оголошує про цю й інші створені стипендії, і ті, хто бажає її отримати, подають заявки з поясненням своєї мотивації та потреби. Команда місцевого осередку вирішує, кому дати стипендію.

- Як допомагаєте викладачам?

- Це, наприклад, нагороди для найкращих викладачів. У нас усе ґрунтується на опитуванні ліцеїстів. Нещодавно ми проводили в одному ліцеї опитування: попросили назвати найкращого викладача точних дисциплін і найкращого викладача гуманітарних. Учитель-переможець у кожній номінації отримав нагороду від 5 до 10 тис грн. Команда осередку розповідала мені, що це було дуже цікаво. Раніше вони ніколи не проводили такого опитування в ліцеї. Завдяки йому отримали зріз, які викладачі користуються популярністю в ліцеїстів, а які ні. Вони показували це директорові ліцею, і його теж це дуже зацікавило. До прикладу, одна викладачка, яка тільки нещодавно почала працювати в тій школі, зажила високого визнання ліцеїстів.

Також виділяємо викладачам кошти на підвищення кваліфікації - якщо є курс, який учитель хоче вивчати, а ми маємо кошти, які він може на це використати.

Підтримуємо також молодих науковців. Наприклад, у Києво-Могилянській академії надаємо гранти для участі в наукових конференціях і презентації результатів досліджень. Завдяки таким грантам уже троє аспірантів презентували свої роботи на міжнародних подіях.

- Ще один напрям доброчинності - позанавчальна активність і подорожі.

- Це, наприклад, проведення різних змагань (спортивних, наукових, художніх), а також навчальні поїздки.

- Інновації в навчанні - що мається на увазі?

- Це в основному оновлення технічного забезпечення ліцею: комп'ютерні класи, проектор. У майбутньому також може бути впровадження класів зі змішаним навчанням (з онлайн- і офлайн-контентом) тощо. Наприклад, у моєму ліцеї саме готують запуск літньої школи англійської мови. Вони хотіли це зробити вже багато років, але не мали коштів. Ми зібрали серед випускників стартовий капітал - майже 250 тис. грн: будь ласка, робіть, що треба, а якщо не вистачить коштів, ми дозбираємо. Частину грошей уже використано, але ще є значні резерви для різноманітних проектів.

- На сайті вашого фонду зазначено, що загалом ви зібрали майже 810 тис. грн від 210 доброчинців. Хто вони, ваші (чи то пак, наші) доброчинці?

- Для річного звіту ми робили аналіз складу доброчинців станом на кінець 2016 року. Це і жінки, і чоловіки (54 і 46% відповідно). Більше половини, особливо великих доброчинців, - з-за кордону. Професії в них дуже різноманітні: ІТ-шники, менеджери, підприємці, викладачі університетів, аудитори, менеджери, маркетологи. Середній клас.

На нашому сайті відображені всі доброчинці і суми, які вони пожертвували, якщо не обрали опцію анонімності. Ми хочемо давати людям можливість підтримувати українську освіту. Робити це просто (трьома кліками на нашому сайті), прозоро (всі суми і куди їх витрачено, можна побачити на нашій веб- або Фб-сторінці) й надійно (ми контролюємо, чи всі ці гроші використовуються за призначенням).

На даний момент внески переважно фінансові, але ми вже почали залучати випускників і іншим чином. До прикладу, запустили в одному осередку серію зустрічей з випускниками, які розповідають учням про свій шлях до успіху в житті й чому підтримують свою alma mater. Це чудові приклади для наслідування молодим поколінням.

Ще один цікавий приклад - спеціальна відзнака, яку фонд запровадив для учнів-переможців Всеукраїнської олімпіади з економіки в наших осередках. Для 11-класника Володимира Ільківа з Фізико-технічного ліцею в Івано-Франківську, 10-класниці Вікторії Остапенко, а також її викладачки економіки Надії Жуган з Городищенського економічного ліцею в Черкаській області. Вони змогли відвідати лекцію нобелівського лауреата з економіки Вернона Сміта, яка відбулася 2 червня в Києві, й отримали спеціальну грамоту з побажанням успіхів в економіці з підписом професора. Це стало можливим завдяки зв'язку й підтримці доброчинця фонду і випускника мого Фізико-технічного ліцею в Івано-Франківську професора Романа Шеремети, який і організував поїздку професора Сміта в Україну. Це справді чудовий приклад того, як випускники, об'єднавшись, можуть підтримувати українську молодь.

Таке унікальне вікно можливостей для змін з'являється іноді раз на століття. Ним необхідно скористатися. І для цього необов'язково всім повертатися - з різних причин не для всіх це можливо. Але дуже важливо всім об'єднати зусилля і підтримати розвиток в Україні - грошима, контактами, ресурсами і просто знаннями.